Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Я тут жив! або Нетуристичні Карпати

Ось уже четвертий день ви бiжите з важким рюкзаком за плечима високими хребтами Карпат, дивуючись навколишнiй природi та власнiй витривалостi. За двi години до потяга спускаєтесь у найближче село, щоб влiзти в маршрутку i встигнути ввечерi вiдправитись додому.

Або, навпаки, живете неквапливим пожильцем у якої-небудь Раїси Андрiївни, котра на снiданок смажить вам оладки з домашнiм варенням, а на день вiд’їзду припасла пакуночок славетного карпатського чаю i слоїк сушених бiлих грибiв. I її затишна, ще часiв Австро-Угорської iмперiї, хатинка мiж двома залiзничними мостами надiйно переховує вас вiд мiнливої гiрської погоди...

У Карпати не можна не закохатися. Так само, як нереально їх пiзнати за короткi днi нехай навiть щорiчних туристичних набiгiв. Якi вони насправдi — цi гори, в яких блукають тiнi забутих предкiв, — розповiдає той, хто там народився i вирiс, — єпископ Бердянський i Приморський Єфрем (Яринко).

Тоді йому ціну знаєш, як його втрачаєш. — Так і я можу сказати про Карпати. Коли живеш там і до всього маєш доступ, не так цінуєш, бо все поруч. Але в Бердянську змінилося моє ставлення до тих місць, де я народився і жив. Вони стали особливо милими моєму серцю, по-новому мені відкрилися. Тепер запах лісу відчуваєш ще далеко, лише коли під’їжджаєш до нього... У Бердянську чудове море, але це сезонний відпочинок. Натомість Карпати прекрасні у будь-яку пору року. І цілий рік там можна знайти, чим зайнятися.

Навесні вражає передусім краса природи: пташиний спів, безліч квітів — усе розкриває премудрість Творця. У горах тане сніг, вода стікає вниз і змушує вирувати гірські річки. Окраса весни в Карпатах — проліски.

Саме в цю пору хлопці починають полювати на роги. Щовесни олені-самці б’ються головою об дерева, намагаючись відламати свою головну «прикрасу». За літо роги відростуть наново: скільки на них відростків — стільки років оленю, і наступного року буде вже на один більше. І ми в дитинстві, пам’ятаю, блукали лісом, за слідами на деревах шукали роги. Для нас це були справжні трофеї.

Улітку можна не просто насолоджуватися красою природи, але й ходити по ягоди — чорниці, ожину, малину. Навіть дощ дарує приємні відчуття, коли йдеш, весь змоклий, вологою травою. Трапляється, у ліс «заходить» вітер і валить дерева, утворюючи заломи. А схід сонця в нас який!..

Туристи звертають увагу, що коли піднімаєшся в гори із села, у найбільш мальовничих місцях раптом наштовхуєшся на лавки, з яких відкривається чудовий краєвид. Їх ставлять не лише для того, щоб помилуватися красою рідної землі. Лавки потрібні для тих, хто йде в гори на роботу. Зазвичай лави ставлять під деревами чи біля струмків, де можна втамувати спрагу, умити обличчя і руки джерельною водою, відпочити трохи і поглянути на світ, що внизу, і на той шлях, що його ти вже здолав. Відстані між лавками розраховані з урахуванням того, скільки вистачає людині сил, — щоб можна було пройти і знову зупинитися на відпочинок.

Для місцевих мешканців у Карпатах навіть заготувати сіно для корови — особлива праця. Сіножаті, як правило, десь на крутих схилах, і сіно треба не лише покосити, але й на плечах перенести — часом долаючи багато кілометрів — до місця, звідки його зможе забрати вантажівка чи трактор. На собі несеш вгору й будматеріали, якщо ремонт чи будівництво. А піднятися туди й назад у магазин щодня? А щоденно вранці збігти з гори на уроки, а після школи — знову вгору, коли ти дитина? Життя в горах пов’язане з великими труднощами, та це компенсується тим, що ми їмо натуральні продукти, п’ємо джерельну воду, дихаємо чистим повітрям.


Родючої землі в Карпатах дуже мало, і забезпечити себе продуктами не виходить. Але це відкриває перспективи для «співробітництва» з природою: можеш збирати ягоди, лікарські трави, гриби у великій кількості, здавати в заготівельні пункти, отримувати за це гроші.

У нас усі працюють з дитинства. Наприклад, коли родина вирушає на косовицю, ідуть навіть маленькі діти. Тому що погода рідко буває сонячною, і коли день випадає ясний, на ділянку йдуть усі дорослі, дітей нема з ким залишати. Менші також працюють: підносять воду, збирають дрова для ватри. Коли підростуть, їм роблять такі спеціальні маленькі вила і вони з усіма стають до сіна. У колективі дитина якось запалюється цим бажанням допомагати старшим, працювати. Так формується наш спосіб життя.

Як правило, батьки заохочують дитину заробляти на себе самостійно. Треба портфель у школу, чи форму нову купити, чи взуття, чи велосипед хочеш — будь ласка, іди влітку збирай чорниці, зароби гроші, і тато з мамою не заперечуватимуть, якщо купиш собі велосипед. Тобто дитині з юного віку дають зрозуміти, що її бажання можуть бути реалізовані її ж власними силами.

У дитинстві ми піднімалися о другій годині ночі, коли йшли за ягодами. На гору треба піднятися до сходу сонця, поки прохолодно. Рюкзак — на плечі, із собою береш невеликий обід. Сонце зійшло, а ми вже на вершині і йдемо до місця, де будемо збирати малину. Набираємо, скільки в силах нести, тому що врожаї дуже багаті, і — додому.

Працювати дуже цікаво, адже є стимул: можна заробити гроші, і чималі. Важко лише одне: підніматися на гору і спускатися назад з вантажем. А поки там, на місці, сам процес цікавий. Різні ягоди ростуть по-різному, ходиш, шукаєш, а найкращою ласуєш сам. Хлопці, дівчата збираються у команди, влаштовують цілі змагання, хто скільки збере. Такий стимул допомагає зосередитись і зібрати ще більше. Нас у родині було четверо синів. Ще й двоюрідні брати приїжджали — з Іршави, з Херсона, — і ми влаштовували змагання: хто до кінця дня більше заробить.

Небезпек для дитини в горах стільки ж, скільки й у місті — принаймні не більше. І коли там живеш постійно, вже знаєш, як поводитися, намагаєшся попереджувати різноманітні ситуації. У горах можуть бути ведмеді. І якщо ведмідь десь поруч — його видно за слідами, — слід просто гучно розмовляти, перегукуватися, стукати, барабанити. Ведмідь чує різкі звуки й відходить убік. Десь із середини квітня з’являються змії, хоча трапляються вони рідко. Правда, є заповідні зони, куди з вертольотів спеціально скидають їх цілими клубками, якщо, наприклад, потрібно зберегти якийсь вимираючий вид. У такі місця просто не слід ходити.

 

Мабуть, у сучасному світі все вже не таке й таємниче, як було раніше, але містичні історії, подібні до тих, що описані в «Тінях забутих предків», на Закарпатті досі передаються від дорослих дітям. Це більше з виховною метою робиться: щоб дитина не тікала в ліс сама, наприклад. Але для людини церковної ці історії взагалі не мають значення. Ми розуміємо: що завгодно може статися, але віримо, що все в руках Божих.

Так, у лісах бувають видіння, незбагненні явища. У таких місцях, де відчувається дія злих сил, зазвичай ставлять хрести. Хрести ставлять також на перехрестях, іноді на скелях, щоб силою Хреста Господнього оберігати ці місця, щоб люди почувалися спокійно і нічого не боялися, адже диявол переможений Ісусом Христом.

Найбільше страшних історій пов’язано, звісно, із цвинтарями. На Закарпатті цвинтарі часто розташовані при дорозі, на могилах палахкотять свічки, і, коли ввечері повз них проходиш, буває жаско. Ще наслухаєшся всіх цих історій про людей «у білому»... Але намагаєшся просто якнайшвидше пройти, перехреститися, помолитися.

Із цвинтарем, до речі, пов’язаний найбільший страх мого дитинства. Один чоловік у нашому селі копав ями для могил, і батьки лякали, що коли буду погано поводитися, вони мене йому віддадуть. Той, у свою чергу, їм підігравав і все буцімто намагався мене піймати. Пам’ятаю, я дуже боявся — настільки все це видавалося реальним...

І от якось узимку я катався на лижах і відійшов далеко-предалеко від дому. Цей чоловік мене побачив і каже: «Ну ось, попався! Йди-но сюди...» Я розвернув лижі і — навтьоки. Він — за мною. І всім своїм видом показує, що хоче ж упіймати. Я тоді перелякався так, що в дім прямо в лижах влетів. У нас стояв ящик із дровами, то я його до дверей присунув, щоб не можна було відкрити. А той іще й стукав: «Іди, йди-но сюди». Так він допомагав моїм батькам у вихованні — щоб дитина не йшла далеко від дому, завжди була на оці.

Але в цілому до смерті на Закарпатті дещо інше ставлення. У багатьох селах можна побачити, що цвинтарі розташовані не за селом, а в центрі, коло церкви. І, до речі, на всіх похоронах там присутні діти. А на кого їх лишити, якщо провести людину в останню путь збирається все село? Буває, до тисячі людей приходить.

Відспівують у храмі. У тому регіоні взагалі все починається з храму: здавна люди спочатку знаходили місце під храм, довкола якого й розташовувалося поселення. І всі ключові місця — школа, дитячий садок і навіть цвинтар — теж коло церкви.

Так заведено, що на прихрамовій території гуляють діти. Після Великодня, коли настають сонячні дні, а в школі канікули чи вихідні, прочиняються ворота, і малеча з села сходиться і бавиться. А цвинтар поруч. Єдине завжди було для нас застереження — щоб не сідали на могили, а то «біда буде». Тому по могилах ми намагалися не ходити, а рештою території бігали спокійно. І це було нормально, а те, що цвинтар за парканом, сприймалося зовсім без страху.

 

Перше, що я раджу всім своїм знайомим, які збираються в Карпати, — це відвідати тамтешні монастирі. На Закарпатті їх дуже багато. Це взагалі край, де люди справді люблять монастирі, люблять ченців, де не було масового закриття храмів і збереглися церковні традиції. Обов’язково раджу побувати на недільному богослужінні — коли співає вся церква і кожен включений у молитву, задіяний у богослужінні.

Часто запитують у мене, чи нуджуся за Карпатами тут, у степовому регіоні. Відповідаю, що нудьгувати нема коли. Моє місце служіння тепер у Бердянську, і я маю все необхідне. Єдине, чого не вистачає, — то це закарпатських престольних свят. Коли їдуть з усіх навколишніх сіл, свято відзначають спершу спільною молитвою на літургії, потім — трапеза біля храму, і далі розходяться в село гостювати. З’їжджаються друзі, знайомі, відбувається справжнє живе спілкування. Увесь день повністю присвячений святу.

Наприклад, у маленький монастир Преображення Господнього в Тереблі, де я був настоятелем, на престольне свято до десяти тисяч осіб збиралося, близько п’ятдесяти священнослужителів — архієреї, священики. І поміщалися всі. На Закарпатті особливість така: у дні святкових служб у храмі залишаються священики, а віряни розташовуються зовні. Іноді виготовляються спеціальні каплиці, з дуже великим вівтарем, де можуть вміститися до ста людей духовенства. Тому що всіх, хто виїжджає на свято у шановані монастирі, там не зможе вмістити жоден храм.

Записала Юлія Комінко

Опублiковано: № 2 (80) Дата публiкацiї на сайтi: 10 February 2017

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Я тут жив! або Нетуристичні Карпати

Я тут жив! або Нетуристичні Карпати

Юлія Комінко
Журнал «Отрок.ua»
Перше, що я раджу всім своїм знайомим, які збираються в Карпати, — це відвідати тамтешні монастирі. На Закарпатті їх дуже багато. Це взагалі край, де люди справді люблять монастирі, люблять ченців, де не було масового закриття храмів і збереглися церковні традиції.
Розмiстити анонс

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: