Поширена думка, начебто «Церква надто вимоглива, і тому молодь туди не йде», не здається мені переконливою. Молодь якщо і йде в монастирі, то в ті, де суворіший устав життя. Молодь якщо і йде в релігію, то в ті релігійні групи, де більше вимагають.
От чим можна пояснити сьогоднішню популярність сект. Виявляється, саме тоталітарні секти, ті секти, які позбавляють людину свободи, найбільш приваблюють молодь! Погодьтесь, що бабуся-кришнаїтка — це виняткове видовище. Секти спекулюють на прагненні молоді до служіння. За Достоєвським, «людина шукає, кому поклонитися».
Ті, хто в сектах,— це, напевно, кращі люди країни. Приєднавшись до секти, вони довели свою небайдужість. Це не телепузики, їм щось у цьому житті треба, у них неспокійний розум, неспокійне серце. Тому просто відхрещуватися від них, говорити: "Ой, облиште, там всі божевільні«,— це нерозумно. Це далеко не гірші з тих людей, що можуть зустрітися нам на життєвих шляхах. І нехай їхня думка не збігається з нашою, нехай вони помилилися, але вони помилилися шукаючи, отже, пошук якраз у них і був. І якщо вони пройшли повз нас, то це ми щось їм дати не змогли.
Я пам’ятаю свої перші місяці в Церкві: як я хотів, мріяв, щоб хтось до мене підійшов, звернувся, щось розповів. Сам я не наважувався людям себе нав’язувати, тим більше що радянські часи були сповнені тотальним страхом парафіян один перед одним.
У нашій місіонерській справі головне — це знати, куди послати. Це велике вміння. От, приміром, підходить до тебе людина з питанням, а ти його посилаєш. «Вибач, дорогенький, я нічого про віру тумбу-юмбу не знаю, але бачиш, там Петя стоїть, він на цю тему дисертацію написав. Він твою тумбу-юмбу знає краще за тумбаїтів і юмбаїтів разом узятих. Іди до нього. У тебе питання про переселення душ? Знаєш, у нас Маша просто класний фахівець з реінкарнації. Іди до неї, вона тобі все розповість. У тебе питання про бойові мистецтва? От із цим — до Петрухи. Він уміє відрізняти айкідо від ушу. НЛО? — Нашого Ваньку вони знаєш як бояться? Піди, він тобі розповість чому...» І так — про всі секти, що діють у цьому місті.
Знати всі секти неможливо: глузд за розум зайде. Але нехай на парафію буде двадцять фахівців, кожен з яких знає, як вести розмову з однією із двадцяти сект. Це порада для голованів... А якщо є у парафії хлопці, у яких кулаки міцніші за голови, то і вони також можуть зробити свій внесок у справу торжества Православ’я. Я пропоную розділити ваше місто на сектори та вручити цим рукастим хлопцям ключі від кожного сектора: «Це під твою відповідальність, два рази на день ти патрулюєш свою територію і стежиш за чистотою ліхтарних стовпів і парканів, щоб ніяких сектантсько-цілительських листівок там не було».
Втім, це завдання-мінімум, а в ідеалі в кишені цих православних «рекетирів» батюшка міг би вкласти чудову печатку (її можна замовити в будь-якій майстерні) з написом: «Обережно, секта». Ідеш по вулиці, нікого не займаєш, дивишся — паркан. А на ньому оголошення: «Цілителька в одинадцятому поколінні баба Шура лагодить ауру, вправляє чакру». Ти підходиш, не зриваєш, а дістаєш «из широких штанин дубликатом бесценного груза» печатку, дихаєш на неї й від усієї православної душі припечатуєш. І тепер ця антиреклама працює проти баби Шури.
Я зі свого досвіду знаю: щоразу, коли ведеш бесіду із сектантом, якщо ця бесіда йде нормально, якщо є кілька годин для спілкування, то зрештою все скінчиться приблизно таким визнанням: «Так, це все чудово, добре, що мені це все пояснили. Шкода, що я цього не знав. Адже, якщо чесно, я пробував бути православним, я пробував увійти в храм...» І далі йде розповідь про те, як зустріли, як подивилися і куди послали... Надто часто не від Христа люди ховаються в сектах, а від нас. Отже, нам треба стати «християннішими» — тоді й люди через нас побачать Христа.