«Біла ворона»

Шановна редакціє!

Минуло чотири місяці після мого несподіваного воцерковлення. Життя набуло довгоочікуваного сенсу. Порожнечу вечірок змінила краса богослужінь. З дому перестало манити в пошуках спілкування й нових відчуттів, я відкрив для себе світ Євангелія і святоотецької літератури. Але разом із цим прийшов неспокій. Друзі все частіше не розуміють моє небажання виходити з дому, коли «всі вже зібралися», і схоже, незабаром остаточно зроблять висновок, що я «з глузду з’їхав». На вулиці весна, і всі однокурсники вже давно зустрічаються з кимось, а для мене створення сім’ї стає якоюсь примарною мрією. Катастрофічно втрачаю контакт із друзями, однокурсниками, «тусовкою». Таке враження, що ми живемо в паралельних світах, а паралельні лінії, як відомо, не перетинаються. Питання про те, у що вірити, я для себе вирішив. А от як жити ― я, чесно кажучи, не уявляю.

Андрій, студент І курсу

На лист Андрія відповідає Ольга Плаксюк, його ровесниця, студентка економічного вузу.

Часто в житті буває, що нас оточують люди, чужі нам по духу. Особливо гостро це відчуваєш, коли тільки-тільки починаєш жити церковним життям, а близькі й друзі не розуміють тебе. На тебе сиплються насмішки: «Ти що, віруючий?» Чуєш звідусіль: «Дивно… і без віри, без Церкви можна бути порядною людиною». Накочується самотність: «А раптом не зустріну нових друзів, раптом завжди буду один?!»

Думаю, кожен, хто з гріховного світу робить крок до нового життя, переживав подібне. Чи є якісь «рецепти» в цій ситуації чи залишається одне: замкнутися, відмежуватися від усіх, хто вважає тебе «диваком»? Пропоную поміркувати про це разом.

 

Життя згідно заповідей, стяжання Духа Святого ― ось те, до чого прагнуть православні християни. Якщо людина живе, а не ховається від життя, вона повинна рухатися вперед, переборюючи спокуси і страх бути незрозумілою. Їй потрібно не ізолюватися від світу, а йти у світ, до людей. Швидше за все, людина, яка щойно пізнала смак духовного життя, палаючи рішучістю одразу ж порвати з гріхом ― своїм і чужим, ― заперечить, що світ у злі лежить (1 Ін. 5, 19). Але згадаймо слова: усе досліджуючи, тримайтеся доброго (1 Фес. 5, 21). В міру заглиблення у церковне життя ми вчимося визначати для себе, «що таке добре і що таке погано» у світі навколо нас, у повсякденному спілкуванні, у класичній і сучасній культурі. Наше завдання ― навчитися дистанціюватися від зла, але не відгороджуватися від тих, хто від цього зла страждає, нехай навіть вони й не близькі нам по духу. Святі отці закликали нас ненавидіти гріх і любити грішника одночасно. Церква ніколи не закликала до замикання в собі. «Відречення від світу» ― це відмова від думок, бажань, вчинків, ворожих Христу. Але ніяк не від наших ближніх. Якщо люди замикаються, то й вони, і суспільство, членами якого вони є, стають усе більш і більш глухими до чужого болю, до чужої радості.

Якщо близькі не розуміють тебе, не суди їх. Турбуйся про них, спілкуйся з ними, щоби прикладом своєї любові пробудити в них інтерес до віри. За нас мають свідчити добрі справи, а не агітація, не пропаганда своєї віри.

«Тримайся простіше й веселіше», ― таку пораду дає о. Олександр Єльчанінов. Умій усміхатися людям, підтримай розмову, будь радісним! Ввірені тобі Господом таланти намагайся, примножуючи, дарувати людям. Не живи мріями. Треба вчитися користуватися кожним днем насичено й повно. Не «брати від життя все», а намагатися проживати кожен день так, ніби він ― останній у твоєму житті: любити людей, робити добро, не відкладаючи на «потім».

Словом, жити треба так, щоб принести плід Богу ― свою перетворену душу. Виховуй у собі ясне й добре ставлення до життя. І ти знайдеш друзів і зустрінеш свою любов. Але починати треба з себе, з роботи над собою, над своїм характером.

Наш світ після падіння Адама ― ніби похила площина. І якщо ми стоїмо на місці, то ми насправді не стоїмо, а котимося вниз. Але Господь не залишає людей, які роблять крок Йому назустріч, навіть боязкий і невпевнений. І ти несподівано зустрічаєш потрібних людей, які підтримають і зміцнять тебе.

Не бійся бути «білою вороною»! Це нелегко. Така людина завжди звертає на себе увагу. Але «біла ворона» відрізняється від чорної кольором радості й світла. Ти не обманюєш, коли обманюють інші, ти не куриш, коли всі цим захоплені, ти не заздриш, не вихваляєшся і допомагаєш усім, хто поряд… Ти світиш іншим, за словом Спасителя: ви ― світло світу (Мф. 5, 14). Християнин має бути найкращим, взірцем для інших. Рано чи пізно ти відчуєш, як люди за тобою тягнуться до віри. Ось це і є радість! Ти внутрішнім світлом своєї душі, своєю поведінкою осяяв шлях іншим! І слава Богу!

Відчуття «я не такий, як усі» ― правдиве, справжнє, і якщо це не відчуття євангельського фарисея, його не треба соромитися. Всі ми відрізняємося одне від одного, кожен із нас ― індивідуальність. І водночас ми ― одне ціле. Не потрібно підмальовувати себе в той чи інший колір, щоб бути «як усі». Не відмежовуй себе від однолітків, не засуджуй їх, але й не чини так, як вони.

Свої чесноти можна завжди відстоювати непомітно для інших. Не виділяйся підкреслено (скажімо, різким переходом на темний закритий одяг), не поводь себе демонстративно, але бережи свою внутрішню чистоту. Ти не залишишся самотнім. Господь пошле того, хто тобі потрібен… Вір у це!

 

Нецерковні однолітки ― теж люди, і є загальнолюдські цінності, які доступні й тобі, і їм. І в цьому потрібно шукати єднання. Спільні інтереси можуть бути й у спорті, і в культурі, і в політиці, і в навчанні. Потрібно використовувати все, що є позитивного в цьому загрузлому в гріхах світі. Що ж це?

Це й музика ― вона виховує і очищує душу. І хороша література. І природа (споглядати, милуючись творінням Божим, і діяти на благо природі). І спільна робота на радість людям, допомога тим, хто поруч. І добрий жарт, і світлий сміх. І бій із самим собою, і пошук сенсу життя, шукання Бога ― все це наповнить твоє життя не страхом самотності або нерозуміння, а радістю віднайдення віри, і друзів, і коханої, єдиної на все життя.

Православ’я ― це наука щастя. І нам потрібно вчитися бути щасливими. Ідеал цей важкодосяжний. Тому що нам завжди хочеться того, чого в нас немає. І рідко ми на ділі, а не на словах виконуємо закон духовний: нехай буде воля Твоя. Щастя ― у виконанні волі Божої, в тому, що людині вдалося зрозуміти, у чому саме її призначення в житті. Стосується це й головних життєвих рішень: у виборі супутника життя, професії та роботи, друзів, місця проживання тощо. Але іноді навіть у дрібницях важливо відчувати, куди йти, що сказати, що зробити. Потрібно вірити, сподіватися на Бога й приймати Промисел Божий. І пам’ятати, що життя ― серйозна штука. Зробиш один крок неправильно ― і багато років можуть піти намарне. Тому й пам’ятати треба пересторогу Божу: людино, не шкодь собі!

Я хочу побажати тобі, Андрію, і всім нам цінувати час, який відпущений кожному з нас Господом. Надійся на Бога і живи з любов’ю. Нехай провідною зіркою в нашому житті будуть слова владики Мануїла (Лемешевського): «Якщо можеш допомогти людині ділом ― допоможи, не можеш нічого зробити ― скажи слово добре. Якщо не можеш підібрати потрібних слів, то хоча б усміхнися людині».

Опублiковано: № 3 (22) Дата публiкацiї на сайтi: 10 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 6 з 6
16:51 13.12.2008 | Валерий
Мне подумалось кое-что добавить к положительным отзывам от себя... Христианство - это не религия безликой массы, но религия отношений РАЗНЫХ индивидуальностей с ОДНИМ Богом и друг с другом, в основе которой находится ЛЮБОВЬ. Каждый человек уникален и индивидуален. Не нужно бояться быть самим собой. Стремление сравняться с "серой массой" или, наоборот, выделиться яркими красками НАД всеми - одинаково греховны. В первом случае, проислеживается бегство от личной ответственности перед Богом, попытка растворить свою индивидуальность в толпе, безликой массе, во втором - стремление к превосходству над ближним... Христианство - это ещё и путь восхождения. Естественно, что на каждом этапе восхождения есть свои трудности в отношениях с окружающими. Но индивидуальные "странности" легко прощаются ближними, если человек своё духовное (настоящее) превосходство старается скрыть, и смиряет себя перед другими. Не нужно стремиться кому-то навязывать свой стиль жизни, образ мышления, религиозность. Нужно стремиться воспринимать людей с любовью такими, какие они есть, и научиться при этом неукоснительно следовать принципам своей собственной жизни... Настоящие друзья умеют быть толерантными и уважать принципы друг друга, не насилуя волю. А если таковых ещё нет, то со временем Бог пошлёт. Как написано: "Кто хочет иметь друзей, тот и сам должен быть дружелюбным" Прит.18:25.
Спаси, Господи!
18:44 30.05.2008 | gashly
какая скучная статья! такая простая и поверхностная. назидатильный бред, сотый раз переговренный.
17:33 09.03.2008 | Мария
Хорошая статья,думаю,она многим поможет...Действительно возникают сложности в общении с окружающими людьми,когда только приходишь в веру.Многие люди, с которыми находишься в дружеских отношениях, не понимают этого,начинают убеждать,что это все придумано людьми,что достаточно просто верить,и вовсе не обязательно все соблюдать,ходить в церковь,а некоторые и вовсе говорят,что Бога нет,что это пережитки прошлого и все в таком роде.И так тяжело все это слышать,а особенно если это говорит кто-то,кто тебе очень дорог.Так хочется открыть человеку глаза...И, к сожалению, дороги с некоторыми людьми расходятся,т.к. трудно продолжать общаться,зная,что не все можешь сказать,потому что тебя просто не поймут.Очень жаль тех,кто настолько во власти бесов,что не может понять истинного положения вещей...Ведь как было бы хорошо,если б все люди стали истинно верующими...А раз этого нет,то нужно создавать свою "малую церковь"-семью.Ну и конечно же общаться с теми,что тянется к вере,поддерживать друг друга на этом сложном пути,пути борьбы с грехами,ведь гораздо проще это сделать,когда ты не один!Так что если кому-то нужна поддержка или просто хочется с кем-то поговорить,посоветоваться,обсудить что-либо,смело пишите.Буду рада помочь!
21:51 25.02.2008 | Маша
Очень отрадно что молодежь ИЩЕТ ответы на такие вопросы.Кто хочет написать мне буду ждать.Хочеться поговорить с умными хорошими людьми.
mariyatiger@mail.ru
пишите
23:42 29.11.2007 | Max
Спасибо автору за такую статью...Она очень была близка к моему сердцу и душе.

P.S.:Хотел бы переписываться с парнями и девушками читающими этот журнал по имейлу.
17:15 30.10.2007 | Святослав
По-моему советы, данные автором очень хорошо отвечают на поставленный вопрос (у меня у самого ситуация очень похожа). Сдаваться никогда нельзя, нельзя унывать и падать духом. Нужно верить и веру подкреплять добрыми делами. Заставлять себя, бороться с собой и побеждать. Легко сказать, трудно сделать. Тяжело выделяться из большинства и чувствовать давление социума. Но, тем не менее, выстоять можно – не следует обострять ситуацию противопоставляя себя и явно протестуя или показательно игнорируя окружающих. Наверное, здесь скорее нужна какая-то правильно выстроенная линия поведения, для того чтобы поступать по совести и требованиям церкви и в то же время не потеряться, выйдя на улицу. Пускай называют белой вороной или ботаником или еще как-нибудь – в конце концов, нельзя заставить всех начать думать по-другому. Не стоит озлобляться и раздражаться – это ни к чему хорошему не приведет (сам пробовал). Замыкаться в себе – не стоит, одиночество крайне тяжело переносить. Лучше заняться каким-нибудь спортом (без фанатизма), пойти на курсы (к примеру, обучение иностранному языку). В целом даже одно осознание того, что кто-то думает также как ты и сталкивается с такими же проблемами как у тебя – подкрепляет и подпитывает. Знай, что ты не одинок. Когда будет время, обязательно произойдет встреча с единомышленниками или с будущей половинкой. Белая ворона до тех пор выделяется, пока не встретилась с другими белыми воронами, не так ли?

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: