Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Євангеліє про Первістка

У святителя Николая Сербського є чудова проповідь, присвячена чесноті смирення. У ній міститься одне з найкращих, на наш погляд, тлумачень Євангелія про Різдво Христове. У ці святкові дні «Отрок» кличе читача долучитися думкою до найтрепетнішого із чудес в історії світу.

Відомо, що разом із багатьма земними посівами, які людина саджає та доглядає, охоче проростають і деякі інші трави й рослини, які не сіються і не доглядаються. Так і з чеснотами: якщо будеш старанно сіяти й ростити послух і смирення в душі своїй, то побачиш, що незабаром поряд із ними виросте й цілий букет інших чеснот. Одна з перших — простота, внутрішня й зовнішня. Слухняну і смиренну Діву Марію одночасно прикрашає і ціломудрена простота. Точно так само і праведного Іосифа, так само й апостолів, і євангелістів. Подивіться лише, з якою незрівнянною простотою описують євангелісти найбільші події в історії людського спасіння, в історії Всесвіту! Можете собі уявити, як багатослівно й театрально світський літератор описав би, приміром, воскресіння Лазаря, якби випадково став очевидцем тієї події? Або яку високомовну й пишномовну драму він написав би про все те, що відбувалося в душі Іосифа, слухняного, смиренного і простого чоловіка, у мить, коли він дізнався: його підопічна й обручниця вагітна? А євангеліст у сьогоднішньому євангельському читанні описує все це всього кількома простими реченнями:

Народження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Іосифом, то перш, ніж зійшлися вони, виявилося, що Вона має в утробі від Духа Святого. До цього євангеліст описував родовід Господа Ісуса Христа, або, точніше сказати, родовід праведного Іосифа з племені Іудиного, від коліна Давидового. У родоводі цьому євангеліст перераховував людей, народжених від людей природнім шляхом і так, як народжуються всі смертні люди у світі. Раптом він починає описувати Різдво Господа і каже: Τοῦ δὲ Ἰησοῦ Χριστοῦ ἡ γένεσις οὕτως ἦν... ніби хоче цим δε (а, однак) показати незвичайність і надприродність Його Народження, яке кардинально відрізняється від способу народження всіх перерахованих предків Іосифа. Матір Його Марія була заручена з Іосифом. В очах людей це заручення могло вважатися своєрідним вступом до шлюбного життя; але в очах Марії та Іосифа воно не могло вважатися таким. Зі сльозами вимолена у Бога, Діва Марія за обітницею батьківською була навіки посвячена Богу. Цю обітницю батьків Вона й зі Свого боку добровільно прийняла, що показує Її багаторічне служіння в Храмі Єрусалимському. Якби це залежало від Її волі, Вона, без сумніву, перебувала б у Храмі до самої смерті, як Анна, дочка Фануїлова (Лк. 2, 36–37), але закон приписує інше, й інше мало сповнитися. Вона була заручена з Іосифом не для того, щоб жити у шлюбі, але саме для того, щоб уникнути шлюбу. Всі подробиці заручин цих і їхнє значення містяться у Переданні Церковному. І якби люди цінували Передання, пов’язане з Богоматір’ю, з праведним Іосифом і з усіма особами, згаданими в Євангелії, настільки, наскільки вони цінують передання, часто й найбеглуздіші, пов’язані з мирськими царями, полководцями й мудрецями, кожному було б зрозумілим значення заручення Пресвятої Діви з Іосифом.

Перш ніж зійшлися вони, — ці слова не означають, ніби вони потім зійшлися як чоловік і жінка, євангеліст і не думає про це. Євангеліста цікавить у цьому випадку саме Різдво Господа Ісуса Христа, і ніщо більше, і він пише наведені вище слова, щоб показати: Його Народження відбулося без єднання чоловіка й жінки. Тому розумій слова євангеліста точно так, якби він написав: і без сходження їхнього виявилося, що вона має в утробі від Духа Святого. Лише від Духа Святого міг бути зачатий Той, Кому належало посеред царства духу пітьми й злоби відновити Царство Духу світла й любові. Як би міг Він виповнити Свою Божественну місію у світі, якби прийшов у світ по каналах земних, що замкнені гріхом і смердять гнилістю смертною? У цьому випадку вино нове віддавало б запахом міхів старих, і Той, Хто прийшов урятувати світ, і Сам потребував би спасіння. Лише чудом міг бути врятований світ, чудом Божим; у це вірив увесь рід людський на землі. І коли чудо Боже сталося, не треба сумніватися в ньому, але треба вклонитися перед ним і для себе в чуді цьому знайти ліки й спасіння. Як же чинить Іосиф, дізнавшись, що Діва Марія вагітна?

А Іосиф, муж Її, бувши праведний, і не бажавши ославити Її, хотів тайкома відпустити Її. Тож він діє за послухом закону Божому. Він слухняний волі Божій у тій формі й настільки, в якій і наскільки воля Божа до того часу було об’явлена народу Ізраїльському. Він чинить так і по смиренню перед Богом. Не будь надто суворий, — попереджає премудрий Соломон (Еккл. 7, 16). Тобто: не будь надто суворий до тих, хто згрішив, але пам’ятай про свої немочі і свої гріхи й намагайся у ставленні до грішників суворість розчинити милістю. Вихований у цьому дусі, Іосиф і не подумав поставити Діву Марію перед судом за підозрюваний гріх: і не бажавши ославити Її, хотів тайкома відпустити Її. Такий план показує нам Іосифа як чоловіка зразкового, зразкового у строгості й милості, якого взагалі дух Старозавітного закону міг виховати. Все у нього просто і ясно, як це й могло бути в серці людини, яка боїться Бога.

Але щойно Іосиф придумав зручний вихід із незручного становища, раптово в його плани втрутилося Небо, давши неочікуване повеління: Коли ж він те подумав, ось з’явивсь йому Ангел Господній у сні, промовляючи: Іосифе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, жінку свою, бо зачате в Ній  то від Духа Святого. Ангел Божий, який до того благовістив Пречистій Діві пришестя у світ Богочоловіка, нині йде приготувати шлях Йому і прямими зробити стежки Йому. Сумніви Іосифа — одна з перепон на шляху Його, і до того ж досить сильна й небезпечна перепона. Щоб показати, як легко силам небесним зробити те, що для людей дуже складно, Ангел з’являється Іосифу не наяву, а уві сні. Називаючи Іосифа сином Давидовим, Ангел хоче одночасно й віддати йому честь, і напоумити. Як нащадок царя Давида ти маєш радіти цій Божественній таємниці більше за інших людей, однак ти маєш і розуміти її краще за інших. Але як же Ангел називає Діву жінкою його: не бійся прийняти Марію, жінку свою? Точно так само, як і Господь з хреста сказав Матері Своїй: Жінко! Ось син Твій, — а потім учневі Своєму: ось Матір твоя (Ін. 19, 26–27)! Воістину, Небо бережливе на слова і не каже нічого зайвого. Якби цього не належало говорити, хіба Ангел сказав би це? Хоча таке називання Марії жінкою Іосифа є каменем спотикання для деяких невіруючих людей, воно є захистом чистоти від нечистих сил. Адже слово Боже слухають не лише люди, але всі світи, і добрі, і злі. Той, хто бажав би проникнути у всі таємниці Божі, повинен був би мати зір Божий для всього тварного, видимого й невидимого.

Бо зачате в Ній  то від Духа Святого. Це є справа Божа, а не людська. Не дивися на природу і не бійся закону. Тут діє Більший від природи і Сильніший від закону, без Якого ні природа не мала б життя, ні закон — сили.

Зі сповіщеного Ангелом Іосифу зрозуміло, що Діва Марія нічого не розповідала останньому про явлення Їй великого Архангела; як зрозуміло й те, що нині, коли Іосиф мав намір Її відпустити, Вона ніскільки не виправдовувалася. Звістку Архангела, як і всі небесні таємниці, які Їй поступово відкривалися, Вона зберігала у серці Своїм (Лк. 2, 51). У Своїй вірі в Бога й послуху Богові Вона не страшилася ніякого приниження перед людьми. «Якщо мої муки вгодні Богові, чому б мені не перетерпіти їх?» — казали пізніше мученики Христові. Живучи в безперестанній молитві й богомисленні, і Пречиста могла сказати: «Якщо Моє приниження угодне Богові, чому б Мені не стерпіти його? Лиш би Я була права перед Господом, Який пізнає серця, а люди нехай роблять зі Мною, що хочуть». Знала Вона й те, що весь світ не може зробити з Нею нічого, чого б не попустив Бог. Яке благодушне смирення перед Господом живим і яка дивовижна відданість волі Його! І, крім того, — яке геройство духу у ніжної Діви! Довірливий Господь до тих, які Його бояться, і Свій завіт дає їм знати (Пс. 24, 14). Якщо грішники зараз, як і в усі часи, шукають для себе навіть неправдивих свідків, Діва Марія, маючи свідком не людину, а Всевишнього Бога, не виправдовується, не перечить, але мовчить — мовчить і чекає, що Сам Господь виправдає Її свого часу. І Бог скоро поспішив виправдати Свою Обраницю. Той же Ангел, який повідав Їй велику таємницю Її Зачаття, нині поспішив заговорити замість безмовної Діви. Отож, пояснивши Іосифу те, що вже відбулося, Ангел Божий тепер іде далі й пояснює йому те, що має відбутися:

І вона народить Сина, ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів. «Не сказав він: „Народить тобі Сина“, — але так просто сказав: народить; бо народить (Його) не йому, але всьому світу» (Златоуст). Ангел наставляє Іосифа поводити себе з Новонародженим як справжній батько, чому й каже: і даси ймення Йому. Ісус означає «Спаситель». Тому друге речення і починається з бо; тобто: і даси ймення Йому Спаситель, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх.

Архангел є правдивий вісник Божий. Він каже те, що дізнається від Бога; він у Бозі бачить істину. Для нього природа зі своїми законами ніби й не існує. Він знає лише про всемогутність Бога живого, як колись знав і Адам. Сказавши: Він урятує людей Своїх від гріхів їхніх, — Архангел передрік основну справу Христову. Христу належить прийти для того, щоб урятувати людей не від якогось другорядного зла, але від головного зла, від гріха, який є джерелом всього зла у світі. Йому належить урятувати древо людства не від однієї хмари гусені, яка в якийсь рік напала на нього, бажаючи обгризти; але від черв’яка в корені, від якого все дерево сохне. Він приходить не для того, щоб урятувати людину від людини чи народ від народу, але для того, щоб урятувати всіх людей і всі народи від сатани, сіяча й властителя гріха. Він приходить не так, як брати Маккавеї, або Варавва, або Бар-Кохба, щоб підняти бунт проти римлян, які, ніби хмара гусені, напали на народ Ізраїльський, бажаючи знищити його; але як безсмертний і вселенський Лікар, перед Яким і ізраїльтяни, і римляни, і греки, і єгиптяни, і всі народи на землі є хворі й тяжкохворі, висхлі від одного й того ж мікроба, від гріха. Христос пізніше у досконалості здійснив передбачене Архангелом. Прощаються тобі гріхи, — було Його побідоносним словом протягом усього Його земного служіння серед людей. У тих словах містився й діагноз хвороби, і ліки. Гріх — це діагноз хвороби; прощення гріхів — це ліки. Й Іосиф був удостоєний першим зі смертних людей у Новому Творінні дізнатися справжню мету пришестя Месії і справжню природу Його служіння.

Сказаного Архангелом Іосифу було достатньо, щоб той, у послуху новій і прямій заповіді Божій, відмовився від своїх думок, як і від плану відпустити Марію. Небо велить — Іосиф кориться... Давши йому повеління прийняти Марію і не відпускати Її і пояснивши, що Плід дівочої утроби Її є від Духа Святого, Архангел нагадує Іосифу і про ясне пророцтво великого пророка: Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і дадуть Йому ймення Еммануїл, що в перекладі є: з нами Бог (Іс. 7, 14).

Те, що сказане раніше: і даси ймення Йому Ісус, — не суперечить тому, що мовиться зараз, а саме: дадуть Йому ймення Еммануїл, що в перекладі є: з нами Бог. У першому випадку Іосифу сказано дати Йому ім’я Ісус, тобто Спаситель; а в другому випадку стверджується, що Немовля буде назване, людьми й народом, Еммануїл, тобто з нами Бог. Обидва імені, кожне по-своєму, виражають головний смисл пришестя Христового у світ і Його служіння у світі. А саме: Він прийде, щоб простити гріхи, щоб помилувати і врятувати людей від гріха, тому й буде зватися Спаситель — Ісус. Але хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого (Мк. 2, 7)? Ніхто у світі, ніхто ні на небі, ні на землі не має ні влади, ні сили прощати гріхи й рятувати від гріхів — лише один Бог. Бо гріх є головний черв’як усесвітньої хвороби. І ніхто не відає бездонного жаху гріха так, як безгрішний Бог. І ніхто не може знищити черв’яка гріха в корені, окрім Бога. А оскільки Ісус прощав гріхи і через те робив людей здоровими, то Він і є Бог серед людей. Якби ми захотіли навести імена у причинно-наслідковому зв’язку, тоді ім’я «Еммануїл» треба було б поставити перед іменем «Ісус». Бо для того, щоб Новонароджений міг звершити справу Спасителя, Він має бути Еммануїлом, тобто має прийти як Бог посеред нас. Але й у такому порядку смисл лишається таким самим. Все одно, як сказати, так чи інакше; значення не змінюється, чи скажемо ми: «Еммануїл — тому Спаситель», — чи: «Спаситель — бо Еммануїл»... У будь-якому випадку, одне найзрозуміліше у світі: що немає спасіння цьому світу, якщо в нього не прийде Бог; і що для нас, людей, немає ні ліків, ні спасіння, якщо Бог не буде з нами. Якщо Бог не буде з нами, і при цьому не як ідея чи прекрасна мрія, але з нами, як і ми: з душею, як і ми; у плоті, як і ми; у скорботі й стражданні, як і ми; і, нарешті, в тому, що нас найбільше відрізняє від Бога, — у смерті, як і ми. Тому будь-яка віра, яка вчить, що Бог не прийшов у плоті і не може прийти у плоті, є облудною, бо представляє Бога і безсильним, і немилосердним; представляє Його мачухою, а не матір’ю. Безсильним представляє Його, бо завжди боязко оберігає Його від найбільшого поля битви — поля битви із сатаною, гріхом і смертю. Треба скувати сатану, треба вирвати паросток гріха з кореня душі людської, треба знищити жало смерті — о, треба звершити справу більшу й важчу від тієї, коли б треба було весь світ тримати на своїх плечах. Наш Бог витримав боротьбу цю, до того ж переможно. Люди інших вір бояться навіть подумки дозволити своїм богам таку битву, в якій їхні противники могли б перемогти. Та й що це була б за мати, якби вона не схилилася до землі з любові до свого чада, щоб утішати його, колисати його, агукати йому? А тим більше якщо дитина опинилася в полум’ї або посеред звірів! О Господи, прости, що ми ставимо такі питання! Хіба б Ти був милосердний Творець світу, якби не спустився до нас по милості Твоїй, якби лише з туманної і безжурної далини дивився на наше нещастя, і жодного прохолодного перста не простягнув би у полум’я наше, і ногою Твоєю не ступив би у рів, в якому нас шматують звірі? Воістину, Ти зійшов до нас, і ще нижче, ніж вимагає будь-яка земна любов. Ти народився у плоті, щоб із плотськими пожити і плотських спасти. Ти причастився чаші страждань всіх творінь Твоїх. Ні з ким Ти не розділив цієї чаші гіркого причастя, але один випив її до дна. Тому Ти наш Спаситель, адже Ти був Бог посеред нас; Ти був Бог посеред нас, і тому Ти міг бути нашим Спасителем. Слава Тобі, Ісусе Еммануїле!

Що ж до Іосифа, то він зі страхом і трепетом усе більш виразно бачив: поряд із ним тчеться полотно, довше за сонячне світло і ширше за повітря; полотно, для якого Сам Всевишній — основа, а Ангели й усі творіння — піткання. Йому ж випав жереб послужити як знаряддя Боже в центрі самого полотна Нового Творіння. Доки людина не відчує, що Бог через неї робить Свою справу, доти вона слабка й немічна, невизначена й сама себе зневажає. Але коли людина відчує, що Бог узяв її у Свої руки, як коваль — залізо для кування, вона відчує себе одночасно сильною і смиренною, ясною у вчинках своїх і звеличеною Богом своїм.

Як прокинувся ж Іосиф зо сну, то зробив, як звелів йому Ангел Господній, і прийняв він Жінку свою. І не знав він Її, аж поки Сина Свого первістка Вона породила, а він дав Йому ймення Ісус. Коли ми читаємо Святе Євангеліє, то повинні розум євангельський переносити в себе, а не свій розум — у Євангеліє. Сам дивуючись, євангеліст розказує про чудо Різдва Спасителя. Для нього головне — показати, що Народження це відбулося чудесним чином. Ось уже четвертий доказ цього, наведений євангелістом Матфієм у сьогоднішньому євангельському зачалі. Спочатку він сказав, що Діва Марія всього лише заручена з Іосифом: Коли Його матір Марію заручено з Іосифом... По-друге, він каже: виявилося, що вона має в утробі від Духа Святого. По-третє, Матфій повідомляє, що Ангел уві сні повідомляє про Її вагітність як про чудесну й надприродну. І ось тепер, по-четверте, євангеліст повторює ту саму думку за допомогою слів: І не знав він Її, аж поки Сина свого первістка Вона породила. Таким чином, ясно як день, що Матфій і не думає казати, ніби після Різдва цього Іосиф зійшовся з Марією. Того, чого не було аж поки Сина Свого первістка Вона породила, не було й потім, коли Вона народила Сина. Якщо ми скажемо про якусь людину, що, поки триває богослужіння у храмі, вона не звертає уваги на слова священика, ми, звісно, і не думаємо цим сказати, що людина ця звертає увагу на слова священика після закінчення богослужіння. Або, якщо ми говоримо про пастуха, який співає, поки вівці пасуться, ми не маємо на увазі, що пастух не співає, коли вівці перестають пастися. («Як говориться про час Потопу, що ворон не повернувся до ковчегу, поки земля не висохла; він, зрозуміло, і після не повернувся. Або як Христос каже: отож Я з вами по всі дні аж до кінця віку; хіба потім Він не буде з нами?» (Блж. Феофілакт). Слово ж первісток стосується винятково Господа Ісуса Христа (Пс. 88, 28; пор.: 2 Цар. 7, 12–16; Євр. 1, 5–6; Рим. 8, 29), Котрий є первісток між усіма царями і перворідний поміж багатьма братами (Рим. 8, 29), тобто між порятованими і всиновленими людьми. Якби слово первісток писалося з великої літери, як власне ім’я, не було б ніякої двозначності. Або якби перед словом первісток стояла кома, теж не було б ніякої двозначності й ніякого замішання. Між тим, саме й належить читати слово первісток, ніби це ім’я власне й перед ним стоїть кома: Сина свого, Первістка, Вона породила. Господь наш Ісус Христос є Первісток як Творець нового Царства, як Новий Адам.

Своїм пречистим дівством, до Різдва, у Різдві й опісля Різдва, Діва Марія протягом усієї історії Церкви сподвигла на цнотливе життя тисячі й тисячі дівчат і юнаків... Вона, Яка носила Бога й Бога народила, «була Дівою не лише тілом, але й духом», — каже святитель Амвросій. Златоуст же, порівнюючи Духа Святого із бджолою, каже: «Як бджола не влетить у смердючу посудину, так і Дух Святий не ввійде в нечисту душу».

Але перервемо розмову про те, чому належить присвятити менше слів і більше захоплення. Там, де послух Богу живому і смирення перед Ним, там і чистота. Слухняних і смиренних рабів Своїх Господь зцілює від усілякої земної пристрасті й похоті. Тому присвятимо себе очищенню своєї совісті, своєї душі, свого серця і свого розуму, щоб і нам сподобитися благодатної сили Духа Святого; щоб земля нарешті перестала сіяти своє сім’я у внутрішній людині нашій — і Дух Святий зачав усередині нас нове життя і нову людину, подібну до Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж належать честь і слава, з Отцем і Святим Духом — Трійці Єдиносутній і Нероздільній, нині й повсякчас, у всі часи й повік віку.

Опублiковано: № 6 (72) Дата публiкацiї на сайтi: 13 January 2015

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: