Нормальне положення шлагбаума

У Царстві Небесному не буде потреби в сміхові, оскільки воно буде царством абсолютної гармонії. Це може здатися нудним: як так?! Але там будуть радощі іншого плану.

У тяжкі хвилини не дай мені забути...

Чи можеш ти сказати: «Учорашній день я провів так, що не образив жодної людини, не дав приводу комусь на мене ображатися, я нікого не засмутив і не був причиною прикрості або збентеження»? Це ж і є нашою метою. Але не думай, що це легко, і не впадай у відчай, якщо тобі це не вдається.

Без боротьби нема успіху

Наприклад, гнів. Якщо він у людині є — це означає, що в душі є мужність, а вона корисна в духовному житті. У кого немає гніву — у того нема й мужності, тому нелегко впоратися із собою. Людина гнівлива, коли використовує силу, яку має, для духовної користі, схожа на дорогу машину, що їде доброю дорогою, — вмикаєш швидкість, і ніхто тебе не може наздогнати.

Із проханням про простоту

Якось Твардовського спитали, як належить дбати про любов, на що він відповів: «Як про дитину, щоб вона не змерзла, не забешкетувала і не втекла». «Май серце, але в нього не дивися — злякаєшся любити», — казав він. У його віршах любов тендітна й вразлива, часто знехтувана, усвідомлювана майже завжди постфактум. Як Сам Христос.

Нашу душу оживляють страждання

Перебуваючи в абсолютному комфорті, ми забуваємося, розслабляємося і починаємо переходити припустимі межі. Коли наше приємне розслаблення не супроводжується вдячністю, правильним ставленням до Бога і пам’яттю про наш повсякчасний зв’язок із Христом, то все це розмаїття дарів (і дуже приємних дарів), отриманих від Бога, може виявитися не корисним для нас.

Бунт кліщів

Коли я бачу людину в її огріховленому стані, я кажу собі: для Бога немає більшого пекла, аніж людина. А людина, закохана в гріховне сластолюбство, скрегоче зубами й шелестить: найстрашніше пекло, яке люди придумали для себе, — це Бог… Їй би кортіло, щоб не було Бога, живого й істинного, Котрий усемилостиво рятує від гріха й справедливо засуджує за затятість у гріху.

Легкий політ душі

Якщо твоє тіло слабке, щоб постити безупинно, то воно не слабке для молитви і нехтування задоволеннями черева. Якщо ти не можеш постити, то принаймні можеш не розкошувати, а це важливо, і не далеко від постування, і може приборкати несамовитість диявола. Бо ніщо так не миле демону як розкоші та пиятика — джерела й мати усякого зла.

Євангеліє про Первістка

З якою незрівнянною простотою описують євангелісти найбільші події в історії людського спасіння, в історії Всесвіту! Можете собі уявити, як багатослівно й театрально світський літератор описав би, приміром, воскресіння Лазаря, якби випадково став очевидцем тієї події? Або яку високомовну й пишномовну драму він написав би про все те, що відбувалося в душі Іосифа, слухняного, смиренного і простого чоловіка, у мить, коли він дізнався: його підопічна й обручниця вагітна?

Вища правда любові

Усамітнення може стати звабою та небезпекою, коли отруюється аристократичною гидливістю, психологізмом, коли брати та ближні починають заважати молитві, коли перемагає егоцентризм і егоцентрична самозакоханість, коли храм здається занадто гамірним та велелюдним. Це є удаване пустельництво, удаваний затвор. Або, якщо бажаєте, і справжній затвор, — але не наодинці з Богом, але наодинці із самим собою, без Бога.

Наближаючись до колиски

Ніхто не дарував і не обіцяв людству більше, ніж Ісус Христос. Своїм Воскресінням Він окрилив людство надією на остаточну перемогу й справжнє вічне життя. Закваску безсмертя Він уже вклав у рід наш. Але він і розтривожив багатьох, збентежив, змучив загадками, стомив тяжкістю вічних питань. Люди будуть вагатися щодо Нього, сперечатися, сердитися, сумніватися.

Пророцтва Воскресіння

У Символі віри ми співаємо про Христа: «І страдавша, і погребена, і воскресшаго в третій день по Писанієм». Які Писання говорять про воскресіння? Де ці Писання, якщо учні Христа, почувши про це, питали одне одного: «Що то є: воскреснути з мертвих?»

До бою

Є тепер у ресторанах пісне меню. Двадцять п’ять перемін страв, і всі — посту не порушуючи. Чи не сміх це? Може, і не сміх, але нова дивина. Під гастрономічні вимоги світ завжди підлаштується, полоскоче гортань, наповнить черево, зберігаючи ілюзію релігійної праведності. Лише під молитву світ не підлаштується, бо не може.

Мистецтво дякувати

Ми отримали незліченні скарби від Бога: життя, здатність кохати, товаришувати, думати, дихати. Ми отримали в дарунок від Бога всю красу створеного світу — дерева, гори, небо, зорі. Але ми не сприймаємо це все як дарунок і тому не вміємо дякувати Богу — за наших рідних і близьких, за дитячий сміх, за гілки дерев, за подув вітру, за можливість молитися Богові.

Складні запитання

Легко славити Творця Всесвіту, милуючись іскристими краплями роси або спостерігаючи повільний рух білосніжних хмар. Але коли скорботи й випробування підступають до людини, вона у відчаї забуває про милосердя й любов Господа. За що? Чому? Людина чекає на одкровення, і в подиві бентежиться її душа — невже так і не буде відповіді?

Сон серця, або релігія без Бога

У людей завжди безліч запитань до священика. У цьому переконують збірники відповідей різних отців, що постійно видаються. Про це свідчить кількість православних сайтів з розділом «запитання до священика». Складно собі уявити, наприклад, розділ «запитання до пожежника» або «запитання до військового». Мабуть, популярність «запитання до священика» можна порівняти лише із «запитанням до лікаря». Здавалося б, потрібно радіти такому інтересу до слова священнослужителя. Однак коли мені довелося заглибитися в масу поставлених запитань, на мене очікувало розчарування й здивування.

Перший і Останній

Його Народження сповіщене співом з небес і торжеством безп-лотних Сил. Його голос змушував кам’яну могилу віддавати викра-дене тіло Лазаря. Його стопи не розділяли море, як під час виходу з Єгипту, але змушували воду ставати твердою, щоб по ній можна було ходити, як по підлозі чи по землі.

Хто не впізнав у цих рисах Благословенного Сина Божого, Який прийшов у Тілі? Але сказане — лише краплина діянь Його, і якби «написати про те докладно, то, думаю, і сам світ не вмістив би написаних книг» (Ін. 21, 25).

Основа життя

Сільський побут зламаний скрізь, за винятком рідкісних оазисів. Зламаний він де революцією, де еволюцією, але й там, і там — урбанізацією й індустріалізацією, що настали згодом. Тепер з’явилася ще й інформатизація, і не стук коліс заважає читати псалми, а засмічена голова не запам’ятовує Символ віри.

День Господній

Реальність християнства є такою, що в кінці історії людство очікує Судний день. І хоча більшість людей у світі живе так, ніби цього ніколи не трапиться, — день цей настане, і для одних він буде днем трепету й жаху, а для інших — днем радості зустрічі з дорогим Господом. Що ми знаємо про останній суд? Чи правильно ми розуміємо ті поодинокі відомості, які дає нам про це Писання?

Час зустрічі

Настає час, коли кожен із нас повинен впустити у своє життя трохи тиші, щоб знову — а можливо, вперше — почути, як Христос шукає і кличе дорогоцінну душу, яка для Нього дорожча за весь світ.

Різдвяна пісня

Довге мовчання змінилося на одкровення таємниць. Чотириста років мовчання старозавітної Церкви також скінчилися. Адже слово народжується у тиші, в мовчанні. Такий закон. Не можна сказати будь-що важливе, не помовчавши перед цим болісно і довго. Отож, Палестина заспівала знову.

Звідки приходить смуток?

Смуток — де він? У крові в того, хто сумує, — або, як мікроб, у повітрі, і ним усі дихають? Коли людина рухається, сумувати важко. Значно легше сумується, лежачи на спині, вдивляючись у небо. Або, лежачи на животі й розглядаючи мурашок у траві. Рубаєш дрова — не сумується. Перестав рубати, сів, витер піт із чола — знову сумуєш.

Коли Бог мовчить

У читача Євангелія може скластися враження, що для віруючого можливо все, чого б він не забажав. Потрібно пересунути гору — помолися з вірою — і гора посунеться. Потрібна робота — помолися, і вона неодмінно знайдеться. Хочеться позбавитися від набридлої хвороби — лише помолися... Однак гори чомусь переставляються дуже рідко — всього кілька прикладів є в житіях святих. І молитовні прохання Господь не завжди виконує... У чому справа? Невже Господь сказав неправду? Чи віра наша не така?

Хочу жити вічно

У світі, де гріх і смерть розлиті, наче радіація, людині не вціліти без дієвої протиотрути. Тому Христос прийшов у цей світ не просто як Учитель, але як Лікар, Котрий дає нам ліки безсмертя.

Воскресіння Христове видівши…

Щоб великоднє привітання, ці два великих слова, вирвалося з грудей, як птахи з клітки, а не зірвалось з позбавлених життя губ за звичкою, спочатку треба пережити Страс-ний тиждень. Такий порядок. Спочатку «Слава, Господи, Хресту Твоєму Чесному», а по-тім — «і Воскресінню». Помри зі Спасителем, тоді й оживеш у Ньому. Принаймні, здригнись, почувши про Його страждання, і дай душі виплакатись у Велику П’ятницю, і потім радій на світанку Во-сьмого дня!

Небо і земля

Хресний хід Великої П’ятниці супроводжують сльози. Вони скупі, і люди ховають їх, опускаючи обличчя і відвертаючись від чужих поглядів. Хресний хід великодньої ночі дає сльозам рясно литися, а людям не соромитися їх плину. Це — радісне життя душі, це солона волога, що очищує душу від усякого бруду. Той не знає радості, хто у Великдень не лив сліз, а в дні Страстей не стримував ридань.

Людина на ім’я Ісус

Господь наш Ісус Христос є, без сумніву, сущий над усіма Бог. Його Божественна природа достатньо проявила Себе в ділах, які ніхто, крім Нього, не творив: воскресіння мертвих, вигнання бісів, влада над істотами сотвореного світу... Але ж і людиною Ісус теж був реально. Це не було ілюзією.

Над вавилонськими ріками

Коли сумно нам, ми не повинні зі шкіри пнутись, щоб зобразити веселощі. Слід лягти на обличчя своє й насититися зітханнями. Нехай хтось недоречно процитує Писання й скаже: «Завжди радійте, невпинно моліться». Та ж ми знаємо, що ми грішники, і що «горе й утиск всякому, хто робить лихе». Ми не в раю, але все ще на шляху до нього.

Дім твоєї душі

Наш духовний дім будується так важко й так повільно, його стіни так часто завалюються, незакінчена будівля така негарна й завершенню робіт не видно кінця саме тому, що ми будуємо абияк і косо-криво. Будуємо за принципом «і так піде», ніби будуємо не для себе, а працюємо в стройбаті й споруджуємо казарму для чужого підрозділу.

Царство Небесне: спроба не схибити

Іконописна традиція представляє Царство Небесне у вигляді Вишнього Єрусалиму — Небесного Граду, обнесеного, як належить будь-якому стародавньому місту, фортечною стіною з бійницями й баштами, за якими видно численні дахи будинків-теремів надзвичайної краси. Дивлячись на ці укріплені стіни, варто згадати, що перше місто в історії людства побудував братовбивця Каїн. Частокіл, який він звів довкола, був необхідний для його безпеки, адже проти нього, за переданням, повстав увесь тваринний світ. Для чого ж у Вишньому Єрусалимі фортифікаційні укріплення? Від кого повинні захистити стіни Небесного Граду? Невже й за порогом Вічності, після Другого Пришестя Христового, християнським душам у Царстві Небесному щось загрожуватиме?

Що потім?

Христос воскрес, і апостоли, у день Розп’яття схожі на розполоханих овець, що залишилися без Пастиря, стали схожими на левів. Царственим риком безстрашної проповіді вони сповнили Всесвіт. Христос воскрес, і мученики тисячами й десятками тисяч почали зустрічати смерть з усмішкою. Згасли багаття в демонських капищах, а самі капища перетворилися на храми Божі, тому що Христос воскрес!

Завдання номер один

Молитва дасть свободу. Наважуся сказати, що хто не молиться, той ніколи вільним не бував. Свобода пересувань — хіба справжня свобода, якщо, переміщуючись, людина грішить тими ж гріхами й мучиться тими ж докорами сумління? Свобода споживання — хіба справжня свобода, якщо бажання розпалюються й очі розбігаються, а радість придбання проходить швидко, як у дитини?

Дві правди

Діти вміють сміятися відразу же після сліз. Ще сльози котяться по щоках і блищать на віях, а дитина може вже дзвінко сміятися. Це теж образ переходу від посту до Пасхи, від суму до торжества. У цих двох режимах, сліз і радості, загартовується душа, немов вибігає з парної, щоб кинутися в крижану воду.

Різдво Христове: «до» і «після»

Різдво — це глибоке свято, і над ним треба стояти, як над колодязем, в якому вночі відбиваються зорі. І навіть гучний сміх дітей і дорослих на святках — не більш ніж розрядка для душі, яка трохи втомилася від величності чуда.

«Верую, ибо абсурдно»

Благословлятиму Господа кожного часу. Благословлятиму Його, встаючи вранці і лягаючи ввечері; благословлятиму, промахнувшись молотком по головці цвяха; благословлятиму, лягаючи на операцію. Благословлятиму Господа в бідності і в достатку, в юності і в старості для того, щоб змогти, зуміти благословити Його в хвилину смерті.

Повернення до раю

Господь-переможець, грізний та милостивий водночас, зійшов у пекло. Його сходження розпороло пекельне черево так, як ніж кухарки розпорює черево зловленій рибі, і тепер усі, хто чекав на нього, — вільні. Але не натовпом, а по черзі направилися праведники до Спасителя. Спочатку вони розступилися, і Христос, уважно вдивляючись усередину, сказав слова, що колись уже лунали: «Адаме, де ти?»

Піст без фарисейства

У різноманітних кулінарних виданнях навперебій пропонують пісні страви з екзотичних риб. Таку розкіш, звичайно, можуть собі дозволити далеко не всі. Проблема лише в тому, що слово «розкіш» якось важко поєднати зі словом «піст»...

Ангельська пісня

Ангели з неба заспівали про те, що на землю приходить мир. Мир прийшов у вигляді маленького Дитяти, яке народилось у печері. Ангели співали про довершений факт. Мир — це Христос. Він народився. Він уже на землі.

Манна Небесна

Хворе гріхами серце зцілю¬ється не вмить, але поступово, і необхідність у небесному хлібі не відпадає після його одно¬кратного спожиття.

Чи ходив Христос до Тибету?

Про період життя Христа між дванадцятьма та тридцятьма роками нічого не говориться у Писанні. Спаситель, безсумнівно, нікуди не відлучався з Палестини. Віруючі у Христа як у Бога розуміють, що Бог не має чому вчитися у людей. Не вчитись у них, а спасати їх Він прийшов. Але є ще один аргумент.

Людина стає дорослою, коли любить дітей

Вся трагедія, вся нудьга, вся потворність життя в тому, що треба бути «дорослим», вона від необхідності топтати «дитинство» в собі. Людина стає людиною, дорослою в хорошому значенні цього слова, коли вона нудьгує за дитинством і знову здатна на нього. І вона стає поганим дорослим, якщо вона цю здатність у собі глушить.

Християнство ― це досвід вічності тут і зараз

Як багата спадщина залишилися нам щоденники отця Олександра Шмемана ― видатного богослова, проповідника й пастиря, людини незрівнянної широти поглядів та інтересів. Щоденники отця Олександра нещодавно були видані окремою книгою, уривки з неї ми публікуємо в надії, що вони знайдуть відгук і в серці читача.

Юне обличчя Різдва

2008 разів повторене у житті Різдво не тільки не встигло приїстися і стати звичайним. Воно мовби досі ховалось, і тільки зараз відгортає покривало зі свого юного обличчя. Чесне слово, ми ще жодного разу Різдво не святкували. Ото вже радості буде цього року!

Звичайне диво

«Чудес на світі не буває!» — ось звичний для багатьох девіз-твердження, що в недалекому минулому вважався аксіомою. Сьогодні, навпаки, наше життя перенасичене чудесами: від багатоманітності божественних одкровень до різного ґатунку лжечудес із «літаючими тарілками». Що ж є справжнім чудом для християнина? Як ставитись до чудесних явищ?

Шлях із пекла

В православній іконографії немає ікони Воскресіння Христового! Знайоме всім нам зображення Христа, який у білосніжних ризах виходить з гробу зі стягом у руці, — це пізніша католицька версія, котра з’явилася тільки у післяпетрівські часи в російських храмах.Пасхальною іконою православної Церкви є ікона «Зішестя в пекло».

Прорив у Вічність

Перед тим, як воскреснути, Він був Дитям, годувався груддю, плакав від голоду. Він потребував тепла і захисту. А потім ріс і трудився, втомлювався і мерзнув, голодав і ходив пішки. Його сварили земляки і хулили книжники, Його зрадив один учень і від Нього відмовився інший. Те, що можна пережити на землі, Він пережив і відчув так само, як відчуваємо ми. Він має право нас судити не тому, що Він — Бог, але і тому, що Він — Людина.

Великдень — це розмова про майбутнє

Наша розмова з отцем Андрієм відбулася у Великий Піст, коли до Великодня, з одного боку, вже недовго залишилось, а з іншого — здається, що мова йде про якусь «прекрасну далечінь».

Вiдчинити Йому дверi

Головне свято християн — свято Великодня. Це свято воїнів, котрі перемогли у битві. А друге за значущістю свято — Різдво. Це свято дітей. Ці два свята взаємопов’язані, вони натягнуті між полюсами християнського життя, наче дзвінка струна. Вони утворюють стрижень, навколо якого обертається Всесвіт.

«Бідна я людина!...»

Те, що тішить плоть, вбиває душу, і те, чим живе душа, обмежує плоть. Ця боротьба всередині кожної людини настільки болісна і драматична, що святий апостол Павел одного разу вигукнув: «Бідна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті?!»

Духовне та душевне

Молода людина, яка не знає про життя Церкви, в силу властивої вікові гарячковості, нонконформізму, може захоплюватися рок-музикою, рухом хіпі тощо. Ми не повинні суворо засуджувати її за це. Гірше, якщо людина, вже ставши церковною, повертається назад і захоплюється тим, що властиво людям, які ще шукають, але не знайшли. Така людина є неблагонадійною для Царства Небесного.

Про подвиг

Подвиг, що залежить від випадковості, зухвалості, честолюбства або збудження вином, не є справжнім подвигом. Істинний подвиг виходить з глибокого змісту людського духу та проходить через усе життя людини. Подвиг є необхідним не тільки у військовий час. Якщо ми живемо у світі, ми живемо тільки завдяки багатьом подвигам людей, що нас оточують.