Різдвяне диво Джонатана Тумі (2007)
У різдвяні дні «Отрок» пропонує читачам добірку добрих родинних фільмів.
Це кіно навряд чи сподобається тим, хто чекає на яскраву сюжетну динаміку та видовищні кадри: історія, що тут показана, украй проста й передбачувана, оповідь неспішна, герої впізнавані. Маленький хлопчик, який утратив на війні батька й змушений перебратися з матір’ю жити до села, волею обставин знайомиться з похмурим майстром різьблення по дереву, зломленим горем після загибелі дружини й дитини. Різдво зближує цих людей, і над різдвяним вертепом здійснюється диво, «справжніше» за яке не буває — оновлення людської душі й пробудження її для нового життя.
Хоча фінал цієї зворушливої картини, з якою добре всією родиною провести зимовий вечір, проглядається практично від самого початку, шанси, що вона захопить глядача з головою, все одно великі. Адже добро, як і все справжнє в нашому бутті, не може надокучити, його хочеться переживати знову й знову. У цьому цінність і головна привабливість таких історій — вони заряджають світлом, зігрівають теплом і надихають надією.
Врятувати містера Бенкса (2013)
У 1964 році студія Уолта Діснея випустила у світ мюзикл «Мері Поппінс» за мотивами однойменної повісті. Фільм отримав п’ять «Оскарів» і завоював серця маленьких глядачів. Проте історія цієї екранізації була непростою. Автор книги Памела Треверс була категорично проти «оживлення» своїх героїв, і Діснею довелося чимало потрудитися, аби отримати її згоду. Картина «Врятувати містера Бенкса» розповідає цю історію непростих стосунків суворої англійки-письменниці й американських кіношників. До яких лише хитрувань не вдавалася творча команда, щоб знайти спільну мову з вибагливою авторкою, міс Треверс була непохитною і піддавала суворій критиці майже кожну деталь сценарію. У той момент, коли знесилені діснеївці вже розпачливо махнули рукою — «нічого з цією божевільною англійкою не вийде!» — на допомогу приходить сам Уолт Дісней.
Це історія про те, що найгостріші переживання трапляються з людиною в дитинстві, і про те, як вони впливають на все її наступне життя, як важливо вчасно проаналізувати минуле й навчитися жити теперішнім.
Чарлі й шоколадна фабрика (2005)
Фільм Тіма Бертона — любителя готичного стилю та чорного гумору — «Чарлі й шоколадна фабрика» — це друга за рахунком екранізація повісті Роальда Даля «Віллі Вонка й шоколадна фабрика». Історія, яка могла трапитися тільки під Різдво. Власник гігантської кондитерської фабрики Віллі Вонка оголошує про безпрецедентну акцію — у шоколадних плитках сховані п’ять золотих квитків, на того, хто знайде цей квиток, чекає приз — екскурсія на фабрику до легендарного кондитера. Незабаром п’ятеро щасливчиків знайшлися і виявилися зовсім різними персонажами, у кожного з них свій яскравий характер, хобі, свої досягнення і своя мета, а також, що найцікавіше, зовсім різні родини.
Фільм корисно подивитися як нинішнім, так і майбутнім батькам. Нехай маленькі глядачі захоплено стежать за незвичайними пригодами героїв у шоколадних річках, карамельних озерах і льодяникових гаях чарівної фабрики, а дорослим у цей час корисно трохи замислитися: в який же момент починається виховання дитини. Можливо, слід почати із себе?
Кіно про Алексєєва (2014)
До компанії голлівудських фільмів потрапила й ця зовсім свіжа картина російського режисера Михайла Сегала. Лірична трагікомедія — саме до такого жанру зарахували фільм кінокритики. Режисер звертається до теми, яку не раз піднімали російські літератори, — долі «маленької людини».
Фільм сповнений несподіваними сценарними поворотами, тому не хотілось би прохопитися, рекомендуючи його до перегляду. Події картини переносять глядача в 60-ті роки. Юний Микола Алексєєв, бард та інженер за сумісництвом, пурхає по життю, як і належиться молодій людині його віку, зачаровуючи дівчат, складаючи пісні й кидаючись у всілякі авантюри. Вірші, музика, молодіжні фестивалі, цікаві зустрічі й чужі розумні думки наповнюють його життя. Юність промайне, як один день, та втім, не лише юність, — усе життя, і спогади потьмяніють, і блиск з очей зникне, а от кохання залишиться.
Персонажі цієї картини один одному естафетою передають одне й те саме запитання: кохання — що це? І знайти точне визначення не можуть, зате глядач усе-таки зрозуміє, що таке кохання. Неодмінно. У кінці.