Ви часом не помічали, якої шаленої популярності в останні роки набуває лозунг «Будь особливим»? Його використовують виробники цигарок та оператори мобільного зв’язку, бажаючи продати свій товар, який мало відрізняється від інших. Але магічне закляття, категоричний імператив — «Будь! Особливим! Не таким! Як усі! Виділяйся! Відрізняйся! Щоб помітили! Нехай дивляться!» — і ось, раз-два-три, ми слухняно ліземо, розпихаючи натовп, кудись вище і щоб обов’язково всі бачили, відчайдушно намагаємося їсти китайськими паличками або носити в носі залізне кільце, слухаємо чудернацьку музику, найкраще, щоб та була якнайменш зрозумілою, фарбуємо волосся у кардинально особливий колір або ж вихваляємося знайомством з опусами зарозумілих сучасних прозаїків.
У чому річ? Чи не здається вам, що за цим переслідуванням особливості ховається страх? Страх мимоволі зазирнути собі в душу — і не побачити там сутності.
Замислимося: що означає бути «особливим»? Хай вибачить нам читач стару добру звичку лізти на поличку по словник. Отже, особливий — це незвичний, винятковий, не такий як усі, на них не схожий. Особливий — своєрідний, специфічний. Особливий — той, хто має спеціальне завдання або призначення.
Що ж говорить Слово про винятковість людини? — Хто бо тебе вирізняє? Що ти маєш, чого б ти не взяв?
А про різницю та вираження? — Бо видиме дочасне, невидиме ж вічне.
Мабуть, неважко звинуватити автора цих рядків у консерватизмі. Та хіба природне упередження проти чогось штучного, намисленого, набутого ззовні є консерватизмом? Сучасна «особливість», на жаль, не має глибини. Цей термін скомпрометований поп-культурою, американськими мильними операми («Ти така особлива! Я кохаю тебе! Ай лав ю!») і позбавлений будь-яких моральних ідеалів богемною тусовкою. Якщо відсутність стрижня в душі, дріб’язковість переконань у людині, хаотичне чіпляння за чергову модну ідею або «стильний» спосіб життя, хитання з одних світоглядних крайнощів в інші називається «особливістю» — чи не краще тоді обрати «звичайність»?
«Особливість» опонентів полягає не в розвитку власних розуму й душі в ім’я добробуту людей навколо, «особливість» полягає не у вдосконаленні окремої людської істоти заради прославляння могутності та величі Творця всього сущого; ні, їхня особливість земна, світська, марнославна, непотрібна, а, отже, немає нічого спільного з метою нашого існування.
Згадаймо: хто незмінно викликає нашу повагу, наше шанування, наше щире захоплення? Це люди, які дійсно мають цілісність натури, а це поняття делікатне. Вміння відрізняти правдиве від фальшивого, вміння залишатися собою, навіть коли більшість презирливо говорить: «У ньому немає нічого особливого!», вміння нести свій хрест і вірувати — ось що заслуговує на увагу! Бути бездоганними й чистими — навчає нас Біблія.
Друже мій, ти цінуєш досконалість — у власному одязі й зовнішності людей навколо, у тебе вишуканий музичний смак, ти без сумніву особливий, та що ти можеш запропонувати іншій людині? Чому з тобою так холодно й сумно, і особливість твоя втрачає сенс?
Доречне заперечення: а що поганого в тому, що людина не хоче бути такою, як усі? Можливо, відповідь здаватиметься парадоксальною: абсолютно нічого! Світ витканий з відтінків, проте Світло йде тільки з одного боку. Можна бути оригінальним і неповторним, та якщо ця особливість не буде наповнена діяльною енергією, любов’ю в її християнському розумінні, якщо ця особливість буде на славу особистості, а не заради утвердження безмежності Бога і Його можливостей, якщо вона буде заради різниці між людьми, а не щоб заслужити Боже схвалення, якщо вона слугує для прославляння короткочасного видимого і знищення шляхів до невидимого вічного, — така особливість нищівна, така особливість псує душу й нічого по-справжньому не залишає після себе.
Особливість у розумінні сучасного світу — це просто маркетинговий бренд, один із напрямків торгівельної марки. Метою бренду є розпізнавання, метою розпізнавання є віддання переваги, остаточною метою є продаж товару.
Що ж ми намагаємося продати, а головне кому? Акцентуючи увагу на тому, як нас можна відрізнити від інших, мало хто обирає особливу дорогу, особливу ретельність у навчанні або особливу любов до батьків. Якби це було так, з якою радістю можна було б підтримати девіз «будь особливим!» Однак, те, як ми розуміємо особливість у світлі сьогоднішнього дня, на жаль, є настільки далеким від особливих чеснот в їхньому справжньому для християн розумінні, що не буде перебільшенням назвати цю тенденцію не тільки зайвою, але й шкідливою і навіть небезпечною.
В очах тих, хто наполягає на необхідності бути особливим, цінним стає сам факт надбання тієї чи іншої риси, а не твереза оцінка того, чим ця риса може обернутися в духовній сфері. Важливо, з якою метою ми робимо і що ми відчуваємо при цьому. Небезпека — у поступовому, непомітному потуранні таким слабкостям, як самовпевненість, егоїзм, зверхнє ставлення до інших людей.
Нехай не прозвучать ці рядки як заборона або моралізування. Насправді хочеться одного: аби ще з молоду ми усвідомили, де добро, а де лихо зло, де пусте, а де справжнє, де обгортка так званої особливості, а де — жива, активна людська душа, яка працює для інших та возвеличує Бога.
Тоді й відоме гамлетівське риторичне питання, яке було винесене до назви статті, знову й знову отримує вічну і правильну відповідь: бути! Бути по-справжньому, що означає іти вперед, творити й залишати після себе. Бути образом і подобою Божою — не скаламутити це чисте відображення.
Зрештою, чим є твоя особливість у порівнянні з особливістю Бога? Нічим. Тому не турбуйся про неї, турбуйся про свою вдячність Йому за те, що живеш у цьому особливому світі, серед мільярдів особливих та неповторних істот, що тобі подарована особлива любов — така, що в порівнянні з нею, ніщо не може бути більш особливим.
