Дорости до любові

Без сумніву, більша частина всіх текстів, що були написані людьми, так чи інакше стосується любові, більша частина наших думок також про любов, і найдужчі емоції викликає все та ж любов. Чи те, що ми звикли цим словом називати. В нашому уявленні все поле стосунків чоловіка і жінки — область любові, недарма стільки поколінь закоханих порівнюють себе з Ромео і Джульєтою. А вже відносини дітей і батьків — за визначенням геть усе любов. Чи завжди це так? За думкою класика психології С. Л. Рубінштейна, «любов — це твердження неповторного буття іншої людини». Тобто це не почуття, не набір емоцій, нехай навіть дуже сильних. Це стан, такий особливий склад особистості, коли ми можемо при високому душевному єднанні з коханим усе-таки бути самими собою; і вміння залишатися духовно вільним самому і зберігати таку ж волю у коханого дається важко. Це, якщо можна так сказати, невимушена єдність незалежностей. Тобто коли ми почуваємо себе окремими, нітрохи не залежними, і при цьому вирішуємо бути разом із коханим, то вибір цей невимушений, вільний. Визнавати буття іншої людини неповторним — означає визнавати, що ця людина — особистість зі своїм минулим і зі своїм майбутнім (навіть якщо ми — єдина плоть), що, створена за образом Божим, вона вільна, в тому числі і від нас. В цьому смислі любов щас-лива, незалежно від того, взаємна вона чи ні. У будь-якому випадку, це радість. Взагалі, ра-дість — відмітна риса любові. Коли починаються мелодрами і плутанина відносин, сльози і страждання, то замість любові на сцену вийшли самолюбство, образи, ревнощі і т. і. — вся наша дрібнота, вбога стандартність. Тоді ми завзято стверджуємо власну стереотипність, яка розтиражована в мільйонах інших людей і нічого спільного з неповторним буттям не має. Покохавши, ми обираємо людину з іншого людства, для нас вона виняткова, унікальна. Всі інші стають тлом, а вона одна — незвичайна, єдина, відмінна від усіх. Гештальт-психологи так і визначають цю ситуацію: фігура на тлі. Та як часто, взявши шлюб із цією унікальною «фігурою», ми прагнемо переробити її «під себе», перевиховати, керувати її життям, опираючись на своє розуміння. Адже цим самим ми позбавляємо коханого ін-дивідуальності, нівелюємо, неначе знову повертаємо у тло. І особистість, обрана нами саме за якісь властиві тільки їй риси, для нас тьмяніє; зникає, знищується власне об’єкт любові. Ми позбавляємо його принадливості та привабливості, якою володіє будь-яка незвичайність. Замість того, щоб радіти спів-буттю з особливою для нас людиною, вважати цю її особливість багатством, яке варто берегти, ми своїм «вихованням» завзято робимо її звичайною. Але для звичайної у нас в серці місця немає, тому мимоволі звільняється місце для когось іншого, ще неповторного для нас. Тобто чоловік (дружина) ще є, а серце вже вільне. Переживати незалежність і унікальність іншого, як власні, непросто, але без цього не може бути любові. Щоб затвердити буття іншої людини треба, вдосконалюючись самому, сприяти досконалості іншого. Тобто, важливо створити для коханої людини такий життєвий контекст, у якому вона змогла б розкритися саме своїми неповторними здібностями і праг-неннями, створити для неї (саме для неї однієї з її особливостями) поле розуміння, потаємності, довіри та волі. Це можливо тільки за умови, що ми і самі прагнемо душевної і ду-ховної досконалості, змінюємося, зрощуємо в собі щось нове, аби залишатися цікавим та значимим для коханих. Все вищесказане справедливе стосовно будь-яких близьких відносин — дівчини і юнака, подружніх, батьків і дітей: «механізм» любові скрізь той самий. На жаль, майже ніхто з нас не здатний на такі «високі стосунки», та небагато хто й прагне їх. Через власну дитячість, інфантильність ми не тільки не хочемо працювати над собою і взаєминами, створювати їх, але навіть не примушуємо себе осмислювати своє життя, себе самого в цьому ракурсі. Тому замість любові впадаємо у любовну залежність. Технологічно любовна залежність — те саме, що й, наприклад, алкогольна чи наркотич-на, навіть психотерапевтичні підходи до них однакові, але ми зупинимося на залежних стосунках між людьми. Будь-яка залежність — на противагу волі — це відносини з елементом примусовості. В дитинстві ми абсолютно залежимо від матері чи іншого дорослого, який нас виховує, для нас це просто питання життя і смерті. І ми мусимо робити все, щоб зберегти цю залежність, а отже, і життя. Але і батьки, особливо матір, психологічно залежать від дитини: вона дає їм відчути себе дорослими, зрілими; потребуючи їх, вона підтверджує їхню важливість, значимість, рятує від самітності і т.і. Якщо мати або батько не бачать інших способів особистісно затвердитись, якщо вони не вміють жити своїм окремим внутрішнім життям, то вони змушені будь-якими шляхами утримувати біля себе дитину, турбота про яку заповнює всі особистісні і життєві порожнечі. Тоді вони старанно не помічають дорослішання малечі та навіть перешкоджають йому. «Відпускання» дитини в її неповторне буття — акт батьківської мужності, дуже важкий психологічно. На нього здатні тільки свідомі, зрілі батьки. А мама і тато, які самі не стали дорослими, будуть чіплятися за улюблене чадо всіма способами. В хід підуть гроші («я тебе утримую, роби, як я кажу!»), шантаж («я такий хворий, не засмучуй мене!»), буде викликане почуття провини («я тобі все життя присвятила!») і т.і. Парадоксально, але в таких випадках батьки бувають несвідомо зацікавлені навіть у хворобі дитини, часто просто визнають її хворою або перебільшують небезпеку, тому що це підсилює її залежність, прив’язаність до них. Залежні, симбіозні відносини завжди взаємовигідні. Діти таких батьків часто і не поспі-шають із батьківських обійм, їм зручно бути в центрі уваги й опіки, без турбот і відпові-дальності, вони насправді іншого не хочуть. Тому що іншого життя вони й не знають! Вони мусять жити так, тому що в них немає вибору, вони по-іншому не вміють. Та й де їм було навчитися, коли батьки замість них думали і завжди приймали рішення, і, немов «двоє зі скриньки» у мультику, все робили за них. А якби не робили, то були б дітям не потрібні, а не потрібні дітям — не потрібні нікому. Така ось хвороблива батьківська філософія. Всередині симбіозу жити важко. Уявіть, що вас мотузками міцно прив’язали до когось. Будь-який незначний рух іншого буде причиною незручності або навіть болю для вас. Люди, що перебувають у таких взаєминах, часто ображаються, скаржаться один на одного, але нічого з цим не роблять, нічого не змінюють і не міняються. Обидві сторони несвідомо зацікавлені, щоб усе залишалося, як і раніше. В таких родинах задушливо, повітря затхле, люди не прагнуть спілкуватися з ними, що тільки підсилює взаємне «зациклення». Схильні до залежних стосунків батьки часто свідомо і несвідомо перешкоджають шлюбу дітей. Але уявімо собі, що таке дитинча все ж таки обзавелося родиною. В якій любові воно зізнається дружині (чоловіку)? Чи зможе це дитя, яке зросло у неволі, стверджувати неповторне буття? Швидше за все, воно «чесно» визнає: «Я без тебе не можу». І насправді не може, скажено ревнуючи і влаштовуючи сцени, якщо його не опікують. Хоча друга половина, як правило, з радістю береться опікувати. Тільки дуже часто це виявляється у вигляді тотального контролю, преса, задушливої «турботи» за принципом «я краще знаю, що тобі потрібно!» І, звичайно, батьки (на жаль, частіше — мами) не послаблюють хватку, вважаючи внутрішнє, дуже інтимне, потаємне життя дітей своєю справою. Як би не змінювались обставини життя такого подружжя, суть відносин буде незмінною. Вони начебто зв’язані сталевим каркасом, який не дозволяє жодного порушення заведеного вже порядку. У випадку, коли один із них покидає родину, інший буде вважати своє життя знищеним. Це й зрозуміло: жити він може тільки так, і якщо це «так» зруйнувалося, то зруйнувалося все. Той же «каркас» дуже схожий на тюремні грати, його можна простежити в усіх варіантах любовної залежності. Їх безліч. Наприклад, один із подружжя все життя стоїть у наполеонівській позі, наче говорить іншому: «Доведи мені, що ти гідний моєї любові». А той інший весь час несвідомо доводить і увесь час догоджає, замість того, щоб жити. Або один — справжній тиран, від якого не знаєш, чого в який момент очікувати, а інший — цілком добровільна «жертва». І так далі. Де є залежність — любов неможлива, оскільки вона — дитя вільних просторів. Звичайно, у любовних, родинних стосунках надзвичайно важливі турбота і навіть опіка у потрібний момент, тут справді важливо підтверджувати словами та справами свою любов, але відмінність від залежності полягає в тому, що все це будуть наші вільні прояви, що можна творчо підходити до будь-якої ситуації, уникати однотипності, тому що залишається внутрішня свобода. У нас завжди є вибір, як вчинити, немає нічого застиглого. Важлива риса будь-якої залежності — прагнення все залишити, як є, це трагічний особистісний застій, «пробуксовка» життя. Тоді як справжня любов — це рух душі, творення не тільки власної особистості, але і взаємин. Це безперервна праця, часто пов’язана з далекими від лірики речами — глибинним самопізнанням, самообмеженнями, упокоренням. Усе стане зрозумілішим, якщо згадати визначення любові в апостола Павла. Хто з нас, та-ких, які ми зараз, здатний у любові довготерпіти, милосердствувати, не заздрити, не звеличуватися, не надиматися, не поводитись нечемно, не шукати свого, не дратуватися, не мислити злого, все покривати, все переносити (1 Кор. 13)? Наші кохані можуть бути прекрасно вільні поруч із нами тільки в тій мірі, в якій нам доступні ці висоти духу. Тобто їхню волю ми забезпечуємо тільки своєю терпимістю, здатністю розуміти і цінувати їхню своєрідність, умінням прощати помилки, прагненням разом рости, а не самостверджуватися через них. Важливо відчувати любовні відносини як єдність, команду, де «прикрита спина», де проблеми і радості — надбання двох, яке не віддається на обговорення батьків, друзів і т.і. Де головне — зберегти стосунки тепла, ніжності і турботи, а все інше — другорядне. На перший погляд парадоксально, але справжня нерозривна єдність двох забезпечується їхнім умінням тримати правильну дистанцію у стосунках між собою, їх разом — з усіма іншими. Ми гарантуємо волю коханим, урешті решт, власною волею, наповненістю власного життя, широтою душі, яка вміщає все розмаїття буття. Та наші серця більшою частиною вузькі любов’ю, як говорив єпископ Іоанн (Шаховський). Де вже тут затверджувати неповторне буття іншого, коли ми й свого не маємо. Немає нічого дорожчого і прекраснішого за любов, і не дивно, що саме до неї спрямовані всі наші прагнення. Але як же ми ще повинні подорослішати і скільки попрацювати над собою, щоб мати право сказати, не погрішивши проти істини: я тебе люблю!

Опублiковано: № 6 (17) Дата публiкацiї на сайтi: 10 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 9 з 9
22:11 11.01.2018 | Георгий
Похоть говорит Любви:
- Послушай – жить на свете сложно,
Я откровенна, мы ж друзья!!!
Без чувств совокупляться можно,
А вот без похоти нельзя.
Eminem
«О сексе и смерти нельзя даже упоминать. Как только поднимается одна из тем, что-то внутри нас начинает дрожать» (Ошо), ибо смерть и сексуальность, двое близнецов, кладут на мир печать зверства» (Преп. Ефрем Сирин).
«Закон не освящает секс и не проклинает его. Но открывая человеку истину о сексе, его неизбежную трагическую двойственность, он помогает ему сохранить внутри себя понимание своей истинной природы и бороться за ее целостность или, другими словами, искать благодати...» (А. Шмеман). Однако, «индивидуумы... испытывают желание найти состояние, свободное от всякого напряжения» (З. Фрейд), поэтому «радость обретенного спасения доступна лишь тому, кто погибал» (Архидиакон Роман, Тамберг).
«Неоткуда ждать помощи. Человек, спаси себя сам!» (А. Мень).
21:25 02.04.2012 | Екатерина
Спаси Вас Господи! Очень благодарю за статью. Наверное, нужно будет прочитать еще несколько раз,чтобы понять все до конца. Когда читаешь такие строки, то еще раз убеждаешься в том, что Бог есть Любовь, а жизнь - прекрасна.Как страшно, что мы теряем такое сокровище и радость из-за своей мелочной гордости и самолюбия. А Господь " Вся премудростию сотворил еси..."
14:46 08.11.2009 | Антон
Третий раз читаю статью и третий раз восхищаюсь автором и её трудом! Как всё-таки тонко вскрыты проблемы отношений. Огромное, человеческое спасибо. Надеюсь автор статьи не будет против, если я скопирую и отправлю статью одной паре,моим друзьям, им как раз нужна такая пища для размышления!
21:51 22.07.2009 | Эланор
спасибо большое за статью,она действительно заставила задуматься о многом. Всегда проще всего сказать, что "так исторически сложилось", замкнуться на своей боли и страхах, и так и не поднять головы и посмотреть на то, как сама неправа в чем-то, так и не доросла до определенного морального уровня. надеюсь, найдутся силы...
21:27 28.12.2008 | анна
Cпасибо за труд...
21:30 06.12.2007 | Марина
Спасибо за статью, радостно читать такие тонкие вещи об "особенностях якобы любви", тем более что лично мне было это очень созвучно- много раз наедине с собой размышляла об этом.Спасибо много много раз . С уважение . Марина.
Благодаря тому что встречаешь созвучные мысли исчезает чувство одиночества в духовной жизни. Многих лет автору.
06:58 14.11.2007 | Алла
Очень хорошая статья. Объем небольшой, но главное подмечено так емко и просто, что хочется исренне сказать "спасибо!" автору. Почему-то, читая ее, я постоянно вспоминала митрополита Антония (Блума)и его пронзительные в своей чистоте и красоте проповеди о любви. И здесь - та же глубина и ясность.Спаси Вас Господи!
13:18 30.10.2007 | Kamila
Были слёзы, тихое рыдание в теле и счастье, что есть эти слова, пробуждающие слова, побуждающие слова !!!
10:09 25.10.2007 | Евгения
Клевая статья!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: