Отрок.ua

This page can found at: https://otrok-ua.ru/ua/sections/art/show/avraam_sara_isaak_bilja_vitokiv_nashoji_viri.html?no_cache=1&cHash=5652254b88

Авраам, Сара, Ісаак: біля витоків нашої віри

Андрій Десницький

Три світових релігії, що ґрунтуються на вірі в Єдиного Бога Творця — іудаїзм, християнство та іслам, — називають іноді «авраамічними». Дійсно, усі три так чи інакше беруть початок саме від Авраама (мусульмани називають його Ібрагімом). Судячи з Біблії, й до Авраама були люди, які вірили в Єдиного Бога Творця й навіть укладали з ним заповіт, як, наприклад, Ной. Але з Авраамом пов’язане дещо особливе: починаючи з нього, обранництво переходить від одного покоління до іншого. Так виникає в історії не просто нова релігія, а дещо значно важливіше — народ Божий.

Біля чотирьох тисяч років тому в місті Урі, одному з центрів великої месопотамської цивілізації, жив чоловік на ім’я Аврам зі своєю дружиною Сарою. Ми не знаємо, чим відрізнялися вони від усіх інших, але трапилося так, що з усіх людей тої епохи тільки Аврам почув Божий заклик. Утім, могло бути й так, що чули його й інші, але лише він один відповів на нього і тим самим назавжди увійшов до історії людства. Цей заклик пролунав так: «Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу. І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, — і будеш ти благословенням. І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі».

Авраму судилося стати предком навіть двох великих народів: від його сина Ізмаїла беруть своє походження араби, а від іншого сина, Ісаака, — євреї. Але цього мало: Бог обіцяв, що він стане джерелом благословення для всього людства, навіть для тих народів, які від нього не походять. Тому й християни сьогодні вважають себе духовними нащадками цієї людини, з якого б народу вони не походили. У цьому найважливіша особливість Старого Заповіту: він розповідає нам історію одного обраного Богом народу (й Авраам згадується, перш за все, як праотець цього народу), але ця історія — лише стрижень, на який нанизано долі усього людства.

Мабуть, для того, щоб увійти в історію, іноді буває потрібно з неї вийти — відмовитися від звичного способу життя, рідних і близьких, і навіть від значної частини того, що люди називають спадщиною предків. А якби Аврам із Сарою лишилися в славетному місті Урі — хто б тепер пам’ятав їх імена?

Обіцянки Бога здійснилися не відразу — попереду були довгі роки поневірянь. І до цього дня в пустелях Близького Сходу, вдалині від великих міст, кочують сім’ї бедуїнів з гуртами кіз, овець і верблюдів. Історія, політика, цивілізація ніби обходять їх стороною, залишаючи лише мізерні сліди на зовнішньому вигляді їхніх помешкань. Ці кочування ніколи не були схожі на легкі туристичні прогулянки. Двічі, в Єгипті та Герарі, Авраму довелося вдаватися до не надто пристойних хитрощів. Свою красуню-дружину Сару він назвав сестрою, щоб уникнути неприємностей — а що, як її визнають гідною кандидаткою для гарему місцевого царя, а самого Аврама вб’ють? Сару дійсно забирали до гарему, але Господь відразу ж покарав царя за цей злочин, і цар, таким чином, переконався, що цей хитрий бедуїн дійсно користується небесним заступництвом. У ті часи до таких речей ставилися серйозно, і цар, багато обдарувавши подружжя, відпустив їх своєю дорогою (точніше, вигнав цю небезпечну пару геть).

З нашої точки зору, більш ніж сумнівний вчинок? Звісно. Але ми сьогодні згадуємо Авраама не тому, що він був бездоганний, а тому, що він єдиний пішов за Божим покликом і цілковито підкорив йому своє життя. У всьому іншому він повністю лишався людиною свого часу, де хитрість і жорстокість вважалися за норму, а жінку іноді сприймали як цінний товар. Щоб картина колись змінилася, щоб сьогодні все це здавалося нам диким — для цього Авраму й довелося кинути рідний дім. Але це була тільки перша сходинка до етики Нового Заповіту!

Іншого разу Аврам утягнувся до війни відразу з чотирма царями (у ті часи у кожному містечку міг бути власний цар), щоб звільнити з полону свого племінника Лота. Вертаючись із перемогою, він зустрів ще одного царя, який водночас був і священиком — таємничого Мелхиседека з Салиму (можливо, так називався у ті часи майбутній Єрусалим). Мелхиседек благословив Аврама, а той передав йому десяту частину військової здобичі — так на багато віків були встановлені зразкові відносини між воїном та священиком, а в постаті Мелхиседека християни згодом побачать прообраз Христа, Первосвященика й Царя в одній особі.

Господь декілька разів повторював Свою обіцянку Авраму. Але як міг вийти великий народ від того, у кого зовсім не було дітей? Вони з Сарою, на жаль, були бездітні. Тоді Сара запропонувала своєму чоловікові розділити ложе з невільницею Агар’ю — у ті часи для заможного чоловіка було цілком нормально мати, окрім дружини, наложниць, діти яких мали зовсім інший статус і наслідували майно батька лише в тому випадку, якщо дружина не народжувала спадкоємців. Так з’явився на світ Ізмаїл, і Сара страшенно заздрила своїй більш щасливій служниці. Подружжю залишалося сподіватись та чекати.

Як знак укладеної між ними угоди, Господь наказав Авраму здійснити обрізання. У подальшому так мали робити й його нащадки. Обрізання (відсікання у хлопців та чоловіків крайньої плоті) як у давнину, так і тепер дуже поширене у країнах Близького Сходу. Зазвичай воно було пов’язане з обрядами ініціації, коли підліток приймався до чоловічої громади. Проходячи через це випробування, хлопець підтверджував, що вміє терпіти біль. Сьогодні це може здатися нам зайвим, але, наприклад, обов’язкова служба в армії теж схожа на ініціацію, тільки триває набагато довше.

У Старому Заповіті обрізанню надається особливий сенс: воно служить знаком угоди між Богом та обраним народом. Чи є тут символічний смисл? Певно, що так. Людина, що вступає в заповіт з Богом, визнає, що готова «працювати над собою», навіть якщо це буде болісно, те ж саме вона готова робити стосовно своїх дітей.

Зі Свого боку, Бог дав подружжю нові імена. Ім’я на давньому Сході сприймалося не просто як випадкова комбінація звуків, яка дозволяє відрізнити одну людину від іншої, а як характеристика справжньої сутності людини, а іноді — як пророцтво щодо її долі. Отже, Аврам («високий батько») став Авраамом («батьком багатьох»), а Сара («моя господиня») стала Саррою («господинею»).

Та чи не виглядали нові імена як глузування? Як може бути «батьком багатьох» старий, у якого є лише один син від наложниці? Здавалося би, давно прийшов час вимагати у Бога якогось виконання усіх цих нескінченних обіцянок. Адже Авраам приніс уже стільки жертв — то де ж нагорода? Подружжя чекало...

І ось, одного разу, під час денної спеки Авраам нерухомо сидів біля входу до свого намету, як і належить старому бедуїнові. Раптом на дорозі з’явилися троє мандрівників — Авраам і не знав, хто вони такі. Безумовно, за законами гостинності, йому треба було запросити їх до себе, але Авраам пішов значно далі, ніж того вимагала ввічливість: повелів слугам омити гостям ноги, розпорядився спекти свіжого хліба і навіть заколов відгодоване теля. Саме цю трапезу й зображено на знаменитій рубльовській іконі «Трійця» (звичайно, іконописець скористався цим старозавітним сюжетом, щоб зобразити своє бачення Трійці Нового Заповіту — Отця, Сина і Святого Духа).

Незвичайно повелися й гості. Один з них сказав Аврааму: «Я вернуся за рік о цій порі, й Сарра, твоя жінка, буде мати сина...» Сарра, як і належить порядній бедуїнці, знаходилася в жіночій половині намету і уважно слухала цю розмову. У цей момент вона мовчки посміхнулася: напевно, гість хоче полестити господареві! Який же новонароджений може бути у подружжя старих, які давно вже втратили здатність до дітородіння?

Але таємничий гість наполягав: «Чого ж це сміялася Сарра? Хіба для Господа є щось трудне? За рік в отій самій порі повернусь я до тебе, й Сарра матиме сина». Тепер подружжя зрозуміло, Хто стояв перед ними. Щоправда, Сарра так і не призналася, що сприйняла Його слова зі сміхом. Чи легко сперечатись із Господом?

Тим часом двоє супутників пішли до Содому — міста, котре Господь побажав покарати за гріхи. Але перш, ніж зробити це, Він вирішив дати їм останній шанс: два Янголи мали увійти в місто, щоб перевірити, як поставляться до них місцеві жителі. Авраам, утім, уже передбачив, чим закінчиться цей візит, і дуже непокоївся за свого племінника Лота, що жив у Содомі. І тоді він дозволив собі поторгуватися з Богом, як і до цієї пори роблять бедуїни на базарі: «Чи погубиш також праведного з нечестивим? Може є п’ятдесят праведних у цьому місті?.. Не можна Тобі чинити так, щоб убити праведного з нечестивим!.. Чи ж Той, Хто всю землю судить, не вчинить правди?»

Господь відповів: «Коли Я в Содомі, у цьому місті, знайду п’ятдесят праведних, то вибачу цілій місцевості ради них». Але Авраам не угамовувався: «Оце я осмілився був говорити до Господа свого, а я порох та попіл. Може п’ятдесят тих праведних не матиме п’яти, чи Ти знищиш ціле місто через п’ятьох?»

Так Авраамові вдалося «збити ціну» до десяти. Праведник намагався захистити від Божого гніву грішників, але в Содомі Янголи не знайшли й десятка. Коли два Янголи прийшли до цього міста, його жителі побачили в них двох гарненьких юнаків і захотіли їх зґвалтувати. І тільки Лот запросив їх до себе додому і захистив від натовпу, виконавши закон гостинності. Після цього Господь вивів із Содому всю родину Лота і знищив це місто з його околицями.

Загибель Содому й Гоморри зазвичай пов’язують із тим, що там процвітав гомосексуалізм. Дійсно, Біблія суворо засуджує його, хоча в багатьох стародавніх народів — наприклад, у греків — він вважався цілком нормальним. Але головна причина не в цьому. Бог чи Янгол приходить до людини у вигляді іншої людини і дивиться, як Його зустрінуть. Авраам спішить назустріч гостям, Лот запрошує їх до себе додому, а жителі Содому збираються їх зґвалтувати. В результаті кожен отримує своє: Авраам — довгоочікуваного сина, Лот — безпечне місце проживання, а жителі Содому — вогняний дощ.

Авраам із Саррою стали чекати народження довгоочікуваного сина. Його назвали Ісааком, тому що це ім’я єврейською співзвучне слову «сміятися». Сарра іронічно посміхалася, коли почула пророцтво про його народження, і їй же судилося щасливо розсміятися, дивлячись на дорогоцінного малюка...

Втім, довіра Авраама Богу мала пройти ще одне, найстрашніше випробування. Бог одного разу звернувся до Авраама з такими словами: «Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісаака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі».

Цього разу Авраам нічого не відповідав Господові, і ми можемо лише здогадуватися про його почуття та думки. Біблія описує лише його вчинки: «І встав Авраам рано вранці, і свого осла осідлав; і взяв із собою двох слуг та Ісаака, сина свого, і для цілопалення дров нарубав. І встав, і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог». Три довгих дні тривала ця подорож. Нарешті вони підійшли до гори, піднятися на яку мали тільки Авраам з Ісааком, а ось повернутися... Слугам Авраам сказав, що вони повернуться вдвох. Чи хотів він їх заспокоїти? Чи справді думав, що все якось обійдеться, і син залишиться живим? Автор новозавітного Послання до євреїв, наприклад, вважав, що Авраам вірив: після жертвоприношення Бог воскресить Ісаака.

Хлопчик і сам, мабуть, починав про щось здогадуватися і спитав батька: «Ось огонь та дрова, а де ж ягня на цілопалення?» Авраам відповідав: «Бог нагледить ягня Собі на цілопалення, сину мій!» Як би не складалися обставини, він був упевнений, що Бог вигадає для цієї історії хороший кінець. Так воно і вийшло. Коли хлопчик уже лежав на жертовнику, а Авраам заніс над ним руку з ножем, з неба пролунав голос: «Аврааме! Аврааме! Не витягай своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого».

Випробування було пройдене. Навіщо воно було потрібне, адже Всевідаючий Бог знав напевно, що Авраам його витримає? Так, Він знав — але цього ще не знав Авраам. Отже, йому був необхідний і цей досвід, і ця перемога. І лише після неї Авраам дійсно став батьком усіх віруючих у Єдиного Бога, а сцена жертвоприношення Ісаака стала прообразом тієї великої Жертви, котру пізніше принесе за все людство Син Небесного Отця на ім’я Ісус.

Опублiковано: № 4 (40) Дата публiкацiї на сайтi: 14 September 2009