Чому той, хто живе в миру, має бути уважним до себе
У православ’ї мало покрокових інструкцій. Духовна війна, духовна брань — нескінченна особиста творчість. У допомогу новоначальному — коротка настанова святителя Ігнатія (Брянчанінова) про те, як важливо для християнина бути уважним до себе, а також кілька практичних порад, як протягом дня посеред метушні втримати увагу.
Душа всіх вправ у Господі — увага. Без уваги всі ці вправи безплідні, мертві. Той, хто бажає спастися, повинен так улаштувати себе, щоб він міг зберфігати увагу до себе не лише на самоті, а й за самої розсіяності, в яку він іноді мимоволі втягується обставинами. Нехай страх Божий переважить на терезах серця всі інші відчуття: тоді зручно буде зберігати увагу до себе, і в безмовності, і серед шуму, який оточує з усіх боків.
Розсудлива поміркованість у їжі, притлумлюючи жар крові, дуже сприяє увазі до себе, а розпалювання крові, як-то від надмірного споживання їжі, від посиленого руху тіла, від запалення гнівом, від захопленості марнославством і від інших причин, породжує безліч помислів і мріянь, інакше кажучи, розсіяність. Святі отці радять тому, хто хоче прислухатися до себе, по-перше, помірне, рівномірне, постійне стримання в їжі.
Прокинувшись — у образ пробудження з мертвих, що чекає на всіх людей, — спрямуй думки до Бога, принеси Богові в жертву первоплід помислів розуму, який не прийняв іще на себе ніяких метушливих, марнотних вражень. З тишею, дуже обережно, виконавши все потрібне для тіла людини, яка встала від сну, прочитай звичайне молитовне правило, турбуючись не стільки про кількість молитвослов’я, скільки про його якість, тобто про те, щоб воно було вчинене з увагою, і, завдяки увазі, щоб освятилося й оживилося серце молитовним зворушенням і втіхою.
Після молитовного правила, знову ж усіма силами турбуючись про увагу, читай Новий Завіт, найбільше ж Євангеліє. Під час цього читання старанно помічай усі заповіти й заповідання Христові, щоб за ними можна було спрямовувати свою діяльність, видиму й невидиму. Кількість читання визначається силами людини та обставинами. Не слід обтяжувати розум надмірним читанням молитов і Письма, також не слід забувати обов’язки свої для непомірного вправляння в молитві й читанні. Як надмірне споживання їжі розладнує й послаблює шлунок, так і нестримане вживання духовної їжі ослаблює розум, викликає в ньому відразу до благочестивих вправ, наводить на нього нудьгу та зневіру. Для новоначального святі отці пропонують часті молитви, але нетривалі. Коли ж розум виросте духовним віком, зміцніє та змужніє, тоді він зможе безперервно молитись. Християн, які досягли повного у Господі віку, стосуються слова святого Апостола Павла: Хочу я, щоб мужі чинили молитви на кожному місці, підіймаючи чисті руки без гніву та сумніву (1 Тим. 2, 8), тобто безпристрасно і без будь-якого розважання чи «літання». Притаманне чоловіку — ще не притаманне немовляті.
Осяявшись через молитву й читання Сонцем Правди, Господом нашим Ісусом Христом, хай іде людина на діла свого денного поприща, уважаючи, щоб у всіх ділах і словах її, у всій істоті її панувала й діяла всесвята воля Божа, відкрита й пояснена людям у євангельських заповідях.
Якщо випадуть вільні хвилини протягом дня, використай їх на читання з увагою кількох вибраних молитов або певних вибраних місць із Письма, і ними знову підкріпи свої душевні сили, виснажувані діяльністю посеред метушливого світу. Якщо ж цих золотих хвилин не буде, то слід пожалкувати про них, як про втрату скарбу. Що втрачено сьогодні, не треба втратити наступного дня, тому що серце наше легко піддається недбалості й безпам’ятності, від яких народжується похмуре невідання, таке згубне в ділі Божому, в ділі спасіння людського.
Якщо доведеться сказати чи зробити щось протилежне заповідям Божим, то негайно лікуй погрішність покаянням, і через істинне повертайся на шлях Божий, від якого відхилився порушенням волі Божої. Не зволікай поза шляхом Божим! — Гріховним помислам, мріянням та відчуттям, що приходять, протиставляй із вірою та смиренням євангельські заповіді, говорячи зі святим патріархом Іосифом: Як же я вчиню це велике зло і згрішу перед Богом? (Бут. 39,9). Той, хто прислухається до себе, повинен відмовитися від будь-якої мрійливості взагалі, якою б вона не здавалася заманливою та пристойною: будь-яка мрійливість — це блукання розуму поза істиною, в країні привидів неіснуючих і нездійсненних, які лестять розуму й обманюють його. Наслідки мрійливості: втрата уваги до себе, розсіяність розуму й жорстокість серця під час молитви; звідси — душевний розлад.
Увечері, йдучи до сну, який відносно життя того дня є смертю, досліди свої дії протягом минулого дня. Для того, хто провадить уважне життя, таке дослідження не буде важким, тому що шляхом уваги до себе знищується забуття, дуже притаманне людині розваженій. Отож, пригадавши всі гріхи свої ділом, словом, помислом, відчуттям, принеси в них покаяння Богові з прихильністю й сердечною запорукою виправлення. Потім, прочитавши молитовне правило, заверш богомислям день, початий богомислям.
Куди йдуть усі помисли й відчування сплячої людини? Що це за таємничий стан — сон, під час якого душа й тіло живі, і разом із тим не живуть, далекі від усвідомлення свого життя, ніби мертві? Сон такий же незрозумілий, як і смерть. Під час нього покоїться душа, забуваючи найлютіші прикрості й біди земні, в образ свого вічного спокою; а тіло!.. Якщо воно встає зі сну, то неодмінно воскресне й із мертвих. Сказав великий Агафон: «Неможливо без посиленої уваги до себе досягнути успіхів у доброчесності». Амінь.
