Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Апостол Країни світанку

«Серед кольорів найкращий — фіолетовий, серед запахів — пахощі сливи, серед квітів — вишня, серед людей — самурай», — так наспівував веселий погонич під час подорожі в горах глухої провінції Японії. Він розповідав про життя та побут японських селян — як збирають лак із лакового дерева, як полюють та вирощують рис... Його супутник у подробицях розпитував про все, що траплялося на шляху, а ввечері записав до свого щоденника японською та російською мовою слова цієї пісні. Це була дуже незвичайна людина — російський єпископ Миколай, котрий їхав до далекого села навідати дітей молодої Японської Православної Церкви. Він їхав до найвіддаленіших куточків країни, подорожуючи іноді через гори, іноді по коліно в багні, іноді — на возі чи верхи на тягловому коні. Він їхав підтримати та підбадьорити тих, хто розчув його слово про Христа, донесене у найвіддаленіші області країни самими ж японцями, чиї серця він зумів запалити євангельським світлом.

Усэн Огава. Сборка шелковиц

1 серпня 1836 року в маленькому селі Береза Смоленської області в сім’ї бідного диякона народився хлопчик, котрому судилося принести світло Православ’я у далеку й загадкову східну країну, ставши її рівноапостольним просвітителем. У віці 5 років Ваня Касаткін залишився без матері та ріс в глибокій бідності. Батько віддав сина до духовної семінарії. Дорогу до семінарії завдовжки 150 верст хлопцеві доводилося долати пішки. У 1856 році Іван Касаткін блискуче закінчив семінарію і був направлений урядовим коштом до Санкт-Петербурзької духовної академії. Незвичайні здібності дозволяли йому й по завершенні залишитися в Академії для підготовки до професорської діяльності, однак вийшло інакше. Одного разу в одній із академічних кімнат він помітив оголошення з пропозицією випускникам академічного курсу поїхати до Японії та посісти місце настоятеля посольської церкви у Хакодате. У той же день Іван раптово вирішив, що повинен їхати до Японії. Не зволікаючи, він одразу ж рушив до ректора академії і заявив, що хоче їхати, але не одруженим священиком, а ченцем. Це сталося цілком несподівано для нього самого, оскільки раніше, за його словами, йому й на думку не спадало чернецтво.

21 червня 1860 року Іван узяв постриг з іменем Миколай. У день першоверховних апостолів Петра і Павла він висвячується на ієродиякона, а наступного дня, коли святкується Собор дванадцяти апостолів, — на ієромонаха, і, попрощавшись із рідними, вирушає в Японію. Так розпочинається його апостольське служіння.

«Коли я їхав туди, я багато мріяв про свою Японію. Вона вимальовувалася в моїй уяві як наречена, котра чекає мого приходу з букетом у руках. Ось прокотиться її пітьмою звістка про Христа, і все оновиться... Тоді я був молодим і не позбавленим уяви, яка малювала мені натовпи слухачів, що стікаються звідусюди, а згодом, і послідовників Слова Божого, якщо вже це останнє пролунає в Японській країні».

Тяжка дорога в Країну вранішнього сонця зайняла майже рік. У Ніколаєвську-на-Амурі, де Миколай провів зиму, він зустрівся зі святителем Іннокентієм, просвітителем Сибіру, котрий благословив його і порадив усерйоз зайнятися вивченням японської мови.

Аби зрозуміти, що чекало отця Миколая у новій країні, слід навести декілька історичних фактів. Перші місіонери-єзуїти з’явилися в Японії в XVI столітті, приїхавши слідом за португальськими купцями. Втім згодом настали страшні гоніння, під час яких були жорстоко замордовані десятки (а можливо, й сотні) тисяч християн. Була запроваджена сувора система щорічної реєстрації всіх японців у буддійських «парафіях»: від них вимагалося багаторазове відречення від християнства, аж до наруги над святими іконами. У 1634 році християнство в Японії було остаточно заборонене. На жаль, жахливі гоніння були багато в чому зумовлені недобросовісністю католицьких місіонерів, що використовували фальшиві «чудеса» й не гребували політичними інтригами та брехнею для досягнення своїх цілей. Подібні дії зрештою викликали ворожість та відразу в японських правителів, котрі, слід сказати, спочатку робили спроби вивчити християнство і навіть визнавали його само по собі дуже достойним, але внаслідок дії єзуїтів вважали його поширення небезпечним для своєї країни і на два з половиною століття ізолювали її від зовнішнього світу.

У той час коли отець Миколай прибув до Японії, ставлення до іноземців було вкрай негативним. Самураї вважали іноземців варварами, відкриття країни викликало в них гостре невдоволення, особливо сильне до християн; часто траплялися збройні напади та вбивства.

«Один Господь знає, скільки мені довелося пережити мук у ці перші роки. Всі три ворога — світ, плоть і диявол — з усією силою повстали проти мене і по п’ятах ходили за мною, аби повернути мене у першому ж темному, вузькому закутку, і спокуси ці були найзаконніші: „Хіба я, як і будь-яка інша людина, не створений для сімейного життя? Хіба не можу в миру блискуче слугувати Богу й ближнім? Хіба, зрештою, не потрібні нині люди Росії більше, ніж Японії?“ І т.д. Тисячі наговорів виливають тобі у вуха, і це кожного дня і кожної години, і наяву, і уві сні, і вдома в келії, і на молитві у церкві. Багато потрібно сили душевної, великої глибини релігійного почуття, аби побороти усе це».

Спочатку проповідь була геть неможливою, оскільки «тодішні японці дивилися на іноземців, як на звірів, а на християнство, як на злочинну секту, до якої можуть належати лише відчайдушні злочинці й чаклуни». Отець Миколай береться до інтенсивного вивчення японської мови, «певно найважчої у світі, оскільки вона складається з двох — природної японської і китайської, які змішалися між собою, але аж ніяк не злились в одну». У відомій приватній школі він вивчає також історію та літературу Японії, буддизм, синтоїзм і конфуціанство. На кабінетні заняття пішло 8 років, по 14 годин на добу. Тоді ж він починає відвідувати літературні зібрання і язичницькі храми. «І що більше я знайомився з країною, то більше переконувався, що дуже скоро настане той час, коли слово Євангелія пролунає там і швидко пронесеться від краю до краю імперії».

Першим наверненим у Православ’я японцем став Такума Савабе, колишній самурай клану Тоса, жрець синтоїстської кумирні в Хакодате, член таємного товариства, метою якого було вигнання всіх іноземців з Японії. Він був відомий як прекрасний фехтувальник і навчав цьому мистецтву сина російського консула, у домі котрого часто зустрічався з отцем Миколаєм. Погляд його випромінював таку ненависть, що одного разу отець Миколай не витримав і запитав у нього:

—— За що ти так на мене сердишся?

—— Вас, іноземців, потрібно всіх перебити. Ви прийшли видивлятися нашу землю. А ти зі своєю проповіддю найбільше нашкодиш Японії.

—— А хіба ти вже знайомий з моїм ученням?

—— Ні, —— зніяковів японець.

—— А хіба справедливо судити, тим паче засуджувати когось, не вислухавши його? Хіба справедливо ганити те, чого не знаєш? Ти спочатку вислухай та дізнайся, а потім і суди. Якщо моє вчення буде поганим, тоді й проганяй нас звідси. Тоді ти будеш справедливим.

—— Ну говори!

 ...Слова отця Миколая вразили самурая. Він попрохав продовження бесіди, і незабаром отець Миколай вже писав митрополиту Ісидору: «Ходить до мене один жрець древньої релігії вивчати нашу віру. Якщо він не охолоне чи не загине (від смертної кари за прийняття християнства), то від нього можна багато чого очікувати». В іншому листі: «Жрець з нетерпінням чекає від мене хрещення. Він освічений, розумний, красномовний і всією душею відданий християнству. Єдина мета його життя тепер — прислужитися батьківщині поширенням християнства, і мені доводиться постійно спиняти його прохання з побоювань, аби він не втратив розуму, перш ніж встигне щось зробити з цією метою».

Незабаром Савабе привів до отця Миколая двох друзів. Японці стали самостійно проводити катехізаторські бесіди, і до весни 1868 року вже приблизно 20 осіб були готові прийняти хрещення. У квітні отець Миколай таємно хрестив трьох японців у своєму кабінеті. Саме в цей момент, за 5 місяців до настання епохи Мейдзі («Просвітленого правління»), зародилася Японська Православна Церква. На Савабе — у хрещенні Павла — одразу ж посипалися важкі випробування, котрі, втім, лише зміцнили його ревність, і в 1875 році він був висвячений на священика, а його друг Іоанн Сакаї — на диякона.

Наприкінці 1869 року ієромонах Миколай вирушає в Росію клопотатися перед Святійшим Синодом про дозвіл відкрити в Японії Російську духовну місію. Дуже цікава його детальна «Докладна записка» про Японію. Це серйозна праця, яка містила вкрай важливі відомості про історію, культуру й релігії, звичаї та ментальність народу, написана живою сучасною мовою, з великою увагою та любов’ю до країни та її народу. Вивчивши до дрібниць синто, різноманітні течії буддизму та конфуціанство, а також ставлення до релігії різних верств населення, отець Миколай відзначає, що в Японії «атеїзм вищих спільнот та індиферентизм нижчих походить прямо і абсолютно від недостатності релігійних вчень, від того, що народ вичерпав їх до дна і вони більше не задовольняють його...»

Отець Миколай ніколи не ображав релігійних почуттів японців, ніколи не засуджував послідовників буддизму серед них, і тому навіть серед бонз у нього було чимало друзів. Він писав: «Серце тут потрібне, здатність перейнятися потребами ближнього, відчути скорботи й радість ближніх, наче свої». Одному японському журналісту святитель сказав: «Три донинішні няньки японського народу, кожна виховала у ньому дещо хороше: синтоїзм — чесність, буддизм — взаємну любов, конфуціанізм — взаємоповагу. Цим і стоїть Японія. Однак час вже Японії пізнати Отця Небесного, і що вона зволікає з цим, що холодна до християнства, —— ось що поганого в ній».

Проте про європейців і своїх співвітчизників, котрі симпатизували буддизму і навіть іноді намагалися дотримуватися його, отець Миколай озивався вкрай різко, з гіркотою, дотепно висміюючи їх недалекість і дурість: «Прочитав „Афоризми“ і „Максими“ Шопенгауера. Вчення його, що „зло позитивне, а благо негативне“, і що нещастя і страждання — загальне правило і навіть мета цього життя, що за дике вчення! Ось тому він і сходиться з буддизмом. Буддійське висловлювання: „Це є сансара, світ хіті, і пожадливості, і скорботи; світ народження, хвороби, старіння і вмирання... світ, який... не повинен існувати“, —— радить повторювати кожному чотири рази на день. Саме від нього буддизм увійшов окрайцем свого туману в... порожні голови в Європі і Америці, — а звідси і в Японії, —— буддизм, мовляв, майбутня релігія Європи, замість зникаючого християнства».

Сюнкё Ямамото. Снежная зимняя гора

Згодом, коли Японія стала повністю відкритою для європейської цивілізації і почала з захватом наслідувати все іноземне і «прогресивне», отець Миколай писав у щоденниках (1897 рік):

«Безвір’я потоком заливає країну, і всі кращі люди Японії вважають це есенцією цивілізації і пишаються цим... Темною і важкою свинцевою хмарою висить над Японією... вирок іноземців: „Не вір Христу, не вір Богу, —— все це застаріло...“»

6 квітня 1870 року за клопотанням отця Миколая в Японії була заснована Російська духовна місія. Так почалася історія Японської Церкви. І лише в 1873 році, коли країна взяла курс «на Захід», вийшов указ, котрий скасовував антихристиянські закони, — це сталося через 12 років після прибуття туди отця Миколая.

Його старанність, любов до людей та чуйність не залишилися без відповіді. Як з дрібного зерна незбагненно виростає величезне дерево, так потроху виростала й Церква. Через деякий час ієромонах Миколай перебрався до Токіо (залишивши в Хакодате свого наступника), де будується приміщення Місії з домовою церквою і школою катехізаторів; пізніше відкривається жіноче духовне училище на 100 учениць. У цей же час була заснована й семінарія, викладання в якій проводилося японською мовою; навчання тривало 7 років. Про рівень викладання в семінарії свідчить той факт, що міністр зовнішніх справ Японії віддав туди на навчання свого сина та двох племінників. З вихованців Токійської семінарії вийшли такі відомі люди, як ректор університету на острові Хоккайдо, губернатор Токіо, міський голова Йокогами, міністри та дипломати. При Місії також існували дитячий притулок, іконописна майстерня, хор і бібліотека, згодом стали видаватися журнали. Кількість християн постійно зростала. У 1880 р. за призначенням Синоду отець Миколай був висвячений на єпископа. Це сталося в Росії, де він провів ще деякий час, займаючись збором пожертвувань на Місію, після чого знову повернувся до Японії.

Владика завжди вставав о 5 годині ранку. Загальна ранкова молитва з учнями шкіл, потім величезна кількість справ, церковних та місіонерських, відповіді на листи, лекції в семінарії та катехізаторській школі, редагування матеріалів для друку, перегляд японських газет і журналів. Рівно о 6 годині вечора (протягом 30 років!) починався його другий робочий день, справа всього його життя — переклад Святого Письма і богослужбових книг на японську. Це неймовірно складне завдання він вважав найголовнішим для місіонерської справи. Важлива на лише загальна точність, а й тонкощі, відтінки значень слів, що вимагало незвичайних знань мови та інтуїції. При перекладі молитви «Господи, помилуй» виникло запитання, як слід перекладати слово «помилуй», котре часто сприймається зі значенням «помилувати злочинця». Єпископ Миколай казав: «У нас таких стосунків з нашим Богом немає. Ми візьмемо слово „аварема“. Так мати „милує“ дитину, жаліє у споконвічно давньоруському значенні».

Певні труднощі при перекладі виникали також через те, що чимало ієрогліфів століттями використовувалися буддистами і синтоїстами, що надавало їм такого смислового відтінку, який робив небезпечним чи неможливим їх використання у православному контексті (наприклад, у католицьких перекладах Євангелія «Слово» перекладається як «Дао»). Святитель послуговувався китайським перекладом Письма (втім, незабаром переконався в його неточності), слов’янським і англійським, звіряючи кожен вірш з Вульгатою, Септуагінтою*, у складних місцях спираючись на тлумачення святителя Іоанна Златоуста. За 4-5 годин роботи він перекладав не більше 15 віршів. Усі 30 років постійним співробітником з перекладів був Павло Накаї — освічений, цілковито відданий Православ’ю нащадок знаменитого в Японії вченого-конфуціанця. Святитель турбувався про збереження змісту слів, у той час як його співробітник слідкував за «правильністю та вишуканістю граматичної та стильової конструкції», що, на думку самого святителя, було найбільш складним і копітким та вимагало «китайсько-японської вченості». Важливо було, аби текст був зрозумілим не лише вищим освіченим прошаркам суспільства, а й всьому народові, але при цьому не містив вульгаризмів, заведених у простонародді. Враховуючи особливості японської мови, це було досить складним завданням.

* Вульгата — латинський переклад Святого Письма, виконаний блаженним Ієронімом (приблизно 345-420 рр.) Септуагінта — «переклад 70-ти тлумачів» або просто LXX — «сімдесят» — зібрання перекладів Старого Завіту на давньогрецьку мову, виконаних в ІІІ-ІІ століттях до н.е. в Александрії.

Величезного значення святитель надавав відвідуванню церков. У кожній найменшій общині він намагався проводити по декілька днів, знайомлячись із життям християн, втішаючи та повчаючи своїх нових дітей. Його візити завжди були святом, він намагався привозити з собою подарунки — завжди різні — для дорослих і малюків, знаючи та вгадуючи їх потреби. Сам владика жив дуже скромно.

24 лютого 1891 р. був освячений величезний собор Воскресіння Христового в Токіо. Безліч людей, котрі приїхали на освячення, раділи променям сонця, що несподівано засяяли на новому куполі після тижневої негоди.

5 лютого 1904 р. Японія розірвала дипломатичні відносини з Росією. Украй посилилися антиросійські настрої. Починалася війна. Два священнослужителі, що працювали в Місії, повернулися в Росію, російський посланець також покинув Японію. Духовенство й миряни Японської Церкви просили єпископа Миколая залишитися, і він відповів, що вже прийняв таке рішення.

«Сьогодні, як завжди, я служу в соборі, але віднині я не братиму часті у громадських богослужінням нашої Церкви... Досі я молився за процвітання та мир Японської імперії. Нині ж, оскільки війна оголошена між Японією та моєю батьківщиною, я, як російський підданий, не можу молитися за перемогу Японії над моєю власною Вітчизною. Я також маю зобов’язання перед своєю батьківщиною і саме завдяки цьому буду щасливий бачити, що ви виконуєте обов’язок стосовно вашої країни».

В окружному листі до японських християн отець Миколай пише: «Кому доведеться йти у бій, не шкодуючи свого життя, бийтеся — не з ненависті до ворога, а з любові до ваших співвітчизників... Любов до Вітчизни — святе почуття... Але, крім земної Вітчизни, у нас є ще Вітчизна небесна... Цією Вітчизною нашою є Церкві, якої ми однаково члени і в якій діти Отця Небесного дійсно становлять одну сім’ю... І будемо разом виконувати наш обов’язок стосовно нашої Небесної Вітчизни, який кому годиться... І разом з тим будемо палко молитися, аби Господь якнайшвидше відновив порушений мир...»

Святитель припинив усіляку переписку з Росією і повністю занурився в перекладацьку роботу. З щоденників видно, як його серце кров’ю обливалося при кожній звістці про поразки росіян, який близький до відчаю стан душі похмурим тягарем тиснув на нього. При цьому він самотньо спостерігав, як поруч із ним його браття по вірі, учні семінарії та священнослужителі у законному патріотичному захваті святкують успіхи японської армії і моляться за перемогу над Росією. Ось його щоденниковий запис: «Таке тяжке, таке болісне відчуття самотності, війни, загрозливого безгрошів’я, закинутості від Росії, замкнутості від Японії, що з якою б радістю вмер, якби природна смерть стояла ось тут біля дверей!»

Коли в Японію почали прибувати російські полонені (загальною кількістю до  73-х тисяч), святитель Миколай за згодою японського уряду заснував «Товариство духовної розради військовополонених». Японські священики, котрі володіли російською мовою, окормляли полонених; святитель посилав книги, ікони, срібні хрестики, подарунки, відповідав на листи та різноманітні прохання; у цьому йому допомагали й самі японські християни.

50 років служив владика Миколай на Японській землі. Незадовго до смерті він казав: «Роль наша не більша за роль сохи. Ось селянин поорав, соха зносилася. Зносився і я. І мене покинуть. Нова соха почне орати. Так дивіться ж, оріть! Нехай Боже діло росте! А все-таки приємно, що саме тобою Бог орав. Значить — і ти не заіржавів. Отже, за роботою на Божій ниві й твоя душа дещо очистилася, і за це будемо завжди Богові дякувати».

16 лютого 1912 р. закінчилися його земні труди. Удень і вночі діти й дорослі приходили в собор попрощатися зі своїм владикою. На відправі в соборі, яка відбувалася в основному японською мовою, серед інших вінків виділявся вінок від самого імператора Японії — виняткова честь, якою зазвичай не відзначалися іноземці. І безкінечний потік християн, які проводжали владику, був свідченням того, для чого прожите життя.

У 1970 р. єпископ Миколай був зачислений до сонму святих. У своїх щоденниках він не залишив нам суворих повчань та інструкцій; у них — пульс і дихання людини, котра знала, навіщо ходить по цій землі, і кожен свій подих і удар серця присвятила Христу.

За матеріалами книги «Святитель Миколай Японський. Короткий життєпис. Щоденники 1870-1911 рр.»

Підготувала Ксенія Борисенко

Опублiковано: № 5 (41) Дата публiкацiї на сайтi: 12 November 2009

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Апостол Країни світанку

Апостол Країни світанку

Журнал «Отрок.ua»
Одному японському журналісту святитель сказав: «Три донинішні няньки японського народу, кожна виховала у ньому дещо хороше: синтоїзм — чесність, буддизм — взаємну любов, конфуціанізм — взаємоповагу. Цим і стоїть Японія. Однак час вже Японії пізнати Отця Небесного, і що вона зволікає з цим, що холодна до християнства, —— ось що поганого в ній».
Розмiстити анонс

Результати 1 - 4 з 4
12:22 21.11.2009 | Рустик
Спасибо
23:30 17.11.2009 | Anatassie
Как раз сейчас читаю дневники Святителя Николая. Потрясена силой веры и духа этой поистине неординарной личности! Спасибо за отличную статью, очень рада, что больше людей смогут узнать об этом потрясающем человеке!
09:22 13.11.2009 | Galina
Замечательно написано!!!
08:21 13.11.2009 | Андрей
Спасибо большое за замечательную статью! Я когда прочитал ее в Отроке, был очень впечатлен жизнью и подвигом святителя Николая. Как же нужны нам сегодня такие пастыри! Господи, помилуй и пошли Делателей на жатву Твою!

Спасибо!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: