Дитячий світ

Описом і вивченням цього світу завжди займалися дорослі. Долі цього світу завжди вершили дорослі. І дітей виховували також дорослі, намагаючись передати їм свої уявлення про цей світ. Але Спаситель, коли прийшов на землю, сказав людям: Пустіть дітей приходити до Мене. І ще: будьте як діти. Чи не означає це, що діти ближче, ніж дорослі, і до спілкування з Господом, і до правильного розуміння світу?

 «Коли я виросту ...»

«Коли я виросту ...» Так говорять усі діти. Зазвичай ці слова випереджують щось дуже хороше, бажане, але зараз, на жаль, нездійсненне. Маленькому — не дозволяють, не годиться, неможливо і взагалі — відчепись, іди пограйся. Але ось «коли я виросту» — обов’язково! Сто порцій!

Напевно, я в дитинстві теж так говорив. Теж, мабуть, хотів швидше вирости, щоб здійснити те саме, заповітне ...

Але от я виріс, став, нарешті, дорослим. Що ж я хотів тоді? Що з доступного дорослим так хвилювало маленьку людину? Що з доступного нам, дорослим, могло б зробити її щасливою? Невже ось це — квадратні метри й кінські сили? Не може бути ...

Із віком з’явилися нові бажання і нові кошти, але змінилося сприйняття. Досягнення різноманітних «дорослих» цілей не тішить так, як тішила одна тільки дитяча думка, що «от виросту — і тоді!» Яка вона тьмяна, ця доросла радість ...

Час і простір

Класу до шостого шлях до школи займав хвилин двадцять, а шлях додому — близько двох годин. Паралельно недовгому, «дорослому», шляху до школи протікала невелика, дуже заболочена річка. Обіч світу асфальтових стежок і регульованих перехресть це був дійсно паралельний світ: лисячі й павукові нори, глибокі яри й струмочки, зарості височенної трави та очерету, жаби і п’явки, ящірки та змії, старі (а може, й старовинні) кострища й загадкові уламки — все це було чудовим ґрунтом для гри уяви. Простір, час і я сам — усе тут було зовсім іншим.

У старших класах на дорогу до школи й дорогу додому йшло рівно по п’ятнадцять хвилин. Таким чином, я виграв майже дві години для «дорослих» справ. Куди щодня йшли ці дві години протягом кількох років, я не можу згадати. Але я дуже яскраво й виразно пам’ятаю той паралельний простір і паралельний час. Так, я виграв дві години, але програв цілий світ...

«Дитинство скінчилося»

Один мій товариш вступив до університету. Він поскаржився батькові, що йому дуже не вистачає його друзів, які тепер були хто де — одні в армії, інші — у своїх інститутах, університетах та академіях.

Батько коротко й образно пояснив йому, що «дитинство скінчилося». Тепер слід забути про друзів, тому що в дорослому світі друзів немає. Тут панують інтереси, зобов’язання й борг — тому всіляка там сентиментальність недоречна. «Ти думаєш, він твій друг? Ні, тепер або він тобі винен, або ти йому винен».

Мій товариш не знав, чи правду сказав йому батько про «дорослий» світ або просто так незграбно спробував утішити сина. Він розплакався. Він плакав цілу годину й ніяк не міг заспокоїтися. «Не хочу... Не хочу... Не хочу... » - повторював він крізь сльози.

Найкраща шапка у світі

Взимку я зазвичай ношу курточку непомітного кольору й штани, так би мовити, в тон. Не знаю, як виглядає суглинок, але колір моєї курточки завжди видобуває з пам’яті саме це слово — суглинок.

Якось, чи то на Новий рік, чи то на день народження, друзі подарували мені шапку, рукавички й шарф. І також — в тон. Доповнивши свій немазкий гардероб цими аксесуарами, я подивився в дзеркало. Якщо тепер мені лягти в грязюку, то я зовсім не буду помітний. Суглинок...

І що ж — ношу я свій камуфляж, поки не потеплішає. Без захвату, звичайно, і навіть з сильною нелюбов’ю.

А мій трирічний син, збираючись зі мною на прогулянку, наполегливо повторював: «Тату, і шапку, і шарф». Його погляд промовляв, що допоки я шапку не напну, він зі мною нікуди не піде. Ось це — мій тато, а ось це — його шапка. Шапка на татовій голові — найкраща шапка на світі!

А ви кажете — колір непомітний ...

«Хочу до Верхнього Рогачика»

Одного разу їхав я вгору по Дніпру на «ракеті». Тоді ще від Одеси до самого Києва бігали ці стрімкі судна на підводних крилах — «ракети», «комети» й «колхіди».

У 90-ті роки паливо дуже подорожчало, і більше не знаходилося охочих покататися по Дніпру наввипередки з вітром. Кажуть, що майже всі ці швидкохідні судна продали в Грецію, і тепер вони курсують між численними островами грецького архіпелагу ...

«Ракети» тоді ходили Дніпром, як тепер Києвом ходять «маршрутки» — із зупинками у кожній пристані, мало не «на вимогу». Багато зупинок мали складні назви: Кам’янка-Дніпровська, Нижній Рогачик, Велика Лепетиха ...

Ось «ракета» уповільнила хід, її підводні крила пішли в зеленувату глибину, дніпровська хвиля важко піддала під днище. «Дніпрорудний», — дерев’яним голосом оголосив матрос у мегафон. Пасажири з кошиками та сумками поспішили до трапу.

За два ряди крісел від мене — а в «ракетах» крісла розташовувалися, як у літаках — сидів хлопчик років п’яти. Почувши про «Дніпрорудний», він раптом заплакав уголос.

На розпитування батьків і попутників він відповів, схлипуючи: «Не хочу... до... до... Дніпро... рудного... Хочу... до... до... Верхнього Рогачика!»

Напевно, йому здавалося, що нічого хорошого в Дніпрорудному бути не може. А ось Верхній Рогачик — зовсім інша справа. Така смачна, пухка, з рум’яною скоринкою назва! Йому — тільки туди...

Можливо, я це вигадав, й у Верхньому Рогачику просто жила бабуся малюка. Не дивно тоді, що на мапі можна знайти і Мухоїдово, і Смітник, і навіть Відхоже... Але ж є також і Златопіль, і Катеринка, і Квітка ... Ні, я теж хочу до Верхнього Рогачика!

Дитячий світ

Діти майже нічого не знають про цей світ. Вони зовсім не розуміють закони й порядки, що панують у ньому. Вони просто дивляться на все широко розкритими очима — і відсутність знань і розуміння допомагає їм бачити інший світ. Світ, у якому набагато більше краси, гармонії, тепла й любові.

Дівчинка не хоче йти з парку. Вона каже мамі: «Послухай, ну як можна зараз піти, адже кролики щойно прийшли». Як з’ясовується, це невидимі кролики. Фантазія заповнює прогалини в дитячому знанні про світ — невидимими кроликами, добрими чарівниками, драконами, яких можна перемогти... Усі дитячі доповнення картини світу — набагато кращі за дорослі аналоги. Наше доросле знання — немов дешева китайська підробка поряд із повноцінним оригіналом.

Коли маленькому пустуну мама суворо каже: «Ти негідник», — він відповідає: «Це ти негідник». Але якщо мама говорить йому: «Ай-ай-ай, я тебе не люблю», — він у сльозах біжить до тата: «Мама мене не любить!» Такий маленький, він абсолютно впевнений, що тільки це має значення.

Потім виховання в сім’ї, у школі, на роботі, виховання щодня й усюди дає людині зовсім інше уявлення про світ. Усе тут має ціну, а любов — справа пуста й взагалі остання. Дитинство скінчилося.

А світ — це дзеркало. Діти дивляться в нього без упередження, без зайвих знань, що в цьому світі почім. Можна навчити їх бачити в цьому дзеркалі злий і жорстокий світ. А можна навчитися у них дивитися на світ їхніми очима. Навіть не навчитися — а просто згадати, яким був цей світ раніше, коли так хотілося вирости й подорослішати.

Опублiковано: № 5 (47) Дата публiкацiї на сайтi: 02 December 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 14 з 14
15:24 02.06.2011 | Максим
«Будьте как дети» — это и означает «будьте открыты вечности». Вся трагедия, вся скука, все уродство жизни в том, что нужно быть «взрослым», от необходимости попирать «детство» в себе. «Вы уже не дети — будьте серьезны!» Но только детство — серьезно.
Детство свободно, радостно, горестно, правдиво. Человек становится человеком, взрослым в хорошем смысле этого слова, когда он тоскует о детстве и снова способен на детство.
Протопресвитер Александр Шмеман (1921—1983)
23:37 10.12.2010 | Hokun
Однажды мне на день рождения подарили "Ортодоксию" Честертона. И там есть целая глава "Этика эльфов", где автор с самых разных сторон пытается научить читателя снова быть благодарным за интереснейший мир вокруг.
Читала - чувствовала себя опять в детстве.
Отложишь книгу - опять и снова заботы, заботы, семья, лети, одежда, еде, уборка, уроки...

Но кроме книги, меня очень выручила покойная бабушка. Она давала мне играть в мытьё кукол. Обычно летом, на даче, в тазике, на полянке, лет в 5. Мне это очень нравилось. И с тех пор, сколько бы я посуды не мыла и не стирала белья - я радуюсь и играюсь, как в детстве (Ну, кораблики не пускаю, но отдыхаю душой, нравится смотреть, как все становится чистым, как течет вода. Мыть посуду - лучший антидепрессант). Нравится даже мыть в походе на речке котелки из под старой каши или посуду на вечеринке у друзей. Конечно, получается несколько медленно.

Давайте детям играть в работу - и работа будет их взрослой игрой и утешением. (Например, моя дочка любит мыть полы, но поначалу это были моря и корабли, она просто разливала ведро воды. А я терпела. Теперь не жалею.) Постарайтесь сохранить радость в их делах. Слова про то, что "детство кончилось" - это глупости. Просто мы немного выросли, но можно оставить для него уголок. Anna.
22:46 10.12.2010 | Анатолий
Все мы должны быть детьми перед Богом
11:46 08.12.2010 | Автор
Николаю: мне искренне жаль Вас и Ваших детей, которых у Вас - пока - нет. У меня было счастливое детство, поэтому я часто о нем пишу. Бывает так, знаете, когда что-то тебе кажется ужасным, пока ты не встретишь человека, которому хуже или по-настоящему плохо. А такие люди есть всегда, как бы тяжко не приходилось - а мне приходилось по-разному - но вот всегда был кто-то, кому был несравнимо хуже. А будущее - счастливое - Ваших детей - в Ваших руках тоже. С появлением детей все меняется, сейчас любые теории и чужой опыт не дадут Вам никакого представления о том, что произойдет с Вашим восприятием мира, когда у Вас будут дети. Простите еще раз.
09:54 06.12.2010 | Елена
Спасибо за статью. Получила огромное удовольствие. Я своего сына родила поздно, в 33 года. Он был таким долгожданным, что я ни на секунду не хотела без него оставаться. Я жила и стараюсь продолжать жить его жизнью (хотя сечас он уже взрослеет и куда-то мне путь закрыт). Так вот, я смотрела на мир его глазами! Сколько нового я для себя открыла заново!!! Каждый день у нас был открытием. Я помню, когда мы однажды первый раз возвращались домой поздно вечером, он увидел как машины включили фары - его и моему восторгу не было предела. А эта точная детская фраза на то что дедушка каждый день с дачи привозил огромные букеты сирени:"Мама, дедушка нас ЗАБУКЕТИТ"! Дети смотрят на мир ангельскими глазами, давайте к ним присоединимся, тогда может быть мы научимся и беречь этот созданный Богом мир?!
14:02 05.12.2010 | Николай
Автору - спасибо за разъяснение, не нужно извиняться. Такая мысль, конечно, правильная.

Но мне все равно нравится быть взрослым, и обратно в детство я не хочу, хотя тоже пришел к Богу в сознательном возрасте самостоятельно. Более того, мне даже не хочется собственных детей иметь, чтоб не возвращаться в этот ужаснейший период жизни, не переживать все неприятные моменты детства еще и вместе со своим собственным ребенком...
08:43 05.12.2010 | Автор
Николаю: простите, но мне кажется, что Вы пропустили в статье главное: "Пустите детей приходить ко Мне". То есть приобщение ко Христу должно начинаться как можно раньше. Думаю, что вот того сверстника Вашей жены не пускали - иначе не стал бы он котенка убивать. Нет здесь идеализации детства - речь идет об упущенных возможностях, когда человек пришел к Богу на 35 лет позже, чем следовало, уже отягощенный "взрослым" опытом мировосприятия. Простите.
22:48 04.12.2010 | Николай
Я лично очень против идеализации детей и детства. Дети зачастую такие ужасные вещи делают, что просто волосы дыбом встают. Жена мне рассказала что в когда ей было лет 5, то ее сверстник у нее на глазах котенка убил. Просто взял и расшиб головой об забор. Это называется "смотреть на мир детскими глазами"? Нет, спасибо, я так не хочу смотреть.
16:52 04.12.2010 | Эдуард
"Да, я выиграл два часа, но проиграл целый мир..."
Теперь, когда у меня накапливается много дел, и я думаю, что, пожалуй, придётся не пойти утром в воскресенье на праздник церковной службы, я вовремя себя останавливаю и выбираю праздник...
Спасибо автору за напоминание.
19:05 03.12.2010 | Татьяна
Отличная статья!!! Огромное спасибо автору!!!
10:26 03.12.2010 | Анна
Хорошая статья стоит внимания, но чего то еще в ней не хватает!?
09:25 03.12.2010 | Віка
у дітей найкрасивіші в світі очі)))
дякую за статтю!
09:21 03.12.2010 | Віка
"А можно научиться у них смотреть на мир их глазами. Даже не научиться — а просто вспомнить, каким был этот мир раньше, когда так хотелось вырасти и повзрослеть"
А чи можна?
20:06 02.12.2010 | Дмитрий
Спасибо! Иногда так ХОЧЕТСЯ ВЕРНУТЬСЯ назад в детство!!!!!!!!!!!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: