Є контакт?

У мене — 220 друзів. Декого з них я навряд знаю, когось бачила лише раз, когось так давно і випадково, що вже забула. У соціальній мережі друга завести легко — достатньо клацнути мишкою на пропозицію «стати другом». Завдяки величезній кількості друзів, подарунків та спільнот за інтересами — чи знайшли ми підтримку та перестали бути самотніми? Ми потрапляємо і заплутуємося в соціальних мережах, наче риби в сітці. Може, життя в мережі обіцяє свої радощі. Та воно ж позбавляє можливості плавати в безмежному просторі океану життя.

Перше кохання на «однокласниках»

Знайомий психолог нещодавно ділився досвідом. У його багаторічній практиці не раз бували «тематичні» періоди, коли загальна проблема багатьох клієнтів виявлялася ознакою часу. Наприклад, після розпаду Союзу актуальним було питання «як пережити руйнування підвалин». Потім — діти 90-х, неповні сім’ї, матеріальна нестабільність... Зараз одна зі злободенних тем — «однокласники.ру».

Відомо, що будь-яка сім’я проходить через певні етапи розвитку та кризи. У критичні моменти шлюб бачиться безнадійним, життя — прісним, у обранці помічаєш самі недоліки. Це потрібно пережити, це минає, життя відкриває нові перспективи, дарує нові надії. Але «павутина» пропонує простіший шлях — утекти туди, де юність, романтика, відчайдушна закоханість і жодних «дорослих» проблем. Усе просто — лише натисни на «додати в друзі». І ось воскресле шкільне кохання руйнує сім’ю, а людина не може зрозуміти, у чому ж вона винна — спілкування ж лише віртуальне...

Я запитала свого друга — не в «контакті», а живого, з плоті й крові — чи пробував він шукати своє перше кохання в Інтернеті? «Ні, та й не збираюся, — відповів він. — Для чого? Про що з нею говорити? Згадувати, як цілувалися після школи, і з’ясовувати, хто кого тоді кинув? Навіщо це мені».

Побачення з комфортом

Одна дівчина розповідала, як познайомилася із хлопцем у «контакті», як після переписки вирішили зустрітися. Ніяких моторошних історій — ні він, ні вона не обманули сподівання, обидва в житті були такими ж, як на аватарках, молодими та красивими. Побачення пройшло вдало: розпитування, жарти, спільні теми. Здавалося б, у казки має бути щасливий кінець. Але поки ця казка не має кінця. Хто пояснить, чому, відчувши взаємну симпатію, вони тепер щовечора призначають побачення в мережі?

Побачення — це хвилювання, час, зусилля: метро, погана погода, проводжання додому нічним містом. А інтернет пропонує ілюзію спілкування в теплому затишному місці, у зручній позі, і не треба перейматись своїм зовнішнім виглядом. Але чи можна побудувати стосунки (байдуже, дружні або романтичні), сидячи в порожній кімнаті, оновлюючи сторінку й перебираючи пальцями клавіші?

Ігри, у які грають люди

Через соціальну мережу на семінар для волонтерів записалася дівчина. З якісної студійної фотографії «у контакті» на мене дивилася чарівна дівчина з глибоким декольте. У той день, дивлячись на людей, котрі прийшли на семінар, я шукала очима її — і не знаходила. Запитала в учасників, хто тут з «контакту» записався? Запитала — і не знала, як приховати свою зніяковілість...

Після цього піднімали питання — навіщо обманювати один одного в мережі? Навіщо надягати маски, виставляючи привселюдно уявні принади? Для чого ця гра без правил, у якій ніхто ні в чому не винен і ніхто ні за що не відповідає? Відповідь здивувала — виявляється, мало хто збирається свої віртуальні знайомства втілювати в реальність. Ситуація стала ще більш заплутаною. Якщо віртуальний світ не допомагає реальному життю, то для чого витрачати на нього дорогоцінний час? Що може дати обмін нічого не значущими повідомленнями й коментарями до фотографій, крім втіхи марнославства й ледарства? Хтось скаже, що це ліки від нудьги. Якщо так, не завадило б вивчити побічні ефекти таких ліків: надто вже широко вони застосовуються.

Удаване милосердя

Як аргумент «за» соціальні мережі часто звучить така думка: мережі дають можливість оперативно допомогти нужденним або організувати допомогу великої кількості людей. Але й тут не завжди все однозначно.

Олексій познайомився із родиною хворого маляти, що гостро потребує матеріальної допомоги. Узявши над цією родиною шефство, він першим ділом створив групу в одній із соціальних мереж, розмістив інформацію про цю родину та її потреби, прохання про допомогу й, звичайно, зазначив номер банківського рахунку для перерахування коштів. У групу вступило одразу декілька десятків осіб. У повідомленнях було висловлено багато співчуттів і пропозицій допомоги. Олексій кілька разів дзвонив у банк перевірити стан рахунку. Минав уже другий тиждень обговорень серед віртуальних помічників, а на рахунку було як і раніше порожньо! Тоді Олексій вирішив особисто обдзвонити учасників групи (добре, що номери телефонів практично завжди є в особистій інформації). Виявилося, що в реальному житті ніхто нікому допомагати не збирався, і на іншому кінці дроту не відразу навіть розуміли, про яку групу і яку допомогу йдеться. Можна сказати, що це була просто віртуальна група підтримки з такими ж віртуальними обіцянками й грішми. Цікаво, чи здається учасникам такої групи, що вони роблять щось важливе й хороше?

Такі ж справи і з проханнями про молитву. У соціальній мережі можна попросити молитов про людину в якихось особливо складних життєвих обставинах. Якщо це прохання адресоване особисто тобі, то дай Боже, щоб ти вчасно його побачив. А якщо прохання розіслане як розсилка, то, на жаль, багатьма воно буде сприйняте лише як спам, котрий соромно видалити.

Старий друг краще нових 220

У мене є подруга Женька. Ми дружимо ще з другого класу, але вже кілька років не спілкуємося. Коли я переїхала в інше місто, перший час ми ще зідзвонювались, але згодом у кожної з’явилися нові знайомі, робота, словом, загальних тем ставало все менше. Але про те, що вона мій друг, я говорю в теперішньому часі. Напевно, для таких понять, як дружба, любов, спорідненість, не існує категорії часу.

Коли ми тільки познайомилися, Женька розповіла мені свою таємницю. Виявилося, що свою першу в житті медаль (не віртуальну, у вигляді смайла або букетика ромашок, а справдешню, у червоній оксамитовій коробочці) вона отримала в день свого народження. Медаль дали за те, що народилася вона 7 листопада — у червоний день календаря. Пам’ятаю, мене так вразила ця дорогоцінність, що й самій теж захотілося народитися в якесь свято. Я попошукала в перекладному календарі й — ура! — знайшла. Виявляється, я народилася у Всесвітній день пожежника! Зараз я всміхаюся, згадуючи про це, але тоді то було справжнє щастя. Ця професія стала для мене символом і знаком. Ні, стати пожежником я не мріяла, але вийшло так, що моя робота — допомагати іншим тамувати пристрасті.

Минулого дня народження стіна моєї сторінки «у контакті» була вкрита привітаннями тих, хто значиться в друзях. Пісні, фотографії, листівки, вірші... Не можу сказати, що це не було приємно. Приємно було, але якось недостатньо, чи що. Про себе відзначила, що кількість дзвінків того дня народження була значно меншою. Сидіти ж за комп’ютером у «печальне свято» не хотілося — інакше свято стало б не тільки печальним, але й самотнім, незважаючи на 220 у списку.

Уже ближче до вечора пролунав телефонний дзвінок. Номер був незнайомий. Із трубки почула голос, який для мене не змінять роки — дзвонила Женька. В «контакті» вона не зареєстрована, вже не знаю чому.

— Ти не забула? — здивувалась я.

— Як же можу я забути Всесвітній день пожежника!

Розмова була короткою, було недоречно запитувати про роботу і повсякденні справи. Та це й не було потрібно. Вона пам’ятає! Без «контакту», без нагадування в лівому куточку — просто пам’ятає. Напевно, тому що вона — мій друг.

Епілог

Мені поки незрозуміло, як слід ставитися до соціальних мереж. Багато хто каже, що не сприймає їх всерйоз — так, забавка, просто легке спілкування, можливість розважитися під час робочого дня, розрадитись на лікарняному, збавити вечір або почати ранок. Однак скільки часу витрачається на облаштування віртуальної квартири-сторінки, на роздуми — що виставити напоказ, а що сховати за аматорським фотошопом! Упродовж цілого дня відкрита, на роботі чи вдома, сторінка говорить про те, що нам це для чогось треба, і відмовитися від цього нелегко.

Дуже сподіваюся, що Юлія Вознесенська у своїх «Пригодах з макаронами» дуже прикрасила те, до чого ми йдемо. Хоча надія ця слабшає з кожним відвідуванням мережі. Різноманітність послуг, розваг, можливостей у соціальних мережах стрімко зростає та захоплює. Віртуальні подарунки, віртуальні зустрічі, віртуальні зізнання, віртуальна любов... Цікаво, на що витрачався б цей час десятками мільйонів людей, коли б не стало соціальних мереж? Можливо, хтось звернув би увагу на колегу за сусіднім столом, згадав старих друзів або познайомився з живою людиною. І ще мені здається, ми забули, що таке реальний час. Забули про те, що молодість наша має початок і кінець — а це зовсім не віртуальні поняття...

Оскільки я сама ще до кінця не розібралася, то не поспішаю поки видаляти свою сторінку. Але заходжу я туди усе рідше. А зайшовши, усе частіше знаходжу купу спаму. Від нього, як від пилу на столі, стає огидно й сумовито. Лише зрідка можна знайти цінний «привіт» і щире «як справи?»

 

Попереду зимові свята — сніжні, чарівні, чудесні, улюблені з дитинства. Свята загальні, що вимагають справжньої присутності в реальній дійсності. І досі в новорічну ніч чекаєш подарунків під ялинкою, листівок, міжміського дзвінка. Чекаєш уваги — справжньої, людської.

Мої «контактні» друзі, у цей Новий рік не чекайте від мене привітань на стіні. Я щиро бажаю всім, щоб у це свято поруч із кожним була близька людина. Нехай вона не віртуально, а реально привітає вас із Новим Роком під бій годинника, дивлячись вам в очі, а не в монітор. Нехай упаковка подарунка приємно шарудить у руках, і у вашій домівці, як у дитинстві, пахне хвоєю та мандаринами.

 

 

Якщо поглянути на соціальні мережі крізь призму психології, картина видасться досить сумною.

Мережі — чи не найдоступніший спосіб втечі від нинішнього життя. І якщо алкоголік або наркоман, що біжить від реальності в хімічну залежність, так чи інакше страждає від цього й змушує страждати близьких, то залежність від соціальної мережі схвалюється і навіть пропагується суспільством, а отже, є в якомусь сенсі більш небезпечною. На думку датського філософа Серена К’єркегора, набагато краще, якщо людина один раз зловживе міцним напоєм і вранці їй буде зле й замучить совість, ніж якщо та сама людина буде щовечора випивати легкого шампанського, п’яніючи настільки, щоб почуватися прекрасно. Друге значно небезпечніше: позбутися приємної звички набагато складніше, тому що відраза не роз’їдає душу й тіло. Саме цей приклад згадується, коли йдеться про соціальні мережі.

Православна дівчина, яка не може собі дозволити одягатися нецнотливо, викладає в «контакті» для загального доступу свої фото в напівоголеному вигляді. Чи відчуває вона сором? Навряд. Імовірніше, гордість за молоде гарне тіло. Явного гріха немає, напругу знято, начебто усе гаразд — і множаться захоплені коментарі. Часом, щоправда, досить двозначні — але монітор, як і папір, усе стерпить...

Нинішня філософія непомітно підводить нас до страшної прірви толерантності, терпимості до гріха. Ми самі не помічаємо, як стираються грані між «добре» і «погано». У цьому плані соціальна мережа з необмеженими можливостями дивитися, слухати й показувати все, що хочеться, — яскравий тому приклад: це доступно, безкарно, приємно і зовсім не соромно.

Небезпека віртуальної реальності полягає також у тому, що покоління, виховане нею, має вже зараз труднощі у своєму реальному житті. У мережі легко скривдити — і так само легко вибачитися, клацнувши мишкою на букет фіалок. Тут простіше познайомитися — і простіше залишитися інкогніто, брехати про себе. Простіше звернутися по допомогу — і простіше допомогти (звісно, віртуально). Простіше здатися собі потрібним і прийнятим... Усім життям оволодіває ілюзія.

Тільки от дітей потрібно буде народжувати — реально, і годувати сім’ю, і ходити на роботу... та хіба мало чого ще доведеться робити! Чи стане мужності зробити крок з легкого життя, де все так просто і приємно, — у життя, сповнене справжніх труднощів та скорбот, але й так само справжніх радощів та щастя? Ступити в реальний світ до реальних людей, де немає готових рішень, де все буде по-новому, не так, як у мережі?

Опублiковано: № 1 (49) Дата публiкацiї на сайтi: 10 May 2011

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Є контакт?

Є контакт?

Анна Лелик
Журнал «Отрок.ua»
Дівчина розповідала, як познайомилася із хлопцем у «контакті», як вирішили зустрітися. Обидва в житті були такими ж, як на аватарках, молодими та красивими. Побачення пройшло вдало: розпитування, жарти, спільні теми. Здавалося б, у казки має бути щасливий кінець. Але поки ця казка не має кінця. Хто пояснить, чому, відчувши взаємну симпатію, вони тепер щовечора призначають побачення в мережі?
Розмiстити анонс

Результати 1 - 20 з 20
16:14 11.01.2013 | Дарья
согласна с мнением Максима
22:52 04.05.2012 | vera
Веду молитвенную группу сестер по скайпу.много перевожу христианской лит-ры и медиц. лит-ры в инете..Смотрю фото друзей иногда. Это очень нужно и полезной - все вместе..Уж не говорю о шоппинге для пожилы или больных, или выбор и доставку лекарств...Все полезно это-если использовать правильно, без "зависимости". ВАЖНА не социальная сеть, а ..отношение к ней.
00:13 19.04.2012 | Женька
Так хочется тебя обнять. Боже помоги.
00:18 14.06.2011 | Оля
сильнейшая зависимость развивается от сидения в соцсетях.
может, у кого как
у меня так
своего любимого человека тоже в нете встретила, и слава Богу
и через интернет работаю много
а все же сильно засасывает чепуха, именно чепуха


09:14 06.05.2011 | автор
алкоголь вреден, то иногда можно выпит вина.
но вряд ли в статьях о вреде алкоголя будут это писать.
такие статьи нужны чтобы показать то к чему это может привести если не быть "трезвым" и попасть в "сеть" сети.
к тому же, в статье написано, что автор тоже не удалился из соц.сетей.
эта статья скорее о тех, кто встречает там рассветы и провожает закаты, кто собирает поздравления с Пасхой в ночь Пасхальной службы.
а тем кто не верит в реальность того что это есть, наверное это просто не грозит и слава Богу.
08:31 06.05.2011 | Виктория, переводчик
Хорошая статья. Но немного однобоко написана. Один негатив. Согласна с предыдущими комментариями - интернет и соц.сети - инструмент, который каждый может по разному использовать. Я с будущим мужем познакомилась в сети. Потом были реальные встречи, провожания/встречания на вокзале... Если бы не сайт знакомств не знаю, как бы мы встретились. Между нашими городами около 270 км, до этого в его городе я не была ни разу, а он в моем только проездом.
08:30 06.05.2011 | Виктория, переводчик
Хорошая статья. Но немного однобоко написана. Один негатив. Согласна с предыдущими комментариями - интернет и соц.сети - инструмент, который каждый может по разному использовать. Я с будущим мужем познакомилась в сети. Потом были реальные встречи, провожания/встречания на вокзале... Если бы не сайт знакомств (Азбука верности) не знаю, как бы мы встретились. Между нашими городами около 270 км, до этого в его городе я не была ни разу, а он в моем только проездом.
18:32 02.05.2011 | Микола Київ Троєщина
Не міг не прокоментувати цю статтю )
Я вважаю, що соціальні мережі -- це зло, але дає можливість спілкуватись між людьми. Краще, ніж нічого наразі, але гірше, ніж живе спілкування. Соц мережі -- це інструмент для лінивих (таких як я).
10:43 28.04.2011 | Ярослав
Дружину можна знайти не тільки на сайті знайомств, а й працюючи на спиртзаводі, на тютюновій фабриці і т.д., але це не означає, що спирт і тютюн – це велике благо і, що їх треба поширювати і на цих речах можна заробляти гроші.


Хай кожний згадає коли він отримував листівку-привітання чи комусь її надсливав.
Подумайте, що це не просто натиснути кнопку на сайті і написати кілька обірваних фраз.
У це потрібно вкласти серце. Подумати як оформити, що написати, як написати, перевірити орфографію. Це ціла творчість.

"Мораль - соцсети это инструмент, надо знать его назначение и использовать их по назначению. "

Перед тим як взяти інструмент в руки потрібно подумати, що ти будеш ним робити. Запитайте кожен у себе, що ви мали на меті реєструючись у соцмережі і яка мета стала у Вас пізніше. Цікаво, чи багато зареєстрованих у соцмережах користуються ними для навчання?

Запитання: хто знає своїх сусідів на поверсі, у під’їзді?
14:22 27.04.2011 | Aleks
Бывает такое состояние проблемы, когда пряником уже не исправишь ситуацию. Тогда нужно действовать прямо, и даже немного резковато. Такой метод пробуждения от крайне либеральных взглядов на ситуацию также имеет место быть. Я думаю эту цель и ставил перед собой автор. И это ни как не противоречит трезвому и правильному использованию соц.сетей.
00:48 26.04.2011 | Никита
Автор сильно сгустил краски. В пьянстве виновато не вино, а сам человек, который злоупотребляет сим напитком. Так же и зависимость от социальных сетей. Если человек хочет скрыться от реальности - он найдёт способ. И если этим способом стали соц. сети - это не их вина. Мне так кажется, по крайней мере.
15:26 24.04.2011 | Максим
Я тоже не люблю телефонные звонки, потому что я могу либо быть чем-то сильно занят, когда мне звонят, либо просто уставшим, потому не смогу уделить человеку должного внимания, ну и в свою очередь я боюсь помешать человеку, позвонив ему не вовремя. А отправив сообщение, человек может прочитать его и ответить, когда у него есть возможность и желание. Да и просто гораздо дешевле отправить сообщение, нежели позвонить в ближнее или тем более дальнее зарубежье (не говоря уж про встречу вживую).
Ну и свидания в интернете парня и девушки, между прочим, более целомудренны, чем они могли бы быть в реале. К тому же при переписке видны только мысли, ты не отвлекаешься на внешнее, можешь получше узнать, чем человек живёт. Переписываясь, пара остаётся наедине друг с другом. А всем же известно, какое возникает притяжение, когда молодые парень и девушка остаются наедине в реале, что уже становится совсем не до разговора на интересные темы, узнавания друг друга, наоборот, оба стихают, и это притяжение оказывается безудержимым для многих… А в сети переписка остаётся интимным разговором (разговором по душам), но при этом пара разделена безопасным расстоянием. Никто про этот весьма полезный момент общения на расстоянии не думал?
В общем, можно же использовать инструмент с пользой при правильном подходе.
Мне думается, проблема не в инструменте, а в человеке, им пользующимся, инструмент лишь обнаруживает эти проблемы.
15:24 24.04.2011 | Максим
Не знаю, мне думается, что искренний человек в реальной жизни, таким же остаётся и в интернет-общении, а тот, кто "рисуется" в интернете, и в реальной жизни прячется за масками (кстати сказать, из описанного примера с фотографией можно сделать вывод, что человек наоборот показал, что у него на самом деле внутри, человек снял маску, которую он надевает в реальной жизни, потому что от него этой маски ждут).
Хотя, в принципе, я не понимаю желания завести свою страницу в социальной сети, чтобы рассказывать о себе всему миру. Но можно сделать свою страницу открытой только для действительно близких тебе людей, которые тебя хорошо знают, искренне тобой интересуются. Сеть можно использовать как средство связи, альтернатива и-мейлу, аське и т.п.(например, тяжело всё-таки всем разослать фотографии с какого-то мероприятия, проще разместить всё в одном месте, ,и кто захочет посмотреть, посмотрит). Или вот, к примеру, после взрыва в Минске многие стали проверять, как там знакомые, друзья, живы ли, целы ли. Некоторые из минчан выставили сообщения у себя на страницах, что спасибо за беспокойство, всё в порядке, живы, слава Богу, а иначе обзвонить всех было бы не просто.
20:44 22.04.2011 | Lelik
Спасибо за мысли. Хочу поделиться, что недавно удалила свою страницу в одноклассниках т.к. появилась очень сильная зависимость и я уже начала молить Господа о помощи в избавлении и Господь услышал и помог. Слава Ему. Просите у Него и Он всегда поможет.
10:12 21.04.2011 | Юлия
Огромное спасибо Анне Лелик за такие чудесные мысли, статья очень понравилась. Действительно люди все чаще стараются бежать от проблем и создавать свой илюзорный мирок - он проще, комфортней, не требует внутренних усилий и работой над собой, легче скрыть настроение, в любой момент можно выйти из сайта, тем самым решив все проблемы
23:59 19.04.2011 | Nino
Очень хороший комментарий к Николая. Знаете, Николай, бросила греческий, тк нас не учили разговору.
Вчера 4 раза позвонили, меня это раздражило, каждый разговор по 40 минут.
12:20 19.04.2011 | анна
Спасибо за статью, искреннюю и простую! Меня больше всё-таки манит реальная жизнь, поэтому греют душу слова "захожу в сеть всё реже...":)
09:27 19.04.2011 | Катя
Только начала читать, сразу решила - неплохо бы в блог разместить, а в конце начала искать кнопочки "разместить ссылку" с эмблемами самых популярных соц.сетей (оч удобно)))
Соц. сети, как и интернет в целом, вредны или полезны в зависимости от того как используешь. Как средство связи - неплохо, но как замена общению - ...
09:14 19.04.2011 | Олексанр
Для мене особилво потрібно було почути

В критические моменты брак видится безнадёжным, жизнь — пресной, в избраннике замечаешь одни недостатки. Это нужно пережить, это проходит, жизнь открывает новые перспективы, дарит новые надежды.

Тепер зрозуміло, що це буває і що проходить)
23:02 18.04.2011 | Николай
Очень однобокая статья, выдраны лишь примеры неудачного использвания и злоупотребления веб-сервисами. Для баланса расскажу удачные:

* свою жену нашел на сайте знакомств, женаты 4 года, весьма счастливы, что я делаю не так?

* работаю фрилансом, общение с заказчиками и оплата идет через специальный сервис, который весьма напоминает соц-сеть.

* Учу греческий язык, в соц. сетях нашел друзей, которые помогают тренироваться, в реальной жизни знакомых, знающих греческий язык нету.

Мораль - соцсети это инструмент, надо знать его назначение и использовать их по назначению.

ЗЫ - ненавижу когда мне звонят по телефону, каждый день благодарю Бога за то, что для коммуникации можно использовать емейл, ИМ и соцсети.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: