Ліки проти «ні»
29.11.2010
Трапляються такі дні, коли світ повертається до тебе спиною і каже «ні». Ти прокидаєшся вранці, а ранок сказав «ні», помахавши тобі рукою, — ти дізнаєшся про це глянувши на годинник, який із повною впевненістю стверджує, що вже 14:30. Ти вмикаєш Інтернет, а він відповідає «ні», повідомивши, що для з’єднання недостатньо коштів на рахунку — але ж декілька днів назад ти поповнила цей ненависний рахунок. Ти збираєшся провести вечір у затишному колі близької тобі родини, а родина каже «ні». Точніше, подруга відповідає: «Приїжджай», — але додає, що будуть іще гості — а тобі зараз не потрібні «ще гості», тому вечір у колі родини накривається мідним тазом.
Жити красиво
22.05.2008
Вони продовжували чогось хотіти, і це «щось» було такої ж форми, того ж фасону, що й в інших, які живуть поряд. Бажання «красиво жити» часто мимохіть розумілось як «жити не гірше за сусіда». Купити машину такої ж марки, плащ тієї ж фірми, такі ж шпалери на кухню. Слухати ту ж музику і зачитуватися тими ж книгами. «Це зараз носять, це зараз читають».
Нормально
10.03.2008
Чудне слово — «нормально». Коли кажеш його другу… Це своєрідний ритуал. Він розуміє. Уважно дивиться тобі в очі й не дуже вірить. Надто добре тебе знає. Ось зараз він запитає… ні. Не зараз. Він поспішає, вже запізнюється… Він обов’язково запитає, вислухає, у вас буде ще довга, некваплива розмова. Наступного разу. Ти бачиш в його очах твердий намір запитати наступного разу — й заганяєш відповідь кудись подалі й поглибше. Нормально.
Чим пахне любов
11.02.2008
Ми були дуже різні — я та він. Мовби вийшли з різних світів і випадково опинилися поруч у цьому смердючому тамбурі брудної електрички. Я стояла в чистому одязі, з чистим, злегка підфарбованим обличчям. Він сидів поруч — у брудному лахмітті, із брудною, закривавленою фізією. Згадалася євангельська притча про доброго самарянина. Міркую про те, що бомж — мій ближній, а ближніх треба любити. Риюся в своєму серці в пошуках християнської любові до цього типа. Вишкребла двадцять грамів жалощів і півкіло відрази. Подумки знизую плечима: чим я можу йому допомогти? Їду далі. Швидше б моя станція.
Дорога Додому
03.01.2008
Я знала, що за мене помер Ісус Христос, і я маю на це якось реагувати — пізнавати Божу волю, коритися їй. А я живу, як до того, і вдаю, що нічого про це не знаю. Бог пропонує мені найдорожче, що в Нього є, — Свого Сина, — а я ніби кажу у відповідь: «Дякую, не зараз. Якось іншим разом».
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке. Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555. |
Отрок.ua в: |