Є дві правди, подібні до плит, покладених у фундамент будинку. Знання цих двох правд, двох істинних думок, дозволяє підіймати вгору душевний будинок, не побоюючись того, що він розвалиться. Перша правда звучить так: я — грішник, і не живе в мені, тобто в тілі моєму, добре (Рим. 7, 18). Друга правда: Христос воістину воскрес, і смерть над Ним не панує вже більше (Рим. 6, 9).

Немов світильник у темному місці, сяє в душі моїй сумління. Воно мерехтить, то розгораючись, то загасаючи, і потрібна чимала праця, щоб зберегти цей світильник палаючим. Як закваска, вкладена в людське єство благодать Христова, і життя моє триває тільки заради того, щоб з Адамового борошна перетворитися на тісто Христове.

Думка про те, що я проданий гріху й не розумію, що роблю (Рим. 7, 14–15), потребує Великого посту з його слізьми і земними поклонами. Звістка про Воскресіння Христове, ніби «еге-ге-е-ей», що його викрикують у горах, також відгукується в душі довгою луною й потребує Світлої седмиці, з її невпинними «Христос воскрес!» — «Воістину воскрес!»

Після того, як Христос виконав усе, що Йому наказав Отець, Він поступився місцем іншому Втішителю, Духові Істини, і Пасха логічно прагне знайти завершення в П’ятидесятниці.

Ось два періоди — Великий піст і П’ятидесятниця, — в яких знаходять відбиття й наш покаянний сум, і наше передчуття майбутнього блаженства. Сорок днів і п’ятдесят днів — це чверть року. Якщо цілий рік порівняти з циферблатом, з тим рівним колом, що описує хвилинна стрілка за одну годину, то час від початку Посту до Зішестя Святого Духа дорівнюватиме п’ятнадцяти хвилинам. Одна четверта, прямий кут, утворений стрілками, що вказують на «12» і на «3». Якщо рік — це круглий пиріг, то час Пісної і Цвітної Тріоди — четверта й найсмачніша частина пирога.

У ці дні й служби в Церкві здійснюються за особливими книгами. У весь інший час співається Октоїх, книга, що отримала ім’я від священної цифри «вісім». «Сім» — це образ світу цього, який був створений і благословенний за сім днів. А «вісім» — образ виходу за межі цього світу й вступ до світу прийдешнього.

На вісім гласів за допомогою Октоїха оспівують православні люди Господа впродовж усього року. Проте для Великого посту й П’ятидесятниці використовуються інші книги — Тріоді.

Можливо, це потрібно знати не кожному. Можливо, крім духовенства, тільки ті, хто співають на клиросі, мають розбиратися в цих нюансах. Але скажемо про це хоча б заради того, щоб підкреслити незвичайність покаянного й пасхального періодів життя.

Діти вміють сміятися відразу же після сліз. Ще сльози котяться по щоках і блищать на віях, а дитина може вже дзвінко сміятися. Це теж образ переходу від посту до Пасхи, від суму до торжества. У цих двох режимах, сліз і радості, загартовується душа, немов вибігає з парної, щоб кинутися в крижану воду.

Сорок днів ходила душа неприкаяна, як Марія біля гробу, і плакала. Все шукала Когось поглядом, усе повторювала про себе одне й те ж саме: узяли мого Господа, і я не знаю, де Його поклали (Ін. 20, 13). Але минуло сорок днів, а потім пройшов і виснажливий жах Страсної седмиці. І на світанку першого дня дано було дізнатися душі, що означають слова: серце ваше радітиме, і ніхто радості вашої вам не відійме (Ін. 16, 22).

І ще не встигли висохнути одні сльози, сумні, як радістю засвітилося обличчя, і потекли з очей сльози нові, радісні.

Тієї ночі озирнулася душа навколо і побачила, що ніч — світліше за день, тому що таких же радісних, як вона, душ навколо — безліч.