Золоту монету можна розділити на частини — на дві частини, на три. Здається, навіть можна перекусити, якщо золото м’яке, без домішок. Можна розрубати дерев’яну гривню. Отримаємо «рубль». Точніше, два «рублі». А от паперові гроші не можна рвати. Ніякі «рублі» не отримаємо. Лише два шматочки паперу.
Паперові гроші — дуже непевна річ. Вони можуть перетиратися на згині. Коли починається війна чи революції, грошима стають хліб, гас, набої, консерви. Паперовими грішми тоді можна обклеювати стіни або дорожню валізу зсередини. Тим більше, що валізи у війну перетворюються зі шкіряних на фанерні.
Життя людське чудесне принаймні тому, що папір — грошові знаки у мирний час — можна міняти на цегляний будинок, вовняний одяг, смачну їжу. Так не завжди було.
Авраам був багатим. Іов також. Але їхнє багатство вимірювалось інакше і не вміщалось у портмоне. Бекали вівці, паслися стриножені коні, мукали телята. Ці звуки цілком замінювали шелест банкнот. Ці звуки були кращими і саме багатство відчутнішим, масштабнішим. Ще багатством були діти. У Іова — сім синів і три доньки. І срібляста сивина у бороді теж була багатством. Ти жив довго. Ти багаторазово дивився на вогняний світанок і м’яке смеркання. Зима і літо багато разів змінювали один одного у тебе на очах. Ось ти дожив і до онуків. Їхня свіжість, їхня гнучка слабкість і недосвідченість дають тобі забути про те, що кістки у тебе почали скрипіти і спина вранці не поспішає розгинатися. Хіба їхні оченята, що жадібно дивляться у світ, і шовкова шкіра на долоньках — не є ще одним різновидом багатства?
Ти — багатій, якщо не боїшся труднощів і можеш сам заробити свій хліб, де б ти не опинився. Ще — коли вмієш терпіти біль і не боїшся смерті. Ці речі важко піддаються обрахунку в будь-якій валюті. Вони взагалі не мають ціни, їх неможливо купити, але вони тебе годують і зігрівають, захищають і радують.
Погано, коли при слові «багатство» у мізках починається калькуляція.
Хтось каже тобі, що він багатий. Весь світ може говорити про нього як про багату людину. Але в очах стільки суму, що його багатство здається мені золотим ярмом на шиї вола.
Інший сидить на циновці біля порогу свого будинку і беззубим ротом усміхається кожному перехожому. Зайди, нахилившись, у його хижку, де й окові спинитися немає на чому. Можеш кинути йому монету. Слава Богу, живемо без війни і гроші ще мають ціну. Але не думай, що подав милостиню жебракові. Убозтво — не таке просте поняття. Може, ти дав монету справжньому багатію. Чого ж він такий веселий? Чому всміхається беззубим ротом? Чому тобі самому хочеться сісти поруч із ним і завмерти на годину, проводжаючи поглядом перехожих?
