Ґрандплац Печерськ

1.

Київський Печерськ — район певною мірою автономний, що навіть ландшафтно підноситься над рештою столичного центру. Вся Україна з прикметником «печерські» асоціює «пагорби»: бодай і з найцентральнішого нашого Хрещатика сюди треба незле плестись вгору. Ті пагорби, якщо дивитись на них з Лівого Берегу, виглядають бортом судна, понад яким виринають біло-золоті «щогли» Лаври, сіруваті «рубки» окремих висотних споруд та освітлювачі стадіону «Динамо», схожі на військово-корабельні радарні установки. Є ще гіпертрофована химера на носі судна — пам’ятник Матері-Батьківщині. І корабель цей пливе істотно іншим курсом відносно загальнокиївських реалій.

Адже Печерськ є осередком не міської, київської, а вищої державної влади. Сюди плинуть з-поза Києва і звідси за Київ розходяться прагнення й установки, сюди тяжіють місцевості, нерідко протилежні Києву за духом. Проте Печерськ не перетворюється на «всесвітній Вавилон», як центри Москви чи Нью-Йорку, чи на «всесвітній бал», яким постали Париж або Петербург. Печерськ залишається самодостатнім, по-військовому зосередженим «містом у місті», по-німецькому чи по-англійському темним, сутінковим. І навіть наймодерніші печерські явища показово відрізняються від аналогічних у інших куточках центру Києва: тільки порівняйте стриману атмосферу підземного ринку «Квадрат» під площею Слави — і гамірний «базар» у подібних (навіть елітніших) «Глобусі» та «Метрограді» під Хрещатиком.

Зрештою, і назву свою житловий район Печерськ має від одної з головних православних святинь, а значить і одного з головних паломницько-екскурсійних об’єктів — монастиря Києво-Печерської Лаври, в якій завжди відвідувачів здалеку можна було побачити укількадесятеро більше за киян. Звідси, з Києво-Печерської Лаври, колись розповсюдилися по всій Русі монастирі як такі. Звідси поширювалася грамотність (тутешня школа була одною з головних у Києві аж до митрополита Петра Могили, який викладацькі ресурси Печерського і Братського монастирів об’єднав у Могилянському Колегіумі). Звідси йшли літописи (зокрема, укладена тут «Повість минулих літ» стала основою чи не половини пізніших північноруських літописів). Звідси виходили переклади богослужбових та святоотецьких книг, які з появою друкарства тут-таки почали масово видаватися й тиражуватися. Зрештою, у галузі виробництва церковного начиння Києво-Печерська Лавра була і лишається одним із провідних центрів. І всі ці «печерські речі» можна побачити у кожному куточку земної кулі — зокрема й там, де речей з інших місць Києва зовсім ніколи не буває.

У сфері певного впливу Печерська як одного з головних монастирських центрів православ’я перебувають і сусідні київські історичні місцевості — Видубичі з тамтешнім монастирем давньоруських часів, на жаль, нині захопленим розкольниками; Звіринець з його таємничими печерами та Свято-Троїцьким Іонінським монастирем (де й ми, редакція «Отрока», знаходимось); ба навіть віддалені за кільканадцять кілометрів скити й монастирі Китаєва й Церковщини, Феофанії й Голосієва — ціле ґроно святинь, своєрідний молитовний «укрепрайон» навколо Києва...

Бачите, коли говориш про Печерськ, то вже сама собою вихоплюється військово-історична термінологія...

2.

«Початок місту Печерську» на місці неозорих угідь Лаври поклав імператор Петро І, заснувавши Стару печерську фортецю та осередок київського губернатора. Продовжила справу імператриця Єлизавета спорудженням Царського і Кловського палаців; а завершив губернатор Левашов, безжально донищивши лаврські липово-шовковичні сади (звідси — назви Липки і вул Шовковична), задля розселення вищої знаті. Згодом імператор Микола І викинув з Печерська ринково-крамничний бродвей — саме з виселенців звідси і постав у ролі центру доти пустельний байрак Хрещатик — і розгорнув спорудження грандіозного комплексу Нової Печерської фортеці. На той час провідними печерськими поняттями були «еспланада», «форштадт», «цейхгауз», «капонір», «барбакан», а геніями місця — військові інженери та коменданти Опперман, Тотлебен, Остен-Сакен. Тобто ми і з історичного боку неминуче підходимо до німецько-англійськості Печерська.

Та як свідчать історики, далекий від кордонів Київ був у стратегічній безпеці і таких найпотужніших в імперії укріплень не потребував. Фортеця за півстоліття існування не зробила жодного пострілу: її будівництво постало амбітною забаганкою царя, улюбленим містом якого був Київ. Печерськ від початку ставав суворим оглядовим плацом. І дещо від цього відновилося нині, коли на тутешніх вулицях людей в одностріях чи не більше, ніж у цивільньому, а представницькі «каретні» джипи і бронелімузини з прапорцями різних держав зустрічаються чи не частіше за «плебейські» авто.

Якось не модно згадувати, що найурочистіше місце печерських пагорбів й усієї України — Маріїнський палац — назване на честь дружини Олександра ІІ. Нам же цікаво, що вона була за походженням, як і більшість імператриць династії Романових, німкенею — принцесою Максиміліаною фон Ґессен. Ця фрау звеліла своєму обер-садівнику (ясна річ, німцю) перетворити ґрандплац перед Царським палацом на парк (звісно, у німецькому пейзажному стилі) — від чого парк, а згодом і палац, отримали імена Маріїнських.

А ось споруда Адміністрації Президента знаходиться на місці колишньої Лютеранської німецької слобідки (поруч збереглася й кірха) — звідси походили Максиміліан Волошин (за матір’ю — Ґлазер) та Ілля Еренбург.

3.

Донині Печерськ має дві неподільні іпостасі. По-перше, це палацовий край — тут сконцентровано чи не усі можливі сучасні різновиди поняття «палац». Це й імпозантно-офіційний Маріїнський палац; і псевдо-ренесансне палаццо НБУ; і загадковий «будинок з химерами» — палац Городецького; і просто музей історії Києва у провінційній віллі Кловського палацу; і кіноконцертний осередок екс-Жовтневого-палацу (споруда штибу готелів у курортних містах); і світло-функціоналістський «бетон-стекло-металл» Палацу дітей та юнацтва і багато-багато інших.

По-друге, це фортечна військова зона, що нерідко причепурюється у ті ж палацово-паркові форми. Один перелік відповідних об’єктів, розташованих просто поміж житловими будинками Печерська, вражає: химерно-радянський псевдоампір Будинку офіцерів з його барельєфчиками над кожним вікном — червоногвардійцями у будьоновках; суворо-багряний форт комендатури на Арсенальній площі, пам’ятник гарматі та вищерблений кулями колишній військовий завод «Арсенал» там само; класицистичний стандарт «Суворівського училища»; комплекс типових казармочок Інституту військових зв’язківців над Наводницьким урочищем з розкішним краєвидом; не менш типовий казармений блок МВС над іншим, Кловським яром. Є тут і два грандіозні військові музеї просто неба — Косий Капонір, атракційний уламок «гусарсько-улансько-кірасирських часів», і Музей Великої Вітчизняної Війни з його безліччю бойових машин на майданчиках і вже згаданою титановою жіночою фігурою сімдесят метрів заввишки з дванадцятиметровим мечем у руках. Зрештою, сюди можна віднести й нескінченну серію братських могил у центральних променадних гаях — весь парк Вічної Слави (колишній Комендантський Сад), могила Героїв Крут, могила жертв Січневого повстання, пам’ятник Ватутіну на місці його поховання поруч з Верховною Радою тощо.

Недарма основні печерські вулиці на противагу усьому старому Києву, ревно індивідуальному у мікротопоніміці, складали «комплект» імператорських імен: Олександрівська (нині Грушевського), Миколаївська (тепер Городецького), Єкатерининська (Липська), Єлизаветинська (Пилипа Орлика), а між Липками і Хрещатиком була Царська площа (Європейська). Ще одна вулиця носила гонорове на петербурзький кшталт ім’я Мільйонної (нині Панаса Мирного); решта вулиць і понині лишилися на честь видатних полководців (Суворова, Кутузова) та військових об’єктів (Цитадельна, Редутна, Бастіонна, Еспланадна, Саперне Поле, Госпітальна тощо).

4.

Наскрізною темою літературного міфообразу Печерська є омана і смерть. Починається це ще з Літопису: перша згадка печерських пагорбів пов’язана з Аскольдом і Диром, яких сюди підступно виманив і вбив новгородський князь Олег. Через півтора століття саме тут у заміському палаці помер Володимир Святий, а Святополк Окаянний приховував його смерть, віддаючи накази про вбивство своїх братів.

З кінця ХІХ ст. Печерськ стає у літературі танатологічним* районом. На вулиці Олександрівській потрапляє під трамвай героїня «Золотої Рози» Купріна — саме на цей епізод алюзувала сцена на Патріарших ставках (Булгаков, «Майстер і Маргарита»). А на Мільйонній сотник Галаньба зарубав Якова Фельдмана, що випадково витягнув «не той документ» (Булгаков, «Біла Гвардія»). І навічно закарбував Мандельштам: «Пахнут смертью господские Липки»... З реальних втілень — такою оманою-і-смертю став «Матч смерті» на стадіоні «Динамо» 1942-го року, коли наших футболістів, що перемогли німців-люфтвафівців, останні розстріляли.

* Танатологічний — пов’язаний зі смертю.

Також Печерськ є традиційним місцем, звідки некияни увозять наречених. Парижанин Оноре де Бальзак одружився з Евелиною Ганською (мешкала на Шовковичній); петербуржець Осип Мандельштам — з Надією Хазіною (мешкала на розі Інститутської й Хрещатика); петербуржець Микола Ґумільов з Анною Ахматовою (жила на Мерінґівській, нині Заньковецької). Згодом Ґумільов напише: «Из логова змиева, из города Киева я взял не жену, а колдунью». Безмаль століттям раніше з ярославським офіцером Олексієм Некрасовим втекла мешканка вул. Садової княжна Софія Закревська. Їхній син, видатний петербурзький поет Микола Некрасов, що народився у винницькому Немирові, згодом у поемі «Кому на Русі жити добре» зафіксує: «вождь Кудеяр из-под Киева выкрал девицу-красу».

І наостанок варто зауважити, що цей непролетарський панський район парадоксально був найреволюційнішим і найсоціалістичнішим у київській історії. Тут жили Костянтин Іпсіланті, натхненник повстання греків за незалежність від Туреччини (химерну історію його втечі зі стамбульської в’язниці переписав Дюма у «Графі Монте-Крісто»), а також очолювач визвольної боротьби чеченців Шаміль. На Печерську перебували у підпіллі декабристи Південного Товариства; звідси вирушили повсталі сапери Жадановського у 1905-му; на Московській мешкав «революціонер військового авіаторства» Петро Нестеров; тут точилися основні бої та повстання у 1917–1918; розташовувався диверсійно-терористичний осередок «Іван Кудря & Раїса Окіпна» у 1941–43...

Зрештою й Акт Незалежності України прийнятий усім відомо в якому будинку — теж на печерських пагорбах.

Опублiковано: № 4 (9) Дата публiкацiї на сайтi: 12 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
09:57 24.12.2008 | Князь
Абзац 2 пункта 4.
Не вдаваясь в прочие детали, замечу, что эти матчи (а их было несколько) проходили не на стадионе "Динамо", а на стадионе "Старт" на Лукьяновке. Там и памятник, кстати, стоит...

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: