Отрок.ua

This page can found at: https://otrok-ua.ru/ua/sections/art/show/chi_panuvatime_ljubov_u_sviti.html?no_cache=1&cHash=caf31ad30e

Чи пануватиме любов у світі?

Костянтин Леонтьєв

Любов на землі не буде панувати ніколи. Треба відмовитися від мрії про всесвітнє братерство людей.Треба відмовитись від ідеї загальної гармонії людей у Христі. Сам Христос нам цього не обіцяв. Не зваблюйтесь! Добро як природна та єдина можлива атмосфера буде у Царстві Небесному — І тільки в ньому.

Любов на землі не буде панувати ніколи. Треба відмовитися від мрії про всесвітнє братерство людей. Очима реаліста — тобто людини, що не робить передбачень без попередніх, хоча б приблизних прикладів, — щасливе братерство неможливе. Ідея суспільного устрою, який би своєю правильністю доводив людину хоча б до особистих постійних чеснот, не узгоджується ані з психологією, ні з соціологією, та й з історичним досвідом теж.

І треба відмовитись від ідеї загальної гармонії людей у Христі. Сам Христос нам цього не обіцяв. Не повне й не повсюдне торжество любові та всеосяжної правди на цій землі провіщали Христос та Його апостоли. І ніде у Святому Письмі не говориться, що люди дійдуть до загального миру та згоди. Православіє у цей добробут та всесвітню правду не вірить. Пророцтво примирення усіх людей у Христі не є православним пророцтвом. Церква не обіцяє загальної гармонії у добрі. «Буде зло! — каже Церква. — І на кожного народженого очікує боротьба зі злом. Так буде до кінця цього світу».

Не зваблюйтесь! Добро як природна та єдина можлива атмосфера буде у Царстві Небесному — І тільки в ньому. На землі це неможливо. Любов, пробачення образ, правда, великодушність з боку окремих людей ніколи не стануть повітрям, яким би дихало людство, майже не помічаючи його. Прикрощі, образи, пристрасті, злочини, ревнощі, заздрощі, пригнічення, помилки — з одного боку, а з іншого — несподівана втіха, доброта, прощення, зворушення, поривання та подвиги самозречення, простота та веселість серця. Оце життя! Оце єдина можлива на цій землі та під цим небом гармонія!

Так каже Церква, так говорять апостоли. В цьому світі править князь світу цього, і вже тому християнин не має вірити у будь-який земний спокій. І в минулому масових чеснот ніде не було. Вірити в особливу духовність чи внутрішнє благочестя всього суспільства Давньої Русі чи інших цілих країн та епох не варто. І в майбутньому завше будуть «злослівники, що чинять за хтивістю своєю», потім будуть лжехристи та антихрист. І під кінець не тільки ен настане всесвітнього братерства, але саме тоді оскудіє любов, коли буде проповідувано Євангеліє у всіх усюдах. І коли люди почнуть вірити до божевілля у мир та спокій — ось тоді й настигне їх згуба, й не врятуються.

А допоки... Блаженні лагідні. Тому що невідворотні чвари.

Блаженні голодні та спраглі праведності. Тому що правди загальної тут не буде.

Блаженні милостиві. Тому що завжди буде, кого милувати: принижених та скривджені ким-небудь (теж людьми), наших власних кривдників, врешті-решт!

Так говорить Церква.

Дивуватися чи жахатися цій думці не слід. Це дуже зрозуміло, хоча й сумно. Гуманність (та найвищий її прояв — ідея загальної гармонії) є думкою простою. Християнство — явище складне.

У християнстві між багатьма іншими сторонами є любов до людей. Але ця любов не витікає з нас, а дарується Христом і провидить Христа у ближньому. Від Христа й для Христа.

Гуманність-бо — це добро «від людини й для людини». А таке «самостійне» людське добро крок за кроком, думка за думкою, веде до сухого й самовпевненого взаємного використання. До того епідемічного божевілля останніх століть, яке можна з точки зору психіатрії назвати «манія прогресивної демократії».

Біда тут у тому, що ми намагаємося самі по собі, без допомоги Божої, бути дуже добрими. Або, що є ще більш помилковим, бути корисними. Але як можна бути впевненим у добрі та користі для всього та кожного? Рятуючи одного, я, можливо, роблю шкоду комусь іншому?

У християнстві немає цього протиріччя, тому що кривднику воно говорить: «Покайся, ти згрішив!» А скривдженому воно пояснює: «Ця образа буде тобі корисною, рукою неправедної людини покарав тебе Бог, пробач людині та кайся перед Богом». Горе, страждання, розорення, образа у світі християнства звуться відвідуванням Божим. Гуманність натомість хоче стерти із обличчя земного ці корисні нам образи, розорення та негаразди.

У всіх духовних творах йдеться про любов до людей. Проте у всіх духовних книгах ми знайдемо також, що любов є вінцем великої праці, а її початком є страх Божий. Особисте добровільне покаяння перед Господом краще та вірніше для спасіння душі, ніж ця претензія розпочати духовну путь із щогодинної незлості чи щохвилинної єлейності. Послушництво духовно старшим людям для новоначальних є вірнішим, ніж самовпевненість діяльної любові у багатолюдному суспільстві.

Досвідчені старці не дозволяють одразу захоплюватися діяльною та гарячою любов’ю, а натомість вчать спочатку послушництву, приниженню, прощенню образ. І це, виявляється, неймовірно важко. Особливо для тих православних, які уявляють себе вже «підготовленими» завдяки власним «гуманістичним» схильностям. Історія Православ’я від його початку й до нашого часу сповнена випадками вражаючого падіння цих духовних Ікарів, часто досить щирих та благородних.

Отже, за благодаттю Божою любіть один одного та не зваблюйтеся мріями про всесвітню гармонію. Не будьте лікарем, що забажав вилікувати всіх людей та знищити всі хвороби назавжди — й від цього став нехтувати лікуванням близьких та самого себе. Наслідки тут можуть бути дуже сумними.

Конспект статті «Про всесвітню любов» (1880)

Опублiковано: № 2 (13) Дата публiкацiї на сайтi: 10 September 2007