Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Обери життя

Говорити про смерть так само важко, як і про життя, тому що це дві однакові за важливістю сторони буття. Ми тремтимо, розуміючи невідворотність і остаточність смерті. Але ж у житті також усе невідворотно й остаточно, безодня минулого й невизначена неосяжність майбутнього тривожать не менше, ніж момент смерті, що чекає попереду.

Широко відома ідея пізнього Фрейда про те, що прагнення до життя психологічно рівне тяжінню до небуття. Це означає, що в нас постійно діють дві протилежно спрямовані інстинктивні сили ― творчої любові (Ерос) і потягу до деструкції (Танатос; звідси ― танатофобія ― патологічний страх смерті) ― і що поведінка, діяльність людини зумовлені боротьбою цих сил.

Не всі психоаналітичні ідеї близькі до християнської свідомості, але протиборство двох сил (хоч і більш глибинних, ніж вважав Фрейд) у собі відчуває кожна людина, якщо вона усвідомлює своє життя. Згадаємо в апостола Павла: бажання добра є в мені, але щоб зробити його, того не знаходжу. Добре, яке хочу, не роблю, а зле, якого не хочу, роблю. Хто з нас може сказати, що це не про нього?

Життя не менш таємниче, ніж смерть, і страх життя часто навіть сильніший за страх смерті. Нас лякає необхідність самостійно будувати своє життя і відповідати за все, що в ньому відбувається.

Нас лякає свобода, яку дав нам Бог, як необхідність виявляти власну волю до добра і зла. І слова апостола ― не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю, ― не виправдання нашої безпомічності, а зона нашої відповідальності. Відповідальність цю ми ні з ким не можемо розділити ― від цього страх самотності, почуття покинутості.

Як би не намагалися ми не думати «про сумне», ідея смерті ― найважливіший мотив наших переживань, починаючи від внутрішніх, глибоко особистих страхів, захистів, подій, снів, до загальносоціальних проявів ― ідеології, вірувань, пам’ятників і поривання в космос. Нею просто пронизаний увесь лад нашого життя ― заповнення часу, пристрасть до розваг, гонитва за успіхом, нездоланна віра в міф про прогрес, прагнення слави. Страх смерті настільки вкорінений і всеохопний, що на заперечення смерті витрачається більша частина нашої життєвої енергії.

Хоча життя і лякає нас труднощами, воно все ж більш очевидне для нас, у нас уже є досвід жити. А от смерть як перехід від відомої реальності до зовсім невідомої таємнича, загадкова, оточена численними забобонами і часом дивними ритуалами. Вона лякає нас по-дитячому ― невідомістю загрози, страхом абстрактним, просто собою. Цей страх ніби вписаний у нас від народження. Тривога смерті може паралізувати радість буття безнадійністю, зробити життя блідим через небажання починати щось нове, змінюватися, витрачати сили, адже рано чи пізно все скінчиться. Неусвідомлений страх смерті заважає нам у прийнятті рішень, він не дає свободи в спілкуванні з людьми, заважає зростанню і зрілості.

Ми викреслюємо смерть зі свідомості, ми вдаємо, що вона нас не стосується, а земне життя нескінченне. Так працює захисний механізм заперечення ― наш головний психічний сховок від страху смерті. Але примарний сховок лише маскує глибинний жах небуття. Це схоже на те, якби ми, побачивши машину, що несеться на нас, просто заплющили очі, аби її не бачити, і більше нічого не вдіяли.

Неправильне ставлення до смерті ― постійне джерело неусвідомленої тривоги. Ця тривога є основним об’єктом роботи екзистенційного підходу в психотерапії. Блискуче розроблений І. Яломом, цей напрямок розглядає «симптоми пацієнтів як відповідь на тривогу смерті цієї миті», а не на минулі травми і стреси. Тобто, багато наших проблем спровоковані не минулим драматичним досвідом, а усвідомленим постійним страхом смерті. Він виявляється не лише в моменти загрози життю, а (залежно від особливостей людини і життєвої історії) в найрізноманітніших ситуаціях, ніби далеких від смерті. Наприклад, під час важливих змін у житті ― відділення від батьків, зміни роботи, створення власної родини тощо. Тобто страх смерті ― це, перш за все, тривога перед незнаним, коли ми не знаємо, що на нас чекає в новому, невідомому житті.

 

Деякі наші стереотипи також походять із цієї сфери несвідомого. Наприклад, захоплення серіалами або звичка не завершувати жодної справи: вибирається будь-яка дія, яку можна розтягнути в часі. Так ми обманюємо себе й ніби заспокоюємося, що не варто боятися смерті, думати про неї; померти зараз неможливо, адже не всі справи закінчені, стільки всього попереду.

Інша метаморфоза страху смерті ― страх утрати часу. Поспіх і нетерпіння, широко розповсюджені сьогодні, зобов’язані своїм виникненням глибоко приховуваному в несвідомому страху кінця, страху перед обмеженістю існування в часі.

Заперечення небуття підтримується ще нашою глибинною вірою у свою винятковість: так, люди хворіють, помирають, але тільки не я, зі мною цього не може бути. Часом ми намагаємося сховатися від смерті, навпаки, повністю злившись із якоюсь групою: політичною партією або сектою, наприклад.

Загальне охолодження почуттів і цинізм стали прикметами нашого часу, і смерть зараз особливо затребувана, особливо в молодих, як реальність, що дозволяє зазнати максимально сильних відчуттів. Тому часто страх парадоксально виявляється ніби заграванням зі смертю: любов’ю до екстриму всіх видів, іграми на виживання, демонстративними спробами суїциду, зрештою. Адже можливість «позмагатися» зі смертю (хто ― кого?) і загострити відчуття ніби підтверджують нас живими й наче відкидають саму можливість померти. Численні сексуальні зв’язки ― бажання багаторазово «відбитися» в різних партнерах ― також ілюзорно збільшують життя, створюють уявлення її насиченості. З того ж переліку спосіб життя трудоголіків і людей, котрі відчайдушно прагнуть влади і впливу.

Спробою закріпитися в земному бутті назавжди, зупинити час можна пояснити пристрасть до омолодження, пластичних операцій та просто фанатичне ставлення до зміцнення здоров’я. Жах перед хворобою або старінням також видає страх небуття, що причаївся на краю свідомості.

Життєва порожнеча ― не лише в значенні беззмістовності ― а саме пусте гаяння часу: балачки, телевізор, щоденне «приглушення» себе рекламованими напоями, як і будь-яке «вбивання часу», що не дає ходу змінам, накопичує відчуття неспроможності, невдачі життя і, пропорційно, ― підсилює тривогу смерті. Є чудові слова в Б. Брехта: «Боятися треба не смерті, а порожнього життя».

Усі ці й безліч інших масок страху потрібні нам, аби знизити екзистенційну тривогу, прикрити безглуздість існування, забезпечити просто «переправу» через час. У зв’язку з цим буквального значення набуває анекдот, коли на запитання пацієнта: «Лікарю, я жити буду?» ― лікар відповідає: «А сенс?»

 

Вберегтися від смерті не можна, оскільки вона ― невід’ємна частина життя. Людина народжується й одразу вступає в процес фізичного помирання. Навіть наше дихання пов’язане з цим: вдих ― життя, а видих ― смерть. Немає осяяної денним світлом лінії життя, що завершується жахливою темною безоднею смерті. Є об’ємний простір вічності, в якому сплетені воєдино життя і смерть. У ньому ми народжуємося і залишаємося назавжди.

Наше ставлення до смерті впливає на наше життя. Воно або дає сили на осмислене проживання земного шляху, або змушує нас втрачати впевненість і енергію, робити дурні чи ризиковані вчинки, ставати рабами речей, які жодним чином вічності не стосуються.

Подолання страху смерті й зріле прийняття тимчасовості створеного буття дають зовсім інше осмислення нашого перебування на землі. Воно звільняє нас від масок і виявляє нашу справжність, стає сакральною, від Бога даною «мірою всіх речей», виховує в нас смак життя. Ми стоїмо обличчям до смерті, і її зустрічне світло проявляє наше життя і нас, змушуючи переглянути цінності й усвідомити свої справжні бажання. Присутність смерті у свідомості показує в істинному світлі й ставить на місця все важливе й нікчемне, чим наповнене наше життя. Адже час, якого так мало, просто шкода витрачати на метушню, розпусту, суперечки й решту сміття повсякденності. Гостре відчуття цінності кожної хвилини існування добре знайоме тим, хто пережив явну загрозу загибелі, або смертельно хворим людям. Воно дає розуміння: «Існування не може бути відкладене» (І. Ялом).

Напружене зусилля в трагічній ситуації ― мати серце горі´ ― робить життя небанальним, надає йому глибини, загостреності й зовсім іншої перспективи. У цьому сенсі хвороба часом виявляється важливішою за все попереднє життя.

 

Основний страх пов’язаний зі смертю, яку ми уявляємо як припинення нашого земного буття. Але під час уважного вивчення виявляється, що кінець існування ― не єдина наша смерть. І є ще тонка отрута, що вбирається, вбиває живу тканину життя. Але саме її наявність і доза визначає, чи будемо ми чекати свого кінця з жахом і ненавистю, чи зможемо сказати слідом за апостолом: мені життя ― Христос, і смерть ― це здобуття. Якщо можна так висловитися, ми всім життям відповідаємо на питання смерті, і далеко «не все, чим ми живемо, варте того, щоб ми віддавали йому своє життя» (А. Ільїн).

Нам відомо, що скоєний гріх народжує смерть, але отрути цієї смерті ми майже не помічаємо! Ми не відчуваємо, як завмирає дихання життя, коли за звичкою або через слабку волю, через неміч або дурість ми впадаємо в смерть, породжену нашими кривими доріжками до перелюбу або жадібності, до заздрості або злості, наклепів, пияцтва або злодійства. У цьому мертвому просторі ми самі стаємо перевертнями, для яких істинна, буттєва система життєвих координат перекидається, «обертається» своєю протилежністю. У цьому кривому дзеркалі коханці ревнують одне одного до законних чоловіка чи жінки, скнара відмовляє в необхідному власним дітям, а злочинний світ і взагалі романтизує себе як героїчний тощо. Дуже точно про це сказано, що смерть ― не іменник, а прикметник гріховного життя.

Але не лише явний гріх вбиває життя. Часом те, що ми не вважаємо помилкою, не менш злоякісне. Батьки та їхні дорослі діти, які ніяк не можуть розійтися і зажити власними життями; подружжя, що перебуває в недовірливих, приземлених стосунках, і т. і. ― будь-який вчинок, протилежний до любові, вносить тлін у живу тканину буття.

Такою ж мертвотністю часто виявляється наше безрадісне благочестя, якщо ми старанне відвідування храму і майже клубне спілкування на парафії вважаємо високодуховним життям, достатнім для спасіння від смерті. Мабуть, найсумніше відбувається саме тоді, коли ми не прагнемо самого Життя, любові, радості, не думаємо оновлювати, очищати, оживляти свій розум, своє існування у зв’язку з Євангелієм. Тому що тоді віра мертвіє, як сіль втрачає силу, і смерть займає життєвий простір.

 

Усіма силами ми намагаємося заглушити гуркіт смерті, що насувається на нас, просто заперечуємо її. Ми отруюємо чисту ріку буття отрутою своїх помилок і гріхів, посилюючи цим нашу тривогу небуття. У теперішньому світі, в наших неочищених душах не може не бути цієї тривоги. Це також яскрава прикмета будь-якого далекого від гармонії суспільства, його обов’язковий атрибут, оскільки страх ― це те, що, наче бур’ян, виростає там, де немає любові, адже лише досконала любов виганяє страх.

Найвищим протиставленням страху смерті слугує те, що святі отці називають пам’яттю смертною. Це вже не просто думки про конечність земного існування, не філософські роздуми про обтяжливість світу, ― це особливий спосіб організації себе і свого життя, це щоденна самоперевірка на готовність постати перед Богом. Видатний філософ М. Хайдеггер писав: «Смерть викликає тривогу, тому що зачіпає саму суть нашого буття. Але завдяки цьому відбувається глибинне усвідомлення себе. Смерть робить нас особистостями». Перед лицем смерті ми можемо стояти лише на самоті, вона як особливий акт приватного життя ніби відділяє нас від решти людства. Здатність зріло, з радістю переносити цю буттєву окремість, свою унікальність і самотність ― необхідна умова для становлення особистості.

Пам’ять смертна змушує людину не «втікати» від смерті, а робити життя таким, у якому не страшно жити і після якого не страшно помирати. Така присутність життя в свідомості надихає дякувати Богу за радісний дар буття і проходити шлях покаяння, оновлювати розум; здійснювати благородні вчинки, молитися за ворогів і приводити життя у відповідність до його істинного смислу ― спасіння. Вона «вчить нас не гаяти часу, хотіти кращого, вибирати з усього лише прекрасне, жити Божественним на землі, поки ще триває наше недовге життя» (А. Ільїн).

Пам’ять смертна ― такий самий дар від Бога, як віра або любов. В очікуванні дару утримувати себе в такій духовній напрузі важко, адже в нас слабка «воля до святості», та й противник насторожі: «Пам’яті смертної ворог боїться більше за все, більше, ніж молитви, і все своє лукавство спрямовує на те, щоб відволікти людину від цієї пам’яті, захоплюючи чимось земним» (архієп. Варлаам (Ряшенцев)). І ми охоче захоплюємося ― від страху перед смертю і від неусвідомлення життя. На тлі цієї нашої смертоносної метушні так просто й велично звучать слова Мойсея: ...життя та смерть дав я перед вами, благословення та прокляття. І ти обери життя, щоб жив ти та насіння твоє, щоб любити Господа, Бога свого, щоб слухатися голосу Його та щоб линути до Нього, бо ж Він життя твоє, і довгота днів твоїх, щоб перебувати на цій землі (Втор. 30:19-20).

Обери життя! Як, по суті, небагато від нас потрібно...

Опублiковано: № 5 (29) Дата публiкацiї на сайтi: 06 December 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 5 з 5
20:58 27.04.2010 | Антон
Уважаемый, Алексей.

Вы зрите, как на первый взгляд кажется, глубоко, но вот при более детальном рассмотрении оказывается, что нет. Тора - сплошной закон и предписания, которые в Ней есть упразднены и побеждены Христом, Ею же возвещенным. В религии вы не разбираетесь, иначе бы не говорили о "предписаниях" и отсутствии, на ваш взгляд, "сближения" с Творцом.
Это просто смешно. Как и Каббала - ложь от начала и до конца, выданная за правду иллюзия знания. Псевдоэзотерика, лживый гнозис, в отличии, как говорил Климент Александрийский, от истинного гнозиса христианства.
08:59 10.08.2009 | Алексей
Все, что может представить себе человек о себе (теле и душе) - неверно, потому что видит только частичную картину нашего мира в своих 5 органах чувств. А если идет дальше, то входит в область догадок и фантазий, которым нет места в науке, а только в религиях, верованиях. Наука Каббала вначале развивает в человеке особый орган ощущения - экран, а затем, с его помощью, человек исследует раскрывающийся в экране духовный мир, как исследует своими природными органами чувств наш мир.
Религия считает, что человек не должен исправлять себя своими заповедями, а просто их выполнять, не должен изменять себя с эгоиста на любовь к ближнему - потому что в религии нет инструмента для исправления, высшего света, света Торы, как сказано "Я создал эгоизм и создал Тору для его исправления" - этим занимается только Каббала. Поэтому религия не призывает к выполнению основного правила Торы "Возлюби ближнего, как себя", а предлагает всем эгоистически выполнять как можно больше предписаний. Обман в том, что за них нет никакого вознаграждения. Ведь единственное вознаграждение - в сближении, подобии (слиянии, двекут) с Творцом, возможно только подобием Ему, что никакими действиями не достигается, а только изучением Каббалы!
15:25 23.12.2008 | Юлия
Спаси Господи! Очень благодарна за статью. Она - освежение в знойный день. Прибавляет сил.
09:58 16.10.2008 | Roma
ДЯКУЮ ВАМ ЗА ПРАВДУ,ЯКУ НАГАЮСЯ НЕ ПОМІЧАТИ.ТАКІ СЛОВА НІКОЛИ НЕ БУДУТЬ НЕПОМІЧЕНИМИ...ЗУПИНИТИСЯ ...І ЗАДУМАТИСЯ...ХАЙ БОГ ВАС БЛАГОСЛОВИТЬ.
00:50 07.12.2007 | Дарья
Иногда просто поразительно, как глубоко может кто-то заглянуть в твою душу, даже если сам того не подозревает... Эта статья открыла мне глаза на такие вещи, о которых я сама даже и не подозревала. Она стала моей "душевной пилюлей" в тяжелый период душевного кризиса.
Еще не разу мне не приходилось встречаться с подобными объянениями такой актуальной для меня(да и для многих, я думаю) проблемы.
Автор буквально прочитала всю поднаготную современого человека...
Я выражаю глубокую благодарность автору статьи, которая необыкновенно помогла мне и,думаю, еще многим. Я многого не могу объяснить в отзыве, но знайте, что вашими трудами был исцелен человек...

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: