Цілий світ тріумфуючих барв

Кілька поколінь, які виросли у ХХ столітті, були виховані на книгах, ілюстрованих Тетяною Мавріною, — від найперших пушкінських казок до альбомів з ілюстраціями до віршів Блока та оповідань Юрія Коваля. «Приголомшена кольором» — саме так не раз говорила про себе художниця. Увесь життєвий за`хват вона передала в кольорі, а одним з найбільш щемливих для серця почуттів Мавріна вважала неможливість зобразити те, що бачиш.

Посеред головної площі провінційного міста стоїть етюдник. Перед ним сидить, нахилившись до самої землі, жінка у береті з пензлем у руці. Перехожі, які квапляться у своїх справах, на кілька секунд затримують погляд на дивній фігурі. Та навряд чи їм спадає на думку, що художниця шукає правильний кут зору, аби побачити площу очима собаки. Ця захоплена пошуком собачого погляду на світ пані — московська художниця Тетяна Олексіївна Мавріна. Вона приїхала до цього маленького старовинного містечка на етюди.

На самому початку сорокових років, після довгого періоду відточування техніки малюнка й композиції в численних учнівських натюрмортах і ню, у Мавріної з’явилася зовсім нова тема для натхнення. «Коли я вчилася в майстернях ВХУТЕМАСу ще на М’ясницькій вулиці, то вражалася кожного дня разючим контрастом — лицарських обладунків і гіпсів на сходах на фоні золотих фігурних бань з великими візерунчастими хрестами, що заповнювали весь вид з великих вікон. Так близько стояла маленька церквочка Флора та Лавра. У війну, проїхавши раз по Сретенці на автобусі, побачила за будинками собор ХVІІ століття — такий самий, як у книжках Грабаря. І побачила всю його споконвічну красу. І вона може загинути від бомбувань! І треба замалювати, доки стоїть ціла». Намалювати всі храми та монастирські ансамблі Москви — саме таку мету поставила перед собою Мавріна. І якимось дивовижним чином їй вдалося здійснити задумане.

У воєнний час людину з блокнотом і олівцем, яка уважно розглядає та фіксує щось на папері, могли цілком серйозно звинуватити в шпигунстві. Тому художниця вдавалася до всіляких хитрощів: малювала в кишені пальто, заходила до під’їздів, ховаючись від сторонніх очей, і багато що запам’ятовувала. Удома писала аквареллю з начерків.

У суворі воєнні роки усвідомлення цінності й унікальності російської культури немовби загострилося. Результатом цієї праці став альбом — галерея куточків Москви, що відійшли в минуле: провулки, храми, дзвіниці, башти й монастирські стіни. Щось безповоротно кануло в забуття, щось уціліло, через те й радісно сьогодні впізнавати вцілілі церкви на малюнках Мавріної. «Я так натренувала свою пам’ять, що могла запам’ятовувати навіть усі химерні візерунки Василія Блаженного. Його розмаїтість, яка ще з дитинства вразила уяву за Грабарем, стала потім камертоном до російських казок».

У 1943 році в щоденнику Тетяна Олексіївна записала: «Придумала мету — малювати церкви. Закохалася в них, наче в людину». Ось так у зображенні російських храмів Мавріна й знайшла свою заповітну тему.

Літо Мавріна з чоловіком, художником Миколою Кузьміним, проводили в Підмосков’ї: Абрамцево, Хотьково, Сергіїв Посад (тоді Загорськ). Тут і відкрилися скарбниці пам’яті, що зберігали зачарування нижньогородськими пейзажами, і полюбила вона зображувати «життя саме по собі, як воно тече й витече без сліду, якщо його не замалювати».

Так з’явився альбом «Загорськ» — акварельні й темперні роботи, геть усі присвячені маленькому провінційному містечку з його неквапливим побутом, затишком старих дерев’яних будиночків, собаками, конями, кішками та козами на вулицях, де над містом, на пагорбі, здіймається Лавра, виблискуючи золотими хрестами на різнобарвних банях. Сергіїв Посад став після Москви першим провінційним містом, в який Мавріна закохалася і який малювала протягом багатьох років. Ось Лавра в снігу зимової сонячної днини; північний жовтневий похмурий ранок із золотими маківками лаврських соборів на обрії; містяни, які поспішають сховатися від грози, що насувається.

Мавріна вловила цю чарівність російської провінції в нероздільності ансамблю, у необхідності симбіозу старовини й сучасності, у нерозривному зв’язку часів. Художниця не мислить Посаду без давніх нашарувань, без старих дерев, дерев’яних мезонінів, ядучого кольору яток і палісадників із золотими кулями та флоксами. Саме в цьому й полягає гармонія. Відшліфовані, відреставровані, ізольовані від життя й перетворені на музейні експонати, храми втрачають свою первісну чарівність. «Невже справжні ХVІІ, ХVІІІ століття гірші за наново акуратно зроблене ХVІ століття?» — у подиві записує художниця в щоденнику. Лише наділена гострим почуттям краси людина може вловити ці тонкі взаємозв’язки в природних законах розвитку міського пейзажу. Через десятиліття подивишся на ці малюнки й знайдеш у них не лише безліч документальних фактів, але й привід для філософських роздумів.

З часом географія подорожей художниці значно розширилася: Переславль-Залеський, Ростов, Углич, Городець, Кострома, Суздаль, Новгород, Владимир, Вологда, Ферапонтово, Великий Устюг і Архангельськ — і це далеко не все. Серії малюнків, своєрідних подорожніх нотаток, присвячених цим містам, стали освідченням у любові до «зникаючої натури». Образотворчий фольклор, ретельно вивчений Мавріною в провінційних музеях, — розписи на прядках, кахлях і керамічних іграшках, — став для художниці новим імпульсом. «У музеї нові прядки, пломенисті архангельські та різноманітні калінінські, від чистих дощок до густо розписаних трояндами з білим оживленням. Богородські гусари й пані в невеликій кількості з музею іграшки. Нарешті я їх бачу без поспіху у вітрині. Ось які мають бути герої казок...»

Народні фантастичні персонажі, птахи сирини, чудернацькі звірі та дивовижні рослини органічно вписалися в казковий маврінський світ. «Задумала я робити казки, захопившись загорськими рожевими баштами, подумки малюючи на обламаних тоді шпилях замість флюгерів — пушкінського «золотого півника». Надивившись на старовину й вивчивши народне мистецтво, Мавріна взялася за ілюстрування казок Пушкіна: «Казка про мертву царівну», «Руслан і Людмила», «Казка про рибака й рибку» та багатьох інших. Саме в цьому жанрі офіційна радянська критика оцінила винятковість Тетяни Мавріної. Багатьох державних нагород була удостоєна Тетяна Олексіївна за свої роботи над дитячими книжками, та особливо цінною була золота медаль Ганса Крістіана Андерсена: за міжнародний внесок у справу ілюстрування дитячих книг. Треба сказати, що Мавріна — єдина російська художниця у великому списку володарів цієї престижної нагороди, порівнюваної з Нобелівською премією. Пізніше форзаци книг з її ілюстраціями незмінно були прикрашені золотою медаллю з профілем датського казкаря.

А у 80-і роки з’явилася серія книг з оповіданнями Юрія Коваля й малюнками Мавріної: «Скляний ставок», «Журавлі» та інші. Це була неймовірно вдала й плідна творча співдружність. Ілюстрації Мавріної доповнили й розкрили камерну чарівність оповідань письменника, слово й зображення в цих книгах взаємодіють, відтінюють і доповнюють одне одного.

Ще один творчий роман пройшов крізь усе життя художниці. Мавріна згадувала, що рядки Ахматової «...и помнит Рогачёвское шоссе разбойный посвист молодого Блока» змусили її вирушити на пошуки блоківських місць і зафіксувати все побачене. «Ліс, коричнево-фіолетові блакитні калюжі, квітучі верби, червоно-жовті в сірій воді. Сіро-зелені далі, березовий гай на горі та струмок темно-зелений у леопардових берегах». Поезія Блока все життя надихала Мавріну на змалювання музики, розлитої в природі.

Із щоденникових записів Тетяни Олексіївни: «Ось цікаві слова Ренуара, в якого була воля, не керована аргументами розуму: „Я не знаю, хороше чи погане те, що я роблю, але я вже досягнув того ступеня, коли на це було абсолютно наплювати“. Помер він увечері, а вранці ще писав анемони. Ось це, по-моєму, й означає жити в мистецтві». Чи могла припустити Мавріна, що її доля буде подібна до долі шанованого нею Ренуара?

Тетяна Олексіївна прожила дов­ге життя і до своєї кончини в 1996 році не переставала працювати. Вона писала тепер натюрморти й види з вікна, і цього матеріалу їй було цілком достатньо, аби все так само з усмішкою оспівувати радість буття. Мавріна вважала, що «живопис бере з видимого світу потоки барвистих мазків, видавлені з тюбиків фарби, зведені в щось зовсім інше, ніж фотографія. Навіть у найскромнішій живописній картині — усе патетичніше». Окрім свого живопису й ілюстрацій до дитячих книг, вона залишила в спадок велику колекцію руських ікон, які збирала все життя. Саме в давньоруському живопису вона знайшла той колорит, особливу тишу й прагнення до неземного одухотворення, що притаманні її камерному мистецтву.

У свої сімдесят п’ять років у щоденнику художниця записала фрагменти з творів Петрарки, які припали їй до душі: «Я знав, що кожний день дорогий, але не знав, що йому немає ціни». Схоже, що Мавріна саме з тієї породи художників, які підсвідомо утверджують неоціненність кожної миті, інакше вона б не сказала: «У цьому й полягає наше мистецтво — зупинити мить».

Тетяна Мавріна народилася в 1900 році в Нижньому Новгороді. Древнє купецьке місто з його стародавнім Кремлем, золотоверхими храмами й усією строкатістю народної юрби залишило в пам’яті художниці незгладимий слід. Мавріна все життя поверталася до сюжетів, побачених ще в дитинстві. Домашній театр став приводом для малювання. Під виразне читання пушкінських казок на «сцені» виникали картинки, які зображували персонажів, картинок було багато. Ще одним джерелом захоплення живописом стали знамениті журнали «Світ мистецтва» та «Аполлон», де можна було бачити роботи кращих художників дягілєвського гуртка. Картини Бенуа, Бакста, Реріха вперше вона побачила саме там.
Після революції Мавріна приїжджає до Москви і вступає до ВХУТЕМАСу — Вищих художньо-технічних майстерень. Сама Тетяна Олексіївна так згадує про той час: «Перші роки у ВХУТЕМАСі ще не дуже полонили. Але незабаром усе змінилося безоглядним захопленням живописом... Попри дов­гі роки навчання — ми всі самоучки. Училися головним чином у двох галереях французьких художників — Щукінській і Морозовській».
На останніх курсах Мавріна потрапила до майстерні Роберта Фалька — художника-авангардиста, який справив безсумнівний вплив на формування її смаку. Мавріна більше за все цінувала в живопису колір, проте легкість у володінні кольоровими рішеннями прийшла не одразу. Пізніше вона писала про роботу живописця: «У художника має бути відчуття тесляра, який зводить будинок двома руками й сокирою без цвяхів. Пісенна будівля, коли одна частина тримає іншу. У картині кожний колір інший підпирає, на іншому тримається». Безсумнівно, маврінський стиль бере початок від картин Матісса, Ренуара й Ван Гога. Не наслідуючи нікого (за винятком робіт, які так і називалися — «наслідування Ренуара», наприклад), вона навчилася в них головному — свободі вираження власних думок у кольорі.

Опублiковано: № 5 (65) Дата публiкацiї на сайтi: 07 November 2013

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Цілий світ тріумфуючих барв

Цілий світ тріумфуючих барв

Варвара Шувалікова
Журнал «Отрок.ua»
Кілька поколінь, які виросли у ХХ столітті, були виховані на книгах, ілюстрованих Тетяною Мавріною, — від найперших пушкінських казок до альбомів з ілюстраціями до віршів Блока та оповідань Юрія Коваля. «Приголомшена кольором» — саме так не раз говорила про себе художниця. Увесь життєвий за`хват вона передала в кольорі, а одним з найбільш щемливих для серця почуттів Мавріна вважала неможливість зобразити те, що бачиш.
Розмiстити анонс

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: