Чим пахне любов

У тамбурі тхнуло сигаретним димом. Ненавиджу цей запах відтоді, як кинула курити. Терплю. У вагоні тісно і спекотно. Їхати лише кілька станцій.

Мимо пройшли місцеві барди, брязкаючи копійками у целофановому пакеті. Проповзла бабця з «Гуліверами» «три на гривню». Прошаруділи «Сканворди» та «Гороскопи». А потім з’явився він.

Це був чоловік невизначеного віку і, судячи з вигляду, без певного місця проживання. Та й усе в ньому було невизначеним — від розпухлої фізіономії до слів, котрі він бурмотів собі під ніс. Було зрозуміло, що це матюки, але смисл сказаного залишався неясним. Зате явно вчувався запах перегару. Бомж усівся на підлогу і нервово м’яв у руках порожню сигаретну пачку. При цьому він не припиняв брудно лаятися — чи то на адресу кривдників, котрі розквасили лице, чи то через відсутність курива. А може, одразу про все.

Я стояла навпроти. Ми були дуже різні — я та він. Мовби вийшли з різних світів і випадково опинилися поруч у цьому смердючому тамбурі брудної електрички. Я стояла в чистому одязі, з чистим, злегка підфарбованим обличчям. Він сидів поруч — у брудному лахмітті, із брудною, закривавленою фізією. Згадалася євангельська притча про доброго самарянина. Міркую про те, що бомж — мій ближній, а ближніх треба любити. Риюся в своєму серці в пошуках християнської любові до цього типа. Вишкребла двадцять грамів жалощів і півкіло відрази. Подумки знизую плечима: чим я можу йому допомогти? Їду далі. Швидше б моя станція.

Аж тут із вагона вийшов іще один чоловік. Звичайний, непоказний. Не старий. Одягнутий добре, хоча й небагато. Робітничий клас. Дістав пачку сигарет. Заздалегідь морщуся — передчуваю димову завісу.

Він присів поруч із бомжем. Поплескав по плечу. Зі словами «Тримай, брате!» — тицьнув йому в руки сигарету. Бомж припинив матюкатися. Вони дружно задиміли.

Я стояла і дивилася на них. Усередині щось дзвеніло — тонко, ледь чутно. В очах щипало — мабуть, від диму. Нарешті моя зупинка. Виходжу.

Перед очима стоїть картина. Чоловік із пачкою. Робітничий клас. Не схожий він був на віруючого... Якось все не вкладалося. Брудний тамбур... Сиза хмаринка... Євангельська притча про любов. Ніколи не думала, що у любові може бути такий дивний запах. Того вечора вона пахла сигаретним димом.

Опублiковано: № 6 (30) Дата публiкацiї на сайтi: 11 February 2008

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 11 з 11
01:03 14.11.2009 | Вита
Благодарю каждого, кто оставил свой отзыв, проявил небезразличие к теме. Сказать честно - я сейчас могла бы подписаться под словами Виталика: "И обидно то,что даже после работяги,всё равно к бомжу не подсядешь".
Царапнет, бывает, внутри, а пройдешь мимо. Ну, иногда гривну бросишь...
12:13 17.03.2009 | Стас
Мне кажется это классический пример того как Господь посылает нам возможности проявить себя настоящими христианами, показывая и проверяя нас
21:22 18.01.2009 | vika
Глибока історія.....добре виявлена простота любові...
09:20 07.08.2008 | Таня
Читаючи описану картину людини "неопределенного возраста и, судя по виду, без определенного места жительства", впершу чергу дивуєшся чому? І може зявитись відраза до нього, але потім ти придивляєшся ближче і бачиш прірву його душі, відчуваєш його самотність,яка,можливо, підштовхнула цю людину до такого життя, відчуваєш його біль, те, як холодно йому в цьому світі! І в серці жевріє бажання пригорнути, обняти, зігріти... Але на ділі?... Нам часто бракує сміливості і тої самої жертовної любові...
10:55 27.03.2008 | Светлана
Дааааа.... Восхищаюсь такими людми, которые способны вот так вот просто и искренне общаться с нищими! Лично я на такое не способна, но желаю иметь такое сердце любящее....
15:24 27.02.2008 | Анна
Ще раз роблю для себе висновок,що любов всюди(вона прихована навіть у звичних речах)Все через те,що наше життя-це прояв Божої любові!!!!!!!
12:54 27.02.2008 | Галина
Да...бывает же! Как сказал Христос: "Для немощных в вере я был немощным...", я вот так себя чувствовать тоже не умею... Вот какой урок!!!
20:58 24.02.2008 | Виталик
Просто Бог всем таким "Я стояла в чистой одежде, с чистым, слегка подкрашенным лицом. Он сидел рядом — в грязных лохмотьях, с грязной окровавленной физиономией." в первую очередь показывает себя.Чего стоит чистая одежда?И что под ней?
Сам такой.И обидно то,что даже после работяги,всё равно к бомжу не подсядешь.
19:40 21.02.2008 | Вадим
"И разве нас таких мало?
".....
Да уж не мало... Это точно!
10:01 13.02.2008 | Владимир Осау
И правда. Ведь бывает так, что Господь показывает нам Себя не через праведников, верующих людей, или святош. Порой, мы видим обычных людей, людей, которые в Бога не верят, но судя по их жизни, по их поступкам, их сердцу, мы видим, что они просто способны любить. Что, к сожалению, не всегда удаётся делать нам.
21:29 12.02.2008 | Наталья Голов
Как все просто... всего лишь внимание, его капелька. А возможно для того человека - "неопределенного возраста и, судя по виду, без определенного места жительства" - минута того сигаретного дыма станет стимулом у кого-то попросить прощения или хотя бы на такую же минуту вспомнить о Боге и поблагодарить... Читая статью, узнавала себя в лице автора, но не только потому что тоже не люблю табачного дыма... И разве нас таких мало?

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: