Бути чи мати?

Квинтен Метсейс. Ростовщики

Бальзак створив свою «Людську комедію» таким чином, що вона дає політекономам більше знань про фінансові, економічні процеси у Франції дев’ятнадцятого сторіччя, ніж спеціальні праці у цій галузі. У романі «Гобсек», який увійшов до шкільної програми, є безсумнівна страшна правда про людей. Сам Гобсек продовжує портретну галерею одержимих багатством людей. Він посідає своє місце поряд із скупим лицарем Пушкіна, Плюшкіним Гоголя, Скруджем Діккенса. Кожному з цих персонажів здається, що гроші роблять його господарем життя, у той час як насправді всі вони самі поневолені грошима.

Ми пам’ятаємо монолог скупого лицаря, що розкрив свої скрині зі скарбами:

Отселе править миром я могу;
Лишь захочу — воздвигнутся чертоги;
В великолепные мои сады
Сбегутся нимфы резвою толпою;
И музы дань свою мне принесут,
И вольный гений мне поработится,
И добродетель, и бессонный труд...
Мне всё послушно, я же — ничему.

Гобсек (у перекладі його прізвище звучало б як «Живоглот») філософствує дуже схоже: «У золоті зосереджені всі сили людства. Щоб втілити наші примхи, потрібен час, потрібні матеріальні можливості та зусилля. У золоті все міститься у зародку, і воно дає у дійсності все. Хіба можуть відмовити у чомусь тому, хто має у руках мішок із золотом? Золото — ось духовна сутність сучасного суспільства. Я достатньо заможний, щоб купляти сумління людське, керувати всесильними міністрами через їх фаворитів, починаючи із канцелярських служителів і закінчуючи коханками. Чи це не влада? Отже, я володію світом, не стомлюючи себе, а світ не має наді мною ніякої влади».

З усіх одержимих грошима божевільних найбільш впливає на життя Гобсек. Ось його оповідання: «Я та мої побратими, пов’язані зі мною спільними інтересами, зустрічаємося у певні дні тижня, ведемо бесіду, відкриваємо один одному фінансові таємниці. Ми маємо свого роду „чорну книгу“, куди заносимо відомості про державний кредит, про банки, про торгівлю. В якості духівників біржі ми утворюємо, так би мовити, трибунал священної інквізиції, аналізуємо найбільш невинні на перший погляд вчинки заможних людей і завжди здогадуємося вірно. Один з нас слідкує за суддівським середовищем, інший — за фінансовим, третій — за вищим чиновництвом, четвертий — за комерсантами. А під моїм наглядом знаходиться золота молодь, актори та художники, світські люди, гравці — найбільш забавна частина паризького суспільства».

Проте вмирає Гобсек божевільним, як Плюшкін серед гниючої риби та інших припасів, що розкладаються.

Гроші правлять не тільки Гобсеком. Заради грошей грає на струнах сердець своїх коханок Максим де Трай. Графиня де Ресто сплачує його борги та утримує його, вкравши в чоловіка фамільні діаманти. Особливо страшна ця витончено-красива графиня у мить смерті чоловіка: вона відкидає, наче сміття, його незахололе тіло та лишає слід свого черевичка на його подушці у поспішних та відчайдушних пошуках заповіту.

Та цікаво те, що у романі «Гобсек» і добропорядні герої сповнені тих чеснот, які, якщо можна так висловитися, стосуються грошей: Дервіль чесний та заповзятливий, цим він зробив собі ім’я та збив капітал, а антипод графині Ресто позитивна Фанні Мальво добра тому, що вчасно віддає борги та виявляється гідною супутницею життя Дервіля, вона приносить йому, крім чесності та працелюбства, невеликий, проте дуже потрібний спадок. Читач має можливість порадіти за них та примірити на себе їх добропорядну заможність, але з ними нудно. Крім цих позитивних героїв, головні чесноти яких полягають у тому, що вони віддають борги та охайненько, чистенько багатіють, є й інші люди, інші позитивні якості.

У того ж Бальзака є чудове оповідання «Обідня безбожника».

Доктор Б’яншон, від імені якого ведеться розповідь у цьому оповіданні, був дуже здивований, коли виявив, що переконаний атеїст, знаменитий лікар Деплен, який відкрито говорить про свій атеїзм, чотири рази на рік замовляє заупокійну службу та відвідує її. Ще одне дивацтво у поведінці цього медичного світила, до якого прагнуть потрапити за чималенькі гроші герцоги, у тому, що він безкоштовно лікує водоносів та надає їм щедру допомогу. У відповідь на здивовані розпитування цей видатний хірург розповів таку історію.

Коли він був позбавленим допомоги злиденним студентом, його підтримав водонос Буржа, що жив поруч із ним у Парижі. Цей сорокарічний чоловік витратив на нього усі ті гроші, які збирав на коня та бочку. Він не тільки допоміг йому, він відрізнявся граничною делікатністю. Зустрічаючи Деплена на вулиці, він набував поважного вигляду та завжди показував, що йому не важко тягнути воду на собі, він не хизувався своїми благодіяннями. Коли справи Деплена пішли вгору та він став відомим, Буржа сп’янів від його успіхів, «та в нього ніколи не вирвалося жодного слова або жеста, який би промовляв: „Це я вивів його у люди!“» Будучи глибоко віруючою людиною, він не тільки не вимагав від Деплена віри, але й навіть умираючи, не попросив молитися за нього у церкві, побоюючись, як би це не стало вимогою сплати за його допомогу.

Оповідання це про самовіддану допомогу і, що, можливо, ще важливіше, про допомогу безкорисливу та делікатну, яку можливо прийняти.

Але оповідання не тільки про це, воно розповідає нам про коштовну рідку чесноту вдячності. Деплен присвятив свою блискучу дисертацію водоносу Буржа. Пригадайте, чи багато існує наукових праць, присвячених слюсарям-сантехнікам або штукатурам? Деплен, вибравшись із нестатків, перш за все купив для Буржа коня та бочку, а коли Буржа захворів, «за жодним королем не доглядали так, як доглядали за ним».

І, нарешті, це оповідання про найбільшу терпимість (не плутати із «толерантністю»!), яку обидві ці людини проявляли щодо іншого. Глибоко та щиро віруючий Буржа ніколи не дорікнув Деплену за невіру, нічого тому не нав’язував і нічого не просив. А переконаний атеїст Деплен смиренно стояв у храмі під час замовленої ним заупокійної служби по Буржа чотири рази на рік, і достовірно не відомо, чи вмер Деплен атеїстом або Буржа «відкрив йому ворота неба, як колись він відкрив йому ворота того земного храму, на фронтоні якого накреслені слова: „Великим людям — вдячна вітчизна“».

Проте й у цьому улюбленому мною оповіданні предметом і самовідданості, і вдячності є гроші, матеріальна допомога. Це, мабуть, властивість усієї західноєвропейської літератури. Навіть глибокий і теплий Діккенс час від часу запрошує порадіти, що в уподобаного нами героя справи налагодились і на столі в нього вже не металеві, а срібні ложечки. У Діккенса, щоправда, в ідиліях, що запанували, ще неодмінно шумлять дітлахи та всміхається мила дружина, а добряк Тредлс з «Життя Девіда Коперфілда», якого я і згадую, ще й дав у себе притулок незаміжним сестрам дружини. Їх усіх треба утримувати, і, безсумнівно, нічого поганого ні у великому будинку, ні у срібних ложечках немає.

І ось на цьому тлі зовсім незбагненна, неймовірна російська література. Її полярна протилежність помітна зі сторони. Австрійський письменник Стефан Цвейг писав: «Розгорніть будь-яку з книг, що виробляються в Європі. Про що вони говорять? Жінка хоче чоловіка, або хтось хоче розбагатіти, стати могутнішим та поважним. І якщо ми поглянемо навколо, на вулицях, у крамницях, у низьких кімнатах та світлих залах — чого хочуть там люди? — Бути щасливими, задоволеними, багатими, могутніми. Хто з героїв Достоєвського прагне до цього? — Ніхто. Жоден».

Які дивні тексти містить російська література. Пам’ятаєте, у «Війні та мирі» про князя Андрія: «На нього раптом найшло безпричинне весняне відчуття радості та оновлення. Всі кращі хвилини його життя раптом в одну й ту саму мить пригадалися йому. І Аустерліц із високим небом, і мертве докірливе обличчя дружини, і П’єр на поромі, і дівчинка, схвильована красою ночі, й ця ніч, і місяць — і все це раптом згадалося йому».

Як не в’яжуться ці кращі хвилини із нашими уявленнями про щастя. Не ситий спокій, не радощі, не легкість, не успіхи, не розкіш згадує князь Андрій. Це хвилини духовного зростання.

Проте найбільш очевидним антиподом героїв Бальзака здається мені Матрьона з оповідання Солженіцина «Матрьонин двір». Це списана з натури російська селянка Матрьона Василівна Захарова з села Мальцево Володимирської області. В неї Солженіцин винаймав кімнату в 1956 році, повернувшись із ув’язення та заслання. І життя її, і смерть відтворені достовірно.

Сутність характеру Матрьони стає зрозумілою для автора, й вже після її смерті для нас.

«З несхвальних відгуків зовиці постав переді мною образ Матрьони, яку я не розумів, навіть живучи з нею пліч-о-пліч.

Насправді! — адже порося у кожній хаті! А в неї не було. Що може бути легшим — вигодувати жадібне порося, яке нічого у світі не визнає, окрім їжі! Тричі на день варити йому, жити для нього — а потім мати сало.

А вона не мала...

Не гналася за обзаведенням... Не знесилювалася, щоб купити речі та потім берегти їх більш за своє життя.

Не гналася за вбраннями. За одягом, який прикрашає і виродків, і лиходіїв.

Незбагненна для свого чоловіка та покинута навіть ним, та, що поховала шестеро дітей, проте не свою товариську вдачу, чужа для сестер, зовиць, смішна, вона задурно працювала на інших та не назбирала зовсім ніякого майна. Брудно-біла коза, клишонога кішка, фікуси...

Усі ми жили поруч із нею і не зрозуміли, що вона є тим самим праведником, без якого, за прислів’ям, не стоїть село.

Ані місто.

Ні вся земля наша».

Російську літературу живило Православ’я, яке, на відміну від протестантизму, ніколи не зводило у головну чесноту облаштування своїх земних справ.

У Матрьони в російській літературі є численні попередники. Згадується, приміром, Маланья «голова бараняча» з однойменної казки Лєскова. «Так прозвали її тому, що вважали за дурну, а за дурну її вважали через те, що вона про інших більше, ніж про себе дбала». Схожий на Матрьону й лєсковський Панько з оповідання «Дурник».

Не тільки близькі до подвигу юродства персонажі російської літератури вільні від прихильності до майна. Вільне від неї серце й у Наташі Ростової, що вимагає віддати підводи пораненим та залишити дорогі речі у приреченій на пожежу Москві, і у П’єра Безухова, який згадує часи полону як найкращі свої дні. Самі по собі гроші нейтральні, а страшні тільки тоді, коли оволодівають серцем.

Ще раз уточнюю, що російська література створює контраст не тільки відверто непривабливим гобсекам, але й ідеалу чистенького накопичення. Дев’ятий вал реклами та нав’язування заможної респектабельності як кращого, що є у світі, вже ведуть пітьму народу «до Європи», а точніше, до міфу про неї, замазуючи серця розмаїттям сортів сиру.

Безглуздо казати людині: «Не треба любити гроші, не треба любити зручності, які вони приносять». Це можливо тільки тоді, якщо є в житті те, що можна любити більше за гроші.

У чудовій статті «Людина або кролик» Льюїс пише, що Господь обдирає з нас шкурку не тільки хтивого, але й респектабельного кролика. Найстрашніше — мріяти бути респектабельним кроликом і навіть не здогадуватися, що під шкуркою, «яка вилізатиме з кров’ю», — людина. Ще страшніше, що віру, і навіть православну віру, можна адаптувати для себе у кролячу і зробити її часткою респектабельності, чистенького життя, життєвого успіху.

Опублiковано: № 2 (32) Дата публiкацiї на сайтi: 28 April 2008

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 10 з 10
21:26 09.05.2008 | poll
Менталитет Запада воспитан философией Аристотелевской логики. Восток же пошел путем Платона, где мир идей занимает первое место в системе ценностей бытия. Соответственно этому и складываются литературные приоритеты. Для того, что бы одной стороне что-то навязать другой, нужно заставить прежде отречься от многовековой причастности к данной философской парадигме.
15:32 05.05.2008 | Елена
Спаcибо, Ирина за статью.Вы очень интересно и правильно,на мой взгляд написали.Обиделась немножко за любимого Диккенса.Но у него в конце концов герои так настрадаются,что очень радостно слышать и о материальном благополучии тоже.
23:53 04.05.2008 | ruta
Юлия, к сожалению, вы никак не можете судить, что должен любить или ненавидеть православный, что он обязан или не обязан делать. Это можно различить только внутри ВЕРЫ, когда ты, так сказать, insite. Человек, почитающий Матерь Божью, просто не сможет читать книги с хулой на нее, понимаете, не может. Вы бы смогли читать книги, где вашу мать бы оскорбляли, а вы только холодно говорили бы, ну вот об этом надо говорить, но в остальном все хорошо (это о книгах, которые вы читаете). Православный, тот кто любит тех, в кого верит. Любит больше родных, больше детей, мужа, больше жизни своей. То, что вы многое любите в мире, и даже всякие гадости читать про Богородицу, показывает, что вы ущербны в любви, а это есть главный признак веры. Вера - это не заниматься православной книготорговлей, и не уметь креститься и лоб разбивать в поклонах. А будет любовь духовная, Юлия, само собой охладеете к тем игрушкам - имитаторам интересной жизни, который сейчас вас так занимаеют. Не обижайтесь, наболело.
21:53 04.05.2008 | Александр Лот
Очень хорошая статья, впрочем как и все материалы журнала. Замечу, что читают его люди разных возрастных групп. В чем то резко, в чем то мягко, но всегда интересно.
Юлии: Юля, мне кажется Вы слишком резко воспринимаете написанное в статье. Никто ведь не призывает или не
говорит о том, что православный должен ненавидеть (что,перечислено у Вас). Вот Вы любите гламур, а мне он безразличен, впрочем думаю как
и
многим. Детей инвалидов усыновляют очень многие и у нас.
00:26 03.05.2008 | вит
Но почему мозги утекают на Запад, создают там технологические и научные преимущества. А потом с помощью всех достижений интеллекта идут войной на Восток?
19:14 30.04.2008 | Dmitry
Спасибо за статью. При внимательном прочтении русская классика в глубине своей православная. Я очень надеюсь, что православная традиция ещё вернётся в современную русскую и украинскую литературу, что наши издатели хоть иногда станут отдавать предпочтение произведениям с христианским посылом вместо "лёгкого чтива" для масс.
17:19 29.04.2008 | Юлия
отец Савва, я учту Ваши требования. Относительно едкости моих статей неоднократно принимала упреки от работодателя. Но это уже как отпечатки пальцев. Это не желчь, это усталость от "богословия косметики". С автором статьи я лично не знакома, и отзываться как-либо вообще не имею оснований. Я могу высказаться лишь о статьях, а они мне очень не нравятся.
Книги Коэльо есть хорошие (мне очень нравятся "Книга воина света", "Алхимик", "На берегу Рио Пъедра", "Вероника решает умереть"), переводы на русский - жуткие.
Если есть богохульные выпады - то об этом надо говорить.
Но на мой взгляд (а я занимаюсь православной книготорговлей скоро 10 лет) "легкая духовность" это болезнь не только Коэльо. И его богословская самодеятельность не самое большое зло, т.к. его книги изначально заявлены как художественные. Наши внутриправославные литературные тараканы куда опасней. На мой взгляд "богословие косметики" - один из этих тараканов. Господь просит отвергнуться себя, взять крест свой и идти за Ним, Он ясно говорит нам, что мы должны сделать, чтобы не услышать "Я не знаю вас".
После служб Страсной недели просто больно читать о пасхальной радости в парфюмерно-одежном контесте.
Критику обещаю учесть. И попробую быть белой и пушистой:)И толерантной.
16:05 29.04.2008 | Наталья
К сожаленью, Европа не может понять русских,а русские не хотят понять Европу, но кому Бог больше дает, с того и больше спрашивает. Богу нужны мы все - и,хлопочущая по хозяйству, Марфа, и, внимательно слушающая Господа, Мария.
19:15 28.04.2008 | Руфин
"И веру, и даже православную веру можно адаптировать для себя в кроличью и сделать её частью респектабельности, чистенькой жизни, житейского преуспеяния..."
А почему бы не сделать личную веру частью житейского преуспевания, не найти, так сказать, этой самой вере места в океане суеты? Как это с успехом делали русские купцы, фабриканты и милионеры Морозовы, Рябушинские, Третьяковы и др., строившие богадельни, щедро жертвовавшие храмам и монастырям, заботившиеся о сирыхи убогих.
Почему нам ростоянно и упорно внушают мысль, что наше де Православие ну никак не совместимо с житейским успехом, мещанским и буржуазным благополучием и сытостью, а совместимо оно лишь с юродством, разгильдяйством, безответственностью и извчной русской ленью?
18:14 28.04.2008 | Юлия
Да, порядочный человек обязан ненавидеть всем своим православным сердцем красивые вещи, европы и америки, непременно выглядеть как чучело.... и? и что дальше? Он не должен быть толерантным - это зло. Умолчим о том, что толерантность - это уважительное, терпимое, заинтересованное отношение к ближнему, способность к диалогу. Толерантность - это свойство духовно цельного человека.
Еще православный не читает книги Коэльо - они не стыкуются с нашей догматикой. Интересно, с какого курса богословского интститута меня бы выставили, предъяви я к художественному произведению требования, аналогичные требованиям к учебнику по догматическому богословию? Или что сказали бы в свое время на филфаке?

А я вот люблю гламур. Я люблю модно одеваться. Люблю не пластиковые ложки, а серебряные. Кроме Диккенса читаю Коэльо - обоих в оригинале.
Не ищу у Антония Великого рассуждений о модных трендах, и наоборот.
Не терплю пресных неухоженных женщин.
И до ужаса интересно: почему бездуховные европейцы и американцы усыновляют наших детей-инвалидов, а наши высокодуховные удавятся, но не помогут больному ребенку, бездуховные понимают с полуслова (это личный многолетний опыт волонтерства) а русские женщины, чье предназначение - сплошняком самопожертвование убивают своих детей по 8 млн. в год? Почему бездуховные европейцы тратят силы и время, чтоб передать онкобольному ребенку посылочку с сувенирами? А духовные соотечественники с брезгливостью отводят глаза? Почему респектабельным немецким волонтерам не понять, за что люди с синдромом Дауна выброшены из жизни, муковисцидоз - не диагноз, а приговор? Реклама наверное виновата...

Коментар:
К произведениям Коэльо предъявляются богословские требования тогда же, когда и ко всем другим: когда они прямо говорят о духовной реальности. Если Коэльо говорит, что у Божией Матери были дети кроме Христа, или что Она прекрасно разбирается в поцелуях, то это однозначно хула. Если он в своих книгах просто манипулирует "духовной" лексикой, чтобы создать книгу о "легкой" духовности, пронизанной хулой, то об этом нужно обязятельно сказать.
И, кстати, Вы явно не страдаете толерантностью. Как-то уж очень желчно Вы отзываетесь об авторе статьи. Ну и чего только стоит Ваша фраза: "Не терплю пресных неухоженных женщин".
Если Вы хотите конструктивной дискуссии - возьмите потолерантнее тон. Если Вы просто хотите выплеснуть свою желчь - то следующие Ваши подобные сообщения будут удалены.
Иеродиакон Савва

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: