Добровольцям, четникам, козакам —
усім слов’янським воїнам, які віддали
життя за Православ’я і слов’янство.
І тим, кому ще доведеться битися...
Милий Боже, як же вчинити мені
І до якого приліпитися царства:
Чи оберу Царство Небесне?
Чи оберу царство земне?
Якщо оберу я царство,
Оберу я царство земне.
Коротким є царство земне,
А Небесне Царство буде вічно.
Загибель царства Сербського
Адам свій екзамен провалив. Боляче й гірко від цього. Чи зміг би я інакше, опинившись на його місці? Шансу повторити цей вибір не буде. Але, врешті-решт, вибір завжди один — небо чи земля, Вічність чи прах...
Чотирнадцяте століття. Армія турецького султана йде на Європу. Немає сумнівів у сербського царя Лазаря — битися чи ні? Питання в іншому. За легендою, Ангел Божий явився Лазарю й запропонував на вибір: перемогу й земне царство або поразку й Царство Небесне.
У давні часи наші пращури-слов’яни розділилися, і частина їх прийшла на Балкани. Тоді не було ще ані хорватів, ані мусульман — усі були сербами. Хорвати й мусульмани з’явилися потім. Ними стали ті серби, які не винесли насильства й знущань загарбників, обрали земний добробут.
Військо царя Лазаря причастилося перед битвою на Косовому полі. Турок було вшестеро більше. Всі, хто не відступив, загинули на чолі з государем. Але цар виграв головну, духовну битву. Його Небесна Сербія дала силу народу вистояти століття гонінь і геноциду. Будь-який турок мав право зайти в будинок до серба і зробити все, що хотів... А серб повинен був ще й сплатити за це податок. Якщо приймеш іслам — відразу свобода від утисків і матеріальні блага. Кожному давали дім, корову й ділянку землі. Проте за рахунок тих, хто залишався православним. Такий от негативний вибір. Гірші зрікалися віри й сербського роду й ставали потурченцями. Так само, через деякий час, з’явилися й хорвати — колишні серби, які прийняли католицтво.
П’ятсот років тривала окупація, п’ятсот років серби боролися за свою державу. І будувати її вони хотіли не за західними зразками, а згідно зі своїми, Православними традиціями. Раніше Русь приходила на допомогу своїм братам. «На небі Бог, а на землі Русь», «Нас разом з руськими — триста мільйонів» — казали серби.
І Захід не міг вибачити цього. А ті, хто зрадив вірі пращурів, завжди стають на його бік. Зрозуміла ненависть зрадників до тих, хто встояв у істині. Найжорстокіший кат — це колишній брат. Російські добровольці, які воювали на боці сербів, бачили ножі-«серборізи», забрані в мусульман і хорватів. Такий ніж має, окрім леза, тупий розкований зворотний бік, що переходить у пилу. Крім того, до металу приварений конусоподібний молоточок, штопор і шилоподібна заточка. Головне лезо — для відтинання голів і розпорювання животів, тупа частина — для пробивання черепів, гостра — для виколювання очей...
У роки Другої Світової кожний хорватський бойовик-усташ носив такий ніж, пристебнутий до зап’ястя. Серби йшли в гори, ліси, і німці були вимушені відволікати на партизанів не одну дивізію. А хорвати й мусульмани скористалися нагодою... Почалася різанина сербського населення. Особливо «відзначилися» хорватські католицькі священики. До цих пір «католик» — одна з найстрашніших лайок для серба. І не дарма. Адже вбивцями керували католицькі єпископи — Загребський Степінац (канонізований католицькою церквою!) та Сараєвський Шаріч. Командами катів керували католицькі священики й монахи. У неймовірно жорстокий спосіб було вбито півмільйона сербів, сотні тисяч насильно навернені в католицтво або вигнані. Ті, хто залишилися, стали безправними рабами, яких могли вбити в будь-який момент. Майже всі православні храми були конфісковані католиками. Хорватський уряд навіть створив спеціальну розкольницьку «Хорватську православну церкву» з метою навернення православних до унії. І криваві гоніння продовжувалися й після заснування цієї «церкви».
Зараз те ж саме. Історія продовжується, і незломлений народ знову під ударом. Горять сербські монастирі, вмирають діти. Косово — споконвічно сербська земля, де камені давніх церков свідчать про Бога. Віддати Косово для серба — те ж саме, що для нас віддати старий Київ, камені Десятинної Церкви й саму Лавру заїжджим кочівникам-наркоторгівцям. Але Росія й Україна не подають голосу на захист братів.
Коли в 1914 році в Сараєво вбили ерцгерцога Фердінанда, й Австрія поставила Сербії ультиматум, тільки в Москві за один день зібралося кілька тисяч добровольців, готових воювати за сербів.
У дев’яностих роках двадцятого століття Югославія була зруйнована, безліч земель, заселених сербами, опинилися в нових утвореннях — хорватських і мусульманських. Зрадники знову повернулися до улюбленої справи. Вирізали цілі села й міста. У Сараєво почалося з розстрілу сербського весілля. Нареченого, наречену, їхніх батьків і гостей розстріляли просто на сходах православного храму. Після цього почалися масові вбивства. У тих місцевостях, де мусульмани й хорвати не встигли захопити сербів зненацька, серби самі взялися за зброю. Виникали добровольчі загони. Так почалася громадянська війна.
Неважко здогадатися, на чиєму боці була «світова спільнота». Ми знаємо, як може спотворити правду сучасне телебачення. Подати ката — жертвою, убивцю — героєм. А захисника мирних людей — військовим злочинцем... І телеглядач слухає «ящик». Лише дехто раптом вимикає його, швидко збирає мішок і вирушає у дорогу. Всіма правдами й неправдами переходячи кордони, річки, перегони. Їх ловлять прикордонники, кидають у тюрми. Але тих, хто дістався, в Сербії зустрічають словами: «Рус», «Брача»...
У Вітчизняних війнах сербського народу з 1992 до 2001 року брало участь близько шести сотень добровольців з колишнього Союзу. У Косово й Македонії також були наші. Вони їхали не заробити грошей, як більшість «миротворців». Що вони там захищали?
Батьківщина — не тільки територія. Не тільки сукупність усіх поколінь твоїх пращурів і нащадків. Батьківщина — це мрії і молитви її синів, це дух, який не знищити в століттях. Хтось сказав, що всі країні межують з іншими, і тільки Русь межує з Богом. Саме цей, дальній кордон їхали захищати до Сербії найкращі сини Русі. На могильних хрестах чітко видно російські імена й прізвища...
У Сербії люблять «русів». Не розділяючи їх на «росіян» і «українців». Люблять, незважаючи на зрадництво наших урядів. Люблять, незважаючи на те, що ми не підтримали їхню справедливу війну проти НАТО та ісламських бойовиків. Ми живемо в себе вдома й думаємо тільки про себе. І не знаємо, що серби й зараз звуть Русь Матір’ю...
Святитель Николай Сербський казав: «Світло приходить зі Сходу». І його народ вірить, що світло Істини й справедливості прийде зі Сходу, від слов’янських православних народів. Серби все ще сподіваються на відродження православної Русі. Вони вірять, що ми свій екзамен витримаємо...
Те, кто вбивает клин между нами (сознательно или нет) враги Божьи, т.к. Русь - это одно из немногих мест на земле, которое зовется СВЯТОЙ ЗЕМЛЕЙ и есть удел Богородицы.