И творчество, и чудотворство

Передати словами атмосферу міста, його внутрішній дух. Дати відчути найтонший аромат міського життя. Це складне завдання неймовірно полегшується, якщо пишеш про Одесу. Про неї в цьому стилі пишуть безперервно. Жанр настроєвих нарисів міського побуту народився ледве не тут. І тепер у нашій свідомості юрмиться ціла серія образів Одеси. Ми їдемо сюди вперше і вже добре уявляємо, у яку міську атмосферу зануримося. Пишу ці рядки і посміхаюсь: адже Одеса — столиця жартів, сатири, іронічного всепереосмислення; батьківщина Ільфа з Петровим, Саші Чорного, Жванецького. Часом здається, що Одеса — батьківщина самого гумору.

Прогулянка Одесою

Ось він, головний міф Одеси. Коли ми кажемо «як одесит» або «по-одеськи» — майже завжди це стосується спроможності блискуче жартувати. Іронічні пам’ятники, екстравагантні вивіски крамниць, вуличні й транспортні написи, нескінчений карнавал вигартуваних елементів життя — все це тут справді є, і, очевидно, буде завжди.

Хороший гумор — не сміхотворство, а вміння бачити у звичному незвичне, у буденному абсурдне; поєднувати непоєднуване. І робити це гармонійно, природно, внутрішньо-логічно. Російські євреї, насамперед одеські, як ніхто, досягли успіху у розвитку такого ходу думки. «Одеський феномен» переконливо доводить, що гумор здатний виявитися набагато глибшим за реалізм. Одеса дає зрозуміти, що людська душа за природою своєю — гумористка.

«Если ты не артист...»

Ще одна іпостась Одеси — якою б вона хотіла нам запам’ятовуватися, здаватися — це «острівець свободи». Така собі вільна творча республіка посеред імперії. Як співав «Чиж&Кo» у своїй «Прогулке по Одессе»: «если ты не артист, значит, ты аферист...» Тут усе анархічніше, ненав’язливіше, розкутіше; у кожному дворі є вхід у катакомби, родовище контрабанди і місце народження великих комбінаторів. Одеса — мама босяків, биндюг і бандюг, в яких у душі немає ніяких суспільних рамок. А це завжди приваблює. Чого вартий лиш одеський уродженець Яків Блюмкін, без згадки про якого не обходиться жодна біографія поетів Срібного віку. Пам’ятаєте, у Гумільова: «Человек, среди толпы народа Застреливший императорского посла, Подошел пожать мне руку, Поблагодарить за мои стихи...»

Одразу виникає спокуса (якій піддалися сотні «одесописців») пояснити гумор цією ідеєю свободи. Мовляв, одесити вільний народ, тому і сміються над усім. Логіка в цьому є, але правди — мало. Надто явні в одеському гуморі щемно-сумні нотки, несподівано скорботні — їх неважко помітити у Бабеля, Катаєва, Олеші, у «Гамбрінусі» Купріна, та майже в кожному «одеському» тексті...

І крім того, масова одеська свобода — місцевий міф, піар для читачів. Міф, котрий вже півтора століття не має реального підґрунтя. Імперія є імперія, міщанство є міщанство — і те, й інше надто здатне поламати і потопити будь-яку романтику. Зсередини Одеса давно вже цілковитий Привоз, що переходить у «Сьомий кілометр». Базар, що розрісся до мегаполіса, безладний і малокерований; зі своїми закутками і скелетами у шафах, як на будь-якому великому базарі.

Інші наші облцентри потроху перетворюються на справдешній супермаркет — але в Одесі явно домінує степове начало, імпульсивне та пофігістичне. Як для міста-мільйонника, і, до того ж, туристичної Мекки, вона на диво безладна, на зразок арабської чи кавказької провінції. І це одразу кидається в очі приїжджому.

Свято

А где, бишь, мой рассказ несвязный?
В Одессе пыльной, я сказал.
Я б мог сказать: в Одессе грязной —
И тут бы, право, не солгал.
В году недель пять-шесть Одесса,
По воле бурного Зевеса,
Потоплена, запружена,
В густой грязи погружена.
Все домы на аршин загрязнут,
Лишь на ходулях пешеход
По улице дерзает вброд;
Кареты, люди тонут, вязнут, —

писав Пушкін майже два століття тому. При цьому, між іншим поет зауважив, що тут «все Европой дышит, веет». Через півстоліття те ж місто відвідав Марк Твен, котрому Одеса вже здалася типовою Америкою (тодішніх 1860-х років). Але й американець не оминув додати у свої компліменти шпильку: «Навіть густа хмара пилу оповила нас, наче привіт з милої нашому серцю батьківщини».

І далі, перебираючи сторінки спогадів про Одесу, ми побачимо, що початкову пушкінську картину не змінили всі тектонічні зрушення епох і культур, що відбувалися відтоді. Запилений хаос, недоглянутість — вочевидь, для одеського духу це є серцевинним і необхідним. Проте надто великою честю буде побачити у такому незнищуваному нехлюйстві принципову свободу (як хотілося б Одесі). Швидше це матінка-лінь в її близькосхідній версії.

Позитивний бік східних лінощів полягає в тому, що споглядання є вищим за дію. Краще бути закоханим у життя ледарем, що йому часом випадає пити самий сік всесвіту, — ніж невтомним діячем, котрий не вловлює глибинний смак життя, яке завжди проноситься повз нього. Краще бути «зайвою людиною на святі життя», ніж активістом, для котрого життя перестало бути святом.

Звісно, правильніше бути і споглядачем, і діячем одночасно. Але до цього варіанту ще рости; значно раніше і частіше перед нами постає вибір «або-або». Російська література, починаючи з казок, практично вся присвячена зіткненню високої бездіяльності зі звичайною життєвою дією. Так от, характерні одесити разом із російською літературою та Близьким Сходом відверто (і навіть зумисне) на цьому роздоріжжі обирають бездіяльність.

До речі, у вже цитованому нами одеському фрагменті з «Уривків із подорожі Онєгіна» саме в цьому місті головний герой відверто байдикує. Зате його перебування тут надзвичайно насичене радістю життя! І Пушкін сам вказує близькосхідні аналогії цієї одеської легкості. І сам іронічно протиставляє її метушливості заповзятливих людей: «Но мы, ребята без печали, Среди заботливых купцов Мы только устриц ожидали От цареградских берегов». Олександр Сергійович не закінчив додаткові розділи до «Онєгіна» — але ввів їх у текст задля того, що його герой-ледар виявиться у випробуваннях морально і душевно вищим, відповідальнішим за багатьох колег, невтомно зайнятих «суспільно-корисною працею». І дуже характерно, що для апофеозу високого ледарства свого героя автор обрав саме Одесу — а не інші насиченіші розвагами та романтикою місця Європи.

Можливість перемоги безтурботності над багатотурботливістю — у цьому, ймовірно, і полягає головне слово Одеси світові. Але одразу повторимося: свободи від кітчу та вульгарності такий вибір не гарантує. І жагу високих цінностей він може розпалювати — та, на жаль, не тамувати.

Повітря дива

Є ще образи Одеси. Скажімо, курортна «перлина біля моря»; іудейська містична точка; центр вітчизняної еміграції і батьківщина половини США; небувалий згусток пасіонарності; місто-герой Великої Вітчизняної... І ще багато інших яскравих міфів. Розглядати їх детально не будемо: народний культ Одеси принизити дуже легко (мовляв, узбережжя не вирізняється природною красою, єврейства не залишилось, євроремонт порту вбивчий, гумор скрізь сплюндрований телепетросяном, і взагалі «шаланди, сповнені фекалій»). Натомість вміло підтримувати про себе гарний міф, як це робить Одеса дуже важко.

«Шо вы знаете, надо Одессу бэрэчь!» Головне, що критикувати це місто, загалом, марно. Тут таке рідкісне місце, де романтичний міф сильніший за реальність. Спробуй опинитися в Одесі й не пройнятися нею!

Просто виходиш із потяга — і все, нахлинуло, закрутило, очі розкриваються від здивування невідомо чому; цей шарм, ці південні платани, цей ледве вловимий вже на вокзалі запах моря... О, яке там уже сміття і хаос! Ти вже танцюєш із нею, шикарною мадам Одесою, зі всіма її дворами і мокрою білизною на мотузках, трамваями, пляжами і пасажами, оперним театром, бомжами і котами, Потьомкінськими Сходами, Приморським бульваром і Дюком, із вражаючим художнім музеєм, сповненим шедеврами великих майстрів і лиш їх. Танцюєш із тією дружиною моряка і дитиною, що в бронзі завмерли на пірсі морвокзалу і вдивляються у кораблі, які все прибувають... І з самим кораблями, портовими кранами і баранцями на морських хвилях...

Поновлені назви вулиць п’єш, немов освіжаючий напій. Старопортовранківська та Старосінна, Дворянська, Манежна, Рішельєвська, узвози Деволанівський та Карантинний. Та ж який доречний Завод Шампанських вин на Французькому бульварі! Чи ось грайливо усміхаються таблички з українізованими імператорськими іменами: Олександрівська, Миколаївська, Єкатеринiнська — особливо це нахабне неправописне «Є» на початку імені імператриці просто робить мене щасливим! Теж гумор, але який переможний!

А головне — тут легко вірити в диво. Великий офтальмолог, одесит Володимир Філатов, котрий відмовився лікувати дитину з безнадійною хворобою очей, визнав чудесне зцілення цієї дитини св. Іоною Отаманським — і відстояв святого протоієрея на більшовицькому суді. Це було друге диво, варте першого. Святитель Інокентій (Борисов) хресним ходом із чудотворною Касперівською іконою Божої Матері вимолив відхід з одеського рейду ворожого флоту — не в які-небудь тохтамиш-тамерланівські часи, а в середині ХІХ століття. А вже святий старець Кукша (Величко) був відзначений сотнями чудотворень у зовсім близькі 1960-і роки. І в ті ж радянські роки, коли закриті були семінарії в Києві та в інших давньоправославних містах, у відносно «молодій» Одесі — чим не диво? — продовжували працювати духовні школи (і тут навчався блаженніший Володимир, митрополит Київський та всієї України).

Залишаючи казкове, з «Тисячі й однієї ночі», місто Одеса, згадуєш одну строфу. Її автор не одесит (хоча й син одеситів). Просто він, Борис Пастернак, із неймовірною силою вірив у чудеса Господні — і в творчу силу, що протікає крізь тих, хто відчуває себе «витвором» у руках Подателя Чудес. У цьому поєднанні зухвалості та легкого відкритого слідування своєму дару є щось дуже одеське. Тож, прощавай, многоцінна перлино Одесо:

Прощай, размах крыла расправленный,
Полета вольное упорство,
И образ мира, в слове явленный,
И творчество, и чудотворство.

Опублiковано: № 6 (30) Дата публiкацiї на сайтi: 04 February 2008

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 5 з 5
17:29 08.05.2009 | Анатолий
Как говорил Жванецкий: Любовь к Одессе у нас в крови.
19:56 07.03.2009 | Екатерина
Одесса это мой родной город.
Тут люди улыбаються безпрерывно!!! :-)

и любой Одессит скажет что Одесса это "СТОЛИЦА - МИРА"
потому что он искрене в это верит...
14:38 20.02.2008 | Кристина
Присоединяюсь к Ольге - спасибо Вам огромное за замечатальную статью о нашей Одессе!
15:29 09.02.2008 | batmax
замечателен в городе симбиоз иноческой жизни и мирской.в действующие монастыри можно войти просто с улицы.не много таких городов с православными обителями.
16:52 06.02.2008 | Ольга
Огромное спасибо за такую статью про мой родной город!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: