Іоасаф

Білгородський чудотворець

Я люблю нашу мову, люблю ту помірну плинність, коли приголосні й голосні, розмірено чергуючись, заколисують слух. Мо-ло-ко, го-ло-ва, до-ро-га ... Можна лягти на ці «о-о-о» й «а-а-а», лягти, немов стомлений плавець — на спину, і відпочивати. «Чужий» вривається у життя не лише вихором незрозумілої енергії або незвичним розрізом хижих очей. Чужинець порушує твій спокій і поширює навколо себе тривогу незвичними звуками. Гортанні й уривчасті, як крики погонича, або хльосткі, різкі, як клацання батога, чужі звуки змушують увібрати голову в плечі й стиснути кулаки. У цій чужій звуковій стихії не можна відпочити, потрібно внюхуватись у повітря, очікуючи небезпеки.

Я відчув це вперше дуже давно, класі в п’ятому, на уроці малювання. Наша вчителька (розумниця!) виводила уроки за межі програми, і ми не лише перемальовували вазу, що стояла в неї на столі, але й слухали розповіді про життя художників, про різні країни та їхні культури. Це вона наводила нам приклади мов, у яких багато приголосних ідуть підряд, і написала на дошці всім відоме прізвище: Мкртчян. Я добре знав, завдяки телевізору, миле і доброзичливе обличчя людини, що носила це прізвище. Але обличчя обличчям, а звуки — звуками. Якийсь чужий вітер, чи то спекотний зі степу, чи то прохолодний — з гір, ворухнув тоді мою дитячу чуприну при звуках «м-к-р-т-ч».

Але є й інша філологічна крайність, є інші слова, в яких багато голосних нанизуються одна на одну і, хоча створюють труднощі вимови, нікого не лякають. І-о-анн, І-о-асаф, І-о-ав. Ці слова прийшли до нас із єврейської мови, де голосні звуки на письмі не зображуються. Такий ось парадокс — стільки голосних у словах мови, в якій голосні не пишуться.

Я можу тепер перевести дух. Потрібне мені ім’я назване. Тепер можна його повторити: Іоасаф, — і далі вести мову про людину, що ховається за цим ім’ям. Так здалеку, і якось боком, пристрибуючи — я підходив до теми. А ви думали, як можна говорити про святих сьогодні? Ось так просто: «Святий такий-то, народився там-то, зробив те-то, пам’ять тоді-то». Ні, панове. Так не вийде. Точніше, вийде, але плоду ніякого з цього буде. Будьте ласкаві підібратися до священної теми в обхід, через карту зоряного неба, через питання теоретичної фізики або через аналіз архітектурних особливостей ансамблю Новгородського Кремля. Інакше товста кістка і не менш товста шкіра міщанського лоба не пропустять всередину черепа подану вами інформацію. А вже через годину новий потік інформації змиє будь-яку згадку про те, що ви сказали, і святе зерно, посіяне при дорозі, склюють птахи .

Іоасаф. Святий єпископ Білгородський. На цьому світі пожив трохи більше сорока дев’яти років. За життя був відомий як людина сувора і водночас милостива. До безбожників, недобросовісних попів — нещадний, до убогих, старих і людей, що каються — милостивий. До себе самого — безжально суворий. Після смерті — прославлений як чудотворець. Мощі нетлінні і благодатні. Народився в день Різдва Богородиці і названий на честь батька Її Іоакимом. Звідси продовжимо докладніше.

Як бачимо, ім’я його і до чернецтва було насичене тими ж таки голосними: «і-о-а». Єврейське ім’я, що у прихованому вигляді містить невимовне ім’я Боже, прийме він потім у постригу. Народившись у день Різдва Пречистої, носивши в дитинстві ім’я Її батька, майбутній святитель дивовижним чином з раннього дитинства полюбив молитву і полюбив Царицю молитви — Пресвяту Богородицю. Вісім років було Іоакиму, коли батько його бачив у видінні Матір Божу, що промовляла до отрока: «Приємна Мені молитва твоя». Це, крім усього іншого, свідчить про те, що у святості є таємниця, якщо вже у вісім років дитина могла радувати своїми молитвами Богородицю.

Оскільки ми не пишемо детальний біографічний нарис, пронесемося, мов Гоголь на трійці, повз юнацькі роки, постриг, чернечі випробування перших років, скорботи, зміну монастирів . Зупинімося на тому періоді, який дав владиці другу частину імені — Білгородський. Останні шість років Іоасаф був єпископом Білгороду. Він зустрів убозтво, грубість, розвал і невігластво. Кажуть, місцевий юродивий Яків зустрів владику на під’їзді до міста і «доповів ситуацію». «Церкви бідні, пани вредні, а губернатор — казюля». Якщо передреволюційний час вимальовується у нашій уяві свіжими і яскравими фарбами, то одне з двох: або ми не знаємо суті справи, або Білгород до Святої Русі не належав.

Будь-яке житіє великого вітчизняного святителя розкриває перед нами однакові болячки: духовенство безправне й неосвічене, дворянство атеїстичне або вільнодумне, народ бідний і темний. З цим боровся Дмитрій Ростовський. Проти цього ж повставав Тихон Задонський. Ті ж проблеми довелося вирішувати й Іоасафу.

Духівництво потрібно було перевиховувати, застосовуючи владу, народ треба було вчити, показуючи приклад. Найгірше було з поміщиками і дворянами. Ті могли шмагати попів нарівні з кріпаками, могли й єпископу зацідити по вуху кулаком, як це було зі святителем Тихоном. А в Іоасафовій пастві був такий пан, який недіючу церкву в своєму маєтку розібрав на цеглу і зробив огорожу для дому. До більшовицьких злочинів було ще півтора сторіччя, але дорогу до них уже було прокладено. Загалом, скількох бід зазнали чисті й полум’яні душі у щоденній боротьбі з всюдисущим брудом, нам зрозуміти важко. Якщо ж захочемо зрозуміти, то для цього є відповідна біографічна література.

Хоча справа не в докладній інформації. Перед архієреєм постає в усі часи одне і те ж завдання. По-перше, перемогти свої немочі, розіп’ятися з Христом, померти для світу. Потім, освятившись, він повинен інших освячувати; ставши світлом, інших освічувати. Якщо перша частина завдання не вирішена, то друга, через невблаганність духовних законів, вирішена бути не може. Якщо ж людина терпляче і мужньо провадить внутрішню роботу, якщо вона в міру наближення до Бога починає й інших слідом за собою вести, то світ завжди повстане проти такої людини. Повстане з наклепами, повстане з кулаками, повстане за феодалізму, повстане за демократії.

Святитель Дмитрій Ростовський, до речі, схожий на Златоуста. Не лише яскравістю проповіді, але і широтою знань, і пафосом, з яким він викривав «справи пітьми». Святитель Тихон схожий на Григорія Богослова. Обидва — любителі пустелі, мовчання, самотності. І той, і інший — любителі сліз, добровільної бідності, невпинної молитви. Це — образ страдників, що плачуть за Небесною Вітчизною і не заспокояться, доки туди не переселяться.

А Іоасаф схожий на Миколая Чудотворця. Він не пише так багато, як Тихон. Він не говорить так багато, як Дмитрій. Але він входить у бідні хатини стопами Мирлікійського святителя, він потай роздає гроші й речі, купує дрова, сам рубає їх, якщо в будинку лише бабусі та діти. Тихон Задонський, щоб вести тихе й молитовне життя, полишив кафедру. Іоасаф, щоб робити те саме, на кафедрі лишився, але вів подвійне життя. Вдень це — владна, сувора і мудра людина. Вночі це — мандрівник, який обходить з пригорщами милостині бідні оселі, або подвижник, що не дозволяє очам закритися і проводить всю ніч у молитві.

Ресурс, який при любові до себе можна розтягнути на десятиліття, святий витрачає за роки. Бо любить він Бога й ближніх. Особливо тяжко йому, якщо живе він не в пустелі, а серед натовпу, вникаючи в повсякденні чужі біди, співчуваючи, жахаючись, жертвуючи собою. Іоасаф, як було сказано раніше, до півстоліття не дожив. 50 років — це певний рубіж. Ісусу Христу, Передвічному Божому Слову, Який за днів тіла Свого в очах людей виглядав молодим, іудеї говорили: Тобі не має й п’ятдесяти років, — і Ти бачив Авраама? (Ів. 8, 57). Й Іоасафу не було п’ятдесяти років, але у дитинстві він бачив Богородицю, за життя невпинно очищав серце, щоб мати можливість побачити Бога (див.: Мт. 5, 8), а тепер обличчям до обличчя бачить Господа, Воскреслого з мертвих.

Іоасаф, уроджений Горленко, син бунчукового товариша Андрія Дмитровича. Років на землі прожив від народження сорок дев’ять. Святий безсумнівно. Шанований усецерковно. І в хрещенні, і в чернецтві носив імена, незвичні для нашого вуха: І-о-аким та І-о-асаф. Нехай помилує нас його молитвами Христос в день Суду, справедливого й страшного.

Опублiковано: № 6 (42) Дата публiкацiї на сайтi: 11 March 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Іоасаф

Іоасаф

Андрій Ткачов
Журнал «Отрок.ua»
Іоасаф. Святий єпископ Білгородський. На цьому світі пожив трохи більше сорока дев’яти років. За життя був відомий як людина сувора і водночас милостива. Будь-яке житіє великого вітчизняного святителя розкриває перед нами однакові болячки: духовенство безправне й неосвічене, дворянство атеїстичне або вільнодумне, народ бідний і темний. З цим боровся Дмитрій Ростовський. Проти цього ж повставав Тихон Задонський. Ті ж проблеми довелося вирішувати й Іоасафу.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 7 з 7
01:17 26.04.2010 | Андрей К.
Спаси, Господи! Как всегда у батюшки Андрея написано.
10:31 25.03.2010 | Віка
дякую!
11:40 17.03.2010 | Игнат
Я могу только присоединиться: Яркий писательский талант у о.Андрея. Читать его статьи - сладость, и радостное научение.
20:32 16.03.2010 | Белова
Мир Вам!
Благодаря Вам, имя великого и любимого святого прославляется!
Спаси Вас Господи!
12:26 15.03.2010 | Татьяна
Дорогой наш батюшка! Благодаря вашим передачам "На сон грядущим" и мой дорогой муж Александр чаще стал (не 1 раз в год) ходить к Причастию. Старается не пропускать передачи. Слава Богу! Прихожанка Львовского Свято-Георгиевского Храма.
13:06 13.03.2010 | Дмитро
Дійсно, статті заколихують думки, а їх смисл розставляє всі крапки над "і".
Дякую. Храни Вас Господь.
13:30 12.03.2010 | Елена
Яркий писательский талант у о.Андрея. Читать его статьи - сладость, и радостное научение.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: