Як у російській літературі є поет номер один — Пушкін, — так і в Старому Завіті є головний пророк — Ісайя. У минулі часи, якщо наводилося якесь пророцтво зі Старого Завіту, то за замовчуванням вважалося, що належить воно безпосередньо Ісайї, особливо якщо в цьому пророцтві ми бачимо вказівку на Христа. Утім, Ісайя був не єдиним і навіть не найпершим пророком, чиї промови склали окрему книгу — ще до нього був пророк Амос. Але, мабуть, ніхто з пророків не говорив яскравіше за Ісайю, ніхто не порушував настільки різні та глибокі теми. І в цьому сенсі він — справді перший із пророків.

Сам Ісайя був із числа священиків Єрусалимського Храму — тих самих людей, які повинні були говорити з людьми про Бога. Але не завжди в них це виходило, не завжди цього й хотілося — багатьом досить було звершувати звичне богослужіння. Саме під час богослужіння одержав заклик згори Ісая. Йому на жереб довелося зайти всередину святилища, у місце таємничої присутності Бога. І там...

«Року смерти царя Озії бачив я Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі, а кінці одежі Його переповнювали храм. Серафими стояли зверху Його, по шість крил у кожного: двома закривав обличчя своє, і двома закривав ноги свої, а двома літав. І кликав один до одного й говорив: Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його! І захиталися чопи порогів від голосу того, хто кликав, а храм переповнився димом! Тоді я сказав: Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота! І прилетів до мене один з Серафимів, а в руці його вугіль розпалений, якого він узяв щипцями з-над жертівника. І він доторкнувся до уст моїх та й сказав: Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений. І почув я голос Господа, що говорив: Кого Я пошлю, і хто піде для Нас? А я відказав: Ось я, пошли Ти мене! А Він проказав: Іди, і скажеш народові цьому: Ви будете чути постійно, та не зрозумієте, і будете бачити завжди, але не пізнаєте. Учини затужавілим серце народу цього, і тяжкими зроби його уші, а очі йому позаклеюй, щоб не бачив очима своїми, й ушима своїми не чув, і щоб не зрозумів своїм серцем, і не навернувся, і не був уздоровлений він!»

Звернемо увагу: Ісайя — доброволець, він сам викликався на проповідь, чудово усвідомлюючи при цьому свою недостойність. Але в чому ж полягала його звістка? Жителі Єрусалима продовжували дотримуватися Закону, приносили встановлені жертви, дбали про святилище. Але багато хто з них уважав за краще забути, що Бог чекає від людини не тільки виконання релігійних обрядів, але й праведної поведінки. Бог не приймає молитов людини, яка гнобить свого ближнього. Із самого початку своєї проповіді Ісайя передає народу слова Господа: Нащо Мені многота ваших жертов?
Хто жадає того з руки вашої, щоб топтали подвір’я Мої?
Новомісяччя ваші й усі ваші свята
ненавидить душа Моя їх:
вони стали Мені тягарем, Я змучений зносити їх...
Коли ж руки свої простягаєте,
Я мружу від вас Свої очі! Навіть коли ви молитву примножуєте,
Я не слухаю вас, ваші руки наповнені кров’ю...
Перестаньте чинити лихе! Навчіться чинити добро,
правосуддя жадайте, карайте грабіжника,
дайте суд сироті, за вдову заступайтесь!
Тоді прийдіть — і розсудимо.

А ще Ісайя, наприклад, розповідав своїм слухачам притчу про виноградник. Хазяїн насадив його на гладкому пагорбі, обніс огорожею, зробив усе, щоб одержати добірний урожай. Але виноградні лози принесли йому тільки дикі, кислі плоди. Що стане він робити з таким виноградником? Звичайно, закине його, щоб перехожі його спустошили. І цей виноградник — не що інше, як обраний Богом єврейський народ... Який шок повинна була викликати ця звістка серед його слухачів! Пройдуть століття, і вже Ісус буде розповідати нову притчу про виноградник нащадкам слухачів Ісайї, і вони точно так само будуть дивуватися Його словам й обурюватися ними.

Але в книзі Ісайї ми знаходимо не тільки грізні попередження. От він зустрічається із царем Ахазом, який боїться навали ворогів — Північне (Ізраїльське) царство вступило в союз із Сирією та готується напасти на Юдею. Але пророк говорить цареві: «Не бійся». І відразу виголошує пророчі слова: «Тому Господь Сам дасть вам знака: Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому: Еммануїл... Бо поки пізнає Та Дитина, як зло відкидати та добро вибирати, буде покинена та земля, що ти лякаєшся перед двома царями її».

Ім’я Еммануїл означає не що інше, як «з нами Бог». Ще до Різдва Христового євреї стали вірити, що тут мається на увазі якесь чудесне народження особливого немовляти — адже політичні події часів царя Ахаза вже нічого не значили для них.

Коли в Діви Марії у Віфлеємі народилося Немовля, Вона — а слідом за Нею і євангеліст Матфей, і всі християни — побачила в Ньому справдження пророцтва Ісайї. Здавалося б, деталі не збігаються — немовля назвали не Еммануїл, а Ісус (це ім’я означає «Господь рятує»). Але тут за розбіжності імен збігаються їхні смисли: Господь приходить до Свого народу та спасає його.

Пророцтво завжди неоднозначне, адже це не метеорологічний прогноз і не розклад руху поїздів, які очевидним чином збуваються або не збуваються в конкретний відрізок часу. Пророцтво дивним чином з’єднує разом різні пласти історичного буття та говорить одночасно про тимчасове і про вічне.

Тут перед нами постає дуже цікаве питання: а чи всю книгу Ісайї написав єрусалимський священик VIII століття до Різдва Христова? Він жив більш ніж за сто років до того, як Єрусалим був зруйнований і значна частина його населення була виведена у вавилонський полон. І тим не менше, друга частина його книги, починаючи з 40-ї глави, повідомляє радісну звістку: вавилонський полон швидко закінчиться, євреї повернуться додому, Єрусалим буде заново відбудований!

Звичайно, пророк міг передбачити все це заздалегідь. Але чи був сенс говорити про ці речі людям, які навіть не доживуть до падіння Єрусалима? Уявимо собі, що хтось у Росії під час війни з Наполеоном став би пророкувати про швидке падіння радянської влади. Та його би просто не зрозуміли, пророцтво було би повністю позбавлене сенсу!

Саме тому ми можемо вважати, що насправді ці слова виголошував інший пророк, спадкоємець Ісайї Єрусалимського, який додав свої слова до пророцтв великого попередника — виголошував їх уже в часи полону, коли це пророцтво було дійсно актуальним. Річ у тім, що в давнину інакше ставилися до питань авторського права. Людям того часу було не так важливо знати, хто вперше вимовив ті або інші слова, набагато важливіше було зрозуміти, яку духовну традицію ці слова продовжують. І в цьому сенсі відсилання до Ісайї цілком правильне: це справді пророцтво в його дусі, його силі — так само, як у Євангелії Іоанн Хреститель був свого роду новим втіленням пророка Іллі, хоча, звичайно, він був зовсім іншою людиною. Іноді цього нового автора називають Другоісайєю. Втім, не все згодні з цим підходом, та й не так важливо, хто саме сказав ці слова. Важливо, що Старозавітна Церква прийняла їх як своє Писання та ввела до книги пророка Ісайї.

Про що ж говорить це пророцтво? Насамперед — про повернення іудеїв додому, яке повинне стати свідченням Божої слави й величі: На пустині вготуйте дорогу Господню,
в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому!
Хай підійметься всяка долина,
і хай знизиться всяка гора та підгірок,
і хай стане круте за рівнину, а пасма гірські за долину!
І з’явиться слава Господня!

...

Які гарні на горах ноги благовісника, що звіщає про мир, що добро провіщає, що спасіння звіщає, що говорить Сіонові: Царює твій Бог!

Радійте, співайте сумісно, о єрусалимські руїни, бо народа Свого Господь звеселив, викупив Єрусалима!

Отрок Господень

З поверненням усе зрозуміло. Але пророцтво Другоісайї не обмежується цією радістю. Її заступають дивні слова про Отрока Господнього, який перетерпів безліч мук за інших людей. Про кого йде мова? Як пов’язано це з відродженням Єрусалима? Важко сказати однозначно. Давайте спочатку прочитаємо ці рядки:

Він виріс перед Ним, мов галузка, і мов корінь з сухої землі, Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хоробами, і від Якого обличчя ховали, погорджений, і ми не цінували Його... Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив... А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!

Одні кажуть, що тут мається на увазі весь ізраїльський народ, який повинен був привести до Бога все людство, що не знало в ті часи Єдиного Бога. Такі слова, очевидно, могли навернути до Ізраїлю язичників. Але тут недвозначно сказано, що Отрок не був ні чому винний, тоді як гріхи ізраїльтян — наскрізна для всіх пророків тема.

Інші вважають, що тут пророк має на увазі себе самого. Так, ми знаємо, як часто правдива проповідь накликала на пророків гоніння та навіть мученицьку смерть, і церковний переказ справді розповідає, що за свою проповідь Ісайя багато постраждав за царя Манасії. Зрештою цар наказав убити його, перепиливши дерев’яною пилою, щоб заподіяти якнайбільше мук. Але все-таки... не чи занадто голосно звучить така заява про себе самого? Не чи має пророк на увазі когось іншого?

Уже в давнину серед іудеїв виникла надія на прихід великого царя, який установить царство праведності та справедливості на землі. Такого царя із числа нащадків Давида називали Помазаником — давньоєврейською це слово звучить як «Машиах» (звідси наше «Месія»), а давньогрецькою як «Христос». І тому можна погодитися з тими, хто бачить тут вказівку на прихід такого царя. Але саме Ісайя говорить про дивні речі: славі Месії буде передувати страждання за гріхи інших людей! Його перемога не буде легкою прогулянкою, Йому доведеться пройти через біль і навіть смерть. Але все минеться Його перемогою, яка принесе благі плоди й іншим людям.

Чи варто дивуватися, що через понад п’ять століть ці слова сприйняли як пророцтво про долю Ісуса з Назарета? Звичайно, той, хто вимовив їх, не знав і не міг знати історію Його життя. Але ж пророк говорить не тільки від себе, він передає ту звістку від Бога, яку часом і сам не розуміє до кінця.

Новий світ

Особливо це стосується таких сторінок книги, де пророк описує якийсь новий світ, у якому все буде інакше, ніж тепер:

Бо ось Я створю нове небо та землю нову, і не згадаються речі колишні, і не прийдуть на серце! І доми побудують, і мешкати будуть, і засадять вони виноградники, і будуть їхній плід споживати. Вовк та вівця будуть пастися разом, і лев буде їсти солому, немов та худоба, а гадові хлібом його буде порох!... Вони не чинитимуть зла й вигубляти не будуть на всій святій Моїй горі, говорить Господь.

 

Звичайно, важко очікувати, що вовки та леви в буквальному значенні коли-небудь стануть вегетаріанцями. Можна розуміти ці слова в дусі байок дідуся Крилова: хижі й кровожерливі люди, яких можна вподібнити вовкам, більше не будуть губити своїх безмовних сусідів, схожих на ягнят.

Але можна побачити тут опис іншого, кращого світу, де не буде ні старості, ні хвороб, ні смерті, навіть серед тварин. На що буде схожий цей світ? І як буде виглядати лев, якому не потрібно нікого гризти? Про це можна тільки здогадуватися — навіть у наш час ми нічого не знаємо напевно про цей світ.

Пророк певен тільки в одному: цей кращий світ буде призначений не лише для іудеїв, але для всього людства. Зараз ці народи можуть бути сліпими язичниками, що не відають Бога, але настане час, коли жителі Єрусалима повернуться у своє місто, а всі люди звернуться до свого Творця:

Не бійся, бо Я ж із тобою! Зо сходу згромаджу насіння твоє, і з заходу тебе позбираю. Скажу півночі: Дай, а до півдня: Не стримуй! Поприводь ти синів моїх здалека, а дочки мої від окраїн землі, і кожного, хто тільки зветься Іменням Моїм, і кого Я на славу Свою був створив, кого вформував та кого Я вчинив. Приведи ти народа сліпого, хоч очі він має, і глухих, хоч вуха в них є!

У чому ж сенс релігії?

Але поки люди живуть на колишній землі, їхні стосунки з Богом утілюються у форму конкретної релігії з її усталеними виявами: обрядами, молитвами, постами. Тому й тепер пророкові доводиться говорити про те, навіщо потрібна ця релігія, що дає вона людині. Пророк зображує діалог між віруючими, які пишаються ретельним виконанням усіх приписань, і Богом, Якому вони думають послужити: Нащо ми постимо, коли Ти не бачиш,
мучимо душу свою, Ти ж не знаєш того?
Отак, у день посту свого ви чините волю свою,
і всіх ваших робітників тиснете!
Тож на сварку та заколот постите ви,
та щоб кулаком бити нахабно...
Чи ж ось це не той піст, що Я вибрав його:
розв’язати кайдани безбожности, пута ярма розв’язати
й пустити на волю утиснених, і всяке ярмо розірвати?
Чи ж не це, щоб вламати голодному хліба свого,
а вбогих бурлаків до дому впровадити?
Що як побачиш нагого, щоб вкрити його,
і не сховатися від свого рідного?
Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло,
і хутко шкірою рана твоя заросте,
і твоя справедливість ходитиме перед тобою,
а слава Господня сторожею задньою!
Тоді кликати будеш і Господь відповість,
будеш кликати і Він скаже: Ось Я!

Релігійність, яка не звертає уваги на людину, що стоїть поруч з тобою, зовсім марна. Стосунки з ближнім — школа твоїх стосунків з Богом, неодмінна їхня умова. Про це довго й докладно будуть говорити автори Нового Завіту. Але про це вже знав Ісайя з Єрусалима, знали ті, хто пішов по його стопах, і знав той пророк, який продовжив його книгу.

Пророк Ісайя дійсно зумів піднятися над часом, і тому його книга залишалася новою та актуальною в часи Вавилонського полону та в часи земного життя Христа. Такою залишається вона й для нас сьогодні.