Прочитала в інтернеті, що сьогодні в розробку помади з голографічним ефектом вкладається більше коштів, ніж в освоєння Космосу. Якщо журналісти й перебільшують, навряд чи викликає сумніви той факт, що, захоплені речами й дозвіллям, ми все менше дивимося в небо.

«У мене є» чи «я є»?

«Бути чи не бути?» — запитував принц Датський. Візьму на себе сміливість сказати, що до цього запитання слід ще дорости. За нашими ваганнями між косметичними технологіями й космічними далями стоїть філософське запитання-провокація: «мати чи бути?» Володіння і буття — це два кардинально різні світогляди, способи існування, дві різні сутності людини. Співвіднесеність людини з якоюсь із цих категорій визначає її думки, почуття, поведінку, а в підсумку — і долю.

Вирішивши будувати рай на землі, людство обрало «мати». Рай земний і зараз нам уявляється місцем повного достатку, схожим на ілюстрацію із сектантського буклету. Проте в Небесному Місті головне — бути, і Господь наш є Сущий — Той, Хто є.

Існує чудове прислів’я: «Кожний хоче мати друга — але не кожний хоче ним бути». Зараз усе частіше ми хочемо «мати». «Хочу дитину» — замість «хочу бути матір’ю», «хочу мати чоловіка» — замість «хочу бути дружиною» і т.п. За цими тонкощами мови стоїть ставлення людини до життя, її девіз: або — я для когось, або — хтось для мене.

Казка по-новому: принц-споживач

Людина, яка живе категорією «бути», — щаслива, коли має можливість споглядати красу природи, відчувати себе її господарем, нести за неї відповідальність. Квітка на галявині буде її квіткою, навіть якщо вона росте за сотні кілометрів від домівки. Маленький Принц любив Троянду, називав своєю, та не став сушити її для гербарію, щоб заволодіти нею. Любити й товаришувати для нього — означало піклуватись і нести відповідальність.

Спробуємо вигадати казку, де Принц буде жити категорією «мати». Її герой — такий собі середньостатистичний споживач. Вирушаючи в далекі мандри на пошуки благ і розваг, розгніваний на Троянду за її постійні докори, він без вагань зриває квітку: «щоб іншим не дісталася». Прилетівши на Землю, Принц-споживач бачить квітник із сотнями троянд. Спантеличений відкриттям, що його троянда не єдина, він, пригадуючи минулі обра´зи, невдоволено розглядає зморшки на її пелюстках, тоді кидає геть: навіщо йому зів’яла квітка, коли довкола така краса? А потім із неприхованим задоволенням рве свіжі запашні бутони... Ті, у свою чергу, теж зів’януть, та це ж не біда — на планеті Земля стільки всього!

Мета героя — поглинання: знань, вражень, пейзажів, чужих сердець... Його не цікавить суть речей і явищ; головне — володіння ними. У банкіра він навчиться банківській справі, з п’яничкою вип’є на брудершафт, від географа, короля й шанолюбця намагатиметься взяти «щось корисне». Лиса він якщо й зустріне, то пройде повз нього: йому немає коли дослухатись до кроків рудого безумця. Він перший купить пігулки від спраги, аби не гаяти часу на пошуки джерел. Героєві не дошкуляють запитання: чому п’є п’яниця, навіщо король карає і милує пацюка, навіщо ліхтарнику його закон, а шанолюбцю хвала?

У своєму бажанні мати ми ламаємо життя, розбиваємо серця — і страждаємо від самотності. Того, що квітка просто є у світі, нам стає замало, навіть якщо вона росте за нашим вікном. Еріх Фромм, відомий філософ, у своїй книзі «Мати чи бути» пише таке: «При існуванні за принципом володіння моє ставлення до світу виявляється в прагненні зробити його об’єктом володіння, у намаганні перетворити все й усіх, у тому числі й самого себе, у свою власність». Можливо, так ми перестаємо бачити образ Божий в людині й самі перестаємо бути Божими, стаючи своїми власними.

«Замало буде»

«Людині, яка володіє», завжди буде мало того, що є. Мало грошей, мало влади, мало однієї дружини, мало друзів, мало веселощів, мало самого себе. Споживач, не маючи власної сутності, складається з того, чим володіє. У такому разі бажання розширити межі свого володіння є природним.

З одного боку, споживання послаблює споконвічне почуття тривоги, що притаманне кожному як відповідь на існування. З іншого боку, потреби споживача все зростають. Цю адаптацію до отримуваних задоволень учені називають гедонічним звиканням. Щоб зберегти гостроту відчуттів, глянець радить чергувати види задоволень: шопінг, подорожі, екстрим, косметичні салони, клуби і т.п. При зміні розваг людині не буде нудно, вона буде активною і щасливою. Тим не менше, неврози, викликані відчуттям порожнечі й безглуздості існування, сьогодні займають перше місце серед усіх інших.

Опозиція

Зараз на Заході набирає сили рух «Відмова від споживання». Молода пара, пересичена благами цивілізації, оголосила світу, що людина може жити, маючи не більше ста речей. Вони спродали все, що мали, залишивши мінімум необхідних речей, переїхали до однокімнатної квартири. Можливо, люди думають, що так ведуть боротьбу зі споживанням, але мені тут вбачається все те саме знайоме «мати», тільки зі знаком мінус. Просто тепер замість безлічі речей ця пара має популярність, славу, власний спосіб життя й філософію, а також гроші, які витрачають у тій самій кількості, але на інші «іграшки».

То як же бути?

У кризових ситуаціях, на війні, перед обличчям смерті людина вимушено стикається з категорією «бути». Хоча, на жаль, зараз і це трапляється нечасто. «Коли мене в 25 років збила машина, я гостро усвідомила, що будь-який день може стати останнім і новий день може не наступити. Тож немає ніякого сенсу накопичувати, не кажучи про те, що це неприємно і важко. Крім того, накопичення суперечить молитві „Отче Наш“, у якій чітко сказано „Хліб наш насущний даждь нам днесь“ — тобто сьогодні, а завтра подумаємо про завтра. Це моя споживацька філософія, і це безвідповідально. Я люблю кидати гроші на вітер у прямому розумінні»...

Невже про це говориться у Господній молитві? Чи не блюзнірство використовувати слова Христа для виправдання своїх забаганок? Чи це не плід філософії споживацтва — витягувати з молитов потрібні слова і використовувати, як заманеться, ігноруючи суть сказаного? Філософія ця часто оперує термінами «легко», «приємно» і «комфортно», переконуючи нас, що таким має бути саме життя.

То як навчитися бути? Навряд чи можна, колись обравши для себе шлях — бути, — ніколи з цього шляху не збитися. «Мати чи бути?» — споконвічне роздоріжжя, на якому ми щодня здійснюємо свій вибір. Іноді помиляємося. Але в нас є право виправити свою помилку, доки ми живі.