Де я?

В умовах катаклізмів психіка людини піддається різноманітним випробуванням. Багато з них є для нас очевидними, але існують і непомітні, доволі небезпечні для особистості загрози. Серед них психологи впевнено називають випробування конформізмом. Конформізм і нонконформізм — дві парадоксально близькі за своєю суттю спокуси для особистості, що здатні призвести до втрати власного «Я».

Конформізм (від лат. сonformis — подібний, відповідний) — піддатливість людини реальному або уявному впливу групи, що виявляється в зміні її поведінки й установок відповідно до позиції більшості, що первісно людиною не поділялася. (Словник із історії психології).

«Обидві білі»

У 1971 році на Київській кіностудії науково-популярних фільмів режисер Ф. Соболєв зняв фільм «Я та інші», присвячений ряду психологічних експериментів. Кілька сюжетів цього документального фільму, що вийшов на екрани в ті часи, коли в країні ніхто ще серйозно не сприймав науку «психологія», розкривають явище конформізму.

Серед них найвідомішим є експеримент «Обидві білі», який одразу завоював увагу глядача. Уявімо: на столі стоять дві пірамідки — чорна й біла. За домовленістю з експериментатором троє дітей стверджують, що обидві пірамідки білого кольору. Перевіряють четверту дитину. Дослід повторюється десятки разів. Більшість піддослідних дітей услід за іншими стверджує, що обидві пірамідки — білі. Коли цей експеримент проводили з дорослими людьми, результат мало чим відрізнявся.

Не менш відомий серед психологів «Експеримент Аша», поставлений у 1951 році. Варто коротко описати цей тест реакції людини на помилкову думку більшості. Група студентів за домовленістю з ученим давала свідомо неправильні відповіді на нескладні запитання (наприклад, необхідно було порівняти довжину кількох відрізків на різних картинках, де відповідь була очевидною!). Більше 70 % піддослідних погоджувалося з незаперечною грубою помилкою, вважаючи за краще не вірити своїм очам, своєму розуму, самим собі. Адже якщо абсолютно вся аудиторія так уважає, то треба або погодитися з нею, або визнати, що ти не такий, як усі, ти один проти всіх! Результат трохи покращився, коли кілька чоловік із аудиторії, знову ж, за домовленістю з ученим, періодично стали в хаотичному порядку давати правильні відповіді. Тоді в піддослідного виявлялося більше твердості у висновках, і кількість правильних відповідей дещо збільшувалась, хоча й відзначалася попередня залежність від думки більшості.

Приречені бути вільними

Чому людині так складно бути в меншості, в ізоляції, в самотності? Звідкіля в нас ця рабська готовність «прогинатися під світ»?

На всю глибину природи конформізму зазирнув Ф. М. Достоєвський. У романі «Брати Карамазови» у главі «Великий Інквізитор» ми знаходимо його страшний здогад: «Немає клопоту неперервнішого й боліснішого для людини, ніж, залишившись вільною, знайти якомога скоріше того, перед ким схилитися... Все, чого шукає людина на землі, тобто: перед ким схилитися, кому вручити совість і яким чином об`єднатися нарешті всім у безсуперечний загальний і дружний мурашник». За Достоєвським, людина шукає цієї єдності будь-якою ціною, оскільки «немає нічого звабливішого для людини, ніж свобода її совісті, але немає нічого й боліснішого».

Досліджуючи цю тему, неможливо не звернутися за допомогою до визначного філософа ХХ століття Пауля Тілліха. Тілліх, професор теології найкращих німецьких університетів, був звільнений з усіх посад, коли відмовився співпрацювати з Гітлером. В 47 років він втратив свій науковий і соціальний статус, а крім того, втратив безпеку в улюбленій Німеччині. Тілліх відгукнувся на пропозицію вчених США і переїхав до чужої країни як викладач. Інша країна передбачала іншу мову, але для філософа було важливіше зберегти свої погляди, ніж, пішовши на компроміс із сумлінням, прийняти пропозиції від гітлерівської Німеччини й поступитися своїми відкриттями у сфері філософії та теології. Коли він пише про справжність та істинний шлях людини, йому віриш з од­нієї простої причини: він, як і його досвід, — справжній, реальний.

Ось що він пише у книзі «Мужність бути», ніби відповідаючи старому інквізитору: «Буття людини... не просто їй дане, але й поставлене як вимога до неї... З метою уникнути ризику розпитування і сумніву вона відмовляється від права запитувати й сумніватися... Вона „втікає від свободи“, щоб утекти від тривоги відсутності смислу. Вона „бере участь“ — і в співучасті утверджує зміст свого духовного життя. Смисл врятовано, однак Я принесено у жертву».

Філософ уважає людську совість «остаточною інстанцією»: «Людина за своєю природою є „остаточною свободою“, свобода тут розуміється... як здатність визначати себе шляхом прийняття рішень в центрі свого буття. Людина несе відповідальність за своє буття. Буквально це означає, що людина повинна дати відповідь на запитання про те, що вона з собою зробила. Той, хто ставить їй це запитання, її суддя — це вона сама, і вона ж стоїть перед своїм суддею... Суддя, що стоїть перед нами (а це ми самі) — той, хто „со-відає“ (со-вість)».

Варто відзначити, що дві з шести частин книги «Мужність бути» Тілліх присвячує опису тривоги — того відчуття, якого людина з усієї сили намагається уникнути. Але «глибинну тривогу, тривогу смертної істоти у зв`язку з загрозою небуття, усунути неможливо». Філософ стверджує, що, зливаючись у «натовп», у певне «ми», люди мають ілюзорну можливість уникнути тривоги небуття, тривоги осуду, тривоги порожнечі й відсутності смислу. Але можливість ця, якою б заманливою вона не була, — ілюзорна.

Голий король

Незаслужено забутий фільм Ролана Бикова за однойменною повістю Володимира Желєзнікова «Опудало» («Чучело») є чудовою ілюстрацією конформізму в підлітковому середовищі. Героїня фільму Олена Усольцева приїжджає жити до діда в невелике містечко на березі Оки. З переходом у нову школу вона змушена вливатися до нового колективу. Клас загальноосвітньої школи на перший погляд єдиний, дружний, але це тільки на перший погляд. Шестикласниці Олені, яка багато в чому опирається на підтримку свого мудрого діда, вдається не втратити своє «я», залишитися собою — навіть під загрозою втратити прихильність не лише колективу, а й батьків однокласників і, головне, Діми Сомова, в якого вона, як усі дівчатка в класі, закохана. На фоні цілісного образу Олени чітко видно, що відбувається з Дімою, який змінює свої погляди, керуючись бажанням бути з більшістю, а точніше, боячись залишитися в непопулярній меншості, втративши наявний «авторитет». По суті, перед нами зламаний юнак, який став чужим серед своїх, та й чужим самому собі. Відрікшись від своїх справжніх почуттів, він знеособився, утратив самого себе.

Ще один приклад — казка Г. Х. Андерсена «Нове вбрання короля», яка також протиставляє вміння бути собою споконвічному бажанню бути частиною натовпу.

«Ото було б чудове вбрання! — подумав король. — Одягнув таке — і зразу видно, хто в твоєму королівстві не на своєму місці сидить. А ще я зможу відрізняти розумних від дурних! Так, хай чимшвидше натчуть для мене такої тканини!

І він дав шахраям великий завдаток, щоб вони почали роботу...»

Пізніше король у новому вбранні вийшов надвір і врочисто пройшов між своїх «вірних» підданців, які старанно вихваляли «нове вбрання», сором`язливо ховаючи очі. «Ніхто не хотів показати, що він нічого не бачить. Адже це означало б, що він непридатний для своєї посади або страшенно дурний. Жодне вбрання короля не мало такого успіху, як це».

Як ми пам`ятаємо, казка Андерсена закінчилася тим, що хлопчик, який ще не знав, «як треба» говорити і думати, раптом заявив: «Король голий!» І тоді люди, що, видно, зітхнули з полегшенням, стали кричати, хто як міг, що король і справді голий. Адже так набагато простіше — сказати, що думаєш, не ризикуючи, коли не треба бути першим, не треба бути відповідальним.

Баба-Яга проти

Багато хто помиляється, вважаючи, що для того, аби не стати конформістом, достатньо завжди йти проти більшості, виступати такою собі бабою-ягою, яка завжди проти. Це дуже велика помилка, оскільки, по суті, нонконформізм — це не що інше, як нігілізм і негативізм, тобто відкидання всього загальноприйнятого з метою проявити себе. Але проявити себе ще не означає бути собою! Граючи на запереченні, людина залишається такою ж далекою від самої себе, як і тоді, коли погоджується з будь-яким абсурдом. Нонконформізм — виворіт того ж конформізму, його перевертень.

По-різному можна ставитися до професора Преображенського з повісті М. Булгакова «Собаче серце». Але можна позаздрити його вмінню залишатися собою й відстоювати власні принципи просто тому, що бути собою життєво необхідно. Красномовним є його діалог із «партійними товаришами», які приходять до нього. «Серед них одна жінка, перевдягнута чоловіком, двоє чоловіків, озброєних револьверами».

" — ...Пропоную вам узяти кілька журналів — на користь дітей Німеччини. По п`ятдесят штука!

— Ні, не візьму.

— Але чому ви відмовляєтесь?

— Не хочу.

— Ви не співчуваєте дітям Німеччини?

— Співчуваю.

— А, грошей шкода...

— Ні.

— То чому ж?

— Не хочу«.

Якби на місці професора був бунтар-нонконформіст, діалог розвивався б інакше. Скоріше за все, той став би доводити щось про дітей Німеччини, про шахрайство та необхідну економію.

Мужність бути собою

Де ж знайти приклад конструктивної протилежності конформізму? Таких прикладів достатньо серед життєписів християнських святих і благочестивих людей. Святі знаходили в собі силу прийняти виклик долі й дійти до самого дна відчаю та самотності, де тільки й можна знайти найголовніше — себе справжнього й істинну віру в Бога. Не зваблюючись можливістю бути «своїм» серед можновладців, не боячись залишитися наодинці, не лякаючись питань і сумнівів, бути вільним.

Як назвати, як визначити протилежність конформізму?

Психологи та філософи промовляють слово «автентичність», хоча мені набагато ближче й зрозуміліше рідне слово «справжність». Якщо заглянути до словника синонімів, ми побачимо цілий ряд прекрасних слів: істинний, достовірний, непідробний, реальний...

По суті, справжність, знайомство з собою і прийняття себе — це лише початок довгого шляху, яким іде нескінченний всесвіт, — людина. Тільки людина, яка прийшла до ­своєї справжності, знайшла себе, зможе, на думку Тілліха, любити тепер життя як можливість просто-бути, і не зупиниться більше ніколи у своєму вічному розвитку й пошуку Істини. В іншому разі, людині, що уникає цієї буттєвої тривоги, свободи й сумнівів, не судилося познайомитися з самою собою, з тією частиною себе, яка є запорукою Вічного.

Чи не до цього так необхідно прагнути кожному з нас і чи є щось цінніше за це? Бо яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? (Мк. 8, 36).

Опублiковано: № 5 (71) Дата публiкацiї на сайтi: 13 October 2014

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 4 з 4
16:48 11.12.2014 | Вероника
Здравствуйте, Анна!
Мне очень нравятся Ваши статьи. Я хотела бы попросить Вас, как компетентного психолога и просто развитого человека, посоветовать книги психологов,в которых освещены вопросы смысла жизни и подобные этим. Сама случайным образом (хотя, конечно же, всё - не случайно) встретилась с трудами Эриха Фромма, Виктора Франкла, Эрика Бёрна...
Спасибо за Ваш труд! Всего доброго и храни Вас Господь!
18:13 09.11.2014 | анна
Анатолий Иванович. мне будет радостно вновь сотрудничать с Вами. пока планирую оставаться в Киеве, поэтому можно продумать :)
22:35 26.10.2014 | анатолий иванович
Уважаемая Анна,
было отлично вновь нам вместе поучаствовать в научно-театральном семинаре по проблеме "смысла жизни" и В. Франклу, помните как мы его провели в НМУ им. Богомольца.
На этот раз я нашел контакт с театром русской драмы, у них идет молодежный спектакль на подобную тему. будем на их базе думать чтобы в декабре провести. Жду подтверждения Вашего участия, ваш практический опыт будет интересен всем. Более детально напишу после вашего ответа.
22:14 15.10.2014 | светлана
спаси Вас ,Господи!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: