Ми живемо в занепалому світі, зіпсованому гріхом. Далеко не все, що вважається високим у цьому світі, увійде до Царства Небесного. Апостол Павло каже, що серед чеснот віри, надії та любові — любов вища, бо після загального воскресіння віри та надії не буде, залишиться тільки любов. Любов узагалі божественна, адже, за словом апостола Іоанна, «Бог є любов» (1 Ін. 4, 8). Але, окрім любові, небесному світу належить, серед іншого, і вдячність.
Вдячність — це навіть не ліки для виправлення нашої грішної природи, як, скажімо, віра. Вдячність — це одна з основних рис релігійного досвіду. Спілкування людини з Богом обов’язково було б пройняте вдячністю, навіть якби людина не була спотворена гріхопадінням.
На кожній літургії ми повторюємо ангельську пісню: «Свят, Свят, Свят Господь Саваоф, повне небо і земля величі Твоєї, Осанна в вишніх, благословен, Хто йде в ім’я Господнє!»
Якщо ми вникнемо, то почуємо, що сенс цієї пісні в тому, щоб схилятися перед Богом, хвалити Його і Йому дякувати. Апостол Іоанн Богослов у книзі Одкровення розповідає про своє бачення небесної літургії, де праведники разом із ангелами складають славу, і честь, і подяку Тому, Хто сидить на престолі й живе віки вічні, тобто Богу.
Наша земна літургія називається ще Євхаристією, що в перекладі з грецької означає «Подяка». Миряни, які моляться в храмі, на жаль, не чують тих молитов, які священик читає біля вівтаря під час відправлення літургії. Текст цих молитов кожному свідомому християнинові слід прочитати, вивчити й знати, адже священик читає ці молитви від імені всіх, хто бере участь у літургії. І головною темою цих спільних наших молитов є подяка Богу — за всі «явні й таємні благодіяння, що були в нас». Ці молитви починаються із заклику священика «Дякуймо Господу!» І далі священик читає нашу молитву так: «Достойно і справедливо Тебе оспівувати, Тебе благословити, Тебе хвалити, Тобі дякувати, Тобі поклонятися на всякому місці владицтва Твого. Ти бо Бог несказанний, незбагненний, невидимий, неосяжний».
Уже одна лише думка про Бога має викликати в нас почуття вдячності. Справді, як ми можемо подякувати Богові за всі Його невимовні дари нам? А найголовніше, за дарунок Самого Себе, який Він дав нам. Ми нічим не можемо так само віддячити Богу, і тому ніщо не може перетворити цей дарунок на угоду. Це невимовний, неоплатний дарунок, що без міри перевершує нас. Ніщо не може зробити нас гідними цього дарунку. Але якщо в нас не буде вдячності Богу, ми будемо гіршими за тварин. Пророк Ісайя каже: Віл знає володаря свого, і осел — ясла господаря свого (Іс. 1, 3). Виходить, якщо людина не має вдячності до Бога, то стає гіршою за вола або віслюка, які знають свого господаря, знають, з чиїх рук отримують їжу. І лише відчуваючи вдячність до Бога, ми можемо прийняти Його дарунок бодай якось гідно.
Досвід багатьох людей, і навіть багатьох християн, говорить, що життя важке, сіре й безпросвітне. Що немає жодного приводу для того живого й радісного почуття вдячності, з якого народилися молитви літургії. Це відбувається через те, що ми розучилися приймати подарунки. Ми споживаємо Божі дарунки як належне і дріб’язково журимося, що Бог нам чогось не додав. Ми отримали незліченні скарби від Бога: життя, здатність кохати, товаришувати, думати, дихати. Ми отримали в дарунок від Бога всю красу створеного світу — дерева, гори, небо, зорі. Але ми не сприймаємо це все як дарунок і тому не вміємо дякувати Богу — за наших рідних і близьких, за дитячий сміх, за гілки дерев, за подув вітру, за можливість молитися Богові. Не вміючи дякувати, ми й не отримуємо інших дарунків. Ісаак Сирін писав: «Вдячність від того, хто прийняв благо, надихає Того, Хто дає (тобто Бога), піднести ще більші дарунки».
І навіть коли в життя приходять справжні скорботи й випробування — і тоді слід не переставати дякувати Богові за все. Святитель Іоанн Златоуст, який сам зазнав несправедливих гонінь, але вмер зі словами «слава Богу за все», прирівнював подвиг покірливого і вдячного знесення скорбот до мучеництва: «Немає нічого святішого за ті слова, якими в бідах дякують Богу. Хто переніс скорботу і дякував Богові, той отримав вінець мученицький». Окрім того, у нас є тверда надія, яку до нас доносить апостол Павло, що Бог не попустить нам випробувань більших за наші сили і що нинішні тимчасові страждання нічого не варті у порівнянні з тою славою, що відкриється в нас (Рим. 8,18).
Ми переносимо із вдячністю ті болісні процедури, які роблять нам лікарі. Як же тоді не витримати з удячністю випробування, які нам для нашої ж користі посилає Господь, Який Сам без нарікань витерпів за нас страшні муки й ганебну смерть?
У поміч людина отримала рятувальний камертон — таємні молитви літургії Іоанна Златоуста й Василія Великого. У цих молитвах міститься все потрібне богослов’я, із цих молитов можна перейняти найправильніший — подячний — настрій християнина. Мати ті ж почуття й ті ж думки, що вкладені в ці дивовижні слова, необхідно для того, аби брати участь у літургії. Якщо ми не маємо вдячності до Бога, то й наших голосів не чути в загальному хорі людей та ангелів, що співають Богу подячну службу — Євхаристію.
Молитви анафори літургії свт. Василія Великого
Священик: Сущий Владико, Господи Боже, Отче Вседержителю, поклоняємий! Достойно воістину, праведно і благо, як годиться величності святості Твоєї Тебе хвалити, Тебе оспівувати, Тебе благословити, Тобі поклонятися, Тобі дякувати, Тебе славити — єдиного істинно сущого Бога, — і Тобі приносити з серцем сокрушенним і духом смиренним цю словесну службу нашу. Ти є Той, Хто дарував нам пізнання Твоєї істини. І хто спроможний висловити сили Твої, проголосити всі славні справи Твої, або повісти всі чудеса Твої кожного часу?
Владико всіх, Господи неба і землі, і всієї тварі, видимої і невидимої; Ти, Який сидиш на престолі слави й споглядаєш на безодні, Безначальний, Невидимий, Незбагненний, Неописаний, Незмінний, Отче Господа нашого Ісуса Христа, Великого Бога і Спасителя — уповання нашого. Він є образ Твоєї благості, печать рівнообразна, що в Собі являє Тебе, Отця, Слово живе, Бог істинний, предвічна премудрість; Життя, Освячення, Сила, Світло істинне.
Через Нього Дух Святий явився, Дух істини, дар усиновлення, Запорука майбутнього насліддя, Початок вічних благ, животворяща Сила, Джерело освячення. Вся твар словесна і розумна, Ним зміцнюючись, Тобі служить і Тобі возсилає повсякчасне славословіє, бо все служить Тобі.
Бо Тебе хвалять Ангели, Архангели, Престоли, Господьства, Начала, Власті, Сили і многоокі Херумими; перед Тобою стоять навколо Серафими; шість крил в одного і шість крил у другого, і двома покривають вони обличчя свої, а двома — ноги, і двома, літаючи, взивають один до одного безперестанно устами в невмовкаючих славословленнях,
побідну піснь співаючи, викликуючи, взиваючи і промовляючи.
Хор: Свят, Свят, Свят Господь Саваоф, повне небо і земля слави Твоєї, Осанна у вишніх. Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Осанна у вишніх.
Священик: З цими блаженними силами, Владико Людинолюбче, і ми, грішні, кличемо й мовимо: Святий Ти воістину і Пресвятий, і немає міри величі святості Твоєї, і праведний є в усіх ділах Твоїх, бо по правді й істинному суді Ти все здійснив на нас.
Ти створив чоловіка, взявши прах із землі, і, удостоївши образом Твоїм, Боже, поставив Ти його у рясному раю, і обітував йому безсмертне життя і насолоду вічних благ за збереження заповідей Твоїх. Коли ж він не послухав Тебе, істинного Бога, Сотворителя свого, і дав себе звести приманою змієвою та вмертвив себе своїми прогрішеннями, Ти вигнав його праведним твоїм судом, Боже, з раю, у світ цей і повернув до землі, з якої він був узятий, справляючи йому спасення через відродження в Самому Христі Твоєму.
Бо не одвернувся Ти до краю від створіння Твого, яке Ти створив, благий; і не забув Ти діла рук Твоїх, але навідав ти многообразно, заради милосердя милості Твоєї; пророків послав Ти, творив Ти чудеса через святих Твоїх, що в кожному роді вгодили Тобі; говорив Ти до нас устами рабів Твоїх, пророків, провіщаючи нам прийдешнє спасення; закон дав Ти на поміч; Ангелів поставив Ти хранителями.
Коли ж прийшла повнота часу, Ти говорив до нас через Самого Сина Твого, що Ним і віки створив Ти. Він, бувши сяйвом слави Твоєї і начертанням іпостасі Твоєї, що, носячи все глаголом сили Своєї, не вважав за посягання бути рівним Тобі, Богу й Отцю, але як Бог сущий, предвічний, на землі явився і з людьми співжив; і, воплотившись із Діви Святої, Сам умалив Себе, вид раба прийнявши, ставши співобразним до тіла смирення нашого, щоб нас співобразними створити до образу слави Своєї. Бо через чоловіка гріх увійшов у світ, а через гріх — смерть, благозволив єдинородний Твій Син, сущий у лоні в Тебе, Бога й Отця, Який народився від Жени, Святої Богородиці й Приснодіви Марії, і, бувши під законом, осудив Ти гріх плоттю своєю, щоб, в Адамі вмираючи, оживотворилися в Самім Христі Твоїм.
І, поживши у світі цьому, Він дав спасительні повеління, і, відвернувши нас від ідольської омани, привів до пізнання Тебе, істинного Бога й Отця, придбав Собі нас у народ вибраний, царське священство, рід святий і, очистивши водою й освятивши Духом Святим, віддав Себе як заміну смерті, що в собі держала нас за проданих гріхові. І, зійшовши через хрест до пекла, щоб наповнити Собою все, Він розрішив узи смертні, і воскрес у третій день, і путь простелив усякій плоті возкресенням із мертвих, бо неможливо було, щоб тління держало Джерело життя. Він став початком померлих, первонародженим із мертвих, щоб бути Самому усім, серед усіх першим. І, зійшовши на Небеса, сів праворуч величчя Твого на висотах, Він і прийде воздати кожному за ділами Його.
Нам же полишив на спомин спасенного Свого страждання ці дари, як і ми принесли Тобі, згідно з Його заповіддю; бо Він, маючи вийти на вольну, і приснопам’ятну, і животворящу Свою смерть, в ніч, в яку віддав Себе за життя світу, взяв хліб на святі Свої та пречисті руки, показав Тобі, Богові й Отцеві, дякував, благословив, освятив, переломив, дав святим своїм учням і апостолам, кажучи: Прийміть, їжте, це єсть Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів.
Хор: Амінь.
Святитель Феофан Затворник