Арт-майстер
Ця рубрика — про великих та малих людей мистецтва. Про значні фігури на тлі минулої епохи — та про тих, хто створює чудове сьогодні, живучи серед нас.
«Про смерть чоловіка, про смерть усерйоз»
14.05.2012
ХХ століття розібрало на каміння все, що лише встигло. Руйнівна сила, здавалося, вивернула суглоби всього світу. Планету людей трусило й лихоманило, і розмови про ідеальне облаштування суспільства не були такими порожніми, як наші. Інтелігенція переживала спокусу численними «-ізмами». У подібних суперечках позиція Екзюпері зводилась до одного запитання: «Плювати я хотів на режим, важливо знати, який тип людини створюється цим ладом?» 
Людина, яка стала собою
30.04.2012
Юрій Хіміч — свого роду загадка в історії українського образотворчого мистецтва. Будучи архітектором за освітою, він усе життя займався живописом. Працюючи переважно гуашшю, він володів нею настільки віртуозно, що вона здавалась «живописнішою» за масло і темперу. Абсолютно не вписуючись у формат радянської дійсності, спромігся мінімізувати конфлікт із системою, зосередившись на творчості. Усе життя малюючи храми — зі скромності ніколи не вбирався в тогу «духовного» художника, і в результаті його творчість відома сьогодні в церковному середовищі лише вузькому колу поціновувачів.
Трагічний тенор епохи
01.12.2011
Блоку хотілося сподіватися, він хотів, аби сенс був у житті, він, повторюся, не смакував морок, бо його морок весь просякнутий очікуванням. Цей світ муки і жертви в ім’я небувалого світла і небувалої радості, такий бажаний для Блока, був поруч. Але Блок його не побачив.
Фрейд для православних
03.11.2011
Розанов багато говорив і писав про секс. Те, що читалося тоді, як виклик, як зухвальство й епатаж, сьогодні читається, як ліки. Це давно вже, ще до народження нашого, наситилося повітря розмовами про справи таємничі, пітні та солоні. Тож жодний журнал не оминає рубрики «про це». Увесь світ, здається, зав’яз у цій темі, як автомобіль на бездоріжжі. І неможливо зробити вигляд, що це нікого не стосується. Неможливо заховатися в нетрях пуританства. Там, у цих нетрях, коїться, якщо чесно, те саме, що відбувається на пляжах Ямайки під місяцем від надлишку алкоголю. І треба говорити про «це», треба вносити світло думки й слова в ці сутінки солодких і убивчих тем.
Коктебель
15.08.2011
Волошин любив планеристів, з радістю приймав їх у себе вдома, цікавився польотами і конструкціями авіамашин. Сам він на них не літав — комплекція не дозволяла. Це був чоловік могутньої статури, з черевцем, широкоплечий, з широким усміхненим обличчям, гривою русявого із сивиною волосся, перехопленого на лобі ремінцем. Він був схожий на добросердого лева з розумними очима.
«Вічна моя адреса: a Roma»
13.06.2011
«Коли вам усе зрадить, коли вам більше нічого не лишиться такого, що прив’язувало б до якогось куточка світу, приїжджайте до Італії. Немає кращої долі, як померти в Римі; тут людина на версту ближча до Бога». Ці захоплені рядки належать перу нашого співвітчизника — Миколи Васильовича Гоголя. Люблячи ніжно українську землю, вболіваючи душею про долю всієї Русі, Гоголь віднаходив велику втіху під небом Італії, у стінах Вічного міста.
Він полетів, та обіцяв повернутися
19.05.2011
Щоб стати дитині другом, слід говорити з нею, як з другом — на рівних. Не загравати і не сюсюкати, спускаючись до її рівня. Може, герої Астрід Ліндґрен тому так до душі дорослим, що не стали зводити чари дитинства до рівня нашої «дорослості»? Вони знають головний дитячий секрет: диво — поруч. Просто простягни руку.
Щоденник художника
14.02.2011
Пропонуємо читачам декілька уривків з книги спогадів одного з видатних художників межі ХІХ—ХХ століття — Михайла Нестерова. Сподіваємось, ці уривки хоч трохи розчинять хрестоматійний глянець, який заважає свіжості сприйняття його картин через їх повсюдне тиражування. Особливий інтерес для всіх києволюбів становлять спогади Нестерова про багаторічну роботу над розписами Володимирського собору.
Життя на межі
21.06.2010
Окрім вісімнадцяти томів зібрання творів, таких творів, заради яких іноземці іноді вчать російську мову, Чехов залишив створену ним у рідному місті Таганрозі публічну бібліотеку, три школи, побудовані на власні кошти, десять тисяч власноруч заповнених карток перепису населення на острові Сахалін — острові каторжан, куди він поїхав сам, без примусу, з власного бажання, і вічно розквітлий сад біля свого останнього місця проживання в Ялті.
Посмішка крізь смуток
20.08.2009
Навіть дивно, як багато встигла зробити за відносно коротке (50 років) хворобливе життя ця трудолюбива іронічна людина. При цьому належність Пимоненка до Товариства передвижників сприяла феноменальній прижиттєвій популярності його робіт — значно більшій, ніж у наш час. Хоча, звичайно, популярність приносила й прикрощі, зазвичай курйозні. Наприклад, виробник алкоголю Шустов без дозволу використав репродукцію пимоненківського полотна «Додому» в рекламі, після чого художник подав до суду і виграв позов.
Перед лицем вічності
03.08.2009
Гоголь не міг похвалитися внутрішнім комфортом, сімейним щастям, особистою святістю. Він був безпобутовий, неприкаяний; рідна рука не поправляла йому подушок у дні хвороби. Та все ж, він міг сказати дещо, що стосується людини взагалі. З «пана автора» він перейшов у розряд пророків, а це й небезпечно, і малоприємно водночас.
«Бог зберігає все»
20.07.2009
Приятелька Ахматової пише: «Я не чула, щоб Анна Андріївна вела з кимось філософські, взагалі теоретичні розмови про релігію. Вона тільки наводила якусь відповідну до ситуації євангельську заповідь, завжди смиренно додаючи: «Але виконувати її дуже важко». Ці слова вона вимовляла, застосовуючи їх до самої себе. Оточуючих вона не повчала, не наставляла, не розпитувала.
Симфонія долі
06.04.2009
Щедро обдарував Господь талантами землю Руську. І, немов на знак вдячності, найяскравіше розцвіли з них ті, які увібрали найголовніше, що могла дати їм Русь, — етичний дух і силу Православної віри. Без Православ’я не було б ні Андрія Рубльова, ні Достоєвського, ні Глінки. Одне з найяскравіших явищ в музиці XX століття — Сергій Рахманінов — підтвердження цьому.
Враження щастя
19.08.2008
Живопис Ренуара — це щирість і доброта. У музеях, втомившись від залів важкого темного академічного живопису, раптом переходиш до зали з його роботами — і неначе в закритому приміщенні розчиняється вікно. У серце вривається свіжість; помітно, що в інших відвідувачів теж зволожуються очі. А вже коли доведеться потрапити до полотен Ренуара після вивертів мистецтва ХХ ст., то яка ж це благословенна мить!
Танці над прірвою
12.05.2008
Для Мандельштама християнство багато в чому — культурний феномен. Культура не лікує рани життя, але долає хаос. Уже це — немало. Течію акмеїстів, до якої Мандельштам належав, він визначав як «стремление к мировой культуре».
«Мировой» голосно сказано, оскільки ні Китай, ні Індія, ні Персія його не цікавлять. Цікавить культура християнських народів, а також та частина їхнього дохристиянського культурного минулого, яка пройшла крізь решето віруючої свідомості.
Заболоцький старий і новий
12.11.2007
Коли берешся за збірку віршів цього поета, виникає дивне враження. Починає здаватися, що ранній модерністський Заболоцький мовби тужить... за собою, пізнім. Крізь яскравість, оригінальність, навіть крізь гумористичний запал його молодих віршів уже просвічує деяка мрія. Мрія велична і неймовірно проста. Це уповання, сподівання і просто очікування земної людської гармонії.
Зачарований Візантією
01.11.2007
— Перш за все треба знати, — відповів батько, — що Врубель чудовий художник. Коли-небудь ти сам це зрозумієш. А потім ще треба знати, що він хвора людина. Він душевно неврівноважений. І ще слід знати один золотий закон: ніколи не засуджуй зопалу. Інакше ти завжди потрапиш у дурне становище.
Казка казок
13.09.2007
«З чого, власне, творчість складається? Та з запаху стружки, із повіву розколотого поліна взимку, коли воно пряне, сліпуче на морозі... Давно дуже хотілося зробити історію, де був би такий сухий осінній лист, що ніби подряпує землю, і який прилетів казна-звідки», — так Юрій Норштейн згадує історію народження «Їжачка в тумані» у 1975 році.
| Отрок.ua в: |  |
 |
 |