Знову настав час перемін і спасенних змін у житті величезної кількості людей. І у твоєму також, дорогий читачу. Це час посту, час душевної весни, час виходу на свободу.

Усе найголовніше в нашому житті проходить у ледь помітній темряві на дні нашого серця, де між двома полюсами «гріх» і «праведність», як між мінусом і плюсом, горить ниточка розжарювання нашого життя. Гроші, житло, одяг, знайомства, погода, хвороби, політика, новини... все це лише тонка плівка на поверхні глибокого озера, ім’я якому ― серце. Там повзюче, й числа їм немає, звірина мала та велика! (Пс. 103, 25). Життя зовні цілком залежить від життя всередині, від того, вільний ти чи зв’язаний, сильний внутрішньою силою ― чи стомлений і знекровлений. Час посту ― це час мандрівки всередину. Як спелеолог у печеру, як нирець у глибини моря, людина має здійснити тяжке сходження всередину серця. Поет сказав: «О, бурь уснувших не буди — под ними хаос шевелится». А ми саме розбудимо бурі й потривожимо хаос. Підемо боротися зі змієм, який згорнувся кільцями на самій глибині.

Спершу озброїмося. Непереможною силою Животворного Хреста й смиренням. Смирення буде нам щитом, а Хрест ― мечем двосічним. І не будемо боятися. Нас неминуче поранять, навіть пошматують і майже подеруть на клапті. Жоден після цієї бійки не залишиться цілим. Усі зализуватимуть рани. Але вінець нагороди, майбутній тріумф варті того, щоб ув’язатися в сутичку.

Піст дволикий. Одне його обличчя сяє для людини, інше страхітливо й грізно дивиться на лукавого. Піст для й проти. Для ― серця, і проти ― лукавого. Для серця, помітьте, а не для шлунку, не для здоров’я, не для дієти. Господь сказав: Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та п’янством, і життєвими клопотами (Лк. 21, 34). Ось чому піст ― для серця. І ще Господь сказав: Цей же рід не виходить інакше, як тільки молитвою і постом (Мф. 17, 21). Ось чому піст ― проти диявола.

Наші пристрасті зв’язали нас тисячею павутинок. І ми лежимо, як Гулівер, зв’язаний ліліпутами. Кожна їхня мотузка окремо для нас смішна. Подумаєш, лінь. Подумаєш, полежав під ковдрою трохи довше чи з’їв зайвого, чи гидоту послухав, чи дурницю розповів. Але зібрані разом, павутинки стають канатами. Піст має силу їх порвати. Неприємності на роботі, холод у родині, туга, що смокче під серцем, занепад віри, важкість розуму, життєві невдачі ― це ж усе звідти, від рабства пристрастям, від бісівської каруселі, на якій крутиться наша думка. Звідси всі внутрішні й зовнішні нещастя.

Тому піст багато що змінить. Багато ланцюгів спадуть, не тільки в тебе, але й у багатьох твоїх сестер і братів. Це буде не твій особистий подвиг, подвиг гордого одинака. Це буде спільна справа, сорокаденна невпинна літургія*, шляхетна битва всіх тих рабів Христових, яких ти знаєш і не знаєш. Їхні маленькі перемоги ляжуть у спільну скарбничку й усіх збагатять. Церква знову зітхне на повні груди й оновиться.

* Літургія в перекладі з грецької ― «спільна справа».

Звісно, з дна серця підніметься така муть, що не раз і не два руки мимохіть опустяться, і хтось невидимий зліва прошепоче: «заспокойся, дивитись огидно, як ти на небо лізеш». Проте вже наступного дня чи того ж вечора ти прочитаєш молитву святого Єфрема й знову підбадьоришся. Господь щоразу буде говорити тобі: «Дерзай, чадо! Я поряд».

Безкровні проповідники солодких казок століттями працювали над тим, щоб перетворити християнство в прісне місиво без смаку. А Церква щорічно кличе тебе на хорошу бійку, тому що нагород без війни, і війни без ударів, і ударів без болю ― не буває. Терпи біль і трудися над серцем. Це ціна свободи.

Пасха, до якої ми прямуємо, ― це бенкет, на який нас запросили. Ми стали перед дзеркалом і з жахом зрозуміли, що в такому вигляді нас на бенкет не пустять. Не тільки одяг старий, але й шия брудна, і руки в смолі, і ніс замурзаний. Нам треба причесатися, вимитися й перевдягнутися. Хто вмиється сльозою і вдягнеться в чесноти, ― перед тим тихо й урочисто відкриються двері бенкетної зали. Він почує своє ім’я, назване гучно, і з завмиранням серце переступить поріг.

Молитва прп. Єфрема Сиріна

Господи і Владико життя мого, дух лінивства, безнадійності, владолюбства і марнослав’я не дай мені.

Дух же доброчесності, смиренномудрості, терпіння й любові даруй мені, рабу Твоєму.

Так, Господи Царю, даруй мені бачити провини мої і не осуджувати брата мого, бо Ти благословен єси на віків. Амінь.