Христос воскрес із мертвих,
смертю смерть подолав
і тим, що у гробах, життя дарував!
У Великодню ніч вість про Воскреслого Христа ллється хвилями духовного світла з кожного православного храму, перетворюючи темряву й ніч на радісний златосяйний день. Христос воскрес! Із глибини цих слів, як зі світлової безодні, промені розходяться усім Всесвітом. У цих словах міститься незрозуміла притягальна сила, як дотик руки Христа до самого серця людини.
Великдень — це утвердження нашого безсмертя, образ майбутнього воскресіння мертвих, початок вічного життя, перемога Христа над двома тиранами людства — пеклом і смертю. Смерть — це хвороба, що вразила світ, як ракова пухлина. Коли гріх увійшов у світ, історія стала трагедією, написаною червоною фарбою крові й чорною фарбою гріха. Гріх зруйнував світову гармонію і відірвав людину від Бога.
Квітка, відірвана від стебла, перетворюється на порох і попіл. Людина, духовно відірвана від Бога, приречена на загибель. Коли висихають джерела, то рослини судомно пускають коріння вглиб землі, шукаючи вологу. Вони ніби простягають руку за милістю. Людство, втративши Бога, шукало порятунку, зверталося до філософії, до язичницьких містерій. Воно простягало руку до кам’яни статуй, але порятунку не було. Світ могла врятувати тільки така жертва, яка у своєму значенні перевершувала б увесь Всесвіт. Ця жертва мала бути за природою тотожною й подібною до того, за кого вона приносилася. Таку жертву приніс Христос. Будучи Богом, Він містив у Собі весь Всесвіт. Будучи Людиною — замінив Собою людину: як друг засудженого на страту, обмінявшись із ним одягом, піднімається замість нього на ешафот. Безгрішний — прийняв на себе наслідки й муки усіх гріхів людства. Божественна гідність Христа зробила Його жертву безмежною і нескінченною. Розп’яття і Воскресіння Христа знищило духовну смерть. Христос замінив людину Собою. Він вивів її з метафізичної темряви у світло Божественного Логосу. Він вказав шлях до порятунку, дав приклад любові усім Своїм життям. Він заснував Церкву з її таїнствами та богослужіннями, в яких Воскресіння Христа з минулого стає теперішнім.
Господь знищив душевну смерть. Дехто каже: «Увесь світ задихається від брехні й обману, стогне від несправедливості й ненависті, наче в руках убивці. Як же Господь знищив душевну смерть? Чому Господь не випалив вогнем, наче ракову пухлину, зло й гріх?» Хто говорить так, той забуває, що в такому випадку ми самі мали бути знищені й спопелілі, тому що безліч разів зраджували Христа, переходили ту межу, за якою простягається сфера пітьми, гріха і зла. Терпіння Боже — це наше спільне спасіння. Господь дав нам засоби боротися й перемагати зло. У цій боротьбі відбувається становлення людини як морально вільної особистості. Господь залишив на час зло, але змусив його служити добру. На Страшному Суді відбудеться повне розділення, диференціація світла й темряви.
Господь знищив тілесну смерть. Це ще більше незрозуміло людям, адже похмурі картини смерті оточують нас з усіх боків. Умирають наші близькі. Смерть вириває дитину з обіймів матері. Навіть кам’яні скелі вона гризе своїми сталевими зубами. Біля кожного міста й села зростає інше місто — цвинтар, безмовне місто мерців. Як же Господь переміг смерть?
Господь обіцяв нам вічне життя не як продовження земного існування, а як перетворення, одухотворення людини й Усесвіту. Земне безсмертя було б жалюгідною карикатурою на обіцяне Біблією вічне життя, на зразок тієї карикатури, яку намалював Свіфт: старезні діди з тремтячими руками й головами, відмічені знаком безсмертя, як клеймом, заздрять тим, хто лежить у могилі, й марно благають смерть прийти до них.
Безсмертя як продовження земного життя, де перебували б усі разом: розпусники і цнотливі, християни і демоноприхильники, де Нерон, Калігула й Тамерлан продовжували б творити свої справи, де люди страждали б від хвороб і душевних пристрастей, — було б не меншим прокляттям, ніж сама смерть.
Христос переміг смерть. Іоанн Златоуст пише, що коли пошкоджується срібна чаша, то майстер кидає її у вогонь, розплавляє, а потім виготовляє з металу нову, цілу чашу. Так людина проходить через полум’я смерті, яке випалює сліди гріхопадіння з її тіла й душі, і потім воскресає у нове життя зі своїм тілом, але з оновленим, яке має інші властивості, тілом витонченим, подібним до духу.
Дехто запитує: якщо душа безсмертна, то чи потрібне воскресіння тіла? Людина як богоподібна особистість — це не тільки душа, але душа, поєднана з тілом. Воскресле тіло буде подібним до тіла Христа Спасителя. Людина у стародавніх філософів називається мікрокосмосом. Тіло зберігає індивідуальність людини. Дехто дивується: якщо перетворення Всесвіту залежить від перетворення й воскресіння людини, то чому Господь створив мільярди світів, які людина ніколи не бачила, а її поселив не як царя, а як слугу в кутку Всесвіту? По-перше, Земля — це духовний центр Всесвіту, тому що Христос зійшов на Землю і взяв від Землі Свою плоть. Ми сказали: воскресіння — це не повторення земного життя, не реанімація, а перехід в інше існування, де тіло набуде нових властивостей, воно не буде вже рабом простору й часу. І людина в єдиному духовному баченні буде споглядати весь перетворений Божественним світлом Всесвіт, як чудову картину, створену Богом.
Недарма давні філософи називали Всесвіт Космосом, а Космос означає «прикраса, вбрання». Людина буде споглядати Космос як своє володіння, він відкриється перед нею, коли підніметься завіса — влада смерті, часу й тління. Сам простір не буде перепоною для людського тіла, як тепер він — не перешкода для людської думки. Вона побачить Космос у новій красі, як скарб, який батько сховав від дитини, а потім дав їй у день повноліття. У воскресінні побачать один одного рідні, ті, хто були з’єднані у цьому житті любов’ю. Надія здійсниться, віра перейде у видіння, а любов залишиться вічною. Там уже не буде розлуки й смерті, навіть сам час зникне. Небесне Царство — це царство Божественного світла, вічне життя — це вічне наближення до Бога. Людина, залишаючись за природою людиною, не втрачаючи своєї особистості й індивідуальності, стає богоподібною, як дерзновенно сказав Афанасій Великий, «богом за благодаттю». Максим Сповідник говорить: «Меч, покладений у полум’я, набуває властивостей вогню. Він не лише ріже, але й пече». У вічному житті завжди все нове. Змінюється сама людина за образом Христа Спасителя, змінюється світ в освітленні Духа Святого. Апостол Петро каже: світова зірниця засяє у ваших серцях (2 Пет. 1, 19). Це — таємниця.
Сьогодні ми вітаємо один одного словами «Христос воскрес!». У цих словах — світло нашої віри, радість нашої надії, міцність нашої любові. І на це вітання відповідає Церква, земна й Небесна: «Воістину воскрес Христос!»
