Час дарувати

За вікном — січень, і календар рясніє червоними клітинками. Отже, є шанс, що в цьому місяці в нас буде більше Неба. Адже свята — явище небесне: вони розкривають у людині божественні риси, виявляють найсправжніше, найкраще в ній. Свято неможливе без виходу за межі власного «я», без руху назустріч іншому. Звідси — традиція збиратися разом, звідси ж — потреба обдаровувати одне одного.

Одного разу ми з колегами шукали співробітниці подарунок до дня народження і зайшли до затишного магазинчика хенд-мейду. У таких крамничках завжди панує особлива атмосфера: речі в них здаються майже живими, і навіть повітря там якесь домашнє. Вибрати щось одне — справдешнє випробування, та все ж за півгодини ми зупинились на симпатичній декоративній подушці у вигляді птаха, на боках якого красувалася райдужна аплікація. Подарунок був дійсно милим і вибраним від душі, і було ясно, що адресату він сподобався. Але при цьому всьому була якась неповнота чи що. Річ, яку іменинниця тримала в руках, була... чужою. Будинок із клаптиків, і сад навколо, і червоні яблука в саду (все це, за задумом майстрині, мало зображати ідилічне буття щасливого власника диво-подушки) — були чужими. Ти не трудився над ними, ти взяв готове; і від цього ниточка, протягнута цим подарунком між двома людьми, була мізерно тонкою.

Ще не так давно «хенд-мейд» був життєвою необхідністю, цілком органічною частиною побуту. Сьогодні його практично витіснено далеко на периферію, у сферу недешевих задоволень. Можна, звісно, жалкувати про це, зітхати за минулим, звинувачувати індустріалізацію та нити про теперішню бездуховність. Але ж це лукавство: хто з нас — тих, що бурчать на сучасність, — хотів би прясти полотно на сорочку, майструвати кухонний стіл чи ліпити горшки — тільки тому, що альтернативи немає? Якщо наш час і «бездуховний», то винна в цьому не машина, а наш вибір. Мій, мого друга, кожної людини окремо. Раніше не вибирали — плести чи не плести шкарпетки (це доводилося робити), сьогодні я можу обирати — купити готове чи вкласти в річ душу, час, зусилля. Хтось скаже, що ця можливість формальна, що наш темп життя у більшості випадків не надто спонукає до рукоділля. Що ж, «у мене немає вибору» — теж вибір, але це, правда, зовсім інша тема.

Дарувати й творити — це, можливо, найперші божественні якості в людині. Причому якості ці взаємопов’язані: Господь не має потреби ні в чому, однак Він творить усе на благо людини, обдаровує нас щомиті та щогодини. Якщо в людини немає часу на творчість (у найширшому розумінні), то душа може засохнути; і навіть якщо я знаходжу час, але творю лише для себе, то рано чи пізно ризикую задихнутися у власній шкаралупі.

Подарунок, зроблений своїми руками, — це не просто річ. Це — твій час, а отже, частина тебе самого. Ділячись часом, ми ділимося життям. Але цікаво ось що: життя від цього стає більше. Час, подарований іншому, перестає бути часом. Він розкривається в інші виміри; заквашений твоєю самовіддачею, він укисає та примножується; він стає вічністю.

Кажуть, що сьогодні час об’єктивно скорочується. Тобто його стає менше не просто на рівні відчуттів, а цей факт підтверджують учені. Може, ми самі й винуваті в цьому? Дім-робота-дім-вихідні — і на часові «інвестиції» зовсім нічого не лишається. Хвилини, години, роки згорають просто так, хоча, віддані комусь, могли би принести вагомий прибуток.

Про це неодмінно згадаєш зимою, коли новорічний часоділ розбудить у душі якийсь ірраціональний сум. Тоді особливо пригнічує думка про втрачений капітал, про години, які не повернути. Річ тут не лише у тайм-менеджменті (хоча й із ним, безумовно, не все так добре), не лише в тому, що задумане рік за роком кочує із блокнота в блокнот; справа, скоріше, в якості — в тому, куди саме, на кого ти витрачаєш безцінні миті життя. Адже, за словами Антуана де Сент-Екзюпері, людина є те, на що вона себе витратила.

Чим більше віддаєш, тим більше набуваєш — ось беззаперечна вікова мудрість. Віддати ж, подарувати, як говорить отець Олександр Шмеман, можна лише те, що мені належить, мою власність. «Лише той, хто має „власність“, може пізнати глибину й силу „віддачі“». А що може бути «власнішим», аніж те, у що ти вкладаєш самого себе?

Такі речі зовсім не обов’язково вимагають особливих навичок. Хай не всі вміють плести, декупажити чи валяти з шерсті пінгвінів, але всі (поки що) вміють, наприклад, писати. У наш вік повідомлень, смайлів і стикерів, які спрощують палітру індивідуальних почуттів та емоцій до неможливого, дорогим подарунком може стати звичайнісінький лист. На звичайному папері (утім, якщо хочеться оригінальності, можна взяти в крапочку, в синіх зайцях чи з ароматом бузку), з простими — але своїми! — словами, в яких — душа. Думається, що організувати таке ніяк не легше, ніж навчитися тримати в руках пензля чи плести макраме. А може, навіть складніше.

Кілька років тому я послала своїй шкільній учительці різдвяну листівку. Можна було б зателефонувати чи навіть зайти в гості (живемо в одному місті), але навряд чи це дало б такий ефект, який мав звичайний конверт із кількома нехитрими реченнями всередині. Треба було побачити її очі, щоб зайвий раз упевнитись: у світі, де слова «пошта» і «поштова скринька» асоціюються виключно з просторами Інтернету, такі експерименти дорогоцінні.

Письмена, до речі, можуть бути непоганою ­ідеєю і для адвент-календаря: можна протягом року записувати враження про яскраві й дорогі серцю події, а потім, розподіливши ці «послання з минулого» по комірках-шкарпетках-кишеньках, заново переживати їх — уже разом із тими, для кого призначений календар.

Філософ Володимир Бібіхін любив повторювати, що все справжнє в житті — рідкісне. Не лише в плані кількості, а й у плані якості; теперішнє не має ціни, і часто воно переживає саме себе. Так і зі справжніми подарунками: неясно, хто тут отримує більше — той, кому дарують, чи той, хто дарує. «Подарунок не знищує власність, а її незмірно, стократно збільшує», — тож, вкладаючи в нього найдорожче (своє серце, свій час, свою думку, свої зусилля), я перш за все збагачую свою власну небесну скарбницю.

Опублiковано: № 1 (73) Дата публiкацiї на сайтi: 15 January 2015

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Час дарувати

Час дарувати

Наталя Тіхонова
Журнал «Отрок.ua»
За вікном — січень, і календар рясніє червоними клітинками. Отже, є шанс, що в цьому місяці в нас буде більше Неба. Адже свята — явище небесне: вони розкривають у людині божественні риси, виявляють найсправжніше, найкраще в ній. Свято неможливе без виходу за межі власного “я”, без руху назустріч іншому. Звідси — традиція збиратися разом, звідси ж — потреба обдаровувати одне одного.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
21:59 18.01.2015 | Ксения
Мне кажется я иду правильным путем. Ваша статья - это было первое на что я наткнулась, когда зашла в твитер и просто случайно нажала, решила почитать. Ничто не случайно. Я в данный период жизни нахожусь в поиске себя. В последнее время я загорелась идеей из своего увлечения вышивкой, рукоделием извлечь пользу, которая бы приносила мне доход. Но пока не могу это осуществить. Но видимо я иду правильным путем, потому что хоть и с препятствиями, но я пытаюсь сохранить душевный мир. Сегодня я впервые за долгое время отправила своей подруге бумажное письмо. Просто так, не задумываясь ни о чем, решила отправить, потому что знаю, что письма получать очень приятно. И вот наткнулась на вашу статью, где вы говорите о том же. Мне это приятно. Мне приятно вдвойне, если и дальше я буду двигаться в русле, которое поможет мне сохранить душевный покой.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: