Отрок.ua

This page can found at: https://otrok-ua.ru/ua/sections/art/show/bednyi_student_ili_bogatenkii_buratino-1.html

Бідний студент чи багатенький Буратіно

Звідки беруться гроші?

Студентське життя сповнене подій. Бурі й потрясіння, зустрічі та пригоди, кумедні випадки, пісні під гітару до ранку. Не вистачає сущих дрібниць — сну, їжі й часу на навчання. А ще, звісно, грошей. Студент і гроші — поняття несумісні, але як же хочеться їх сумістити! Щоб завжди мати чим заплатити за проїзд, купити вподобану кофтинку, нову книжку улюбленого автора, посидіти з друзями в кафе, кінець кінцем. А ще мобільний — постійно закінчуються гроші на рахунку...
Звичайна справа, коли студенти підробляють сторожами, нянями, офіціантами, миють посуд і дають уроки англійської, займаються перекладами й прибирають у офісах. Мені захотілося розпитати знайомих про їх підробітки під час навчання: що, де, як і скільки? Одні навчалися досить давно, інші — вчорашні студенти, а хтось, як і я, ще досі гризе граніт науки.

Олександр, 21 рік, студент факультету журналістики.

Після закінчення першого курсу я пішов улітку працювати в одне відоме кафе національної кухні. Окрім приготування їжі, в коло моїх обов’язків входила закупівля продуктів на ринку з хазяїном кухні. На озброєнні в нас була стара тачка й декілька мотузок, якими ми закріплювали поклажу. Одного разу ми пішли на базар по м’ясо. Навантажили кілограмів зо тридцять сирої баранини й рушили назад на кухню. Діялося це влітку, було дуже спекотно, та ще й багато туристів сновигало туди-сюди, я був зморений погодою й кілограмами, які змушували все моє тіло працювати. Відмірявши вже немалу частину шляху, хазяїн, який ішов попереду, озирнувся подивитися, як у мене справи... і раптом на його обличчі відобразився невимовний жах. Він щось у гніві крикнув, кинув недокурену цигарку й побіг у мій бік. Потім оббіг навколо мене й попрямував туди, звідки ми йшли. Обернувшись, я побачив, що на дорозі, через однакові відстані, валяються шматки свіжої баранини...Тобто, можна сказати, я проклав шлях від базару до кухні ось таким незвичним способом. Щоправда, хазяїн цього не оцінив... Слава Богу, баранину ми відмили й потім усе було добре.

Загалом, я чимало підробляв. Наступного літа працював у магазині, де продають диски — музика, кіно тощо. Найкумеднішим було очікування податкової: магазин ставав напівпорожнім, ми складали піратську продукцію в коробки й швидко ховали.

Підробіток — це підробіток, це веселий час молодості, проба своїх сил у різних галузях, нові знайомства й спілкування з людьми. Але все одно в кожного своє покликання. Мені, наприклад, у кайф бути журналістом, тому жодний підробіток, навіть якщо він приносить гарний прибуток, не замінить задоволення від якісно написаного матеріалу.

Влад, 29 років, тренер-викладач з футболу

Це були дев’яності, друга половина. Учився на педагогічному, і вчився добре. Грошей не було не те що на «радощі життя», але навіть на необхідне. Іноді не виходило на вихідні поїхати додому (в сусіднє місто) — не було за що купити квиток.

Ким лише не підробляв! Грав у футбол за університет, за різні села. За це могли заплатити продуктами: давали цукор, борошно, макарони. Іще ми з друзями завантажували вагони металоломом. Платили нормально, гроші йшли на їжу й кишенькові витрати. Кілька разів здавав кров. На отриману суму купив нові штани. Коли почалась передвиборча кампанія, ми теж скористалися можливістю заробити: стояли в палатках з написом «За ЄдУ» (смішно звучить, але саме так виглядає абревіатура блоку, на який ми працювали), роздавали газету, проводили соцопитування, вели журнали з підписами. Нам заплатили по 180 гривень (у той час стипендія була близько 50 гривень).

В основному з пошуком роботи труднощів не було — знайомі хлопці ділилися інформацією, де і як можна підробляти. Планів не будував, просто не відмовлявся від можливостей, що випадали. Так робили всі хлопці в моєму оточенні.

Жанна, 26 років, маркетолог.

Навчалася на економічному факультеті за спеціальністю маркетинг. Працювати почала для набуття досвіду, фінансове питання було другорядним. Після закінчення університету влаштуватися за спеціальністю, якщо ти зовсім «зелений» і не маєш ніякого досвіду за плечима, — складно.

Роботу шукала через інтернет, а також через багатьох знайомих та родичів. Працювала оператором ПК, менеджером з підписки, продавцем-консультантом у магазині жіночого одягу. Працювати я почала з четвертого курсу. У нашій групі багато хто працював, і викладачі входили в наше становище. Слава Богу, з іспитами особливих проблем не було й університет я закінчила успішно.

Що дав мені цей досвід? Робота навчила мене бути старанною й відповідальною. А ще дала стимул розвиватися, пробувати, шукати «своє».

Гадаю, якщо людині потрібні гроші — нехай вчиться їх заробляти, а заразом і раціонально витрачати. Але, оскільки в студентські роки особливо багато не заробиш, думаю, краще ставити собі за мету набути корисний досвід, працювати на перспективу — цього точно можна досягти!

Фірас, 24 роки, агрохімік.

Навчався в Аграрному університеті. Вдавалося поєднувати роботу й навчання, просто знаходив вільний час. Працював промоутером у рекламному агентстві, контролером енергонагляду в Київенерго (знімав показники лічильника). Перший свій заробіток промоутера я витратив на поїздку до Чорного моря.

Була одного разу смішна ситуація. Був у таборі «Артек» кухонним працівником. Ця поїздка була від університету. Обіцяли заплатити. Працював як бджілка, день через день. Побив зовсім мало посуду. Мене навіть хвалили за гарну й швидку роботу. Всього вийшло десять робочих днів за три тижні. У результаті мені, як кращому працівникові, заплатили аж 100 гривень. Але жалітися нічого, бо сам відпочинок у вільний час був насиченим і цікавим.

Марина, 21 рік, студентка КПІ, факультет соціології і права.

На перших курсах підробляла соцопитуваннями — це й практика, і невеликі гроші. Робота не дуже — ходити з немаленькими анкетами по квартирах. Не всі люди нормально реагують. Правда, були такі, що й чаєм пригощали, і годували.

У 17 років влаштувалася промоутером-мерчандайзером у компанію з виробництва й продажу господарчих товарів — щоб самій оплачувати курси англійської. Працювала по 4-6 годин на день. Пари майже не пропускала. Третина зарплатні йшла на курси, решта — на всілякі дрібниці, а якщо підназбирати, то й на одяг.

У 18 я побачила оголошення в університеті: у великий банк набирають менеджерів з кредитування споживачів. Пройшла співбесіду й працювала в магазинах на кшталт «Ельдорадо» та «Євросєть» — з 9.00 до 21.00 оформлювала кредити на товар і консультувала покупців. Злегка втомлювало, але було літо, та й робота подобалася. Через три місяці було моє перше підвищення — стала економістом зі споживчого кредитування. Потім мене підвищили до старшого економіста. А потім я пішла. Зрозуміла, що не моє. Однак багато моїх друзів зробили там кар’єру. Зараз, у свої 22-24, вони вже керівники відділів банків.

Була й інша робота: екаунт-менеджером у страховій компанії (суворі правила, суворий дрес-код і ненормований робочий день); у держадміністрації — в секретаріаті заступника мера (зарплата хороша, але атмосфера жахлива — плітки, інтриги, страх перед звільненням; я пішла сама); в компанії, яка робить різноманітні проекти — для топ-менеджерів компаній, студентів, школярів. В останній займалася організацією Головного випускного балу країни. Працювала з 9 до нескінченності. Без вихідних і свят. І навчалася водночас. Пішла й звідти — вирішила здати сесію, перепочити.

Зараз не працюю — пишу диплом.

Був період, що крім навчання-роботи я ще двічі на тиждень ходила на танці, і двічі — на англійську. І гуляти встигала. У мене в заліковці за весь час усього дві трійки — причому одна з них із першого курсу, коли я ще не працювала, а другу я вже на п’ятому схопила — недовчила просто.

Алла, 25 років, філолог.

Студентські роки, певно, найяскравіші в моєму житті після дитинства. Пари, сесії, гуртожиток — коротше кажучи, веселе життя. Жаль лише, що стипендія маленька, особливо не розгуляєшся, тому доводилося й підробляти. У цьому мені пощастило — охочих вивчати італійську мову (яка і є моєю професією) у Києві вистачає, та й перекладати траплялося не раз. Пам’ятаю, якось працювала з одним італійцем, немолодим уже, на перший погляд, порядним, але раптом він почав засипати мене компліментами, аж ніяково стало, а потім видав: «Будь моєю коханкою!». На цьому наша співпраця закінчилася — я втекла, забувши навіть про гроші, які він був мені винен за переклад. Але в основному було без ексцесів: за роботу мені платили, до того ж непогано, тому я могла собі дозволити купити гарний телефон за власні гроші або поїхати з друзями на море. На останньому курсі я перейшла на індплан і працювала перекладачем на фірмі повний робочий день. Матеріальне становище значно покращилось, зате постраждало навчання — у диплом потрапило дві трійки. Довелося обирати: чи робота, чи магістерська — і я вибрала останнє.

Хотілося б порадити всім, хто сьогодні намагається вчитися й заробляти одночасно: не поспішайте переходити на власні хліби! Якщо у батьків є можливість вам допомагати під час навчання, не ганяйтеся за довгим рублем, усьому свій час.

Підготувала Віта Петренко

Опублiковано: № 6 (42) Дата публiкацiї на сайтi: 25 February 2010