Отрок.ua

This page can found at: https://otrok-ua.ru/ua/sections/art/show/fantastika_povsednevnosti-1.html

Фантастика повсякдення

Андрій Євков

Теплий літній день. Затишний двір, що прилаштувався між п’ятиповерхівкою і невеликим футбольним полем, спорудженим на місці пустиря. Лавка, різьблена дерев’яна пісочниця і кілька турніків видаються досить ошатними в яскравих променях полуденного сонця, попри давно облізлу фарбу та іржу, що вже місцями пробивається, — надворі початок 1990-х, і весь цей комплекс дитячого щастя давно не знав ремонту.

Хлопчик років дванадцяти сидить на тій частині лавки, яка розташована в прохолодній тіні старих акацій, замислено малює невпізнавані фігури гілочкою на піску і спостерігає за маршрутом руху мурашок. Усе це він робить механічно, не відволікаючись від важливішої справи — своїх роздумів, які линуть неквапливо і спокійно, як діловиті мурахи під ногами. Та й куди поспішати: сьогодні лише перше серпня і попереду ще цілий місяць літніх канікул!

Учора вони з друзями їздили на велосипедах на «риболовлю-по-рибу». І це не тавтологія, а особливий вид рибалки, який відрізняється від «просто риболовлі» і кількістю адреналіну, і якістю улову — юні бешкетники їздять рибалити в головному ставку місцевого рибгоспу, який щовесни зариблюється коропами й товстолобиками і охороняється ворожо налаштованими охоронцями, далекими від дитячої романтики. Учорашня риболовля закінчилася невдачею: стратегія з виставлянням на пагорбі варти, яка мала примчатися на велосипеді й попередити про небезпеку, що наближається, не спрацювала. Підступний уазик випередив юного велогонщика — і вся компанія позбулася вудок. Ет, була б у нас рація!

Але хлопчик знає, що єдиний спосіб роздобути рацію — це спаяти її самому за кресленнями та схемами журналу «Моделіст і конструктор». А таку складну річ хлопцям не подужати: досвід поки дозволяє паяти дроти й простенькі реле. Ось тато його щирого друга разом зі своїми колегами з гаражного товариства зробив такі рації, щоб перемовлятися під час польотів на мотодельтапланах (теж власного виробництва) і під час спільних мандрівок на південь кількома машинами (раптом хтось відстав чи просить зробити зупинку). Так, це дуже зручно... От якби й нам!..

Хлопчисько трохи затримується на цих приємних мріях, щоб як належить їх посмакувати, перш ніж перейти до неминучого сумного висновку — нам такі не спаяють, навіть не варто просити... Відповідь буде жорсткою: «Учись сам».

Ранок наступного дня. Навіть не ранок, а той час, коли вже не можеш примусити себе спати, але вставати лінь. Година десь одинадцята.

Наш юний герой вчора довго грав у футбол, а потім іще довше сидів із друзями в трьох метрах над землею на хитромудрій конструкції, звареній з металевих труб. Дорослі її використовують, щоб займатись спортом, а вони — щоб зручніше було роздивлятися далекі принадні зірки та вікна четвертого поверху, за якими ховається від хлопчачої уваги перша красуня їхнього двору.

Якщо до півночі зі знанням справи розмовляти про проблеми космічних перельотів, різновиди лазерної зброї, а також про стратегію і тактику завоювання дівочого кохання, то не дивно, що прокинешся лише під обід. Але вставати треба, сьогодні важливий день. Якщо вірити телепрограмі, новий комерційний телеканал буде через півгодини показувати фільм «Назад у майбутнє». Та ще й усі три частини поспіль!

Телеканал з’явився нещодавно, показує лише нові фільми (жодних новин чи реклами), але сигнал слабкий. Треба встати й перевірити антену власного виробництва, зібрану з мідних трубок і дротів. А ще треба налити чай, помити зірвані вчора в чиємусь саду абрикоси і принести кілька пачок кукурудзяних пластівців — рідкісний дефіцит у місцевому гастрономі. І насолодитися улюбленим фільмом — бо ж невідомо, коли ще його покажуть.

Ет, коли б вдома був відеомагнітофон! Можна було би дивитися фільми, коли лише заманеться! У те, що в далекому 2015 році існуватимуть літальні машини (як це показано в другій частині фільму), технічно освічені хлопчаки після обговорень і суперечок вирішили не вірити — не вистачить енергії для подолання гравітації. Але, може, і справді у всіх будуть відеомагнітофони, рації і «розумний» одяг? Цього цілком вистачить для щастя...

Ніч після спекотного літнього дня. Багатоповерхівка в центрі сучасного мегаполіса, освітлена ліхтарями і неоновим світлом рекламних білбордів. Легкий вітерець намагається задмухати у вікно бодай трохи прохолоди, але ніяк не може її видобути поміж розжарених бетонних коробок.

Молодий чоловік, якому перейшло за тридцять, але ще не стукнуло сорок, уже понад годину не може заснути, змучений задухою і набридливими думками. Давно би встав і ввімкнув кондиціонер, але не хочеться будити дружину — кондиціонер видає гучний сигнал при включенні. Було подумати раніше, увімкнути й виставити таймер нічного режиму... Обережно простягши руку, він бере з тумбочки свій телефон, щоб переставити будильник на 15 хвилин пізніше — маленька хитрість, щоб якось компенсувати хронічне недосипання. Може, почитати щось і відволіктися?

Трохи погортавши завантажені напередодні книги, натомлений опівнічник повертає телефон на попереднє місце і знову занурюється у складний комплекс роздумів і спогадів, що його недосвідчені люди назвали б «депресією». Яка ж то депресія — просто ще один день промайнув, як одна мить. Промайнув буденно, безслідно, прикро. У турботах, клопотах і стресах. Як кажуть усе ті ж недосвідчені люди — «коту під хвіст».

Та й не просто день, а вихідний. Зранку терміново довелося купувати телескоп, але не собі, а в подарунок дванадцятирічному імениннику — сину друзів, що запросили спільно відзначити свято. Це була єдина сформульована мрія дитини, що оточена завдяки любові й піклуванню батьків купою іграшок, гаджетів, музичних інструментів та розвиваючих ігор, яка, проте, воліє грати в чергову «бродилку» на смартфоні.

Подарунок недешевий (коли вже купувати телескоп, то якісний), і тому його спільна купівля з кількома запрошеними гостями вилилася в цілу епопею: з усіма узгодити, почитати огляди в Інтернеті, знайти потрібну модель, ще раз зідзвонитися і обговорити і т. д. А потім їхати, долаючи затори, щоб купити заповітний прилад, та ще й чекати продавця, що відійшов, і рятуватися від пекучого сонця в машині з кондиціонером.

Цікаво, скільки бензину сьогодні спалив? Може, перевести машину на газ? Бо ж з економічної ями, в яку провалилася країна, легше вибиратися на газі. Хоча він також у ціні підскочив...

Молодий чоловік знову тягнеться до телефону, щоб скористатися калькулятором і прикинути, за який час окупиться установлення газового обладнання за середнього пробігу. Але передумує і знову повертає телефон на тумбочку: якщо зараз ще й математикою зайнятися, то потім і до ранку не заснути.

Так, шкода витраченого часу... Завтра буде перше серпня, а це значить, що такого омріяного літа лише один місяць залишився! А скільки планів було! Час летить просто зі швидкістю звуку...

Вирішивши, що єдина остання можливість відволіктися і підняти настрій — це трохи подивитися щось веселе, молодий чоловік утретє простягає руку до телефона. Підключившись до домашнього роутера й здійснивши вхід у всесвітню павутину, він кілька хвилин переглядає назви в пошуках заповітного кінематографічного снодійного, але раптово пригадує, що навушники лежать в іншій кімнаті, а будити дружини посеред ночі якщо й варто, то зовсім не для того, щоб подивитися черговий голлівудський шедевр. Телефон вкотре повертається на початкову позицію.

Думки поступово повертаються до купленого телескопа, за ними починається невдоволене буркотіння — це ж треба, хлопцеві справжній телескоп із 600-кратним збільшенням подарували, а він кілька хвилин порадів і знову втупився в іграшку на своєму мобільнику! От коли б у мене в дитинстві був телескоп і всі ті речі, які той хлопчина має, — я б, мабуть, був найщасливішою дитиною на планеті і навіть у ближньому космосі!

І тут нарешті до чоловіка доходить те, про що давно здогадалися читачі: він і є той самий хлопчисько з перших двох епізодів цього оповідання. І що речі, які оточують його, — це і є ті чудові винаходи і пристрої з фантастичних фільмів і книг, про які він мріяв у дитинстві. І телефон, за допомогою якого можна читати, грати і дивитися фільми, коли тільки заманеться, і автомобіль, і комп’ютер, і навіть мікрохвильовка з кондиціонером. Тільки все це давно стало рутиною і втратило свою значущість.

І справа навіть не в речах (це другорядне), а в можливостях: можна подзвонити другові у будь-який час із будь-якого місця, коли лише заманеться. І не лише поговорити, але й побачити на екрані. Фантастика! А як-от ми раніше раділи саморобному телефону з напнутої нитки і сірникових коробочок! А коли від подарованого дитячого телефона на батарейках простягли дротовий кабель через вікно у квартиру друга — це була така подія!

Юнацькі мрії про далекі мандрівки і всі ті знайомі предмети стало набагато простіше втілити, коли став дорослим, було б тільки бажання. Не обов’язково їхати в Африку чи Антарктиду, можна спуститися річкою на байдарці, піти в гори з рюкзаком чи поїхати в туристичну мандрівку — залежно від співвідношення фінансів з інтересами.

Обвівши поглядом кімнату і всі ті знайомі предмети, які в світлі нічних ліхтарів і нових осяянь виглядали вельми таємничо, молодий чоловік зітхнув і втупився в стелю — пригадуючи, як виглядає без телескопа те зоряне небо, котре так вабило його в дитинстві. Якого виразу набуло його обличчя, я описати не беруся — просто не знаю, адже у мене на стелі дзеркала нема. І навіть коли б дзеркало було, у півтемряві в ньому не вдалося б нічого роздивитися.

А проте мені вдалося роздивитися багато спільного між собою і дванадцятирічним власником новенького телескопа. Ми обидва, пересичені навалою речей, втратили здатність їх цінувати і непідробно їм радіти. І примудряємося сумувати посеред дивовижного світу з найзаповітнішої мрії, яка радувала й надихала однаково успішно і дітей, і письменників, і кінематографістів ще якихось двадцять з невеличким років тому.

Опублiковано: № 2 (80) Дата публiкацiї на сайтi: 09 January 2017