Людський вимір
«Перед тим, як обожитись, треба олюднитись», — сказав отець Андрій Кураєв. Щоб «відкопати» в собі людину, іноді достатньо згадати про зовсім прості речі...
Робота над душею
12.03.2012
Ці маленькі або великі особисті подвиги приносять радість — ну нарешті не просто небо копчу, а щось роблю хороше «не для себе» — таке життєдайне для душі почуття... Цілком можливо, що користь від цих перших добрих справ не така вже й велика, але благодатне відчуття радості дається тобі спочатку сповна, немов авансом, і, звісно, воно спонукає зробити щось «не для себе» знову й знову.
Але неминуче настає момент, коли це світло поступово тьмяніє і зникає. Ті вчинки, які ще недавно здавалися джерелом радості для всіх, уже цієї радості не дають. 
Тлумачення сновидінь
23.02.2012
Я блукав дивним будинком, з якого неможливо було вибратися, — ані через двері, ні через вікно.
Дім скрипів мостинами й дверима, стукав віконницями і ринвами, постогнував кроквами і завивав коминами, він весь розгойдувався на вітру, погрожуючи розвалитися, але тримався, стояв, не падав.
Мені було страшно і самотньо. Я гукав, кричав, гупав кулаками у двері, але мені ніхто не відповідав.
Не стріляйте в піаніста
20.02.2012
Ми дожили до тих часів, коли у православних християн з’явилась можливість спілкуватися, обмінюватися думками, обговорювати значущі явища і події світського та церковного життя. Ми отримали доступ до головної радості — до радості взаємного спілкування, причому спілкування з одновірцями. Але тут виявилося, що ми не вміємо слухати, не хочемо думати і здатні часто лише сваритися, вишукувати єретиків і вішати на опонентів цінники укупі з ярликами.
Театр
16.02.2012
Подвійне дно — це та горезвісна різниця між «бути» й «здаватись», про яку так часто чуєш і на якій так часто себе ловиш. Завжди хочеться здаватись кращим. Не уявляю, якого духовного рівня потрібно досягнути, щоб, за словом Іоанна Лествичника, «прагнути до безчестя». Набагато комфортніше бути гробом побіленим (Мф. 23, 27), виблискуючи зовні красивими словами та вчинками — хоч і задихаючись усередині від власного смороду. Так наказує его — диявольська пародія на особистість.
Комутатор
13.02.2012
Установки за умовчанням є не тільки в комп’ютерах, телефонах і пральних машинах. Їх цілком достатньо і в наших головах — величезний склад підігнаних думок на всі випадки життя. «Клац!Клац!Клац!» — з готовністю реагує цей склад на нових людей і нові події. Питання лише в тому, що «мовчить» у цьому випадку — розум, совість, серце? Чи відмовляємося ми думати, соромитися або любити?
Єдиний, неповторний...
26.12.2011
Ми всі живемо в одному й тому самому світі, який все більше набуває рис величезного будинку або навіть комуналки, що надмірно розрослася.
Водночас ми живемо в доволі відокремлених, закритих світах, від чого розмова двох землян часто-густо ризикує бути схожою на розмову лунатика з марсіанином.
Unforgiven
14.11.2011
Одного разу я помітив її на вулиці з іншим. Вони просто стояли та дивилися одне одному у вічі. Навколо пропливав натовп, плавно їх оминаючи, а вони стояли так, наче, крім них, не було нікого на цій вулиці, в цьому місті, на цій планеті.
Не передати, що я пережив у той момент. Ти знаєш, як вона на нього дивилася? — Так, як 10 років тому вона дивилася на мене.
«Біле на чорному»
10.11.2011
Я не люблю білий колір. Білий — колір безсилля й приреченості, колір лікарняної стелі й білих простирадл. Гарантований догляд і піклування, тиша, спокій, ніщо. Ніщо лікарняного життя, що довіку триває.
Чорний — колір боротьби й надії. Колір нічного неба, впевнений і чіткий фон сновидінь, часових пауз між білими, нескінченно довгими денними проміжками тілесної немочі. Колір мрії та казки, колір внутрішнього світу закритих повік. Колір свободи, колір, який я обрав для своєї електроколяски.
Будь же ти людиною!
13.10.2011
Дорослий не стане плакати за тим, за чим плаче дитина. У дитини поріг, через який її з розмаху б’є свій і навіть чужий біль, такий невисокий. Кривда, брехня, сором — усе маленька людина омиває слізьми.
Стаючи дорослими, люди нарощують свій поріг чутливості, відгороджуючись ним від свого та чужого лиха і прикростей. Цей поріг, неначе бруствер, робить нас майже невразливими.
Чому я не можу жити так, як раніше
03.10.2011
Мені більше не потрібні екстрим і гострі відчуття. Мені вистачає їх і в житті. Я майже перестала ходити в кіно, мені здаються примітивними емоції та почуття головних героїв, які вичавлюють емоції з глядачів. Я перестала дивитися трилери та детективи, де мало любові й багато болю. Навіщо? Невже всім нам, хто сидить у кінозалі, не вистачає лиха в нашому власному житті? Нам потрібно шукати його, аби відчути смак до життя?
Діти й старі
25.07.2011
Неправдивою я свою бабусю не вважала, але її спогади про дитинство мені видавалися чимось на зразок казки. Проте було одне — найважливіше. Я знала, що бабуся живе дуже-дуже довго. Народилася вона так давно, коли ще не закінчилася Велика Вітчизняна війна, а вдома не було телевізорів і холодильників. У моїй дитячій свідомості це було приблизно тисячу років тому.
Королівство кривих дзеркал
07.06.2011
Тобто хочеться мені мати інструмент для того, щоб бачити світ у його природному вигляді, таким, яким його Бог бачить. Так, щоб добрі справи помічались і оцінювалися, неприємності переносилися з терпінням і без істерик, чуже добро пам’яталося, а своє — забувалося. Без цього — відчуваю, що живу в королівстві кривих дзеркал. Не в адекваті живу, іншими словами.
Мені не боляче
28.04.2011
Ви давно ходите до храму. Розумієте церковну термінологію та порядок богослужіння. Правильно хреститеся та одягаєтеся. Знаєте щось, чого не знають інші, й вам знайомі сльози каяття... Не поспішайте радіти. Можливо, одного разу ваша «правильність» розіб’ється об щиру неправильність іншого, а ваше уявне смирення буде змите слізьми незнайомої людини. І це буде початком. Вашої віри, вашого смирення і вашого каяття.
Мистецтво пробачати
13.04.2011
Пробачити не означає забути, не означає просто змінити свою думку про ситуацію або намагатися загладити негативну емоцію більш позитивною. Пробачаючи, людина змінюється сама. Якраз щире покаяння виявляє себе зовні як справжнє прощення. Адже пробачити — це значить зцілити в собі те, що необхідно пробачити в іншій людині.
Диво в коробочці
10.01.2011
Доки ти маленький, дарувати не дуже легко, набагато приємніше отримувати. Дитина ще не звикла чимось володіти, і така можливість її
Помилки юності
27.09.2010
Що цікаво — після декількох років боротьби з собою і з наркотиками він воцерковився. І не тільки він. Похрестився батько, повінчалися батьки, прийшов до віри молодший брат, який згодом став священиком. І все завдяки йому — наркоману. Зараз усіх його колишніх товаришів по голці вже давно немає в живих. А він бореться досі, маючи єдину надію на Бога та Його Таїнства, то випливаючи на декілька місяців, то знову потопаючи.
П’ята заповідь
09.09.2010
Із усіх заповідей п’ята найбільш подобається батькам. Їм здається, що ці слова обслуговують їхні батьківські інтереси й стоять на сторожі їхніх прав і егоїзму. Насправді це не так. Хоча б тому, що правильне виконання цієї заповіді передбачає наочний приклад, а отже, спільне проживання декількох поколінь. Я, як батько, повинен на очах свого сина проявити синівське шанування до свого батька, тобто дідуся мого сина.
Життя заради інших
22.07.2010
Неможливо людині зрозуміти себе й урятуватися від пристрастей, не полюбивши ближнього. А сенс християнської любові полягає в тому, щоб не шукати в спілкуванні одного лише комфорту, але поставитися до нього з усією відповідальністю. «Хто в любові своїй, — писав преподобний Єфрем Сирін, — байдужий до недоліків того, кого любить, той ненавидить, сам того не розуміючи».
Гіркі уроки
24.05.2010
Мені пощастило — серед моїх однокласників я був найбільш начитаним, тому легко справляв враження найрозумнішого — і на людей навколо, і, передусім, на себе. Потім мені десь трапилася фраза «він більше знав, ніж розумів»... Але в шкільні роки достатньо було навіть невеликих книжкових знань, щоб відчувати свою перевагу. Університет виявився не найкращим місцем для таких ілюзій.
Настуня
22.04.2010
Настя уважно слухала історії і казку на ніч. Усміхаючись і перепитуючи, коли щось було незрозуміло — Настуся дуже допитлива. Їй було все цікаво — такого вона ні від кого не чула. Учителі в школі були хороші, але учнів у класі багато. Дому в Настуні немає — місце, де вона ночує і живе після школи, — це дитячий будинок — спільний і нерідний.
Померти в чоботях
10.09.2009
Я збирався не перевести бабцю через вулицю і не кинути гривню в капелюх жебракові, не зробити яку-небудь іншу добру справу. А буквально — віддати ближньому частину своєї крові. Це була жертва, реальність якої неможливо заперечувати, як неможливо заперечувати посудину зі склянкою крові, щойно викачаної з твоєї вени.
Білок співчуття
13.07.2009
Коли я почав їздити до дитячого будинку, мені одразу сказали про емоційне вигорання. Я довго не розумів, що це таке. Допоки одного разу, ввійшовши до дитбудинківської ігрової кімнати, не відчув, що мені нема про що говорити з дітьми. Мені нічого їм сказати. Я нічого не відчуваю до цих дитбудинківців, які сидять в холодній ігровій на обшарпаних диванах.
На порозі
01.06.2009
Згадка про жебрачку раптом змусила відчути якусь надуманість, перебільшеність величезної кількості своїх претензій до оточуючого середовища. Не лише в сенсі отримання належного комунального сервісу... Адже і криза сьогоднішня викрила те, що багато кому з нас уже важко обходитися без незліченного одягу, послуг, предметів ужитку і т.д., жага до яких ненаситна, як виявилося...
Допоможіть, хворіє любов!
27.04.2009
Запитуєте мене, що таке бути матір’ю? Що ж, я відповім. Ходиш вагітна, здаєш аналізи, їси варено-парену їжу, забувши про апельсини і шоколад. Рахуєш дні до пологів, потім години, потім хвилини... між переймами. І здається — ось, зовсім скоро, я буду щасливою. Завершаться ці токсикози, вічно малий одяг, сонливість, дієти...
Відповідаючи за диво
09.04.2009
Я годувала його з піпетки молоком, потай від мами дозволяла спати на дивані, і так само потайки цілувала його мокрий ніс та порівну ділила цукерки. На що тільки не підеш заради улюбленця? Вигулюючи цуценя, я була ща-сливою — тепер усі звертають на мене увагу... Але увага всіх мені була ні до чого. Цікавив один старшокласник.
Моя святість
14.07.2008
Список моїх добрих справ можна продовжувати до нескінченності. Я можу не спати ніч, побачивши розчавленого кота, і пити валеріану, побачивши на дорозі аварію. Я дуже мрію про те, щоб навідати в лікарні тих, хто страждає, а в тюрмах — в’язнів. Мені хочеться допомогти сиротам із дитячого будинку, може, взяти когось до себе, стати донором бідним дітям...
Чим пахне любов
11.02.2008
Ми були дуже різні — я та він. Мовби вийшли з різних світів і випадково опинилися поруч у цьому смердючому тамбурі брудної електрички. Я стояла в чистому одязі, з чистим, злегка підфарбованим обличчям. Він сидів поруч — у брудному лахмітті, із брудною, закривавленою фізією. Згадалася євангельська притча про доброго самарянина. Міркую про те, що бомж — мій ближній, а ближніх треба любити. Риюся в своєму серці в пошуках християнської любові до цього типа. Вишкребла двадцять грамів жалощів і півкіло відрази. Подумки знизую плечима: чим я можу йому допомогти? Їду далі. Швидше б моя станція.
Не дратуймо один одного
11.09.2007
Як бути з «дрібними гріхами»? Сьогодні я когось потіснив, або десь насмітив, або дратував... Зізнання звучать якось дивно, по-дрібному та не варті згадування. Інша справа сказати: «Скоїв крадіжку. Я є великий грішник!» За Святим, що покликав вас, будьте й самі святі в усім вашім поводженні (1 Пет. 1, 15). Господи, пробач мені... дрібному капосникові.
| Отрок.ua в: |  |
 |
 |