Діра в душі розміром з Бога

Що відчуває дитина, народження котрої задовольнило марнославні сподівання членів родини і стало ліками від власних страхів і розчарувань? «Моє “я”, моя вдача і моє ім’я були в руках дорослих. Я привчався дивитись на себе їхніми очима; я був дитиною, точніше чудовиськом, якого вони створили із власних нарікань», — напише про себе Сартр. Негарний хлопчик, він почувався об’єктом, річчю і маскою.

Мета: вціліти

Наївно було б думати, що життя дається людині виключно для цих хвилин. Найбільш невротичні, тривожні люди — ті, хто орієнтований виключно на досягнення, задоволення, благополуччя. Ті, що прагнуть, перш за все зрілості, цілісності, справжності, здатні переживати тривогу, напругу, страхи та скорботи як невід’ємну і потрібну частину свого життя.

Як твої справи?

Люди читають психологічні, езотеричні, художні та духовні книги й статті, маніакально прагнучи щось «покращити» у своїх стосунках, — з обранцями, чоловіками та дружинами, дітьми, колегами та батьками. Зіткнувшись із марнотою своїх зусиль, впадають у депресію, зневірюються. Ми стурбовані створенням ідеальних стосунків настільки, що часто абсолютно не бачимо Іншого в тому, хто поруч. Йому просто не вистачає місця в нашій душі.

Горщику, не вари?!

Ми стаємо все більш реактивними: дзвінок телефону — ми вже на зв’язку, сигнал повідомлення — квапимося відправити відповідь, яка долетить швидше за думку (котра просто не встигає визріти за ці лічені секунди), товариш розмістив фото в мережі — ми вже відмітили його кліком, нове відео — уже зберегли на своїй сторінці… Ми реагуємо значно швидше, аніж встигаємо замислитися над сенсом «стимулу», що надійшов.

Квітка над безоднею

Любов Нарциса — це не любов до самого себе. Це любов до образу, уявлення про самого себе, до свого «відображення», ілюзії. Це важливе уточнення, тому що людина, здатна до реальної любові (нехай навіть до егоїстичної любові до себе самої), може, пройшовши «крізь терни до зірок», відчувати й любов правдиву, жертовну. Натомість ми маємо справу з патологічною нереальністю, ілюзорністю, любов’ю зовсім не до себе, а до певної псевдоверсії себе.

Моя фабрика ідолів

Згодом у моєму житті на місці К’єркегора не раз опинялися й «реальніші» люди, яких я власноруч ставила на п’єдестал, щоб потім скинути.

Без кордонів

людей, які усвідомлюють свою свободу та вміють нею користуватися на користь собі й іншим, які пам’ятають, що особиста свобода закінчується там, де починається свобода іншого, — не так уже й багато. Решті доводиться осягати ці істини роками, десятиліттями щонайважчою душевною працею. Більшість із нас живе у «безмежному» просторі, завдаючи болю собі й іншим, наче дикобрази, які в пошуках тепла притискаються одне до одного, проте лише боляче ранять своїми колючками.

Де я?

В умовах катаклізмів психіка людини піддається різноманітним випробуванням. Багато з них є для нас очевидними, але існують і непомітні, доволі небезпечні для особистості загрози. Серед них психологи впевнено називають випробування конформізмом. Конформізм і нонконформізм — дві парадоксально близькі за своєю суттю спокуси для особистості, що здатні призвести до втрати власного «Я».

Тільки манія

Життя маніакально-успішної людини дорого обходиться психічному та фізичному здоров’ю. Для того щоб постійно бути «на хвилі», необхідно десь брати сили. Нерідко вони беруться авансом, «позичаються в майбутнього», що свого часу неминуче призведе до душевного та фізичного виснаження. Психологам відоме таке поняття, як «пасивний суїцид»: людина, відчуваючи спустошення і не знаючи, яким чином і де брати сили, запускає механізми, що ведуть до смерті.

Помру всім на зло

Ми всі ображаємось, і часом для цього, безумовно, є причини. Наявність образи, по-перше, говорить про нашу небайдужість до людини, по-друге, про необхідність діалогу з нею, перегляду стосунків, по-третє — вказує нам на неоране поле нашого марнославства. Але що ж робити, якщо образи стають нормою, а образливість — нашим звичним станом?

Пуп землі

Вінцем же особистісного зростання буде момент переживання досвіду «я один з усіх, але я один такий, як є». Це час, коли, незважаючи на видиму абсурдність, людина набуває свого унікального й неповторного смислу. Такий досвід дано пережити не кожному, оскільки за цим стоїть серйозна душевна робота й ряд болісних відкриттів.

Жаба під мікроскопом

Так буває: людина жила спокійно, заздрила комусь потроху... Тут штрикне нова машина сусіда, там — ремонт у квартирі друзів. Штрикне — і тут же забудеться, загубившись у вирі щоденних думок. А потім раптом приходить випробування: заздрість до найкращого товариша, брата, дружини, навіть дитини — несподівано, та ще так люто! Соромно, незручно, а заздрість гризе...

Я гірший за всіх!

Парадокс, але саме люди, які страждають на «низьку самооцінку», вимагають підвищеної уваги до своєї персони. Їм властива особлива підозріливість: якщо сміються — то сміються наді мною, якщо говорять тихо — то говорять про мене. Їм необхідне постійне «прокручування» кожної ситуації (усе було зроблено так, щоб саме мені завдати болю!) Такі вияви «низької самооцінки» цілком очевидно показують, наскільки людина сама у себе перебуває в центрі уваги.

Недуги та синдроми нашого часу

Прогрес іде семимильними кроками: кнопки, які нещодавно ввійшли в моду, витіснені сенсором, фотоелементами, «розумними» функціями... Здавалося б, зроблено все, аби людина витрачала мінімум часу на побутові потреби й облаштування свого повсякденного життя. Обіцяний вільний час збільшується, а людина, як завжди, нічого не встигає і страшенно втомлюється.

Горіти й не згорати

Вигорання стосується насамперед людей, які працюють у сфері «людина-людина», і перш за все — вчителів, медиків, соціальних працівників та психологів. У пошуках відповідей на мої запитання мені допомог­ли приклади людей, які все життя працювали в цих сферах.

Як бути?

Існує чудове прислів’я: «Кожний хоче мати друга — але не кожний хоче ним бути». Зараз усе частіше ми хочемо «мати». «Хочу дитину» — замість «хочу бути матір’ю», «хочу мати чоловіка» — замість «хочу бути дружиною» і т.п. За цими тонкощами мови стоїть ставлення людини до життя, її девіз: або — я для когось, або — хтось для мене.

Діти й старі

Неправдивою я свою бабусю не вважала, але її спогади про дитинство мені видавалися чимось на зразок казки. Проте було одне — найважливіше. Я знала, що бабуся живе дуже-дуже довго. Народилася вона так давно, коли ще не закінчилася Велика Вітчизняна війна, а вдома не було телевізорів і холодильників. У моїй дитячій свідомості це було приблизно тисячу років тому.

Місія здійсненна

Якщо в рекламі психотренінгу вам обіцяють відкриття в собі феноменальних здібностей, варто засумніватися в успішності цього заходу. Психолог може дати людині лише те, що в ній уже є (але, можливо, відсунуте, не розкрите, не реалізоване). Інакше він небезпечний тим, що зазіхає на місце Бога, Котрий має владу обдаровувати талантами.

Почуття, від якого не соромно

Фільм Андрія Тарковського «Соляріс» я дивилася не стільки за велінням серця, скільки для роботи. Перш ніж ця картина стала «моєю», я передивилася її п’ять разів. Під час одного з переглядів, немов грім серед ясного неба, прозвучала для мене фраза: «Сором — ось те почуття, що врятує людство». Ці слова примусили по-новому почути таке знайоме з дитинства слово — сором.

Є контакт?

Дівчина розповідала, як познайомилася із хлопцем у «контакті», як вирішили зустрітися. Обидва в житті були такими ж, як на аватарках, молодими та красивими. Побачення пройшло вдало: розпитування, жарти, спільні теми. Здавалося б, у казки має бути щасливий кінець. Але поки ця казка не має кінця. Хто пояснить, чому, відчувши взаємну симпатію, вони тепер щовечора призначають побачення в мережі?

Просто наважитись

В ситуації, коли необхідність вибору мучить нас, ми часто обираємо не обирати або перекладаємо відповідальність за свій вибір на інших. Для православної людини існує приваблива й небезпечна пастка — не обирати, а «залишати все Богу». На жаль, слід погодитися: на волю Бога ми залишаємо свій вибір не через глибоку віру в Промисел, а частіше від легкодухості й небажання відповідати за власні рішення.

Куди приводять мрії

Для кожного з нас важливо чесно дати собі відповідь: про що ми мріємо? Брати від життя усе — чи віддавати Богові й близьким усе, що можемо? Дехто з нас, вдаючись до мріянь, бачать себе тільки в ролі споживачів — багатства, слави й інших благ світу. Для інших же мрія пов’язана з прагненням примножити те, що дано Господом, бути потрібним.

Кохання без оплесків

Бажання зберегти юнацьку закоханість, не розвиваючи її в глибоку прихильність, приречене ніколи не збутися. Закоханість — вибух, після якого або народиться цілий всесвіт, або утвориться повний хаос. Піддаючись бажанню отримувати задоволення, слідуючи поклику плоті, раз у раз вибухаючи, ми залишаємо після себе випалені пустелі, забуваючи, що від початку ми створені творити.

Талант сильних

Ми слухаємо поради, як позбавитися від депресій, припинити страждати, навчитися не зневірятись. На цьому фоні Козьма Прутков виглядає якось недоречно зі своїм закликом: «Хочеш бути щасливим — будь ним!». Як же тут бути щасливим, коли кредит не сплачено, фігура не відповідає глянцевим ідеалам, а друга половинка так і не поспішає з’являтися на горизонті твоєї самотності?

Настуня

Настя уважно слухала історії і казку на ніч. Усміхаючись і перепитуючи, коли щось було незрозуміло — Настуся дуже допитлива. Їй було все цікаво — такого вона ні від кого не чула. Учителі в школі були хороші, але учнів у класі багато. Дому в Настуні немає — місце, де вона ночує і живе після школи, — це дитячий будинок — спільний і нерідний.

Справа усього життя

Мені страшно подумати, чим було би моє життя, якщо б у гонитві за місцем у затишному офісі я не почула свого внутрішнього голосу, поховала своє покликання. Мабуть, я рухалась би вгору по кар’єрних сходах, відсиджуючи робочі дні, рахуючи хвилини до обідньої перерви, до кінця робочого дня, до вихідних, радіючи зарплатні й відпусткам. Від самої такої думки — мороз проймає!

Такі різні значення

«Ти мене любиш?» — запитує закохана дівчина, для якої між «любов» і «щасливе сімейне життя» стоїть знак рівності. «Звичайно, люблю», — відповідає юнак, прирівнюючи своє «люблю» до «мені добре проводити з тобою вечори». Підсумком буде розбите серце і висновок, що чоловікам не можна вірити, — з одного боку. З іншого боку — висновок : «Жінки, однак, дивні істоти, самі не знають, чого хочуть!»

Як діти

Христос каже — будьте як діти (див. Мф. 18, 3), і в цьому «будьте» є щось знайоме, філософське — бути, а не здаватися. Створити видимість людини, що поринула в дитинство, легко, тільки виглядає це якось не по-християнськи солодкаво. Здитиніти особливо хочеться тоді, коли немає бажання терпіти скорботи й нести свій хрест, а душу роз’їдає отруйне ремствування.

Допоможіть, хворіє любов!

Запитуєте мене, що таке бути матір’ю? Що ж, я відповім. Ходиш вагітна, здаєш аналізи, їси варено-парену їжу, забувши про апельсини і шоколад. Рахуєш дні до пологів, потім години, потім хвилини... між переймами. І здається — ось, зовсім скоро, я буду щасливою. Завершаться ці токсикози, вічно малий одяг, сонливість, дієти...

Відповідаючи за диво

Я годувала його з піпетки молоком, потай від мами дозволяла спати на дивані, і так само потайки цілувала його мокрий ніс та порівну ділила цукерки. На що тільки не підеш заради улюбленця? Вигулюючи цуценя, я була ща-сливою — тепер усі звертають на мене увагу... Але увага всіх мені була ні до чого. Цікавив один старшокласник.

Розірвати ланцюг зрад

Якщо все ж доводилося йти на проповідь, я намагалася втиснутися в одвірок, щоб хазяїн квартири не бачив мене. Це я пишу не для виправдання себе, а для того, щоб, відкриваючи двері або зустрічаючи в парку «свідків», ви звернули на них увагу: а раптом хтось теж стоїть, опустивши очі й намагаючись стати невидимкою, згораючи від сорому й приниження.

Моя святість

Список моїх добрих справ можна продовжувати до нескінченності. Я можу не спати ніч, побачивши розчавленого кота, і пити валеріану, побачивши на дорозі аварію. Я дуже мрію про те, щоб навідати в лікарні тих, хто страждає, а в тюрмах — в’язнів. Мені хочеться допомогти сиротам із дитячого будинку, може, взяти когось до себе, стати донором бідним дітям...

Подорожі Маленького принца планетами мого життя

Здавалося б, казки не входять до списку рекомендованої літератури для християн-початківців. Але вкотре перечитуючи «Маленького принца», хочеться порекомендувати книгу саме людям віруючим. Творчість Екзюпері пронизана християнськими ідеями. Ставши православною, я знайшла в його казці ще більше мудрості та краси. Для тих, хто зовсім не знайомий із християнством, ця книга могла б стати хорошим початком.