Анатомія дружби

У давні часи дружбу вважали за найповніший та найщасливіший людський зв’язок. Сучасний світ її позбавлений. Звичайно, кожний погодиться, що, крім родини, чоловікові потрібні ще друзі. Проте очевидно, що під цим словом розуміють зовсім не тих, про кого писали Ціцерон та Аристотель. Дружба для нас — це розвага, майже непотрібна розкіш. Як же ми дійшли до такого?

З редакційної пошти

Раніше я гадав, що дружба — це спільність інтересів. В дитинстві я ходив до школи, тож моїми друзями були деякі однокласники. Якщо я збираю «Дональди» і ще хтось збирає «Дональди», ми починаємо товаришувати. Я ходив на легку атлетику, проте бігав кепсько. Я дружив із хлопчиною, що бігав так само погано, як я, бо ми завжди волочилися разом у кінці, і нам було про що поговорити. Я переїжджав, змінювалися мої інтереси, тому в мене з’являлися нові друзі, і я сприймав це як природний процес. Проте зараз я запитую себе: що ж таке дружба? Чому мої інтереси вже слабко перетинаються із уподобаннями моїх друзів, проте ми все ж таки зустрічаємося? І навіть коли довго не зустрічаємося, чому ми так радіємо від випадкової зустрічі? Чому я все частіше згадую друзів дитинства, зв’язок з якими загубився? Дружба — це почуття (відчуття), процес чи стосунки?

Дмитро

Перш за все, ми не цінуємо дружбу, тому що її не бачимо. А не бачимо ми її тому, що вона з усіх видів любові найменш природна, в ній не бере участь інстинкт, у ній дуже мало або просто немає біологічної потреби. Вона майже не пов’язана з нервами, від неї не шаріються, не бліднуть, не непритомніють. Поєднує вона особистість із особистістю; як тільки люди стали друзями, вони виділилися з натовпу. Без закоханості жоден із нас би не народився, без прихильності — не виріс, без дружби можна й вирости, й прожити. Вид наш із біологічної точки зору її не потребує.

 

Прихильність та закоханість надто явно уподібнюють нас до тварин. Коли ці почуття охоплюють вас, у вас переймає дух або пече у грудях. Світлий, спокійний, розумний світ вільно обраної дружби віддаляє нас від природи. Дружба — єдиний вид любові, що уподібнює нас до Ангелів. Вона надто світла й спокійна для прихильників низьких інстинктів. У порівнянні з більш природними видами любові, вона рідка, прісна, безтілесна, це якийсь вегетаріанський сурогат.

Ті, хто бачать у дружбі лише приховану закоханість, доводять, що в них ніколи не було друзів. Крім них, усі знають із досвіду, що дружба та закоханість зовсім несхожі, хоча їх можна відчувати до однієї й тієї ж людини. Закохані весь час розмовляють про своє кохання; друзі майже ніколи не говорять про дружбу. Закохані дивляться тільки один на одного; друзі — на щось третє, чим обидва зайняті. Нарешті, закоханість, поки вона жива, пов’язує лише двох. Дружба двома не обмежується, втрьох товаришувати навіть краще, і ось чому.

У кожному другові є щось таке, чому дає показатися лише третій друг. Особисто я недостатньо широкий; мого світла замало, щоб заграли усі грані його душі. Дружба майже не знає ревнощів. Двоє друзів щасливі, що знайшли третього, троє — що знайшли четвертого, якщо він справді друг. Звичайно, схожих людей небагато, проте в ідеалі дружба може поєднувати скільки завгодно друзів. Дружба — то примноження хлібів; чим більше з’їси, тим більше лишиться.

Я говорив, що без дружби може вижити і людина, і суспільство. Але є інше явище, необхідне для суспільства, яке часто плутають із дружбою. Це ще не дружба, а нібито її заготовка.

У первісних суспільствах мисливці мають діяти разом, а жінки мають народжувати та виховувати дітей. Без цього плем’я загине. Задовго до початку історії ми, чоловіки, збиралися окремо від жінок. Нам треба було поспілкуватися про наші спільні справи. Ми думали, як що зробити. Ми обговорювали зроблене, висміювали боягузів, хвалили хоробрих. Нам дуже подобалося бути разом; ми, сміливці, ми, мисливці, знали те, чого жінки не знають, а жартів наших вони й зрозуміти не могли. Ймовірно, все це було пов’язано з релігією та ритуалом.

Цей прообраз дружби я називатиму приятелюванням, хоча його набагато частіше й називають дружбою. Говорячи про своїх друзів, люди часто-густо мають на увазі приятелів. Я аж ніскільки не хочу применшити цей вид людського зв’язку. Ми не применшуємо срібло, відрізняючи його від золота.

Дружба народжується з приятелювання, коли двоє чи троє помічають, що вони щось розуміють однаково. Раніше кожний із них гадав, що тільки він це зрозумів. Дружба починається із запитання: «Як, і ти це знаєш? А я гадав, що тільки я...» Можна уявити собі, що серед первісних мисливців один раз у сто або у тисячу років якісь люди відкривали щось нове. Вони бачили раптом, що олень не тільки їстівний, але ще й прекрасний; що полювати весело, а не лише потрібно; що боги святі, а не лише могутні. Але поки людина знала це сама, вона вмирала, не породивши ані мистецтва, ні спорту, ні духовної віри. Коли ж двоє знаходили один одного та, ледве підбираючи слова, розповідали про свої відкриття, народжувалася дружба, а разом із нею — мистецтво, спорт чи віра. І миттєво друзі опинялися у повній самотності.

Закохані шукають усамітнення. Друзям його шукати не потрібно, вони вже відділені стіною від натовпу. Вони були б раді зламати цю стіну, вони раді зустріти третього, проте не завжди його знаходять.

У наш час дружба виникає так само. Звичайно, у приятелюванні нас поєднує не насущне для життя полювання, а університет, служба, клуб, полк. Всі, хто оточує нас — наші приятелі. Ті, хто поділяють із нами щось своє, особливе, — наші друзі. Людина, яка розуміє, як і ми, що якесь питання є важливим, може стати нам другом, навіть якщо вона по-іншому відповість на це питання. Ось чому зворушливі люди, які хочуть «завести друзів», вони їх ніколи не заведуть. Дружба можлива лише тоді, коли щось для нас важливіше за дружбу. Вона завжди «про щось», хоч би це було доміно чи цікавість до білих мишей.

 

Якщо друзі, котрі знайшли один одного, різної статі, до їх дружби дуже швидко, іноді у перші ж півгодини, приєднується закоханість. Взагалі, якщо вони не огидні одне одному фізично або вже не люблять когось, вони неодмінно закохаються один в одного. І навпаки, закохані можуть стати друзями. Але й у першому, й у другому випадку це тільки чіткіше окреслить різні види любові. Коли кохана стає другом, ми аж ніяк не захочемо розділити її кохання з кимсь третім, але дружбу її розділити ми лише раді. Закоханий тільки радіє, якщо його подруга здатна у найглибшому й найбільш істинному розумінні увійти до кола його друзів.

Співіснування дружби та закоханості допоможе вам зрозуміти, що й дружба — то велика любов. Уявімо собі, що ми одружились із жінкою, яка зможе стати нам справжнім другом. Тепер припустимо, що нам сказали: «Закоханість ваша щезне, але ви завжди шукатимете разом Бога, істину, красу. Якщо ж це вам не подобається, ви завжди будете закохані один в одного, проте не станете друзями. Або це, або інше. Обирайте». Що ми оберемо? Про який вибір не пошкодуємо?

Я підкреслюю, що дружба — не потрібна; про це варто поговорити докладніше.

Багато хто скаже мені, що без дружби людині не вижити. Вони мають на увазі не друга, а помічника, спільника. Звичайно, друг, коли потрібно, дасть нам грошей, ви´ходить нас під час хвороби, захистить від ворогів, допоможе нашій удові та дітям. Але дружба не у цьому. В певному сенсі ці речі дуже важливі, в іншому — неважливі. Вони важливі, бо той, хто їх не зробить, виявиться несправжнім другом. Вони неважливі, бо роль благодійника випадкова у дружбі, навіть далека від неї. Нам дуже шкода, що знадобилася допомога, — бо це означає, що друг був у біді. Сама вдячність не потрібна дружбі. Звична фраза: «Та про що ти говориш!» — висловлює наші справжні почуття. Знак істинної дружби не в тому, що друг допомагає, а в тому, що від цього нічого не зміниться.

Я казав, що, на відміну від закоханих, друзі не дивляться один на одного. Так. Вони дивляться на щось третє, але це не означає, що вони один одного не бачать та не люблять. Дружба — це те саме середовище, де розквітають взаємна любов та взаємне знання. Ми нікого не знаємо так добре, як друзів. Кожний крок на спільному шляху перевіряє дружбу, й перевірка ця нам зрозуміла, вона свідома, ми беремо в ній участь. Наша повага один до одного перетворюється, коли настане час, у винятково зрячу й міцну любов-захоплення. Якби ми від самого початку більше дивилися на людину, менше — на предмет дружби, ми б ніколи не пізнали так добре, не полюбили так глибоко того, з ким подружилися. Ми не знайдемо поета, мислителя, воїна, християнина, якщо будемо милуватися ним, як своєю коханою. Краще читати разом із ним, сперечатися з ним, боротися, молитися.

 

Отже, дружба чиста, вільна, не шукає тільки свого, тішиться правдою. Вона — лише духовна. Напевно, саме такою любов’ю люблять один одного Ангели. Можливо, серед природних видів любові ми знайшли Любов з великої букви?

Перш ніж робити такі висновки, придивимося до слова «духовний». У Новому Заповіті це слово багато разів означає «притаманний Святому Духові», і, звісно, у цих випадках нічого поганого у ньому немає. Проте коли це поняття протиставляється «тілесному» або «тваринному», — це вже інша справа. Є духовне благо, є духовне зло. Є святі, є й грішні ангели. Найгірші наші гріхи — духовні. Дружба духовна; але не можна забувати про три обставини.

По-перше, керівництво дружби побоюється. Можливо, це несправедливо; можливо, на це є свої причини.

По-друге, майже кожне коло друзів не викликає особливого захоплення; у кращому випадку його назвуть гуртком, у гіршому — зграєю, клікою, камарильєю. Ті, хто знає з досвіду тільки прихильність, приятелювання та закоханість, підозрюють членів такого гуртка у зазнайстві. Звичайно, це голос заздрощів. Проте заздрість прозорлива, і до її голосу ми повинні прислухатися.

Нарешті, у Писанні любов між Богом та людиною рідко уподібнюється дружбі. Звичайно, слова про «друзів» є; але значно частіше, підшуковуючи образ для найвищої любові, Писання ніби не помічає ангельського зв’язку особистостей та поринає в глибини незрівнянно більш природні, пов’язані інстинктом союзів: прихильності (Бог — наш Отець) та закоханості (Христос — Наречений Церкви).

Почнемо з першої обставини. Як я вже казав, дружба народжується, коли одна людина сказала іншій: «Як, і ти теж? А я гадав, що лише я...» Проте спільна для них точка зору не має бути доброю. Вони можуть заснувати мистецтво, філософію, віру; можуть винайти тортури або людські жертвопринесення.

Коли ти сам у чужому середовищі, ти соромишся, а іноді й сумніваєшся. Проте варто тобі знайти друга, й за півгодини — ні, за десять хвилин — погляди твої стануть непорушними. Тисячі супротивників не зможуть тебе збити. Всі ми хочемо, щоб нас судили «рівні нам». Вони й тільки вони розуміють нас і застосовують правильні мірки. Їх хвалу ми цінуємо більше, їхньої хули боїмося. Крихітні громади перших християн вижили через те, що були глухі до голосу «світу цього». Але злочинці, маніяки, педерасти виживають з тієї самої причини: вони не чують «зовнішніх» — цих лицемірів, черні, міщан, ханжів та їм подібних.

Ось чому керівництво не любить дружби. Кожна дружба — то зрада, навіть бунт. Бунт мудреців проти паскудства або бунт паскудників проти мудрості; бунт художників проти потворності або бунт шарлатанів проти здорового смаку; бунт добрих людей проти поганого середовища або бунт поганих проти доброго. У кожному з випадків дружба створює державу у державі, потенційний оплот опору. Друзями важче керувати, важче схилити їх до добра — чи до зла. Дружба — школа чеснот та школа вад. Добру людину вона зробить кращою, а погану — гіршою. Як і кожна природна любов, вона страждає на схильність до певної хвороби.

Кожній дружбі — і добрій, і злій, і просто нешкідливій — притаманна глухота. Навіть філателісти резонно не рахуються зі всіма, хто вважає їх заняття пустою витратою сил або нічого про неї не знає. В цьому немає нічого поганого. Я не входжу до кола гравців у гольф, математиків чи мотоциклістів, й вони вправі вважати мене за чужинця. Поганим є інше: часткова та резонна глухота до чужої думки може переродитися на глухоту повну та необґрунтовану, яка неминуче насичена злістю та гординею.

Друзі можуть оточити себе стіною пустоти, яку не проб’є жодний заклик. Письменники або художники, які спочатку не рахувались із примітивними поглядами простих людей на літературу та живопис, можуть потім не рахуватись й з іншими їх поглядами — що треба сплачувати борги, стригти нігті та поводитися ввічливо. Будь-які недоліки дружнього кола (а є вони у кожного) можуть стати невиліковними. Це ще не все. Спочатку глухота ґрунтується на якійсь реальній перевазі, потім вона сама породжує відчуття переваги взагалі. Коло нехтує «зовнішніми» й не хоче їх знати. Воно й насправді стає класом, самозваною аристократією.

Читач, котрий знає дружбу, стане палко запевняти, що його коло обминула така небезпека. Здається так і мені. Проте краще не покладатися на свою думку. В усякому разі, ця тенденція, без сумнівів, є у всіх, хто кличе нас чужинцями.

Натовп ніколи не буває абсолютно правий, не буває він й абсолютно неправий. Зовсім неправильно вважати, що люди стають друзями лише заради пихи. Проте пиха дійсно загрожує кожній дружбі. Найдуховніша любов піддається духовній небезпеці. Якщо хочете, дружба уподібнює нас до Ангелів; але для того, щоб вкушати ангельський хліб, людині необхідно мати потрійний покров смирення.

Можливо, зараз ми здогадаємося, чому Писання так рідко користується образом дружби. Вона надто духовна, щоб стати символом духовного. Вище не стоїть без нижчого. Господь може сміливо називати Себе Отцем та Нареченим — бо тільки божевільний буде думати, що Він дійсно зачав нас або фізично узяв шлюб із Церквою. Слово «друг» ми здатні зрозуміти не як символ, а як саму істину, й воно стане особливо небезпечним. Ми отримаємо право прийняти дружбу за істинну близькість до Бога.

 

Таким чином, дружба, як і кожна природна любов, не може сама себе спасти. Вона духовна, ворог її тонший, і тому вона особливо сильно мусить закликати небесний захист, якщо хоче лишитися безгрішною. Що вища основа нашої дружби, то твердіше ми маємо це пам’ятати. Якщо дружба заснована на вірі, загибель її буде жахливою.

Нам здається, що ми — четверо чи п’ятеро — обрали один одного, тому що розумним оком проникли у заповітну красу іншого; що ми самостійно, своєю волею, стали особливим, вищим класом, піднялися самотужки над іншими людьми. Ні прихильність, ані закоханість такої ілюзії не породжують. У прив’язаності обираємо не ми. Що ж до закоханості, половина любовних віршів та пісень розповість нам, що кохана — наш рок, наша доля, й любов до неї не більше залежить від нашого вибору, ніж удар блискавиці. Стріли Амура, гени, що завгодно, тільки не ми. У дружбі нам здається, що ми обираємо рівних собі. Насправді тут замішана маса випадковостей. Якби ми народилися раніше, жили довше, не завели якоїсь розмови, й дружби не було б. Але для християнина немає випадковостей. Христос воістину може сказати будь-якому колу друзів: «Не ви обрали один одного, проте Я обрав вас один для одного». Дружба — не нагорода за розум чи смак, а знаряддя Боже, з її допомогою Господь відкриває нам красу іншої людини. Ця людина не краща за сотні інших, та ми побачили її. Як і все добре, краса ця — від Бога, і тому у добрій дружбі Він її примножить. Господь, а не ми, скликає наших гостей та, сміємо сподіватися, править нашим дружнім балом.

З книги К. С. Льюїса «Любов»

Опублiковано: № 1 (25) Дата публiкацiї на сайтi: 08 October 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
17:32 22.12.2011 | Маргарита
"Привязанность и влюбленность слишком явно уподобляют нас животным. Когда вы испытываете их, у вас перехватывает дыхание или жжет в груди. Светлый, спокойный, разумный мир свободно избранной дружбы отдаляет нас от природы."

Боже, какая пошлость!
11:40 02.03.2008 | Алинка
Вы правы)))

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: