Бульвари, яри, байраки

«Київська Швейцарія»

На розі вул. Франка і Ярославова валуКиївський Ярославів Вал був західною межею давньоруської столиці. Та й після закінчення історії Давньої Русі міська культура Києва не поширювалася західніше решток древнього валу. І так тривало впродовж багатьох століть. Адже вал був споруджений на краю цілої мережі глибоких вологих ярів з озерами, болотами, перелісками, високими пагорбами поміж ними. Будь-яке будівництво тут було вкрай важким.

Та все ж, місто росло, впорядковувалося. І в другій половині ХІХ століття ступило прямісінько в яри.

У ярах під древніми валами проклали вулиці Мало-Володимирську (нині Гончара), Бульварно-Кудрявську (нині Воровського), Афанасіївську (нині Франка) та інші. Наповнилися багатоголосим гомоном Євбаз — Єврейський базар на площі Галицькій (нині Перемоги) — та Сінний ринок в районі нинішньої Львівської площі. Поряд із ринками задзвонили дзвони — Стрітенський храм біля Сінного і «Залізна церква» святителя Іоанна Златоуста біля Євбазу. А на Ярославовому Валу виросла дивоглядна східна «скриня» — кенаса, храм караїмів, маленької народності і водночас однієї з гілок іудаїзму.

У ті далекі роки цей тихий пагористий район називався гарним іменем «Бульварна частина» Києва. Пропонуємо вам вирушити в гості до старих її мешканців.

Картуз поруч із черепом

На розі бул. Шевченка і вул. М. Коцюбинського. Будинок, що належав І. М. ТерещенкуПершими були лікарі. Точніше, студенти-медики. Незабаром після побудови Червоного корпусу Київського університету, для його медичного факультету неподалік звели Анатомічний театр. І одразу ж, висловлюючись мовою лікарів, навпроти «анатомки» висипало на ярах безліч одноповерхових будиночків, оточених садами. Ось якою побачив один із київських студентів 1850х років цю місцевість: «У мій час яри і пагорки навпроти Анатомічного театру ще не були, як згодом, сплановані й забудовані. Уся ця місцевість, відома у колах студентів під назвою „Швейцарія“, зі своїми високими й крутими зеленими пагорбами та сірувато-глинистими ярами, помережана у різних напрямках звивистими стежинками, з картинно розкиданими групами низеньких старих будиночків, оточених розлогими деревами, була досить мальовничою і слугувала районом перебування медиків-студентів перших курсів. На кожному майже вікні тут можна було побачити картуз із синьою околичкою поруч із жовтуватим людським черепом, котрий блищав на сонці, або ж із-за купи книжок виглядали криві ребра, або кістлява з довгими тонкими пальцями ручна кисть скелета...»

Наприкінці ХІХ століття у київський Анатомічний театр декілька років ходили на практичні заняття студенти Валентин Войно-Ясенецький (майбутній святитель Лука) і Михайло Булгаков. Згодом у булгаковській «Білій гвардії» з «анатомкою» буде пов’язаний один із найбільш запам’ятовних епізодів — пошук Ніколкою Турбіним і сестрою полковника Най-Турса тіла загиблого полковника.

У наш час в приміщенні колишнього Анатомічного театру працює один з найцікавіших у Києві музеїв — Музей медицини.

На розі вул. Франка и Ярославова валу

Затінки вулиці Фундуклеївської

Будинок прямо навпроти «анатомки» декілька разів відіграв важливу роль в українській історії. У 1840х роках тут, в одній з маленьких околичних садиб, орендував житло молодий перекладач древніх актів Микола Гулак. На квартирі збиралися його друзі — співробітники щойно відкритого Київського університету Микола Костомаров, Тарас Шевченко, студенти та інші юні дворяни.

У сучасних підручниках цю таємну організацію зазвичай іменують Кирило-Мефодіївським товариством. Насправді ж просвітницьке братство святих Кирила й Мефодія, засноване одним із київських священиків, слугувало лише прикриттям для молодіжного гуртка. Гуртківці, збираючись у священика, говорили про нейтральні речі, а ось удома в Гулака мріяли про республіканський устрій країни, до якої ввійшли б усі слов’янські народи, а також, певна річ, про ліквідацію кріпосного права; тут читалися різкі антицарські вірші Шевченка. У березні 1847 року Микола Гулак у своїй квартирі навпроти Анатомічного театру був арештований — після чого були затримані й усі його друзі.

Саму вулицю, що веде від Хрещатика до Анатомічного театру, назвали Фундуклеївською — так був увіковічений київський губернатор 1830х — 40х років, археолог і меценат, який заснував у Києві першу в Росії жіночу гімназію, — Іван Фундуклей. Цей громадський діяч, що так багато хорошого зробив для Києва, водночас виявився одним із винуватців досить суворих покарань для «кирило-мефодіївців».

Вид на Святославський яр з вул. ФранкаЧерез кілька десятиліть на місці флігеля Гулака був збудований новий маєток — у ньому жив вчений-медик світового значення Василь Образцов. Він першим у світі описав клінічну картину інфаркту міокарда, розробив нові методи діагностики, якими користуються й до наших днів, виховав прославлену київську школу кардіологів.

А в 1930х роках колишній маєток доктора Образцова зайняв Панас Любченко, прем’єр-міністр Радянської України, один з головних винуватців Голодомору (до речі, теж лікар за освітою). У тому ж маєтку влітку 1937 року Любченка та його дружину знайшли застреленими. За основною версією, український функціонер скоїв убивство і самогубство з огляду на неминучий того страшного року арешт. Втім за останніми даними, самогубство Любченка інсценізували спецслужби.

Затінки Святославського яру

В середині ХІХ століття на найвищому з пагорбів над тутешніми ярами виросли будівлі Обсерваторії Київського університету. Її співробітники здійснили безліч наукових відкриттів, особливо у сфері дослідження Сонця. А схили Обсерваторного пагорба облюбували художники, котрих також називали «мисливцями за сонцем». Наприклад, на вулиці, що отримала сто років тому назву Гоголівської, мешкала сім’я Орловських-Пимоненків. Дивовижно, але й найвідоміший астроном Київської обсерваторії 1870х-1890х років Василь Фабриціус був водночас видатним художником, викладачем Рисувальної школи Миколи Мурашка.

Декор фасаду колишнього жіночого університету св. Ольги (нині МЧС)Сама київська Рисувальна школа спочатку розташовувалася в одній з одноповерхових садиб у тіні Обсерваторного пагорба — на вулиці Афанасіївській. Неподалік у власному маєтку мешкав і меценат Рисувальної школи та багатьох інших гуманістичних проектів Іван Терещенко.

Окрім того, з вулицями Афанасіївською (Франка) та сусідньою Святославською (нині Чапаєва) пов’язаний важливий історичний топонім — Святославський яр. Вигляд та побут цього яру та його околиць на межі століть чудово описав у своїй «Повісті про життя» письменник Костянтин Паустовський, що провів тут своє дитинство.

На Ярославовому Валу на «березі» Святославського яру наприкінці ХІХ століття відкрив свою Музично-драматичну школу композитор Микола Лисенко. Вихованцями школи було чимало знаменитих музикантів. А в сусідньому з музичним училищем будинку мешкав Іван Сікорський — один із засновників дитячої психології, а окрім того, перший дослідник російської та української етнічної психології. Ще більшої слави набув син психолога — майбутній американський авіаконструктор та винахідник вертольотів Ігор Сікорський. Київ може пишатися тим, що перші дві експериментальні моделі вертольотів студент Київського політехнічного інституту Сікорський спорудив у власному дворі в Святославському яру.

У тому ж кварталі і навіть у тому ж «прибутковому будинку з жовтої київської цегли» на Святославській, 9, у якому мешкав юний Паустовський, через чверть століття неодноразово зупинявся у знайомих Борис Пастернак. Саме тихим місцинам навколо Ярославового Валу присвячений знаменитий пастернаківський «Опять Шопен не ищет выгод»:

Вул. Гончара, 60. Доходний будинокЗадворки с выломанным лазом,
Хибарки с паклей по бортам.
Два клёна в ряд, за третьим, разом
Соседней Рейтарской квартал.
Весь день внимают клёны детям —
Когда ж мы ночью лампу жжём
И листья, как салфетки, метим —
Крошатся огненным дождём.
Тогда, насквозь проколобродив
Штыками белых пирамид,
В шатрах каштановых напротив
Из окон музыка гремит.

Окрім того, у Святославському яру незадовго до революції було зведено цікаву будівлю Жіночого університету святої Ольги, увінчану скульптурою Афіни Паллади у воїнському шоломі. Тут певний час навчалася Анна Ахматова.

«Комерсанти» й філософи

Загалом, кількість цікавих навчальних закладів у цьому районі в перші роки ХХ століття просто дивовижна. Скажімо, на Бульварно-Кудрявській вулиці діяло засноване М. Пимоненком і В. Орловським Київське художнє училище. Тут навчалися майбутні знамениті авангардисти Аристарх Лентулов, Олександра Екстер, Володимир Бурлюк, Олександр Богомазов, Абрам Маневич, скульптор Олександр Архипенко та чимало інших майстрів.

Поруч у передреволюційне десятиліття працювало Перше комерційне училище — яке, по суті, було головним єврейським вузом України. Тут (як і у відкритому незабаром поряд Другому комерційному училищі) не було відсоткових обмежень щодо кількості євреїв — і представники цього народу становили понад 60% студентів. З огляду на подальші революційні події, великих підприємців зі стін Комерційного училища так і не вийшло. Зате у сфері культури дуже прославилися такі студенти цього київського вузу, як письменник Ісаак Бабель чи театральний актор, режисер та громадський діяч Соломон Михоелс.

Гоголівська, 23. «Будинок з кішками», архітектор В. БезсмертнийНа Бульварно-Кудрявській неподалік Євбазу «мали ґешефт» і дрібні підприємці Вольф і Дебора Висоцькі. Згадуємо ми про них лише у зв’язку з їхнім видатним внуком — московським поетом і актором Володимиром Висоцьким. Великий бард так часто навідував свою київську бабусю, що тутешні старожили вважають його не тільки сином киянина, а й самого частково уродженцем нашого міста.

А ось іншому уродженцю та багаторічному мешканцю цього району, філософу-екзистенціалісту Леву Шестову від київської комерції хотілося б піти, та не вдавалося. За кордоном таємно похрестившись та обвінчавшись із православною дівчиною, публікуючи християнські релігійно-філософські трактати, Шестов все це приховував від своїх успішних родичів — київських фабрикантів, ортодоксальних євреїв. До 50-річного віку Шестов вважав сімейним прокляттям комерційне підприємство свого батька у районі Євбазу. Зразковий сім’янин неодноразово був змушений «відриватися від сім’ї, друзів, улюбленої роботи і мчати з Європи до Києва, аби навести лад у справах фірми, розхитаних старіючим батьком і нерозсудливими молодшими братами».

Справжній замок Штейнгеля

У 1880х роках квартали між Бульварно-Кудрявською і Мало-Володимирською прикрасив незвичайний маєток. Він належав залізничному інженеру та співвласнику залізниць Рудольфу Штейнгелю (пасажири, що прямують до Криму та на Кавказ, проїжджають тисячі кілометрів створеними під орудою Штейнгеля рельсовими ділянками Лозова-Севастополь, Ростов-Новоросійськ, Москва-Орел).

Принагідно відзначимо, що на кошти сім’ї Штейнгелів був зведений тутешній парафіяльний храм — Стрітенська церква на Сінній (Львівській) площі. Дзвіниця цієї київської церкви прославилася в перші радянські роки чудом оновлення давно потьмянілої позолоти купола.

Б. Хмельницького, 68/2. «Будинок письменників»Маєток Штейнгеля був оформлений у тому ж староанглійському стилі, що й тогочасне приміщення київського вокзалу — «рідний» заклад для власника, добре помітний з Обсерваторного пагорба, на який збігає Бульварно-Кудрявська вулиця. Позаду поміщицького будинку розташовувався величезний пейзажний парк зі ставками, містками, альтанками, оранжереями.

Садиба на Бульварно-Кудрявській швидко отримала прізвисько «замка барона Штейнгеля». Однак у наш час, через непорозуміння, десятки провідників та екскурсоводів цим словосполученням величають іншу будівлю цього району — знаменитий «будинок зі шпилем» на початку Ярославового Валу. Насправді «будинок зі шпилем» був збудований одним із польських поміщиків, а потім аж до революції належав мільйонеру Леву Бродському, меценату-співзасновнику вищезгаданих Комерційних училищ та інших корисних київських закладів.

Після смерті Рудольфа Штейнгеля маєток продали заможному психіатру, котрий облаштував у ньому елітний санаторій. А з боку Мало-Володимирської вулиці лікар-підприємець збудував гігантський прибутковий будинок, один з найпримітніших у Києві (нині Гончара, 60) — його архітектура містить «переспіви» із «замковою» архітектурою основної садиби.

У 1900-1910-ті роки в санаторії частим гостем був син колишнього власника садиби — Федір Штейнгель, спонсор і активіст українського національного руху. Тут збиралося очолюване ним таємне товариство, до якого входили журналіст Симон Петлюра, львівський історик Михайло Грушевський та інші згодом відомі політики. Під час прогулянок-бесід у «штейнгелівському» парку було прийнято чимало доленосних рішень, втілених в Україні в дореволюційні роки.

А в радянські роки садиба стала сценічним майданчиком для декількох фільмів. Зокрема, тут знімалася «Доля барабанщика» за версією 1950х років (адже сюжет однойменної повісті Аркадія Гайдара пов’язаний з Києвом). На жаль, декілька десятиліть тому на місці унікального штейнгелівського маєтку звели стандартну «коробку» медичного закладу.

Немає змоги в рамках статті детально розповісти про всіх мешканців «Бульварної частини» Києва. Наприклад, лише два житлових «письменницьких будинки» на розі вулиць Хмельницького і Коцюбинського прикрашені чотирма десятками меморіальних дощок (А. Малишко, М. Рильський, Ю. Яновський, В. Сосюра, О. Гончар та багато інших українських класиків). Колись з’явиться на вулиці Гончара й меморіальна дошка поетесі Ліні Костенко, котра нині тут мешкає.

Якщо ж говорити не лише про постійних мешканців, а й про щоденних відвідувачів цього району як місця роботи — то стаття може набути обсягу повноцінної книги. Наприклад, на вулиці Гоголівській у 1906 році розташовувалася редакція надзвичайно популярного першого українського журналу сатири «Шершень» (Леся Українка, В. Самійленко, І. Нечуй-Левицький, С. Світославський). А на Бульварно-Кудрявській декілька десятиліть діяв «видавничий комбінат» з численними редакціями радянських українських газет, з якими співпрацювало чимало київських знаменитостей.

Врешті, видатні люди потрапляли в цей район навіть як в’язні, хоча жодної в’язниці поруч не було. У перші дні петлюрівської Директорії в одному з колишніх готелів на Фундуклеївській в ув’язненні перебували митрополит Київський Антоній (Храповицький) і архієпископ Волинський Євлогій (Георгіївський) — саме вони через декілька років після цього очолили найбільші церковні організації російської еміграції.

...Наостанок рекомендуємо кожному читачеві самому здійснити неквапливу прогулянку вулицями «Бульварної частини» Києва. Справа навіть не в описаній нами густій насиченості цих місць історичною пам’яттю. Просто тут у самому повітрі розлита якась заворожлива таємничість. Тут, як і раніше, — висловлюючись словами одного з великих пожильців цих ярів і пагорбів —

Гремит Шопен, из окон грянув,
А снизу, под его эффект
Прямя подсвечники каштанов,
На звёзды смотрит прошлый век...

Опублiковано: № 3 (39) Дата публiкацiї на сайтi: 21 September 2009

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
16:27 27.12.2013 | Максим
Лжет погода, нагло лицемерит,
Тычет с честным видом в календарь,
Остывают в Киеве химеры,
Гаснет непрославленный фонарь.

Беспокойство, смутная тревога,
Саваны, огни и белый дым,
Заблудилась в Киеве дорога,
На Печерске холодно святым.

Кто-то красный с желтым и зеленым
На холмах, раскинувшись, лежит,
Что-то шепчет Киев в телефоны,
Отвечают Прага и Мадрид.

Вязкий шум, сонливая усталость,
Вытекает из метро народ.
Киев вздрогнул: "То ли показалось,
То ли точно - тысяча пятьсот?"

Всё сплелось, всё спуталось, исчезло,
Под мостами тянется река,
На горе Владимир странным жезлом
Поправляет в небе облака.

Движутся, дрейфуют континенты -
Всё Пангея паззл не соберёт.
Оживают в Киеве легенды,
Листья жгут у Золотых Ворот...
19:35 23.09.2009 | Катерина
Спасибо большео за статью! Я сама очень люблю Киев и изучаю его! Как радостно что есть еще люди, которым это интересно.. те кто могут видеть и любить тот самый Киев, который сегодня теряется из-за тысяч приезжих и сотен новых домов..

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: