Формула Карпат

Крим і Карпати — дві гірські системи — дають нам справжню єдність та боротьбу протилежностей. Це як інь та ян, сонце й місяць, світле й темне, Пушкін і Гоголь. З одного боку здіймаються оптимістичні нагромадження кримських скель, створених із закоханостей, південного неба, тепла і моря попід ними. А з другого — меланхолійно-флегматичний пейзаж Карпатських гір, де верхівки сяють білизною засліплюючих снігів, де панує тиша, де вранці їх огортає сизий туман, а ввечері вони вкриваються непроглядною зачарованою темрявою. Якщо Кримські гори колись Маяковський назвав «зубами в небесному роті», то карпатські «зуби в устах» можна назвати цілком «земними». Запах тутешніх гір насичений вологістю деревини, овечим молоком і шерстяними ковдрами, сосновим димом із печеною картоплею, опалим листям, зрештою, просто людьми.

Фото Д. Срибний

Чотири стихії

Карпатські гори — «замрійливі», «тягучі», немов смола-живиця. Їх, здавалося б, не годиться порівнювати з північними широтами, проте небо та рослинність тут цілком тайгових відтінків. Стовбури хвойних дерев стоять на схилах, наче на сторожі, нагадуючи собою багнети. У цих лісах існує якась особлива скутість, таємниче напруження. Здається, незчуєшся — і пролунають постріли цих «багнетів». Можна подумати, що тут дерева, неначе вартові, оберігають рідний край від недоброзичливців. Карпати причаїлися, та за звичайною безтурботною зовнішністю ховається суворість і непоступливість.

Орнаменти на місцевих дерев’яних виробах — зовсім не рослинні та не округлі. Ні, тут домінує гострота геометрії, ромбів, ліній, вирізаних сокирою або випалених коричневим по жовтій деревині. Покрівлі традиційних хат височезні, знову-таки надто загострені; в одязі переважають темні барви. Така собі прихована схильність до готики.

Карпатам дуже пасує залізниця. Колись, в епоху парових потягів, вона, мабуть, мала ще привабливіший вигляд. Навіть зараз усі ці вузькоколійки й одноколійки, короткі високі мости, колії, що тісно обліпили серпантини гір, повзучі вогники вечірньої електрички, звуки сигнальних гудків, що здалеку чуються серед лісу зачаровують і дуже нагадують сусідні Австрію та Угорщину.

Стихією Карпат є вогонь. Багаття (або ватра, як тут кажуть), піч, дрова, дим створюють у карпатському світі певний душевний стан. Усе стає виразнішим і ріднішим. Без вогню відчуваєш себе не лише зимно зовні, а й незахищеним внутрішньо. Скрізь голо і порожньо — що в лісі, що на полонині. А з вогнем у цьому дощовому деревному царстві все стає зовсім інакшим. Відкривається первісна людська прапам’ять про роль вогню.

Фото Д. Срибний

Сили

Вростем у землю, наче сосни
(лопоче лісу коругов).
Наллється в наші жили млосний
рослинний сік — зелена кров.
Корінням вгрузнуть ноги в глину,
Долоні листям обростуть.
А бджоли до очей прилинуть
І мед, мов з квітів, питимуть —

весело-моторошно заклинав найбільш карпатський поет Богдан-Ігор Антонич. Він, як ніхто інший, відчув і втілив у своїх рядках «карпатську спокусу» — дух землі й весни, що пробивався і утверджувався крізь сніги і пости, крізь усю боротьбу всупереч намаганням щось стримати, вдержати.

Схоже, Карпати нам колись далися для того, щоб ми усвідомили, наскільки ми самі по собі, без допомоги Згори слабкі. Тут усе сприяє втраті людської самовпевненості. Тут особливо зрозуміло, що сподіватися лише на свої сили — значить здатися на поталу природі. Адже вона у Карпатах п’янка, божевільна навіть у спокійному своєму диханні. Що вже казати, коли розгнівається. Ці гори могутні й непередбачувані; немає сумніву, що людина значно слабша за такі сили.

Той самий поет дав нам геніальний художній образ «весни дванадцяти обручів». Спробуйте розірвати дванадцять обручів, що міцно вас стисли. Та чи не лячно відчути себе одразу затиснутим у дванадцяти обручах, яким би чарівним кожен із них нам не здавався? Якщо узагальнити — замість «весни» у авторське порівняння поставити «землі», «крові», «любові», «смерті», то Карпати можна визначити таким чином: гарне місце для виявлення наших обручів. Гарне місце для пробудження відчуття небезпеки. Не лише туристичної «обережної мудрості», але й глобального душевного занепокоєння, що вимагає закликати Когось, Хто сильніший за це надприродне «кохання—й—смерть», що вирує і захоплює дух.

Ось біля підніжжя Карпат розмістилися славетні монастирі в Нямці й Сучаві, незчисленні обителі на Буковині й Закарпатті. А ще — дерев’яні храми, схожі на хатини, такі ж затишні зсередини, що вмостилися на схилах понад селами, обсипаючи хати своїми гучними дзвонами.

Фото Д. Срибний

Острів

Серед усіх карпатських текстів світової літератури — починаючи з гуцульських жахалок і лемківських пісень, продовжуючи на всі заставки обіграною легендою про карпатського графа Дракулу і закінчуючи творами наших сучасників — існує один загадковий сюжет, котрий чудово передає оте «щось», яким насичене тутешнє повітря. Видається дивним, але цей казковий образ належить не місцевому уродженцеві — йдеться про кінцівку повісті Гоголя «Страшна помста».

Чарівник-герой цієї повісті з усіх сил прагне до Києва, «до святих місць», та вони не допускають його до себе. Куди тільки він не повертає, як не прагне наблизитися до Києва, але невблаганно опиняється усе ближче до Карпат. Нарешті, на карпатській верховині злий герой бачить вершника, величезного таємничого вершника, що несамовито регоче! І регоче так, що цей регіт пронизує наскрізь... А щодо наступного розвитку сюжету гарно співала група «Мандри»: «тим, хто хоче знати далі, треба Гоголя читать».

Карпати, наче той магніт, місце сміху й страху, абсолютно гоголівські різдвяні гори! Вертепний карнавал, що зумисне лякає довірливих... Раніше чи пізніше скінчиться колядний та лижний ґелґіт, замовкнуть фейєрверки і петарди. І тоді тут настане снігова зоряна тиша, якій (і це відчувається) тисячі років. Повільно струшуються грудки снігу з лапчастих гілок. Ледве чутно щось шарудить — а на ранок на подвір’ї помітні лише ланцюжки гостреньких слідочків птахів. «Несезонні» Карпати дають приголомшливе відчуття заглиблення в якесь середньовіччя, у прадавній світ, хоч і вже осягнутий, але ще й досі хвилюючий.

Здається, що довкола — грізний океан, що лише тут ти на острові спокою. Виникає враження, що саме ці схили утримують неврівноважений світ. Це відчуття і лякає, і вабить. Як визначив прикарпатський літератор Юрій Андрухович: «Карпати — це велика скоба, що тримає вкупі схильні до хаотичного розповзання частини буття».

Фото Д. Срибний

Коловорот

Карпатські люди багато століть жили перш за все за допомогою сокир. Їхній світ був тесаний і рубаний. А вирубка таких гарний гірських дерев має своїм наслідком явну смерть живих істот. Про таке аж ніяк не забуваєш. Те саме з м’ясом і шерстю — а Карпати ще ж і тваринний світ, наповнений «вівчарами, що женуть отару плаєм». Життя людям дає смерть тварин. Тих самих, котрими милувався місячними ночами.

Аналогічно й багаття дає життя ціною свого роду вбивства. А значить, дерева та їхні частини вмирають двічі: усихаючи і згоряючи. А може, вони вмирають ще більше разів? Тому тут сильно впадає у вічі смертна складова природного буття.

Але ж і любовна складова також. Кохання і смерть. Відомо, що ці начала в постійній боротьбі один з одним. У Карпатах особливо очевидною є двоєдність, нерозлучність, взаємозалежність цих джерел філософії. Тут відчутний дух і того, й іншого.

Лінії огорож, зроблені з двох довжелезних елегантно-нерівних поперечин, за якими немає нікого і нічого, окрім самих гір.

Розсипи каміння з’являються з-під снігу щовесни. Потім зникають, але знову з’являються з-під полеглої трави під час кожного літнього дощу.

Одинокі скирди на зовсім безлюдних мовчазних схилах.

Нескінченні замшілі пні. Славнозвісна купальська папороть. Фіолетовий дзвін квітки дзвоника.

Взимку — холодно-мокра сніжна вата, що має з гілки неодмінно потрапити вам за комір.

Коловорот любові й смерті. Знову і знову...

Пелюстки ромашки з полонини...

Опублiковано: № 3 (33) Дата публiкацiї на сайтi: 04 September 2008

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
12:25 19.05.2010 | 1980
2Сергей

Мінеральні джерела Карпат Отрок згадав у статті про Закарпаття :)

https://otrok-ua.ru/sections/art/show/serebrjanaja_zemlja.html
11:38 23.09.2008 | Сергей
Ещё забыли про минеральные воды карпат - то чего в крымских горах почти нет. Особенно текущий при дороге недалеко от Межигирья источник Сойми - прямо из ладоней пить освежающе-приятную, как шампанское на вкус, воду.
А ещё можно вспомнить про древнерусскую крепость Тустань - западная таможня Киевской Руси.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: