Раніше прийнято було вважати, що наука заперечує релігію або що наука і релігія перебувають у паралельних площинах і мало пов’язані між собою. Ми знаємо, що істини віри не доводяться, на те вона й віра... Але в наші дні наука розвивається з надприродною швидкістю. Людина отримала доступ до небачених раніше інструментів і методів: в адронних колайдерах зіштовхують між собою найдрібніші частинки, супутники вивчають космос. Людина активно досліджує Всесвіт. Хіба така кількість відкриттів, зроблена за останні роки, не зблизила ці дві «площини» — той простір знань про наш світ, які ми отримуємо з Біблії, — і наукові теорії? Хіба теорія Великого вибуху — це не той же Шестиднев, тільки іншими словами? Хіба вчені не знайшли безліч інших підтверджень тим даним, в які народи Біблії вірять тисячоліттями? Чому про це так мало говорять у Церкві?
Микола, Одеса
У прагненні довести релігійні істини за допомогою науки скоріше можна побачити бажання достойно відповісти тим, хто з допомогою тієї ж науки намагається довести банкрутство релігії. Дуже вже міцно в головах багатьох людей засіла впевненість у тому, що наука заперечує віру, через що й так хочеться довести протилежне. Але не треба вдаватися в крайнощі. Серед завдань апологетики є і завдання показати, що релігія й наука не є несумісними, не заперечують одна одну і цілком можуть співіснувати, уживатися разом не лише в суспільстві, але й всередині окремої людини. А намагатися довести істини віри за допомогою науки — це, як кажуть, перебір. Чому це так?
Перш за все, тому, що в науки й віри різний предмет інтересу. Віра шукає Бога, а наука вивчає видимий світ — той, який можна «помацати». Релігійні істини — це результат одкровення. Людина сама не змогла б до них дійти. Бог відкрив Себе людині, і християнство — це повнота одкровення Бога людині. Тому релігійні істини незмінні ось уже дві тисячі років. Навіть нові догмати, що з’являлися з плином історії, не звіщали нових істин, не змінювали змісту віри, а лише «одягали» ту ж віру в більш точні словесні формулювання.
Але, маючи повноту можливого одкровення Бога, ми не володіємо повнотою знань про створений світ. Наші знання про нього весь час змінюються й уточнюються. Ми ще тільки пізнаємо світ і не знаємо до кінця, як він улаштований. Те, що здається сьогодні доведеною науковою істиною, завтра може виявитись у кращому разі наївною казочкою, а то й просто дурницею. Наука живе теоріями й гіпотезами. Для науки нормально буде розпрощатись із загальновизнаною і, здавалося б, непохитною теорією в тому разі, якщо будуть отримані достовірні спостереження, які спростовують її. За часів середньовіччя будь-хто міг би в повній відповідності з даними тогочасного природознавства стверджувати, що геоцентрична модель Всесвіту доводить, що людина займає центральне місце серед створеного Богом, оскільки все обертається навколо Землі. Сьогодні очевидно, що така аргументація помилкова і ґрунтується на правильному уявленні про Всесвіт. Якщо сьогодні хтось буде говорити про те, що теорія Великого вибуху доводить створення світу з нічого, то в нього є всі шанси зажити в майбутньому слави дурня. І все тому, що не зумів зрозуміти різницю між змістом Одкровення і науки.
Господь пояснив нам, про що говорить Писання: Дослідіть-но Писання, бо ви думаєте, що в ньому маєте вічне життя, воно ж свідчить про Мене! (Ін. 5,39). Отож, якщо Біблія свідчить про Христа, про Бога і про ставлення Бога до людини, а не про те, як улаштований світ, то, читаючи розповідь книги Буття про створення світу, ми не повинні шукати в тексті вказівок на те, скільки років тому це відбулося, який точний порядок творіння і так далі. Із цієї розповіді перш за все нам треба винести розуміння того, що Бог — Творець усього, Бог благий, і все Його творіння теж благе, оскільки зла Бог не створив. Дещо спрощуючи, можна сказати, що, говорячи про видимий світ, наука відповідає на запитання «як?», а релігія на запитання «для чого? який в цьому сенс?» Якщо релігія починає займатись питанням «як?», то виходить щось на зразок інквізиції, яка заявляла про те, що геліоцентрична система — це єресь, а геоцентрична — істина. А якщо наука починає займатися питанням «для чого?», вона неминуче сходить із рейок наукового методу і скочується до дилетантського філософствування і доктринерства в дусі книги Стівена Гокінґа «Великий замисел».
Іще одна причина, чому не варто намагатись доводити релігійні істини за допомогою науки, полягає в тому, що практично всі, здавалося б, «неспростовні» наукові докази мають різні розуміння і трактовки. Наприклад, так зване «тонке налаштування» Всесвіту. Цим терміном позначають дивовижну «заточеність» Всесвіту під існування розумного життя. Цілий ряд фундаментальних фізичних констант (стала Планка, маси електрона й протона, заряд електрона, швидкість світла, гравітаційна стала та інші) мають рівно таке значення, яке дає можливість Всесвіту існувати в тому вигляді, в якому ми його знаємо. Цілий ряд фізичних законів і навіть цілий ряд початкових параметрів саме такі, що роблять можливим розумне життя. Якби хоч одна з цих сталих або хоч один закон змінилися хоча б трохи, то наш Всесвіт і розумне життя в ньому стали б неможливими. Здавалося б, це незаперечний доказ того, що Хтось спланував, задумав і створив усе саме так, щоб людина могла існувати. Але є й інший спосіб глянути на такий дивовижний збіг: так званий «антропний принцип». Згідно з цим принципом, якою б низькою не була ймовірність такого унікального збігу констант і фізичних законів, лише такий Всесвіт і може спостерігати розумний спостерігач, оскільки в будь-якому іншому Всесвіті розумних спостерігачів бути не може. Іншими словами, якщо ми спостерігаємо Всесвіт, то лише таким він і може бути.
Виходить, у людини завжди лишається свобода інтерпретації фактів. Богу потрібна вільна людина, яка б любила Його вільно, а не під примусом беззаперечних фактів. Не потрібно шукати в природі доведення релігійних істин, адже їх завжди можна буде зрозуміти й інтерпретувати різними способами. Бог настільки високо цінує свободу людини, що не залишив ніде у Всесвіті переконливого й неспростовного доказу Свого існування.
Вивчати видимий світ варто не заради колекціонування неспростовних доказів, а заради чистої радості пізнання. Прагнення до пізнання глибоко вкорінене в людині. Першою справою, яку, згідно з книгою Буття, зробила людина в раю, було називання іменами усіх звірів і птахів. Людина зустрілася з новими для неї істотами і дала їм імена. Чорні діри, квазари, пульсари, магнетари, темна матерія і темна енергія, кварки, мюони, глюони і тисячі й тисячі нових для нашої мови назв свідчать про те, що людина з величезною цікавістю продовжує пізнавати світ, продовжує стикатися з новими для неї сутностями і явищами, продовжує давати їм імена. Писання навіть говорить нам про те, що Бог із цікавістю слідкує за тим, як ми пізнаємо світ: Бог привів тварин до людини, щоб побачити, як назве їх (Бут., 2,19). Важко сказати, чому Йому це цікаво, але можна припустити, що нашому Небесному Отцеві так само цікаво спостерігати за нами, як і земним батькам цікаво і втішно бачити, як їхні діти пізнають світ. Немовля радіє, коли йому вдається видобути звук із брязкальця, тому що воно зрозуміло, як улаштований цей предмет, а батьки радіють, що дитина росте й розвивається. Іграшки дорослих тепер літають у космос, але наша радість від розглядання знімків далеких туманностей і галактик або від розуміння, що ж таке квазари, має ту ж природу, що й радість дитини від розкриття таємниці брязкальця.
Чиста радість пізнання доступна кожній людині. А для людини віруючої тут відкривається ще одна прекрасна можливість. Якщо дивитись на світ як на творіння Боже, то Всесвіт стає ніби відкритою книгою, яка розповідає про свого Творця. І хоча людина безмежно мала на фоні Всесвіту, той факт, що Бог зійшов саме на землю і втілився в людину, говорить про те, наскільки цінна людина перед Богом, незважаючи на свою малість і слабкість. Про велич людини свідчить і те, що, незважаючи на свою мізерність на фоні величної світобудови, незважаючи на своє падіння, людина може пізнавати Всесвіт. «Тонке налаштування» Всесвіту розповість про неймовірну турботу Бога про людину. Ще багато чого може розповісти ця книга допитливому віруючому серцю.
Але не варто забувати й про те, з якою метою Бог привів до Адама тварин і птахів. Коли Адам дав їм усім імена, виявилось, що серед них немає жодної істоти, подібної до нього самого. Бог хотів, щоб він усвідомив потребу в подібній йому, рівній йому самому істоті. І тоді Він створив іще одну людину — жінку. Отже, серед усього видимого світу немає жодного створіння, рівного й так само потрібного людині, як інша людина. Головне у Всесвіті — не гравітація і випромінювання, а людські стосунки. Якби ми могли поглянути на світ очима Бога, то побачили б не зірки й галактики, а любов і ненависть, жертовність і самолюбство, святість і гріх, тому що все це значно важливіше за всі зірки у Всесвіті. Є дві головні заповіді: любити Бога й любити ближнього. Це і є центр Всесвіту, навколо якого все будується.
http://www.creatio.orthodoxy.ru/kkB/index.html