Отрок.ua

This page can found at: https://otrok-ua.ru/ua/sections/art/show/ioann_ruskii_svjatii_greckoji_zemli.html

Іоанн: руський святий Грецької землі

Протоієрей Андрій Ткачов

Є на Русі святий, до імені якого додано слово «грек». Це Максим, освічений монах, який приїхав на Русь займатися перекладом священних книг. Неласкаво повелася з ним нова батьківщина. Обмовили, засудили й, по суті, згноїли в тюрмі. Максим усе перетерпів, змирився і з молитвою на вустах покинув скорботну землю. На стіні темниці залишив напис «Благословен Той, хто мене змирив».


І є в Греції святий, до імені якого додано слово «руський». Це — Іоанн Руський, сповідник. Греки не були до нього такими суворими, як руські до Максима. Коли Іоанн жив на землі, греки самі стогнали під гнітом турків і насущний хліб змочували сльозами.

Іоанн народився там, де мова українська найближче до себе самої, — на Полтавщині. Солдатом у війську царя Петра Іоанн брав участь у Російсько-турецькій війні й опинився в полоні. Наскільки солодко хрещеній людині в турецькій неволі, уявити неважко. Найгіршим народом з усіх, що сповідують іслам, святитель Миколай Сербський називав турків. І раніше були, і зараз є багато шляхетних, милостивих, великодушних мусульман. Але ті, в чиї руки потрапив Іоанн, були не такі.

За відмову прийняти іслам Іоанна жорстоко били, спалили волосся на голові, морили голодом. З готовністю померти, але від Христа не відмовитися, страждалець перетерпів усе. Працювати й жити його відправили в стайню.

На чужій стороні сонце інакше світить. Найсмачніший хліб жується як вата. Але смачного хліба в Іоанна не було. Були одноманітні дні, що повільно тягнулися, тяжка праця й наказові окрики незрозумілою мовою. Добре, якщо в людини, що потрапила в таку біду, є віра й молитва. Інакше можна зачахнути від печалі, зійти з розуму, зламатися й прийняти чужу віру. У нашого Іоанна було те, про що говорить його тезко, преподобний Іоанн Ліствичник. «Стиснута вода підіймається вгору, а скорботна душа зводить очі до Бога». Стайню він зрошував уночі сльозами й перетворював її молитвою на запашний храм. Тварини полюбили його і з ніжністю тягнулися до нього оксамитовими губами, лащились, як колись у раю — до Адама.

Турецьке селище мало грецьку назву — Прокопіон. І храм там був на честь великомученика Георгія. На паперті цього храму Іоанн провів безліч ночей, стоячи навколішки, напам’ять читаючи молитви зі всеношної служби. Наскільки можливо часто бранець приймав у цьому храмі святе Причастя.

Людям дано розпізнавати святість. Нехай не завжди, хай не відразу, нехай не без помилок, але серця людські пом’якшуються, відчуваючи благодать. Якщо святий одягнений у шовк і оксамит, святість затьмарить красу його одягу. Якщо святий бідний, святість зробить бідність непомітною. Турки відчули у своєму рабові неземну силу й красу. Вони почали пропонувати йому поміняти місце проживання на звичайний будинок, зручний і чистий. Іоанн відмовився. Хто відчув користь хвороби, той не хоче одужувати.

Одного разу, коли господар, за законом своєї віри, поїхав до Мекки, в будинку зібралися гості. Усі страви були смачні, але найсмачнішим був плов. Хтось сказав: «Шкода, що господар не їсть з нами цей чудовий плов». Хтось з посмішкою відповів: «Скажи цьому руському, нехай віднесе». Сміючись, покликали зі стайні Іоанна, дали страву й веліли віднести до Мекки. Взявши блюдо й уклонившись, святий пішов. А незабаром повернувся з порожніми руками й сказав, що наказ виконано. Веселощам гостей не було меж. «Який хитрий руський! Оце так святий! З’їв плов так швидко».

Як же довелося всім здивуватися, коли господар повернувся з хаджу і з собою приніс блюдо. Коли він побачив його у своєму наметі, плов був таким гарячим, як ніби тільки що приготований.

Вік земний Іоанна був недовгий, і слава не встигла його зіпсувати. Не старіше сорока років він покинув землю. Перед смертю причастився. Священик, боячись з Причастям йти в будинок мусульман, прислав Святі Тайни всередині яблука. А через три роки цьому ж священику вві сні з’явився святий і сказав, що тіло його Бог зберіг нетлінним, і бажає Бог тіло його відкрити і прославити.

Люди всіх вір і всіх національностей почали шанувати Іоанна. «Святий чоловіче, не позбав нас твоєї милості», — молилися вони йому.

У 20-х роках минулого століття малоазійські греки воювали з турками. Ці події увійшли в історію під назвою малоазійської катастрофи. Багато греків утікали й, тікаючи, забирали з собою святині. Так тіло Іоанна потрапило до Греції. У 1925 році воно знайшло спокій в селищі Новий Прокопіон. Це селище на острові Евбея знають сьогодні всі греки.

Тіло Іоанна збереглося чудово. Дивлячись на його мощі, важко повірити, що минуло майже триста років із дня його кончини. Коли схилиш коліна біля його труни, відразу захочеш плакати спокійними й радісними сльозами. А в невеличкій каплиці біля храму можна одягти на голову шапочку й на тіло — пояс. Ці предмети освячені на мощах святого. Шапочку — щоб думки просвітліли, а пояс — щоб плоть від пристрастей не бісилася.

І саме в цей час ти дуже точно розумієш, що найнеобхідніше для людини — це ясність розуму й перемога над пристрастями.

Опублiковано: № 3 (45) Дата публiкацiї на сайтi: 25 November 2010