«Якщо ти молишся, якщо ти любиш,
якщо ти страждаєш, то ти людина»
О. Ф. Лосєв
Уявіть собі, що ви потопаєте і втратили останню надію на спасіння, але раптом вас підхопили за обидві руки і витягнули. Зрозуміло, якщо мотив вашої пригоди не був суїцидальним, ви будете безмежно вдячні вашим рятівникам. Коли я особисто потопав у вирі різноманітних неформальних течій — панки, хіпі і т.п. — такими рятівниками стали для мене Фродо Беггінс із Хоббітширу та Гаррі Поттер із Гоґвортсу, що за обидві руки тягнули нас, «неформалів», угору, до чогось вищого, морального, до якоїсь більш-менш стійкої світоглядної платформи. Однак, удихнув життя в мою омертвілу душу, безперечно, Христос, уже в огорожі Церкви.
Фродо Беггінс і Гаррі Поттер уже залишились позаду, а попереду — той ідеал безкінечної духовної досконалості, пропонований християнством. Однак, коли неввічливо, не розібравшись необ’єктивно засуджують того, хто колись за Промислом Божим урятував ваше життя, виникає бажання порозумітися, адже «вироки» звучать з надр церковного середовища. Від тих, кому Христос заповідав: Ідіть по цілому світові та всьому створінню Євангеліє проповідуйте (Мк. 16, 15). І ми часто йдемо до «всього створіння» з батогом необдуманої критики, забуваючи, що коли ми «забракуємо» сучасну культуру, то відберемо таким чином останні «крихти», які підтримують духовне існування сучасника за церковною огорожею. Адже також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, і тих належить Мені привести: і Мій голос почують вони, і буде отара одна й один Пастир (Ін. 10, 16).
Голос Пастиря був кротким і смиренним. А нетерпимий Він швидше до нас, несумлінних християн, які знають істину і продовжують жити як жили. Адже кому більше дано, з того більше візьметься. Якщо ж нам, християнам, дано проповідувати Євангеліє і нас не чують, то думаю, не варто звинувачувати в цьому Толкієна і Ролінг, які подарували дітям казку. Проблема полягає в тому, що ми не можемо, тому що не хочемо натомість дати нічого.
Христос жив зі Своїми учнями, і Його слова витікали з Його життя. Як казав Варсонофій Великий: «Краще діло без слова, ніж слово без діла». Тому варто розсердитись на себе, адже «якщо б ми були істинними християнами, то весь світ став би християнським», — сказав Августин Блаженний. Звідси зрозуміло, що ми проповідуємо Євангеліє всій тварі всім своїм життям. У тому безблагодатному середовищі Старого Завіту, яке не минуло, а існує за межами Церковної огорожі і до сьогодні. Це світ міфологічних уявлень і філософських концепцій, про який свт. Іриней Ліонський говорив, що як для євреїв сходинкою до Христа були Тора і пророки, так для язичників — філософи. І як одні не слухали пророків і не впізнали Месію, так само й інші не слухали філософів і тому не прийняли Христа.
Не можна сказати, що людство до християнства не знало моралі і не жило по совісті так само, як сьогодні поза християнством. Древні філософи-естети очищали міфологічну культуру Греції і Риму від богів і окультизму, створюючи авторські концепції осмислення людини. Вони окультурювали міф, видозмінювали його в етику. І мислителі сьогодення, педагоги, включно із Толкієном і Ролінг говорять мовою міфології ХХІ століття, але про прості людські цінності. Це естети сучасності. Виходячи з власного гіркого досвіду пошуку істини, не побоюсь сказати словами ап. Павла, що це — дітоводителі до Христа.
Пізніше інший Божественний учитель Василій Великий у своїй настанові «До юнаків про те, як отримувати користь від язичницьких творів» указує саме шлях воцерковлення язичницької культури. Він говорив, що не потрібно сприймати масову культуру, котра популяризує гріх, але не можна ігнорувати культуру елітарну, в якій «підноситься добро і засуджується гріх». Мало того, він говорив, що твори тодішніх ролінгів та толкієнів (Гесіода, Продіка, Солона) — це свого роду провідники до Одкровення: «У це життя вводять нас, безперечно, Священні Писання, формуючи нас через вчення неосяжне, але поки що за віком не можемо вивчати глибину змісту їхнього, ми і в інших писаннях, не зовсім від них далеких, будемо тренувати деякий час духовне око, як в тінях і дзеркалах». Наступні слова відображають саме життєве кредо Василія: «Ми, звісно, повинні триматися тої думки, що нам слід здійснити подвиг, важливіший за всі подвиги, — подвиг, для якого все повинні зробити, для приготування до якого необхідно трудитися по змозі, вести бесіди і з поетами, і з істориками... і з усякою людиною, від якої може бути хоч якась користь для спасіння душі».
Це значить, що коли на екранах кінотеатрів або на книжкових полицях з’являється подібна новинка, то перед тим, як накладати на неї табу, варто її просто почитати і порадуватись, що з’явилась прекрасна нагода поговорити про Христа.
Мій знайомий батюшка казав, що хрест християнина постінформаційної епохи — це знання. Однак, і тут необхідна розважливість. Адже, якщо блаженному Ієрониму Господь послав видіння, в якому засуджував його захоплення Цицероном, то Діонисія Александрійського благословив на читання язичницьких авторів заради користі для інших. Усе пізнавайте, доброго тримайтесь, — говорить апостол Павел.
Саме за таким принципом дивиться один мій знайомий православний християнин телевізор зі своїм сином. «Ось бачиш, — каже він, — ти ображаєшся, що тебе не взяли в спеціалізований клас із математики. Гаррі, коли йому запропонували у Гоґвортсі йти до престижного «Слизерину», де його очікувала блискуча кар’єра, бо він належав до роду магів, обрав інший шлях, шлях кропіткої праці над собою у «Ґрифіндорі», де його чекали насмішки і приниження за своїх друзів маглів (простих людей). І це той шлях, на який закликав нас Христос: хто з вас великим бути хоче, нехай буде вам за слугу (Мк. 10, 41–45). І не треба лякатися слова «маг», адже саме так пишеться в грецькому оригіналі в Євангелії слово «волхв» — «магос». Вчений зі світовим іменем Дж. Фрезер, який займався вивченням світових релігій, говорив, що магами в древніх народів і племен називалися люди, котрі займалися раціональним вивченням навколишнього середовища. Однак, була інша категорія людей, яка, користуючись авторитетом цих древніх науковців, торгувала фальшивим, окультним знанням. Це пращури сучасних екстрасенсів і різних «уфологів», "НЛПістів«...До різдвяної колиски у Вифлеєм Господь привів «магос» — предків наших науковців, котрі за словом Златоустого є язичницькими пророками. Існує думка, що складний шлях волхвів — це шлях знання і сумніву, що веде до простоти віри значно довше ніж швидкий і зручний шлях простих пастухів.
Сама Ролінг полемізує з окультизмом, протестує проти нього, адже девіз істинного мага, який звучить з вуст професора Дамблдора суперечить основному принципу окультизму: «здібності визначають силу, а сила дає владу». Однак, професор Гоґвортсу пояснює скромному переможцю Гаррі причину перемоги над змієм: «Не здібності визначають силу людини, а правильний вибір. Якщо ти обираєш добро, то магія тобі допомагає, якщо ж ні, то вона безсила допомогти тобі». Майже те саме говорив прп. Іоанн Ліствичник, попереджаючи, що коли змій-спокусник відійшов від тебе, не варто думати, буцімто ти переміг його; це значить, що Сильніший стоїть біля тебе і диявол боїться Його.
Нагадаю, що в кінці книги «Гаррі Поттер і таємна кімната» головний герой бореться зі змієм не за своє життя, а за життя друга, адже нема більшої любові над ту, як хто поклав душу свою за друзів своїх (Ін. 15, 13). І символізм тут дуже глибокий. Змій, як відомо, це символ спокуси, зла, диявола і він майже перемагає Гаррі, але в останній момент його рятує Фенікс, а це, як відомо, символ Христа у ранніх християн, і вони разом перемагають змія. Віра, надія і жертовна любов здійснили тут свій повний оберт. І як інакше сказати про Христа і Його вчення в безрелігійному суспільстві я не знаю.
Якщо ж дитина спробує реалізувати в своєму житті життєві принципи Гаррі, можна тільки радіти. А про всілякі магічні «штучки» можна сказати, що варто відділяти плевели від пшениці
Я теж колись мріяв мати «скатертину-самобранку». Нічого, крім апетиту, вона в мене не викликала. Це теж казка, яка без магії перестає бути казкою. Магія — це засіб, гарна обгортка, яку можна викинути, однак, за якою криється глибока мораль. І потрібно провести чітку межу між казковою магією і окультною практикою Папюса, Кроулі або Дона Хуана. Ролінг, як досвідчений педагог протиставляє класичну педагогіку в образі Герміони, подруги Гаррі, окультній по типу Вальдорфської педагогіки Штайнера або Щепініна, де знання дається через підключення до космосу та астральних енергій. Адже Герміона отримує знання кропіткою працею. І це конкретне знання проявляється тільки там, де потрібно виручити друга. Тут знання ставиться в залежність від моралі. Адже змій-чарівник Волдеморт при всій своїй могутності зізнається, що не може подолати Гаррі, тому що його серце зберігає любов матері. І навіть моралі надається певна перевага над знанням. А як іще сучаснику розповісти про силу материнської молитви? І якщо в «Царівні-жабі» і в «Горбоконику» магія використовується для задоволення власних потреб, то в Гаррі Поттера вона діє тільки там, де потрібно проявити жертовну любов. Я впевнений, що якщо б зняти сучасними кінематографічними засобами «Змія-Горинича», то дехто ще й не так би захвилювався, звинувачуючи цю казку в магізмі. І для того, щоб не робити необдуманих висновків, згадаймо слова блаженного Августина: «У головному — єдність, у другорядному — розмаїття, у всьому — любов».
