Є така туристична «фішка» — «усе включено». Привозять туриста до глянцевої резервації — море, пальми, басейн, ді-джей — і видають йому ключі від номера та карту ресторанів. І народ, який сповна сплатив за «все», день у день старанно навантажує їжею тарілки і наповнює склянки. Словом, від’їдається. А що, зручно — коли-не-коли скинути з себе тягар побутових турбот. Зручно, але... якось образливо. Невже оце «все» — справді все?
Сучасність
Неймовірним чином влаштований сучасний світ. Таке хитросплетіння економіки, політики, культури, технологій... Дивовижно, як усе це працює, безмежно ускладнюючись, залишаючись і без того складним. Яку галузь людської діяльності не візьми — вимагаються спеціальні знання. Неспеціалісту — годі розібратися.
Оцінити людський мурашник у цілому — ще складніше. Має ж бути якась мета у цього грандіозного механізму? Майже 7 мільярдів людей пов’язані воєдино інформаційними каналами, і, здається, зовсім уже «немає людини, яка була б як Острів, сама по собі» — усі включені до планетарної Світ-системи. Як збагнути єдиний сенс цього глобального буття?
Короткий курс історії людства
...Дуже давно, на зорі цивілізації, людина турбувалася лише про одне: поїсти. Бажано щодня. Хоча б що-небудь. Через те й займалася вона лише тим, що давало їй харчі. Збирання й мисливство допомагали це завдання вирішити, але віднімали майже весь час і не дозволяли довго залишатися на одному місці. Канібалізм виявився справою копіткою і ризикованою: сьогодні пообідав ти, а взавтра, дивися, тобою... Таким чином, цивілізація змушена була існувати «порожняком», щоб за необхідності легко наздогнати або втекти.
Голод, як відомо, — гарний стимул. Люди винайшли сільське господарство. Став можливий осілий спосіб життя, їжі було вдосталь і навіть з надлишком. Саме надлишок їжі дозволив людям присвятити частину часу новим заняттям. Так виникли міста, торгівля, ремесла, науки і мистецтво. Сільське господарство, надавши імпульс розвитку індустріального суспільства, поступово відійшло на другий план.
Людей ставало дедалі більше. Кілька тисячоліть вони пізнавали світ, вигадували все нові заняття для цивілізації, яка нарешті покінчила із залежністю від власного шлунка. З’явилися безглузді заняття, як-от торгівля боргами, грошима і викидами парникових газів. Та й взагалі — стало можливим не лише займатися якоюсь справою, але й просто розважатися, не домагаючись іншого результату, крім задоволення.
Звісно, розкошувала і розважалася не вся планета. Комусь довелося за все це заплатити — і потом, і кров’ю, і життям.
Біполярний світ
Деякі спостерігачі, наприклад, Мальтус, звернули увагу на те, що зростання населення неминуче закінчиться голодом у планетарному масштабі. Втім, висновки Мальтуса швидко спростували як «необґрунтовані». Однак у 70-х роках ХХ століття їжі справді почало бракувати. Проте на перший раз усе вийшло досить вдало: були розроблені нові добрива й технології, виведені нові сорти сільськогосподарських культур, розорані незаймані ліси — словом, відбулася «зелена революція». Продуктивність сільського господарства зросла й знову дозволила людству забути продовольчі проблеми.
Але надовго забути не вдалося. Сьогодні у світі одночасно існують дві тенденції найогиднішого ґатунку. Кількість людей, що голодує досягла рекордної числа — понад 1 мільярд. Водночас у благополучних країнах усе більше людей — рахунок іде на десятки мільйонів — страждають від надмірної ваги й ожиріння. Ось вони, істинні полюси сучасного світу: той, хто вмирає від голоду, і той, хто задихається від жиру.
Мавпяче серце
І ось тут почалося. Інвестори забули про цінні папери і почали «грати на підвищення» на світовому ринку продовольства. Звісно, світові ціни на продовольство останніми роками побили всі рекорди. Допомога країнам, де голодують люди, суттєво скоротилася, а та, яка все ж була надана, мала несподіваний ефект: остаточно розорилися фермери цих країн. Адже вони нічого не могли продати на ринку, насиченому безкоштовними продуктами.
Нещодавно один із ділків американського агробізнесу висловив невдоволення діяльністю благодійної організації, котра надає допомогу фермерам Африки. Мовляв, якщо вони самі почнуть виробляти продовольство, можуть скоротитися прибутки компаній США. Благодійники пояснили, що фермери, ставши успішними, почнуть купувати американські промислові товари, і бізнес США лише виграє... Ось і не вір після цього саркастичному твердженню, що «міжнародна технічна допомога покликана тримати країни третього світу там, де вони завжди знаходились».
Утім, продовольча істерія охопила вже й благополучні країни. Громадяни й уряди налякані високими цінами, прогнозами зростання населення і попиту на продовольство. Як виявилося, якщо людину не нагодувати вдосталь тричі на день, її вже не цікавлять такі речі, як демократія, основні права, фундаментальні свободи та інші ліберальні цінності. Вона вже не готова бути толерантною, терпимою і політкоректною. Голод повністю змінює ціннісну орієнтацію; Кнут Гамсун так змалював моральний стан людини, яка голодує: «з плином часу все сильніше спустошення, душевне й тілесне, заволоділо мною, з кожним днем я все частіше поступався своєю чесністю. Я брехав без докорів сумління, не заплатив бідній жінці за квартиру, мені навіть спала на думку підла ідея вкрасти чужу ковдру — і ніякого каяття, ні найменшого сорому. Я розкладався зсередини, у мені розросталася якась чорна пліснява».
Схоже, що голод і його похідна — сільське господарство, поклавши початок розвитку цивілізації та індустріального суспільства, цілком можуть покласти і край цій цивілізації. І разом з тим, за даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО), земляни щорічно викидають майже 1,3 мільярди тонн продовольства, тобто по 1,3 тонни на кожного, хто голодує. Основна причина — нав’язування споживачам більшої кількості продуктів, ніж їм потрібно (різноманітні акції, надто великі порції в ресторанах, обслуговування за принципом «усе включено»).
Міжнародні організації закликають збільшити інвестиції в сільське господарство, але видається сумнівним, що такий ринковий підхід може покращити становище. Адже між країнами, які вимирають від голоду й хвороб, і державами, де ліпосакція — чи не базова медична процедура, і досі зберігається колосальний диспаритет в економічних відносинах, що притаманний вже призабутій епосі колоніалізму. Цей диспаритет і не може зникнути, адже і ті, й інші — члени ООН і ВТО, тобто на світовому ринку грають «на рівних». Формально «на рівних»...
Так що ж, виходить, їжа — справді «наше все»? А більшість землян — не нащадки Адама і Єви, а еволюціоновані «за Дарвіном» мавпи? Жадібні, дурні, самозакохані мавпи, яким треба лише одне: сито поїсти тричі на день...
«Бог є»
...Коли мешканців селища Макондо (місце дії роману Г.Маркеса «Сто років самотності») охопила загадкова епідемія забудькуватості, і вони почали забувати імена, назви і дати, поступово гублячи свої спогади та переконання і навіть пам’ять про спогади та переконання, вони спорудили на центральній площі Макондо стовп з табличкою, на якій написали два слова: «Бог є».
Якби я залишився єдиним землянином, який зберіг пам’ять серед загальної амнезії, я би ходив від міста до міста, від селища до селища і залишав усюди такі стовпи з табличками. І зрозуміло, я не писав би на них ні про свободу совісті, ні про свободу кохання, ані про інші дивні свободи. Лише два слова — «Бог є» — мовою кожної країни світу.
Чому саме ці два слова написали на табличці жителі Макондо, чіпляючись за хистку реальність? — Мабуть, саме ці слова змальовують головне і достатнє для того, щоб наповнити собою минуле, теперішнє і майбутнє. Очевидно, без пам’яті про це головне знання не могли жити навіть ті люди, які втратили пам’ять про все інше. Без цього знання спроби відтворити минуле, пояснити сучасне і передбачити майбутнє наштовхувалися на гострі кути протиріч і глухі кути нісенітниць.
Без цього знання неможливо виявити ніякого сенсу ні в бутті однієї людини, ні в глобальному бутті людства. Без цього знання людина, виснажена тотальним безглуздям, знаходить своє «Я» на крихітному острівці самотності, з якого довкола видно лише горизонт як лінія змикання пустельних вод і безлюдних небес.
«Бог є». Ці два слова, певно, і вміщують у собі те саме — «усе».
Люди чи тварини?
Не може поки що людина без болю та страждання зрозуміти, що слова Божественного одкровення — «Шукайте спочатку Царства Божого, а все інше вам додасться...» (Мф.6, 22-33) — не просто побажання, а непорушний закон. Чи не тому палав і двигтів від погромів ситий Лондон у серпні 2011 року, що лише нагодувати людей — замало, що «нема спокою і щастя в тихій ситій убогості»? — І голодний бунт, і ситий бунт неминучі, якщо відчуття ситості є єдиним критерієм людського щастя.
Наука поспішає заспокоїти людство: нічого-нічого, зростання населення планети сповільнюється, харчів, швидше за все, вистачить. А якщо не вистачить?.. — Мабуть, за такого підходу — вистачить чи не вистачить харчів (води, житла, ліків, нафти, газу) — жодна проблема людства не може бути розв’язана. Адже цей підхід зводить людину на рівень примітивного споживача, для якого, за словами святителя Миколая Сербського, — хліб — перше і головне. А для людини цей підхід неприйнятний; якщо ж вона поводиться як та сама дурна, жадібна, самозакохана мавпа, то й виховувати її доводиться, як мавпу, — не словом, а голодом, ожирінням або погромами.
... Щорічно від голоду і пов’язаних з ним хвороб помирає 11 мільйонів дітей у віці до 5 років, тобто 30 тисяч щодня. Статистика... У будні, вихідні й свята, на Різдво й Великдень, щохвилини 20 малюків тихо й непомітно згасають. Вони йдуть із цього світу, так і не дізнавшись, що душа більша за їжу, а тіло — за одяг. Адже ні харчів, ні одягу в них ніколи не було...