Інтермецо № 3 (75)

Борис Лятошинський. Симфонія № 3. Генрік Гурецький. Симфонія № 3. Альфред Шнітке. Хоровий концерт. Георгій Свиридов. «Піснеспіви та молитви».

Інтермецо № 3 (75)

Борис Лятошинський. Симфонія № 3. Генрік Гурецький. Симфонія № 3. Альфред Шнітке. Хоровий концерт. Георгій Свиридов. «Піснеспіви та молитви».

Тінь і сон

Тік-так. Тік-так. Час іде. Одноразові іграшки днів падають з конвеєра просто в урну. І навіть якщо діставати їх звідти, все одно не відрізниш одну від одної. Усе обертається — швидше, швидше, швидше. На зміну новому приходить наднове, залишаючи на губах усе той самий присмак полімерів, а в душі — усе ту саму порожнечу...

Міграції. Європа. Ми

Перед лицем так званої «ісламської загрози» стає як ніколи очевидно: страх європейців перед «чужинцями» породжений, перш за все, відчуттям власної слабкості. Духовно розслабленій, інертній Європі більше нічого запропонувати своїм «гостям» — вони сильніші й цілісніші. Саме в цьому й полягає роздута ЗМІ «ісламська загроза». Ніякого протистояння «мусульманського Сходу християнському Заходу» не існує — Захід давно перестав бути християнським; є протистояння живого — відмираючому.

Театр

Подвійне дно — це та горезвісна різниця між «бути» й «здаватись», про яку так часто чуєш і на якій так часто себе ловиш. Завжди хочеться здаватись кращим. Не уявляю, якого духовного рівня потрібно досягнути, щоб, за словом Іоанна Лествичника, «прагнути до безчестя». Набагато комфортніше бути гробом побіленим (Мф. 23, 27), виблискуючи зовні красивими словами та вчинками — хоч і задихаючись усередині від власного смороду. Так наказує его — диявольська пародія на особистість.

Сказання про древній Острог

Найвідоміші сьогодні заклади в Острозі — це психлікарня обласного значення і академія. Два своєрідних полюси людської думки, розташовані на одному боці однієї вулиці. Взагалі, закладів психоневрологічного профілю тут аж три: є ще диспансер для жінок похилого віку і школа для дітей з вадами розвитку. Місцеві історики впевнені, що це не простий збіг, а продумана спроба радянської влади знищити народну пам’ять — стерти в масовій свідомості уявлення про місто як освітній і культурний центр.

Світ між рядків

Модні псевдо-східні та неоязичницькі доктрини вчать, що світ — це ідеально врівноважена система, в якій взаємодіють два протилежних начала, а завдання людини в тому, щоб віднайти гармонію зі світом і з самим собою. Але як можна «віднаходити гармонію» з тим, у чому справжньої гармонії немає? Треба бути сліпим, щоб не бачити, що люди вмирають від раку, що тварини змушені вбивати одна одну заради виживання, що все створіння разом зідхає й разом мучиться (Рим.8, 22).

Еволюція одного ідола

Щоб відповісти на нові виклики, Прогресу довелося трішки змінити свій образ — принаймні зовнішній. Заводські труби, що стирчали на загривку, він прикрив бутафорськими квіточками, в деяких місцях підфарбувався зеленою фарбою і взяв красиве псевдо. Найменувавшись Стійким Розвитком, він нібито став ще й триєдиним: економічним, екологічним, соціальним.

Прости-прощай

«Прости-прощай» — хтось тримається за ручку відчинених дверей, готуючись переступити поріг. Повертається і зустрічається поглядом з іншими очима: чи теплі вони? А вуста — чи шепочуть вони ті ж слова? А може, погляд наштовхнеться на дві колючі крижинки і стиснену щілину над підборіддям? Буває по-різному. І, напевно, кожний з нас у ролі «людини навпроти» не завжди поводився так, як слід.

Після рок-н-ролу

Той, хто заперечує — шукає, а хто шукає — знайде, якщо тільки не пробіжить спрожогу повз жаданий скарб. Людина, що протестує проти цього світу з його міщанськими «ідеалами», намагається знайти щось за його межами. Проблема в тому, що й заперечення може бути пластмасовим. Є такий вираз: «комерціалізація бунтарства». Варто згадати повальну моду на футболки/значки/бандани з Че Геварою.

Ми всі помремо

Ми постійно кудись біжимо. Постійно прокручуємо в голові тонни непотрібної інформації. Встигнути! Наздогнати! Не відстати! Здається, є лише одна думка, здатна хоча б на мить вирвати людину з жорсткого ритму вселенських щурячих перегонів...

On the road

Усе, що говорять про кавказьку гостинність, — чистісінька правда. Більшість грузинів вирізняється винятковою для наших місць люб’язністю і бажанням допомогти. Тому приймати подарунки — матеріальні й нематеріальні — у Грузії доводиться частенько. Що казати, якщо навіть таксист одразу після відмови скористатися його послугами, негайно пояснить, як доїхати маршруткою, куди тобі потрібно.

«Мне стали слишком малы твои тёртые джинсы…»

Багато хто не любить янкі за те, що вони (нібито) нав’язують світові свою культуру. Але ж середньостатистичний американець робить для просування своєї культури нітрохи не більше, ніж середньостатистичний мешканець будь-якої іншої країни. Як він взагалі може вести пропаганду, сидячи десь у своєму Техані чи Північній Дакоті? І чи хоче він це робити? Чесне слово, ніколи не доводилося бачити ковбойських хрестових походів! Експансія відбувається не з боку звичайних людей, а з боку тих, хто має від цього вигоду.

Балада про останню людину

Ті, хто знизу, намагаються наздогнати тих, хто нагорі. Ті, хто нагорі, намагаються відірватися від переслідування. І ті, й інші залишають за собою гори непотрібного мотлоху, який ще вчора був чимось надновим, надстильним і наджаданим. І тим, й іншим, потрібні не самі товари, а лише тільки знаки, які підтверджують належність до певної групи або перевагу над нею.