Отець Димитрій

Я стою коло дверей і, не дихаючи, слухаю отця Димитрія. Він говорить, а я тану від щастя та стараюсь назавжди запам’ятати його білу бороду, схимницький кукіль, співочу мову та осяяне місяцем обличчя. Він розповідає про голодне дитинство, про монастирське життя з малих літ, про митрополитів, яких знав ще молодими ієромонахами.

Клаптикова ковдра № 6 (36)

Гумовий м’яч, із зусиллям занурений у воду, негайно вискочить із води, щойно ми відпустимо руки. Так само думка про смерть вискакує з серця, щойно полишиш її туди силоміць занурювати. Думка про смерть чужа людині, і в цьому є таємниця.

Хто твій Бог?

Якщо я сьогодні не поклоняюся сонцю або пшеничному колосу, то це не моя заслуга. Варто довіритися в пошуку істини мерехтінню власного розуму, запевняю вас, забредеш у такі нетрі, що поклоніння кедру ліванському або сосні корабельній видасться дитячою забавкою.

Запах святості

Про нього важко сказати «він помер». Точніше буде сказати: «його душа покинула тіло три з половиною століття тому». А прожив він на землі 100 років, з яких 90 років був ченцем! Такого ігумена на Почаївській горі не було ні до, ні після Іова. Втім, що я кажу. Він і зараз лишається ігуменом свого монастиря, і в нього досі можна брати благословення.

Ангельська пісня

Ангели з неба заспівали про те, що на землю приходить мир. Мир прийшов у вигляді маленького Дитяти, яке народилось у печері. Ангели співали про довершений факт. Мир — це Христос. Він народився. Він уже на землі.

Життя всередині літургії

В непролазні хащі, в неможливу глушину прийшла колись молода людина в пошуках Бога. Хрест поставила, нехитре житло спорудила і почала молитися. Це було в далекому XIV столітті. Візантія, яка хрестила нас, чекала кінця світу. Спалахи святості, древньої, чудотворної, «як у житіях», стали рідкісними. А від наших нещодавно хрещених холодних країв святості зовсім не чекали. А вона засяяла. Авво Сергію, моли Бога за нас!

Манна Небесна

Хворе гріхами серце зцілю¬ється не вмить, але поступово, і необхідність у небесному хлібі не відпадає після його одно¬кратного спожиття.

Колись настане час у млі холодній розтанути й мені

Свяще читає Трисвяте і співає Вічну пам’ять. Він чує стогін і схлипування, крики і зітхання людей, які поки що лишаються, але прощаються з тим, хто вже йде. Щоразу з кладовища священик повертається розумнішим. Він із подивом дивиться в тарілку з наготованим обідом, а перед очима в нього все ще стоять вінки, хрести й розкритий отвір могили.

Бабуся

Людина молилася, повторюючи слова, з часів дитинства повторені вже не одну тисячу разів. Які гріхи вона вчинила? Які з них оплакала та висповідала? За які понесла очисні скорботи, ховаючи рідних, хворіючи, тяжко працюючи? Навряд чи я міг уже це взнати. Але не можна було не причастити цю всохлу й безпомічну жінку, що лежала перед моїми очима й молилася, склавши по-дитячому руки.

Віра і вірність

Вірність Богу, вірність у шлюбі та вірність Батьківщині. Всі три типи вірності тісно пов’язані між собою. Причому вірність релігійна є немов сполучною ланкою між двома іншими. Це тому, що вірність Батьківщині найчастіше має релігійний вимір. Це любов до святинь вівтарів, до «батьківських могил», до священної історії своєї країни і готовність за все це віддати життя.

Моя свята Сербія

Вона потрапила в черговий раз у телевізійні новини, в газетні статті та в душі багатьох людей під час натовських бомбардувань. Єдина європейська країна, яка після Другої світової дізналася, що таке небо, на якому не видно сонця через ворожі літаки. Тоді багато хто в усьому звинувачував Мілошевича, згадували Тіто, розмірковували про Першу світову і про вистріл у Сараєво. Але багато хто розумів інше: щоб «цивілізований» світ зняв із себе свою маску і божевільно вишкірився, треба чимось дуже його роздратувати.

Золотий ключик

Будь-яка азбука схожа на таблицю Менделєєва. Це не набір символічних знаків, а гармонійна єдність, що відображає світобачення народу, його глибинні думки про світ цей і майбутній. Через образ алфавіту Писання відкриває нам думку про безмежну досконалість Творця, про Бога як повноту буття. Я є Альфа і Омега, початок і кінець, перший і останній (Одкр. 22,13).

Школа вдячності

Ми не хочемо страждати. Сама думка про те, що духовне багатство можна надбати ціною душевного або тілесного болю, ненависна сучасній людині. Закохана в комфорт і земне щастя, вона швидше відмовиться від віри, від молитви, від Самого (не дай, Боже) Христа-Спасителя, ніж погодиться знімати з себе стару шкуру й оновлюватися. Словам про вузький шлях та тісні ворота, котрі ведуть до Царства, затісно й завузько у свідомості «пересічної людини». І що ж робити? Служити вдячні молебні! Я не обмовився. Слід служити вдячні молебні.

Непереможний воїн Георгій

Свинцеві палиці, волові жили, оцет і сіль для натирання свіжих ран, колесо, всіяне шипами. Сотню людей можна було б замучити тим, що терпів Георгій. Плоть відривалася від кістки, але думка від Христа не відділялася. Оком розуму дивився на Христа Георгій, а на побите тіло своє дивився, як на чуже. «Не залишай мене, Ісусе. Допоможи мені дотерпіти до кінця».

Запитання до Неба

«Ти б Мене не шукав, коли б уже не знайшов», — сказав Господь одному з тих, хто невпинно Його шукав. У правильному запитанні завжди криється прихована відповідь, а у правильному пошуку цілком вгадується те, що шукалося. Саме питання щодо пошуку сенсу життя визначає принаймні дві речі. По—перше, запитання ставиться людиною. По—друге, сенс існує. Спробуємо пояснити ці уявні очевидності.

Хреститель

Якби не пушкінська няня, ми навряд чи читали б казки Олександра Сергійовича Пушкіна. І якби не бабуся князя Володимира, він навряд чи хрестився б, а отже, і наша історія потекла б зовсім іншим руслом. До своєї звичайної ласки Ольга додавала хресне знамення. Вона, напевне, шепотіла молитву, дивлячись на онука, і це був перший посів, який з часом приніс несподіваний і багатий урожай.

Кам’яний привид

Міський житель — це споживач і покупець. Він бачить щастя в тому, щоб споживати як можна більше послуг і купувати як можна більше товарів. При цьому він сам — муха, яка потрапила в павутиння до тих павуків, що виробляють товари і надають послуги. У його мозку з ранку до ночі, як гусениці трактора, з гуркотом повзають рекламні ролики.

Догми

Будь-який вагомий вислів Писання, сприйнятий розумом і серцем, народжує з себе вчинки. Наприклад, людина створена останньою в порядку живих істот. Це означає: захочеш пишатися — згадай, що комарі та хробаки створені раніше за тебе. Але якщо впадеш у зневіру, згадай, що світ без тебе не повний, він створений для людини, він усього лише світ, а ти в ньому — господар.

Країна чудес

Ех, місто, місто. Ти зметнулося в небо будинками й будівельними кранами, але зовсім не знаєш про інше Небо, на якому за одного розкаяного грішника всі Ангели радіють. Ти згребло до себе мільйони людей і дивишся на їх суєтність, як на розтривожений мурашник. Але ти ніколи не помітиш у цій штовханині однієї зупиненої мурашки, приголомшеної відчуттям вічності. Втім, що з тебе візьмеш? Адже й самі заклопотані мурашки того, який зупинився, не помічають.

Танці над прірвою

Культура не лікує рани життя, але долає хаос. Уже це — немало. Течію акмеїстів, до якої Мандельштам належав, він визначав як «стремление к мировой культуре».

«Мировой» голосно сказано, оскільки ні Китай, ні Індія, ні Персія його не цікавлять. Цікавить культура християнських народів, а також та частина їхнього дохристиянського культурного минулого, яка пройшла крізь решето віруючої свідомості.

Твоя книжкова полиця № 2 (32)

Розумне:Андрій Платонов. «Чевенгур». Добре: Вальтер Скотт. «Айвенго». Вічне: Блаженний Феофілакт Боґлгарський. «Тлумачення на Євангеліє». Десерт: Соломон Волков. «Діалоги з Йосифом Бродським».

Мертві душі безсмертних Чичикових

З тих часiв, як бричка з кучером Селiфаном помчалася з мiста N, Павло Iванович не розчинився, не канув у Лету, нiкуди не зник. В росiйському життi, як у дзеркальнiй кiмнатi, Чичиков стократно вiдобразився в кожному iз дзеркал i став майже всюдисущим.

Без ціни

Ти — багатій, якщо не боїшся труднощів і можеш сам заробити свій хліб, де б ти не опинився. Ще — коли вмієш терпіти біль і не боїшся смерті. Ці речі важко піддаються обрахунку в будь-якій валюті. Вони взагалі не мають ціни, їх неможливо купити, але вони тебе годують і зігрівають, захищають і радують.

Під покровом Різдва

Ми сидимо під гіллям могутнього дерева і тримаємо на долоні насінинку. Ми — не біологи і не садівники, і нам невідомо, що в нашій долоні насіннячко цього ж дерева. Насінина, що стала деревом, шумить над нами своїм листям, і дерево, сховане в насінні, лежить у нас на долоні. Цей образ приходить до мене, коли наближається Різдво.

Створення весни

Щовесни природа на наших очах являє ожилу книгу Буття, ті її сторінки, на яких розповідається про створення Богом світу. Ми не могли бути глядачами тих величних картин, які описані на самому початку Священної Книги. Але премудрість Божа винайшла засіб, щоб ми щорічно споглядали щось подібне.

Чи ходив Христос до Тибету?

Про період життя Христа між дванадцятьма та тридцятьма роками нічого не говориться у Писанні. Спаситель, безсумнівно, нікуди не відлучався з Палестини. Віруючі у Христа як у Бога розуміють, що Бог не має чому вчитися у людей. Не вчитись у них, а спасати їх Він прийшов. Але є ще один аргумент.

Кого ти любиш?

Більшість із нас огидні та гнилі не тому, що грішать, а тому, що грішать і каються впівдуші, впівсили, абияк. Господь в Апокаліпсисі дорікає деяким людям за те, що вони не гарячі й не холодні.О, якби ти був холодний або гарячий! Та оскільки ти теплий, то Я вивергну тебе з вуст Своїх (Одкр. 3, 15–16). Марія все життя була гарячою.

Клаптикова ковдра № 2 (32)

Духовне життя було б надто легким, мало чого вартим, якби на кожен подих і на кожне прохання, звернені до Бога, ми отримували відповідь. Людина має бути готовою до мовчання Небес. З думкою про свою негідність молитовна людина має терпінням довести відданість Йому.

Хаос

Хаос починається там, де є воля і де нею неправильно користуються. Хаос, як запах із кухні, пролазить через найменші щілинки у світ людей, а потім, на плечах людини, повзе далі, у живу й неживу природу…

«Понад бар’єрами»

Місто! Ти — пастка із кришкою, яка ще не зачинилася. Сьогодні твоїми майданами гуляють зніжені жінки і в череві твоїх нічних барів сидять ситі, ледачі чоловіки, на чиїх руках давно вже немає сліду від мозолів. Проте варто перекрити газ або вимкнути світло, варто припинити привозити хліб та вивозити померлих, ти, місто, перетворишся на гниючу рану, на болячку, на відхоже місце, на вакханалію канібалізму та насильства.

Твоя книжкова полиця № 1 (31)

Розумне: Мішель Турньє. «Каспар, Мельхіор, Бальтазар». Добре: Ганс Християн Андерсен. «Русалонька». Вічне: Святитель Тихон Задонський. «Скарб духовний, що від світу збирається». Десерт: Валерія Пришвіна. «Невидимый град».

Безумна любов

Ксенія хотіла, щоб чоловік її був спасенний для вічності. Позбавлена тимчасового родинного щастя, вона хотіла, щоб у вічності вона і він були разом. Заради цього варто було потрудитись. І ось молода вдова починає безумствувати, слов’янською — юродствувати. Вона відгукувалася лише на ім’я свого чоловіка, одягалася тільки в його одяг і в усьому поводилась, як божевільна. Віднині й на півстоліття під личиною безумства вона збереже безперестанну молитву за свого чоловіка.

Утікач від світу

В цієї людини було смішне прізвище і дивне життя. Чи дійсно світ гнався за ним так, як йому здавалося, чи інші причини змушували його все життя бути в русі? Бог знає. Проживши довге, навіть за нашими, а тим більше за мірками, XVIII століття життя, цінитель Біблії і син Сави Григорій на прізвище Сковорода, яскраво освітив небосхил українського неба. Світло це було видно здалеку і багатьох змушувало зі здивуванням поглянути вгору. А здивування, як відомо, — мати філософії.

Клаптикова ковдра № 6 (30)

Скрипи, шепотіння, сплески, зітхання... Повітря довкола нас не порожнє. Воно так насичене пам’яттю про тих, хто ним дихав, як Індокитай перенаселений людьми. І якби це була пам’ять тільки про справи людські, ми б давно задихнулися. Але, на щастя, у повітрі живе і Нагірна проповідь, і Гефсиманське моління, і розмови з учнями після Воскресіння. Це — головні звуки світу. І, мов весняна гроза, вони очищують повітря.

Мелодія для мандрівника

Людині треба пити і їсти, воювати і розмножуватися. Отже, їй треба вигадати і зробити лопату і сокиру, колиску і лук зі стрілами. Але якщо рушійний мотив людського життя — це лише збереження і продовження роду, то навіщо людина вигадала скрипку?

«Небеса звіщають славу Божу…»

Після читання підручника з астрономії треба впасти у траву і спостерігати за мурахами і цвіркунами. У радянських фільмах так робили космонавти майбутнього, коли поверталися на Землю. І, Боже ж мій, як правильно робили! Зоряний пил ще блищав на знятих скафандрах, а вони вже плескалися голяка в річці й реготали, як діти.

Сповнені Богом

У своєму теперішньому, справжньому вигляді християнство — це явище надприродне. З мешканця світу цього воно робить людину мешканцем світу іншого, з іншими почуттями, іншими думками, іншими властивостями. Якщо людина оновилася під дією благодаті, то вона може плакати там, де інші сміються, дитячою забавкою вважати те, чого боїться більшість. Може вона і терпіти муки так, ніби перебуває в чужому тілі.

Звичка до благодаті

Хвороба, про яку йдеться, називається звичкою до благодаті. Христос вічно молодий. На тлі таких стариганів як Конфуцій, Магомет, Мойсей воскреслий Христос ― це Юнак. Бути з Ним у єдності й не насититися Його свіжістю і новизною неможливо. Якщо вашу душу вкрила короста, якщо ви втомилися, згорбилися у своєму «християнському житті», то є сенс переглянути своє життя. Може, воно не цілком християнське.

Різниця між «бути» і «здаватися» ― це гордість

Випускників духовної семінарії можна зустріти не лише серед духовенства і вчених ченців. Часом вони працюють у найнесподіваніших сферах. Навіть у шоу-бізнесі! Юрій Молчанов ― у минулому студент духовної семінарії, а тепер ― генеральний продюсер музичного каналу Enter, член громадської організації «День Хрещення Русі» ― групи бізнесменів, продюсерів, музикантів, науковців і духовенства, що поставила за мету надати святу загальнонаціонального значення. Розмова з Юрієм вийшла довгою…

Лабораторія самотності

Самотнім є громовідвід на хмарочосі. Самотнім є космічне сміття, викинуте з орбітальної станції. Нікому не потрібне, з шаленою швидкістю воно літає навколо Землі у безповітряному просторі. Люди ж комусь потрібні, якщо їм потрібен хтось.

Юне обличчя Різдва

2008 разів повторене у житті Різдво не тільки не встигло приїстися і стати звичайним. Воно мовби досі ховалось, і тільки зараз відгортає покривало зі свого юного обличчя. Чесне слово, ми ще жодного разу Різдво не святкували. Ото вже радості буде цього року!

У Бога немає мертвих

Я знову блукав серед християнських і єврейських могил, продирався крізь іржаві й колючі огорожі, розсував руками зарості папороті й думав про свої проблеми. Думка про те, що євреї, які лежать ось тут, де я зараз ходжу, схожі на євангельського багача, а може, хтось із них схожий і на Лазаря, прийшла до мене тихо й непомітно.

Твоя книжкова полиця № 5 (29)

Розумне: Юстейн Гордер. Світ Софії. Добре: Микола Лєсков. Кадетський монастир. Вічне: Киево-Печерський патерик. «Десерт»: Микола Чуковський. Близьке минуле.

Клаптикова ковдра

Під пильним поглядом Христа

Судити за одягом завжди небезпечно. Формальний пошук — у зачісці, в одязі, у музиці — можливо, і вирізняє саму душу, що шукає, душу збентежену, незадоволену дійсністю. Адже якщо прийняти буржуазні цінності, то потрібно акуратно зав’язувати краватку, слідкувати за зубами, щоб усміхатися сліпуче, вчасно приходити на роботу і робити кар’єру.

Поціловані Богом

Наприклад, падає восени листок: лине вздовж стовбуру, здіймається нагору, підвладний вітрові, потім витончено обертається і, мовби у танцювальному поклоні, лягає на землю. Таких листів щороку падає на землю мільйон, і мільйон людей бачить це. Але знаходиться хтось один, хто може це гарно описати. Ми вдумуємося в рядки його оповідання і раптом розуміємо, що жодного разу за життя по-справжньому не дивилися на падаюче листя. Ми його не бачили, хоча на нього дивилися.

Я – вічний

У хвості галактики — маленьке Сонце. Довкола маленького Сонця літає малесенька Земля. На Землі живе малюсінька людина. У її крихітних грудях — ледь помітне серце. І там — усе. Там рай і пекло. Великий Бог зі Своїм Царством і страшний гріх зі своїм хаосом. Там місця більше, ніж у всьому Всесвіті.

Свій шлях

Якщо жити легко, не переймаючись складними питаннями, то життя легко не складеться, і вже після сорока буде страшенно боляче за марно прожиті роки. Шкода прогайнувати один раз подароване життя. Шкода, якщо людина не пізнала себе і прожила не своє життя, займалася не своєю справою, пройшла не своїм шляхом.

Урок

«Кожна людина, — одного разу подумав він, — живе життям драматичним і таємничим. Якби його увічнило перо Шекспіра, було б воно знаним і читаним довіку. Люди — це непрочитані книги. Це — притрушені пилом інструменти, які зазвучать, варто лишень доторкнутися до них пальцями».

Із пушки по горобцях

Писати про хвороби потрібно тоді, коли знаєш, як можна їх позбутися. На бруд дивляться без страху, коли в крані є гаряча вода, а на поличці у ванній стоїть повна пачка прального порошку. Ні порошку, ні шляхів виходу, ні ліків у книзі Майї Кучерської немає.