Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Два полюси культури

Усе велике — просте, але не спрощене. Простота й простакуватість — це не одне й те саме. У наш час виклики, кинуті християнству, і виклики, запропоновані культурі, виявляються дуже схожими... Над цим пропонують замислитися роздуми Сергія Аверінцева, філолога, філософа, поета й викладача, одного з дивовижних людей, які зуміли в епоху «наукового атеїзму» розбудити віру в багатьох серцях.

Культура, як усе людське, займає в нашому світі, світі християнському, становище підлегле, що для неї, культури, — не образа, а честь. Але це підлегле місце належить їй безперечно та по праву. Є люди, яким здається, що в людській культурі, в усьому людському через гріхопадіння містяться спокуси, що ці спокуси ставлять людину перед радикальним вибором між вірою і культурою. Я скажу, що цей вибір — неможливий, неіснуючий з однієї дуже простої причини. Усі ми маємо одну спільну властивість — ми не пустельники. Пустельник, який пішов у пустелю і до того ж не має послушників, учнів, безпосередньо постає перед Богом і тільки перед Богом, може обійтися без людської культури. Але люди, які живуть серед людей, і, зокрема й у зовсім особливому значенні, християни, які живуть серед інших людей, християн і нехристиян, не перебувають у такому становищі. Відсутність культури в значенні нуля, у значенні повної відсутності не буває. Те, що ми називаємо відсутністю культури, не є відсутністю культури, — це завжди погана культура.

Для позначення людини, яка живе всередині суспільства, для позначення людини, яка живе серед інших людей, у грецькій і ще в німецькій мові є дуже гарне слово, якого немає в російській, але яке російською можна було б перекласти «сочеловеки» — співбрати по людству. Ми, які живуть серед співбратів по людству, не маємо вибору між причетністю та непричетністю до людської культури. Ми завжди маємо вибір між гарною культурою, доброякісною в основі, хоча й затіненою провиною великих творців, котрі іноді були великими грішниками, але в принципі — це доброякісна, справжня культура, дійсно культура, і поганою культурою — вибір лише такий! Порожнє місце тут неможливе, порожнє місце заповнюється порожніми речами.

Ворожість до культури, ворожість до християнства — це бажання насильного спрощення. Я не знаю, чи була коли-небудь епоха, коли сили, що загрожують християнству іноді всередині самих віросповідань, усередині самих християнських спільнот, сили, по суті ворожі християнству, і сили, по суті ворожі культурі, до такої міри були б об’єднані. Сили, ворожі культурі, — ви розумієте, це іноді може бути знаменитий письменник, людина, велика принаймні для газетярів. Але ворожість до культури, ворожість до християнства — це бажання насильного спрощення. Господь благословляє простоту й любить простих у значенні небрехливості, правдивості, нерозділеності, нерозділеної волі. Але Бог створив світ, створив буття, яке зовсім не простакувате, яке не можна спростити. Він створив людське єство, яке зовсім не так легко спростити. І християнська істина в кожному своєму слові, яке ми часом бездумно повторюємо, буває, у високому розумінні цього слова, простою, але ніколи не буває простакуватою. У цьому колосальна відмінність християнства, ну, скажімо, від ісламу. Доволі характерно, що іслам — це релігія, така сильна саме в наш час, і ви знаєте, що на Заході є випадки, коли молоді люди приймають уже не кришнаїтство, не «нью-ейдж», а іслам. Я не маю наміру гудити віру мусульман, віру як-не-як у Єдиного Бога, у Бога Авраама, Ісаака, Якова, але до чого ж характерно, що головна формула ісламу одномірна: «Аллах акбар» — «Бог великий». Але Бог і є Той, Хто Великий. Сказати «Бог великий» — це, по суті, тавтологія. Навпаки, кожне найпростіше слово християнської молитви, наприклад, звернення «Отче наш» — це наше звернення до Нього, до Великого Творця неба й землі, і ми Йому говоримо те слово, яке дитина каже батькові. Це вже зовсім не просто. Я вже не кажу про специфічні для християнства речі — віру у Боговтілення, яке так важко зрозуміти спрощеній свідомості людини, котра уявляє себе інтелігентною.

Не так давно в газеті, у цілому більш-менш християнській, була надрукована не дуже вдала стаття однієї людини, яка, полемізуючи проти того, що, можливо, їй уявляється святенництвом, надзвичайно схвально розповідає про те, як її школярі, звісно, за її схвального мовчання, говорили, що Христос — такий самий Бог, Котрий умирає і воскресає, як Осіріс, і так далі. Але як характерно, що тут невіруючий або невизначено, розпливчасто віруючий інтелігент спрощує, а наша віра, навпаки, ставить нас перед складністю, бо ж ми віруємо, так, ми віруємо в Господа Ісуса Христа, Який іпостасно є Боже Слово, Друга Іпостась Трійці, і водночас ми віруємо в нестраждальність Бога. Ось ви знаєте всі ці літургійні тексти, де про Христа говориться, що Він «Той, Хто все наповнює, як Необмежений», що Один і Той самий Христос особисто, іпостасно перебуває «у гробі тілом», а Своїм Божеством — у царині Божественного, — ну, ви пам’ятаєте увесь порядок цієї молитви. Усі ці літургійні тексти говорять, що тут ми віруємо в реальність складну, як усяка реальність, а інтелігент хоче спростити: йому здається, що ми — простенькі люди. Але спрощує він.

Про речі, що вимагають розмірковувань, говорить традиція нашої віри. У старі часи, коли було традиційне суспільство, коли людей було порівняно не так багато, можна було говорити, що міщани, обивателі, жалюгідні, пересічні люди люблять якісь середні рішення, а, навпаки, крайні, екстремістські рішення, можливо, і погані — небезпечні, вони накликають на себе ненависть більшості і так далі. Зараз, у наш час, в епоху маси та в епоху засобів масової інформації, і тут, і на Заході все стало навпаки. Сучасний міщанин, сучасний обиватель, сучасний конформіст, той, якый хоче бути як усі, чує лише перебільшення, тільки крайні та спрощені судження. Його важко вмовити бути віруючим, але його легко вмовити бути фанатиком.

Коли священик умовляє сучасних людей покласти край своїй розпусті, він наштовхується, принаймні на Заході, на вельми налагоджену, вельми впевнену негативну реакцію. Але, ви знаєте, коли той чи інший божевільний сектант пропонує найстрашніші дії, аж до масового самогубства, то він знаходить людей, які за ним ідуть.

Ось це знову-таки питання про те, в якому відношенні між нашою християнською вірою і людською культурою є спільні інтереси перед лицем натиску цього спрощувального варварства.

Опублiковано: № 5 (77) Дата публiкацiї на сайтi: 05 January 2016

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: