Хочеться прослідкувати зв’язок між коренями і плодами або між догматами й етикою. Можна розумом розділяти правильні ідеї, але життям їх не виправдовувати. На тлі цього збочення, за яким неміцно закріпилося ім’я фарисейства, багатьом здається, що між думками і справами існує провалля, і не так уже й важливо, що ти думаєш, — важливо, що ти робиш. Це, звісно, помилка. Від дерева з гнилим корінням марно чекати смачних плодів. За словами Ісуса Христа, не збирають з будяків смокви. У правильної етики має бути правильна догматика. Помилка в догматиці породжує помилку в етиці. Якщо в інженерних підрахунках великого мосту неправильно поставити одну цифру, пропустити нуль, переплутати ступінь, то помилку в розрахунку не можна буде виправити ні додатковими металоконструкціями, ні надлишковим бетоном. Неправильна літера і число, якого бракує, обвалять величезну споруду. Розрахунки можна порівняти з догматом, а бетон і залізо — зі справами. Щоб мостом пішли люди і покотилася техніка, треба, щоб було правильним і те, й інше.
Догмат передбачає заповідь. Над Йорданською водою було чути голос Отця: «Це є Син Мій улюблений, Його слухайте». Це є Син Мій улюблений — це догмат. Його слухайте — це заповідь.
Будь-який вагомий вислів Писання, сприйнятий розумом і серцем, народжує з себе вчинки. Наприклад, світ створений з нічого. Це означає — не поклоняйся стихіям, не вшановуй сонце і місяць, а віддавай шану Богу, Який створив сонце, місяць і все інше. Або — людина створена останньою в порядку живих істот. Це означає: захочеш пишатися — згадай, що комарі та хробаки створені раніше за тебе. Але якщо впадеш у зневіру, згадай, що світ без тебе не повний, він створений для людини, він усього лише світ, а ти в ньому — господар.
Бог сотворив одну людину і доручив їй Всесвіт. Це означає, що від тебе багато що залежить, та й самі заповіді звернені до людини в єдиній особі, тобто до кожної окремо. Не чини перелюбу, не вбий, шануй батька і матір...
Те, що людина думає про Бога, тісно пов’язано з тим, що вона думає про себе. Люди, які вірили в те, що богів багато, додумалися до того, що й життів багато, що людина, змінюючи тілесні оболонки, приходить у світ багатократно. Люди, які не вірять у Бога або богів, вірять, що життя дається лише один раз, але за межами земної реальності немає нічого. Їм здається, що життя на землі починається і на землі закінчується. Нарешті, люди, які вірять у Єдиного Бога, також сповідують єдність і унікальність свого життя, але при цьому вірять у вічне життя і в існування за гробом. Наскільки різняться між собою культури, які виросли з різного догматичного насіння, стає зрозуміло, якщо порівняти, нехай навіть поверхово, цивілізацію Індії, Радянський Союз і православну Візантію.
У гіпсових скульптур є дротовий скелет. На ньому все тримається. Так і внутрішній світ думок людини подібний до скелета, на якому тримається плоть. Гниль у кістках змушує тіло розвалюватись, а гниль думок змушує чинити неправильно.
Там, де Бог звертається до людини і необхідні священні знання ідуть зверху вниз, там людина сприймає відкрите, а потім має вмикати волю для втілення правильної моделі поведінки. Саме так: зрозумів, потім доклади зусилля і зроби те, що потрібно. В іншій моделі поведінки ситуація інша. Людина грішить, не може або не хоче каятись і шукає собі виправдання. Їй потрібна догматична система, світогляд, чітка аргументація для того, щоб продовжувати грішити і не мучила совість. Якщо в першому випадку потрібні були знання і зусилля, то в другому випадку потрібне безвілля і фантазія.
Якщо я нащадок мавпи, точніше якщо я погоджуся з цим догматом, яка етика мені залишиться? Можна перестати відчувати докори сумління там, де інстинкт переміг свободу. Врешті-решт, що візьмеш із мавпи? Якщо різноманітні економічні теорії правильні, якщо гроші — це кров людства, а їх наявність дарує довгоочікуване щастя, то я вже не сріблолюбець. Моє життя вписується в непорушні закони, воно виправдане, моя жадібність простима, та й самого Іуду слід витягати з пекла за ті нещасні тридцять срібних монет.
Серед великих мужів, устами яких говорив Бог, є три людини, яких можна поставити поряд. Це Василій Великий, Григорій Богослов та Іоанн Златоуст. Вони навчали правильному богопізнанню, давали приклад дієвої любові до ближнього, перетворювали скотоподібність і твариноподібність людей на богоподібність. Плодами їх життя ми користуємося досі.
Список мудреців цього віку довгий. Але можна виділити трьох, які більше за інших попрацювали над вигадуванням і обґрунтуванням хибних догматів. Це Дарвін, Маркс і Фрейд. З окремих правильних фактів вони спробували вибудувати теорії, які претендують на те, щоб вичерпно пояснити весь світ. З того часу, як ці видатні вчені, але погані догматисти попрацювали у світі, а почате ними продовжили численні послідовники, мільйони людей вірять і думають про себе, що вони прямі нащадки приматів, що головний рушій історії — товарно-грошові відносини, що кожному хлопчику хочеться вбити батька і переспати з матір’ю.
Ці погляди викладаються в університетах, за їхніми мотивами знімаються документальні фільми, ці ідеї становлять внутрішнє наповнення певної всесвітньої проповіді про те, хто ж насправді людина і як їй треба жити. В завуальованому вигляді це, власне, проповідь людиноненависництва. Це догматичне, ідейне людиновбивство, якому треба протиставити проповідь істинних догматів.
Є два головних джерела, з яких дзюркотять струмки правильних думок про Бога, створений Ним світ і місце людини в цьому світі. Це перші глави Книги Буття і Чотириєвангеліє. Зливаючись разом, вони утворюють ріку, здатну втамувати нашу спрагу правильної етики. Правильно думати і погано чинити — огидно. Але нітрохи не краще прагнути до того, щоб чинити добро, але не надавати значення правильному способу думок. Це все одно, що гасити вогонь маслом або вчитися літати, стрибаючи з даху.