Кумедна, на перший погляд, тема: джинси
Ну кому яке діло до того, ношу я джинси, чи спідницю, чи те й інше через день? Чому джинси — чоловічий одяг? А якщо мені так зручно? Такі питання виникають у багатьох людей, які вперше у своєму житті спробували увійти в храм — і раптом виявили на дверях оголошення: «Заходячи до храму християнин має бути одягнений відповідно. Жінки не повинні носити чоловічий одяг».
Чомусь фірмовий «Денім», який ми так любимо і в якому відчуваємо себе захищено й невимушено, не підходить для храму. Виявляється, він узагалі мало підходить для православної дівчини. Ця серйозна заява викликає протест. На згадку приходять худенька, безмовна страдниця у коричневій спідниці до підлоги, Сонечка Мармеладова, драдедамова хустка й щось іще з Достоєвського, нерадісне...
Але хіба християнство — похмура релігія? Саме слово «Євангеліє» перекладається як добра, радісна звістка. Можливо, тому вигляд сумовитих одеж і сумовитих облич лякає нас і змушує протестувати. А в чому найзручніше лізти на барикади? Звичайно, у джинсах!
Що б ми не говорили, як би не намагалися переконати оточуючих, що нам абсолютно все одно, що носити, головне — внутрішня краса і т. і., одяг теж дещо означає. Ми носимо не брюки, футболки та сукні — ми давно вже вдягаємося у кольори та ідеї (недарма так багато одягу з написами, логотипами, закликами і малюнками). Одяг виткано з натяків: стрази натякають на Голівуд, маленька чорна сукня — на те, що її володарка любить недешеву французьку скромність...
Зараз «джинсові пристрасті» трохи вщухли, але ще зовсім недавно джинси були вираженням свободи. Було навіть поняття: мої перші джинси. Якщо за них виганяли з уроків, потерпілий викликав повагу, бо було ясно, що він постраждав за свободу — як хіпі, самотнє дитя квітів. Джинси супроводжували сексуальну революцію, і світу здавалося: ось вона, світловолоса, довгонога, в блакитних «левайсах» — дівчина покоління next, покоління абсолютно вільних і щасливих людей.
Нарешті джинси стали доступні всім. З’ясувалося, що хоча в них зручно їздити на дачу, набагато щасливішим, у масштабі людства, вони нікого не роблять.
Парадокс: джинси дуже демократичні, універсальні, в них усі рівні... Але, як не старайся, у них не виходить бути скромною. Перші джинси шили для американських першопрохідців, і вони дійсно підходять для того, щоб освоювати нові землі або скакати верхи, — але храм не схожий на форт, і там не потрібно нищівної активності завойовника. Ми й так усе життя що-небудь підкорюємо і завойовуємо: освіту, роботу, місце під сонцем. А церква — це, напевно, єдине місце, де кожен може бути самим собою і нічого не боятися. І дівчина може бути просто дівчиною: спокійною, ніжною, з відкритим і добрим поглядом. Довгий і гострий язик моди тут не працює.
Люди заспокоюються, як тільки перестають розглядати одне одного і ніхто ні для кого не стає спокусою. І в храмі, і в повсякденному житті найважче одягнутися так, щоб відчувати себе зручно, не виглядати дуже похмуро — і водночас ні на що не натякати оточуючим, не змушувати їх примружуватися, присвистувати, оцінювати й прикидати. Нам, дівчатам, часом важко позбавитися відчуття, що нас сприймають як товар, який заклично блищить упаковкою. (На цю упаковку, до речі, може звернути увагу зовсім не та людина, спілкування з якою буде цікавим і важливим. А та людина, можливо, пройде повз, щоб випадково не зустрітися очима з чиїмось джинсовим задом).
Можна заперечити, що джинси для дівчини — це ніякий не символ, а просто зручний повсякденний одяг. Значить, надягаючи їх до храму, я показую, що для мене зустріч із Богом — і не подія навіть, а щось зовсім буденне, все одно що до крамниці сходити. Але навіщо радісні моменти життя перетворювати на буденні?
Сейчас даже бабушки перешли на брюки: говорят, что удобно.
Сама ношу джинсы и буду дальше носить, юбки мне не идут из-за селедочной фигуры. в юбке я выгляжу скоморошно, поэтому чувствую себя в ней дискомфортно.
ноги - спички, поэтому если юбка, то только в пол, но тогда получается селедка.
лучше одеть то. в чем ты комфортно себя чувствуешь, чем ужас-ужас и комплексовать и мысли будут заняты этим дискомфортом, а не тем, чем нужно.