Пісний час традиційно називають часом боротьби з гріхом і діяльного виправлення життя. Одним із пануючих гріхів є все, що суперечить сьомій заповіді* Закону Божого. Після гріхопадіння плоть з друга перетворилася на ворога для душі, і з того часу вони прагнуть до протилежного: те, що тішить плоть, вбиває душу, і те, чим живе душа, обмежує плоть. Ця боротьба всередині кожної людини настільки болісна і драматична, що святий апостол Павел одного разу вигукнув: «Бідна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті?!» Він же неодноразово у своїх посланнях говорить про справи плоті, тобто про те, що природно для неї після гріхопадіння: блуд, нечистота, зла похіть і багато чого іншого. Тих, хто може похвалитися перемогою над розпалом плоті, серед людей одиниці. Переважна більшість із нас навіть до старості і смертного одра перебувають під загрозою вчинити плотський гріх. Узяти гору над собою, приборкати свої пристрасті, як умілий наїзник приборкує буйного коня, є завданням кожного християнина. І отут Господь нам вкладає в руки особливого роду зброю — піст.
* Хочеться звернути увагу читача, що слова заповіді — «не чини перелюбу» — стосуються не тільки порушників подружньої вірності. Помилково було б думати, що прийняті нині як норма дошлюбні статеві зв’язки чимось кращі від перелюбу. Сутність блуду завжди одна, а поборникам «вільного кохання» радимо згадати слова Спасителя: Хто дивиться на жінку з пожадливістю, той вже вчинив перелюб з нею в серці своїм (Мф. 5, 28).
Пригадується мені одна проста і глибока історія про вдову, що лишилася сама ще зовсім молодою. Жінка була красивою, і багато хто домагався її руки. Вона ж відповідала усім, що вже була одружена і має намір зберегти вірність покійному чоловіку. Один багатій домагався її більше за інших, і у відповідь на його невідступність вона запропонувала своєрідну угоду. Жінка пообіцяла вийти за нього заміж, якщо він виконає одне її прохання, а саме: не буде їсти і пити доти, поки вона не покличе його до себе. Що таке їсти і пити для закоханої людини? Кожен з нас, згадуючи період закоханості, погодиться, що ми готові були позбавитись усього в обмін на об’єкт своїх почуттів. Багатій із радістю погодився... В очікуванні минув один день, потім ще один. На третій день посланці жінки прийшли до закоханого чоловіка з пропозицією прийти до неї. Ослаблого, під руки його привели в будинок вдови. «Чого б ти хотів зараз?» — запитала вона. Чоловік попросив води і хліба. «Отак і в майбутньому, коли пристрасть опанує тебе, приборкай себе за допомогою помірності. А я бажаю більше не виходити заміж до смерті», — сказала мудра жінка.
Дійсно, блуд можливий тільки після насичення і майже неминучий після перенасичення. Віднімаючи в тіла якусь частину необхідного, ми вбиваємо пристрасті, що гніздяться в ньому. Потрібно відзначити, що якщо ми не куримо в піст, то це ще не жертва Богові, оскільки паління — не потреба єства. І якщо ми не дивимось телевізор або відмовились від солодкого, то це теж не зовсім жертва. Жертва — саме в обмеженні себе у необхідному (в обмеженні, звичайно, посильному і продуманому), у надії на те, що помірність у природному буде винагороджуватись Богом подаянням надприродних благодатних дарунків.
Перемога над блудною пристрастю — це саме надприродний благодатний дарунок. В людині немає внутрішніх ресурсів для перемоги над цією пристрастю. Вона — наш внутрішній ворог. Перемога над нею цілком є дією благодаті. Філософи давнини вміли відмовлятися від влади, топити в морі скарби, залишати царський престол заради оброблення городу, але хтивість перемагати вони не вміли. Про це неодноразово говорили Святі отці, коли хотіли показати, що перемога над марнославством або розкішшю давалася і язичникам, а от перемога над блудом — тільки християнам*.
* Якщо читач заперечить нам, що, мовляв, буддисти чи йоги теж не блудять, то ми повинні зазначити, що аналіз цих нехристиянських вчень не входить до нашого завдання сьогодні і ми (безумовно, знайомі з буддистами та йогами) у майбутніх номерах, можливо, розкриємо демонічну суть їхньої «помірності». Обмовимось лише про те, що отець усіх гріхів — сатана — якщо вже долучить когось до своєї непомірної гордості, то бороти людину іншими гріхами для нього вже немає ніякої потреби. Вона вже належить йому.
Місяцеслов християнських святих містить безліч імен людей, що перемогли блуд і молитовне спілкування з якими допомагає людині в цій боротьбі. Назвемо деякі з них: Фомаїда Єгипетська (вбита свекром за відмову в близькості з ним), Мойсей Угрін (скалічений польською шляхтянкою за відмову одружитися з нею), Іоанн Багатостраждальний Печерський (багато років був палимий блудною пристрастю і доходив до того, що закопував себе по пояс у землю на весь Великий піст). Звичайно ж, «христоносна страждальниця» (Ф. М. Достоєвський) — Марія Єгипетська. Є і багато інших ратоборців із цією важкоздоланною пристрастю. Призивання їхніх імен на молитві — це бальзам на рани людини, що бореться і програє боротьбу.
Юнацький вік — час особливо важкий. Той, хто пережив юність, за словами Феофана Затворника, оглядається назад і дякує Богові як той, що переплив бурхливу ріку. Досвіду ще немає. Розпал пристрастей особливо сильний. Немає довіри до авторитетів і голосів, що радять. Ти один на один із ворогами, що їх стає більше з кожним днем. Як у Мандельштама:
Дано мне тело.
Что мне делать с ним?...
Тому єдине, що хочеться порадити, це не падати у відчай від тих чи інших юнацьких невдач, від гіркоти в душі, від хворобливого почуття програшу, від усього того, що стоїть за безуспішними спробами зрозуміти і приборкати себе. Бог милостивий. Він — не такий, як ми, щоб насміхатися над чужими помилками або радіти їм. Він і покриє, і напоумить, і помилує. Але все поступово, помалу. Так, щоб сам помилуваний, будучи напоумленим, не приписав своїх виправлень собі, а тільки Єдиному Безгрішному.
